Постанова

від 26.11.2008 по справі 10/548-07(31/292-06)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 26 листопада 2008 р.                                                                                   

№ 10/548-07(31/292-06) 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грека Б.М.,

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

суб'єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1.

на постанову

від 07.07.08 Дніпропетровського

апеляційного господарського суду

та на рішення

від 25.03.08

у справі

№10/548-07(31/292-06)

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

прокурора Дзержинського району м.

Кривого Рогу в інтересах держави в особі виконавчого комітету Криворізької

міської ради

до

суб'єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1.

треті особи

1. Криворізька міська рада 2.

Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській

області

про

стягнення 62673,66 грн.

за участю представників сторін

від позивача:

Сеїна О.О., дов.

від відповідача:

у засідання не прибули

від третіх осіб:

Сеїна О.О., дов.

від ГПУ:

Громадський С.О., посв.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Дзержинського району м.

Кривого Рогу звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом

в інтересах держави в особі виконавчого комітету Криворізької міської ради до

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1за участю в якості

третьої особи Криворізької міської ради про стягнення заборгованості з орендної

плати за земельну ділянку в сумі 63099,4 грн. та пені в розмірі 6377,58 грн. (з

урахуванням уточнення).

Справа розглядалась судами

неодноразово. Постановою від 07.11.07 Вищий господарський суд України рішення

судів попередніх інстанцій скасував, направивши справу на новий розгляд до суду

першої інстанції. Постанова касаційної інстанції мотивована, зокрема,

невстановленням судами періодів виникнення спірної заборгованості, а також

неврахуванням вимог Закону України "Про плату за землю".

При новому розгляді справи

господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 26.11.07 залучив в

якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору, відділення Державного казначейства України в Кривому Розі.

Прокурор уточнив позовні вимоги

щодо стягнення на користь виконавчого комітету Криворізької міської ради

62334,14 грн. заборгованості та 7427,92 грн. пені.

Рішенням від 25.03.08

господарського суду Дніпропетровської області (суддя Кощеєв І.М.), яке залишено

без змін постановою від 07.07.08 (колегія суддів у складі: Стрелець Т.Г.

-головуючого, Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.), позовні вимоги задоволено в

повному обсязі.

Судові рішення мотивовані

доведеністю позовних вимог.

Ухвалою від 08.10.08 Вищий

господарський суд України призначив до розгляду клопотання відповідача про

відновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для подання

касаційної скарги, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови в

справі, відмову в позові та припинення провадження в справі.

Зважаючи на надіслання скаржником

доказів отримання ним копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

20.08.08, у судовому засіданні 26.11.08, судова колегія дійшла висновку про

задоволення клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку,

прийняття касаційної скарги до провадження та розгляд її по суті.

Касаційна скарга мотивована

ненаданням судами належної правової оцінки обставинам фактичного ненадання

відповідачеві в натурі орендованої земельної ділянки в розмірі 772 м2,

залишенням поза увагою обставин незаконного застосування підвищеного

коефіцієнту щодо спірної земельної ділянки. Також касатор зазначає про

відсутність повноважень прокурора на звернення з даним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача,

пояснення представників позивача та Генеральної прокуратури України,

перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга

підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та

апеляційної інстанцій, на підставі розпорядження Криворізького міського голови

№175-р від 30.03.01 між позивачем та відповідачем укладено договір №934 від

18.04.02 оренди земельної ділянки загальною площею 772 м2 по вул.

Ферганській, 2 у м. Кривому Розі строком на п'ять років. Наявність

передбаченого ст.ст. 116, 124 ЗК України рішення Криворізької міської ради та

його зміст судами при розгляді справи не встановлено.

Відповідно до п. 3.1 договору за

користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату на

рік в розмірі 5% від грошової оцінки на підставі довідки управління земельних

ресурсів на рахунок відділення Державного казначейства України у м. Кривому

Розі рівними частинами щомісячно до 15 числа, наступного за звітним.

Згідно з довідкою про визначення

грошової оцінки орендованої земельної ділянки її вартість з застосуванням

підвищувального коефіцієнту 1,22 складає 330408,25 грн.

Як вбачається з постанови суду

касаційної інстанції в даній справі, при попередньому розгляді справи судами

встановлено, що загальна вартість орендованої земельної ділянки складає

270840,76 грн. у зв'язку з визнанням недійсним в судовому порядку рішення

Криворізької міської ради від 28.03.01 №615 "Про застосування

підвищувального коефіцієнту до базової вартості 1 м2 земель м.

Кривого Рогу". При новому ж розгляді справи судами вказані обставини

залишені поза увагою без зазначення про їх відхилення з певних підстав.

Звертаючись з позовом в інтересах

виконавчого комітету Криворізької міської ради, прокурор заявив вимоги про

стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з квітня 2002

року до березня 2008 року в розмірі 62334,14 грн., а також пені, нарахованої за

період з 30.03.07 до 30.03.08, в розмірі 7427,92 грн. (з урахуванням

уточнення). Доводи касатора щодо відсутності в прокурора повноважень на

звернення з таким позовом не підлягають прийняттю до уваги як такі, що не

засновані на вимогах закону.

Суди першої та апеляційної

інстанцій визнали доведеними обставини неналежного виконання відповідачем умов

договору оренди щодо сплати орендної плати та задовольнили позовні вимоги в

повному обсязі на підставі ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 549, 759, 762

ЦК України. Тобто суди вирішили спір про стягнення спірної суми саме як

виконання в натурі цивільного обов'язку, що виник на підставі договору, як це й

визначено прокурором в позовній заяві.

При цьому, задовольняючи позовні

вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди за період з квітня 2002

року до березня 2008 року, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували

обставини щодо моменту закінчення строку дії цього договору, укладеного

18.04.02 на п'ять років, а також його поновлення сторонами.

Крім того, вирішивши спір на

підставі норми цивільного законодавства, суди залишили поза увагою норми ЦК

України, які регулюють виконання цивільних обов'язків, та не надали належної

правової оцінки доводам сторін з цього приводу.

Зокрема, ст. 14 ЦК України

передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором

або актом цивільного законодавства; особа може бути звільнена від цивільного

обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами

цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за

договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати

наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Тобто за договором

оренди перш за все виникає обов'язок наймодавця передати наймачеві майно у

користування, яке має бути здійснено за відповідну плату, розмір якої

відповідно до ст. 762 ЦК України встановлюється договором найму. При чому в

силу ч.ч. 4, 6 цієї норми наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через

обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно

зменшилася; а також звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не

могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Крім

того, ст. 769 ЦК України передбачено врегулювання правовідносин в разі

наявності прав третіх осіб на річ, передану у найм.

Як вбачається з рішення та

постанови, при новому розгляді справи відповідач доводив обставини щодо неможливості

використання ним частини орендованої земельної ділянки, яка самовільно зайнята

та забудована СПД ОСОБА_2., при чому право власності цієї особи на відповідні

будівлі узаконено в судовому порядку.

Проте судами ні першої, ні

апеляційної інстанцій не надано жодної правової оцінки, тобто не прийнято до

уваги або відхилено, вищевказані доводи відповідача. Зокрема, судами не

з'ясовано відповідність або невідповідність цих доводів фактичним обставинам

щодо виконання позивачем своїх обов'язків орендодавця з передачі орендованого

майна та можливості наймача користуватися цим майном.

Вказані обставини є суттєвими для

правильного вирішення даного спору з урахуванням всіх норм цивільного

законодавства, які регулюють порядок справляння орендної плати, зважаючи на

визначення прокурором при зверненні з позовом спірної суми орендної плати саме

як зобов'язання в цивільних правовідносинах. В силу ж ст. 1117 ГПК

України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду

чи відхилені ним.

Крім того, при новому розгляді

справи, залучивши до участі в справі Головне управління Державного казначейства

України у Дніпропетровській області, суди все одно залишили поза увагою вказівки

касаційної інстанції щодо необхідності врахування ст. 20 Закону України

"Про плату за землю", згідно з якою платежі за землю зараховуються до

відповідних місцевих бюджетів, та всупереч вимогам цієї норми та п. 3.1

договору оренди стягнули спірну суму заборгованості на користь виконавчого

комітету Криворізької міської ради без зазначення відповідних платіжних

реквізитів.

З огляду на викладене судова

колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47,

43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин

справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова

підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та

процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція

обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а

право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної

інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає

направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на

підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які

існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі

правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115,

1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд

України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити

частково.

2. Постанову Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 07.07.08 та рішення господарського суду

Дніпропетровської області від 25.03.08 у справі №10/548-07(31/292-06)

скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                               

Б.Грек

Судді                                                          

                                         Г.Жаботина

А.Уліцький