Постанова

від 07.11.2008 по справі 21/67-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

 Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2008

р.                                                          

Справа № 21/67-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В.,

судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при

секретарі Черкашиній І.В.

за участю:

прокурора - Миргород І.І.

представника позивача - не з'явився

представника відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського  апеляційного господарського

суду апеляційне подання Прокурора Красноградського району Харківської області (вх.

№ 1680 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від

17.06.08р. по справі № 21/67-08

за позовом Прокурора

Красноградського району Харківської області м. Красноград в інтересах держави в

особі Красноградського педагогічного коледжу, м. Красноград

до Приватного

підприємця ОСОБА_1, с. Піщанка, Красноградського району, Харківської області

про стягнення 2000,00 грн. та

розірвання договору, -

встановила:

У квітні 2008 року Прокурор Красноградського району Харківської

області в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України

Красноградського педагогічного коледжу Харківського національного педагогічного

університету ім. Сковороди, звернувся до господарського суду Харківської

області з позовом, в якому просив суд розірвати договір купівлі-продажу №82 від

10.09.2007р., укладений між Красноградським педагогічним коледжем Харківського

національного педагогічного університету ім. Сковороди і Приватним підприємцем

ОСОБА_1. на придбання віконних жалюзі. Окрім того, прокурор просив стягнути з

відповідача на користь позивача передплату в сумі 2000,00 грн., посилаючись на

те, що на підставі укладеного договору купівлі - продажу №82 від 10.08.2007р.,

та виставленого відповідачем рахунку - фактури № 11 від 10.08.2007р. позивачем

було здійснено попередню оплату по платіжним дорученням № 829 від 10.08.2007р.,

№830 від 10.08.2007р. в сумі 2000,00 грн., а відповідач в свою чергу свої

зобов'язання щодо поставки товару не здійснив.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.06.2008р.

по справі № 21/67-08 (суддя Пелипенко Н.М.) в задоволенні позовних вимог

відмовлено, оскільки докази в обґрунтування заявлених збитків прокурором та

позивачем суду не надані, а строк дії договору купівлі-продажу № 82 від

10.09.2007р. сплинув ще 31.12.2007р.

Прокурор з рішенням місцевого господарського суду не погодився,

звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційним поданням, в якому

вважає, що рішення не відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає

скасуванню.

23.10.2008р. на адресу Харківського апеляційного господарського

суду від Приватного підприємця ОСОБА_1 надійшла заява, в якій відповідач визнає

позовні вимоги у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі, в

зв'язку з відрядженням.

Позивач письмових пояснень по апеляційному поданню прокурора не

надав, його представник в судове засідання 04.11.2008р. не з'явився, хоча

належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про

причини неявки свого представника позивач суд апеляційної інстанції не

повідомив.

Враховуючи ст. 43 Господарського процесуального кодексу

України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на

засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі,

обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський

суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні

умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування

законодавства, а також беручи до уваги те, що позивач та відповідач належним

чином були повідомлені про час, день і місце розгляду справи, тому мали

можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи

достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі

представників Красноградського педагогічного коледжу та Приватного підприємця

ОСОБА_1.

Заслухавши прокурора, який підтримав свою позицію у справі,

обговоривши доводи апеляційного подання в межах вимог, передбачених ст. 101

Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі

матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши

правильність застосування господарським судом норм матеріального та

процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів

встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 10 вересня 2007 року між

Красноградським педагогічним коледжем Харківського національного педагогічного

університету ім. Сковороди і Приватним підприємцем ОСОБА_1. укладено договір

купівлі-продажу на придбання віконних жалюзі за № 82 (далі - Договір),

відповідно до п. 1.1. якого Постачальник (відповідач по справі) зобов'язується

поставити, а Покупець (позивач по справі) сплатити і прийняти товар згідно

специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Пунктом 4.1. Договору позивач та відповідач обумовили, що оплата

за товар за даним договором виконується Покупцем в гривнях на поточний рахунок

Постачальника в розмірі 2000,00 грн. протягом трьох днів після поставки товару

і надання покупцю накладної та рахунку.

Пунктом 5.2. договору сторонами передбачено, що товар вважається

поставленим за умови надання в розпорядження Покупця підписаних накладних.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що на

виконання умов Договору позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку -

фактури № 11 від 10.08.2007р. здійснив попередню оплату по платіжним дорученням

№ 829 від 10.08.2007р. та № 830 від 10.08.2007р. на загальну суму 2000,00 грн.,

що відповідає пункту 5.2. Договору. При цьому, господарський суд визначився, що

сторонами в умовах договору купівлі-продажу №82 від 10.09.2007р., строк

поставки жалюзі не визначено, а вимога щодо поставки жалюзі в розумінні ч. 2

ст. 530 Цивільного кодексу України, позивачем не пред'являлась.

Оцінивши доводи прокурора та сторін у справі, господарський суд

дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо стягнення з відповідача

збитків по договору купівлі-продажу № 82 від 10.09.2007р. в сумі 2000,00 грн.,

так як докази в обґрунтування заявлених збитків прокурором та позивачем не

надані. Крім того, господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог

щодо розірвання спірного Договору, в зв'язку зі спливом строку його дії.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись

колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського

процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм

внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному

розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись

законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді,

коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -

на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних

засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не

відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві

для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з

приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні

правовідносини, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Так, колегія суддів враховує, що вирішуючи переданий на розгляд

господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка

звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу,

на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту

їх порушення або оспорювання.

За загальним правилом, господарський суд оцінює кожний доказ

окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України

передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких

господарський суд, у визначеному законом порядку встановлює наявність чи

відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також

інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського

спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33

Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами

виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують

його вимоги та заперечення.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України

господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому, вказаною

статтею передбачено, що ніякі докази не мають для господарського суду

заздалегідь встановленої сили.

Проте, місцевий господарський суд всупереч вимогам статті 43

Господарського процесуального кодексу України, при винесенні оскарженого

рішення не врахував наявність у матеріалах справи всіх необхідних доказів в

підтвердження невиконання відповідачем зобов'язання за спірним Договором у

встановлений ним термін (до 31.12.2007р.), а також те, що здійснення передплати

товару умовами даного Договору не передбачене. Вказані обставини призвели до

прийняття господарським судом неправомірного рішення, а завдані позивачеві

збитки у вигляді здійсненої передплати в сумі 2000,00 грн. безпідставно

залишились відповідачем невідшкодованими, з огляду на наступне.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів,

необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої

сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань

є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом,

іншими законами або договором.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є

правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь

другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати

послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має

право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з

підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що

зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та

справедливості.

Аналізуючи умови Договору № 82 від 10.09.2007р., колегія суддів

визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами

купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та

Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання

зобов'язання, а також положення ст. 712 Цивільного кодексу України щодо договорів

поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу України "Загальні

положення про купівлю-продаж".

Відповідно до ч. 1 статті 712 Цивільного кодексу України за

договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку

діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у

власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в

інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним

використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього

певну грошову суму. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що до договору поставки

застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено

договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України

покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття

товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного

законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж

статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну

переданого товару.

Пунктом 4.1. Договору позивач та відповідач обумовили, що оплата

за товар за даним договором виконується Покупцем в гривнях на поточний рахунок

Постачальника в розмірі 2000,00 грн. протягом трьох днів після поставки товару

і надання покупцю накладної та рахунку, а згідно пункту 5.2. Договору товар

вважається поставленим за умови надання в розпорядження Покупця підписаних

накладних.

Отже, колегія суддів визначає, що умовами спірного Договору

передплата вартості товару не передбачена, оскільки зобов'язання з оплати

товару позивачем повинно виконуватись протягом 3-х днів після його поставки

відповідачем та наданням підписаних накладних, що відповідачем зроблено не

було.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідності з пунктом 4.1.

Договору позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку - фактури № 11

від 10.08.2007р. здійснив передплату вартості товару по платіжним дорученням №

829 від 10.08.2007р. та № 830 від 10.08.2007р. на загальну суму 2000,00 грн.,

що не суперечить умовам спірного Договору та нормам чинного законодавства, які

регулюють загальні умови виконання зобов'язання.

Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили термін поставки товару,

а саме починаючи з дати підписання цього Договору.

Відповідно до пункту 10.1. Договору він набуває чинності з моменту

його підписання сторонами і припиняє свою дію при повному виконанні зобов'язань

сторонами до 31.12.2007р.

Згідно зі ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку

договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення.

Однак відповідач поставку товару у визначений Договором термін,

тобто до 31.12.2007р., не здійснив та від прийнятих на себе зобов'язань по Договору

ухилився, що зумовило звернення Прокурора Красноградського району Харківської

області в інтересах держави в особі Красноградського педагогічного коледжу до

господарського суду Харківської області з позовом про розірвання спірного

Договору та відшкодування завданих збитків в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у

справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний

господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє

законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному

обсязі.

Переглядаючи рішення господарського суду в порядку апеляційного

провадження, колегія суддів враховує, що згідно з п. п. 1, 2 ст. 216

Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть

господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в

порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування

господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів

громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам

господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати

правопорядок у сфері господарювання.

Отже, з огляду на приписи вказаної статті учасники господарських

відносин несуть правову відповідальність за порушення господарських

зобов'язань, що передбачає право сторони, чиї інтереси були порушені на

відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою

господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є

вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських

відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського

зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не

доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення

господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або

договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе

господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання

зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто

надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської

діяльності.

Згідно ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок

прострочення  боржника  виконання 

втратило інтерес  для  кредитора, 

він  має право відмовитися від

прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом спору є наявність

чи відсутність підстав для застосування до відповідача цивільно-правової

відповідальності за порушення договірних зобов'язань та положень чинного

законодавства згідно приписів ст. 224 Господарського кодексу України, в силу

вимог  якої учасник господарських

відносин,  який порушив господарське

зобов'язання  або установлені вимоги щодо

здійснення господарської діяльності, 

повинен відшкодувати  завдані  цим 

збитки  суб'єкту, права або

законні інтереси якого порушено.

При цьому, під 

збитками  розуміються  витрати, 

зроблені  управленою стороною,

втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які 

управнена  сторона  одержала 

б  у  разі 

належного виконання  

зобов'язання   або   додержання  

правил    здійснення господарської

діяльності другою стороною.

У відповідності з вимогами пункту 1 статті 226 Господарського

кодексу України учасник господарських відносин, 

який вчинив  господарське

правопорушення,   зобов'язаний   вжити  

необхідних  заходів  щодо запобігання  збиткам 

у  господарській   сфері  

інших   учасників

господарських  відносин  або 

щодо зменшення їх розміру,  а у

разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, 

- зобов'язаний відшкодувати на 

вимогу  цих суб'єктів збитки у

добровільному порядку в повному обсязі, 

якщо  законом  або 

договором   сторін   не  

передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного

законодавства та оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, колегія

суддів вважає, що невиконання відповідачем зобов'язань за спірним Договором

щодо передачі позивачеві товару у встановлений цим Договором строк свідчить про

наявність правових підстав для відшкодування завданих позивачеві збитків по

Договору купівлі-продажу № 82 від 10.09.2007р. у вигляді вартості товару в сумі

2000,00 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на

вимогах закону та підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають

задоволенню. Більш того, дані позовні вимоги визнані відповідачем у повному

обсязі.

Стосовно позовних вимог про розірвання Договору № 82 від

10.09.2007р. колегія суддів вважає, що в цій частині вони задоволенню не

підлягають, оскільки відповідно до пункту 10.1. спірного Договору строк його

дії сплинув ще 31.12.2007р., а тому правові підстави для його розірвання

відсутні та ні прокурором ні позивачем у справі не наведені і у позові в цій

частині слід відмовити.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої

інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що

господарським судом Харківської області при прийнятті оскарженого рішення від

17.06.2008р. по справі № 21/67-08 було порушено норми матеріального та

процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у

зв'язку з чим апеляційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню, а

вказане рішення - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101,

п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального

кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційне подання Прокурора Красноградського району Харківської області

задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2008р.

по справі № 21/67-08 скасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_1 у

відділенні ХГРУ «Приват Банк»м. Красноград, МФО 351533, код НОМЕР_2) на користь

Красноградського педагогічного коледжу (63301, м. Красноград, Харківська

область, вул. Московська, 47, р/р 35421002002002 в ГУДКУ в Харківській області,

МФО 851011, код 02124870) 2000,00 грн. збитків.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_1 у

відділенні ХГРУ «Приват Банк»м. Красноград, МФО 351533, код НОМЕР_2) на користь

Державного бюджету України (р/р 31110095700002 УДК у м. Харкові, код ЄДРПОУ

24134490, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011, код

бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095) 153,00 грн.

держмита по справі та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

В задоволенні позову в частині вимог про розірвання Договору № 82

від 10.09.2007р. - відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати

відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                   

Такмаков Ю.В. 

                                 Судді                                                                   

Барбашова С.В. 

Плужник О.В.