Постанова

від 11.10.2012 по справі 2а-12425/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 жовтня 2012 року 08:07 № 2а-12425/12/2670

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720.

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Корніюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (угода про надання правової допомоги від 11.09.2012 р.)

від відповідача: не прибув

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 11.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-12425/12/2670 та призначено справу до судового розгляду на 27.09.2012 р.

За клопотанням відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС судове засідання 27.09.2012 р. було відкладене на 04.10.2012 р.

Зважаючи на першу неявку відповідача в судове засідання 04.10.2012 р., що був повідомлений належним чином, та не надання відповідачем жодних заперечень на позовну заяву, а також жодних доказів на підтвердження його нормативно-правової позиції, що вимагалися ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 2а-12425/12/2670, суд відклав судове засідання на 11.10.2012 р.

В судове засідання 11.10.2012 р. відповідач знову не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Також, в судове засідання 11.10.2012 р. відповідач знову не надав суду жодних заперечень на позовну заяву, а також жодних доказів на підтвердження його нормативно-правової позиції, що вимагалися ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 2а-12425/12/2670.

Представник позивача в судовому засіданні 11.10.2012 р. позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби № 000084/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на додану вартість у розмірі 36 166,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 334,34 грн., а також № 000085/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 28 483,28 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 120,82 грн.;

- покласти судові витрати на відповідача та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 761,05 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки підприємницької діяльності Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) та ПП «Ізол»(код ЄДРПОУ 31701138) за травень 2011 р., червень 2011 р. та вересень 2011 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями, щодо завищення позивачем податкового кредиту за травень, червень, вересень 2011 року на суму 36 166,67 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 36 166,67 грн., та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, щодо заниження позивачем чистого доходу на 180 833,34 грн., внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 28 483,28 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було віднесено до складу валових витрат у перевіряємому періоді суми сплачених коштів по правовідносинах із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», також було правомірно сформовано податковий кредит у травні 2011 р., червні 2011 р. та вересні 2011 р., за рахунок сум сплаченого ПДВ по правовідносинах із зазначеними контрагентами, що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів такі контрагенти позивача були у повній відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи таких контрагентів не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначених контрагентів, правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними видатковими накладними, квитанціями прибуткових касових ордерів; а також відповідачем не було надано суду жодних доказів відсутності в таких контрагентів позивача матеріально-технічних можливостей для надання послуг з постачання продуктів позивачу, та не надано жодних доказів щодо невизначення такими контрагентами позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання жодної шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол».

Позивач також зазначив, що відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання відносно недодержання вимог статей Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, які встановлені в Акті перевірки, були б визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та КП «Альянс»з ознаками нікчемності.

Відповідно до вимог ч.4 ст.128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Зважаючи на викладене, а саме не прибуття в судове засідання 11.10.2012 р. відповідача (суб'єкта владних повноважень), що був повідомлений належним чином, суд ухвалив розглядати справу № 2а-12425/12/2670 на підставі наявних у ній доказів, проти чого також не заперечив позивач.

Отже, розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва 30.07.2012 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку підприємницької діяльності фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) та ПП «Ізол»(код ЄДРПОУ 31701138) за травень 2011 р., червень 2011 р. та вересень 2011 р., на підставі ст. 78 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, згідно довідок перевірок № 35/23-2/31701138 від 12.01.2012 р. ПП «Ізол»(код ЄДРПОУ 31701138) та № 21/23-2/37067432 від 10.01.2012 р. ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) з питань підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідками зазначеної перевірки позивача контролюючим органом (відповідачем) було складено Акт про результати перевірки від 30.07.2012 року № 49/1720/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями, щодо завищення позивачем податкового кредиту за травень, червень, вересень 2011 року на суму 36 166,67 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 36 166,67 грн., та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями, щодо заниження позивачем чистого доходу на 180 833,34 грн., внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 28 483,28 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки від 30.07.2012 року № 49/1720/НОМЕР_1 порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 000084/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на додану вартість у розмірі 36 166,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 334,34 грн.;

- № 000085/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 28 483,28 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 120,82 грн.

Однак, не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС податковими повідомленнями-рішеннями № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, єдиним обґрунтуванням висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового та цивільного законодавства щодо дійсності (чинності) правочинів, відповідачем в Акті перевірки зазначено про те, що в ході проведення зустрічних звірок контрагентів ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) та ПП «Ізол»(код ЄДРПОУ 31701138) не було встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від таких контрагентів до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для звірки актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, які свідчать про здійснення підприємствами господарських операцій у вересні 2011 р., в зв'язку з ненаданням до перевірки первинних документів.

Враховуючи таке, а саме те, що операції ТОВ «Міркос-торгюей»(код ЄДРПОУ 37067432) та ПП «Ізол»(код ЄДРПОУ 31701138) не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання робіт, надання послуг або поставки товарів, відповідач дійшов висновку, що позивачем під час здійснення правовідносин із зазначеними контрагентами не було додержано вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, внаслідок чого такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), а відповідно за наслідками таких відносин не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи (а саме докази, надані позивачем, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в обґрунтування його позиції та висновків Акта перевірки жодних документів (доказів) до суду не надав ), та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Міркос-торгюей»і ПП «Ізол»(а саме, на вимогу ухвали суду від 13.09.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-12425/12/2670, відповідачем не було надано копії декларацій з податку на додану вартість контрагентів позивача ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, та копії декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період по ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», а також відомостей з бази ДПА України щодо визначення (або не визначення) контрагентами позивача ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем) ;

- відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження висновків Акта перевірки щодо відсутності в контрагентів позивача ТОВ «Міркос-торгюей» та ПП «Ізол»матеріально-технічних можливостей для здійснення певного виду діяльності (оскільки сам Акт перевірки являється документом, який фіксує законність здійснення господарських операцій суб'єктами господарювання, однак не є нормативно-правовим документом і не несе юридичних наслідків) ;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм цивільного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, які встановлені в Актах проведення зустрічних звірок по ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Міркос-торгюей»і ПП «Ізол»з ознаками нікчемності .

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентами ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»з матеріалів справи вбачається наступне.

В перевіряємому періоді між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ТОВ «Міркос-торгюей»було укладено договори поставки № 130 від 20.05.2011 р. та № 203 від 17.06.2011 р., згідно предмету яких: Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання зазначених договорів Постачальником (ТОВ «Міркос-торгюей») було виписано Покупцю (позивачу):

- податкову накладну № 455 від 20.06.2011 року на суму 88 333,34 грн., в т.ч. ПДВ 16 666,66 грн.;

- податкову накладну № 677 від 28.05.2011 року на суму 54 166,67 грн., в т.ч. ПДВ 10 833,33 грн.;

- видаткову накладну № 820 від 20.06.2011 року на суму 88 333,34 грн., в т.ч. ПДВ 16 666,66 грн.;

- видаткову накладну № 690 від 28.05.2011 року на суму 54 166,67 грн., в т.ч. ПДВ 10 833,33 грн.

Також в перевіряємому періоді Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 були укладені договори поставки з ПП «Ізол»№ 210911 від 21.09.2011 р. та № 180811 від 18.08.2011 р., згідно предмету яких: Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На виконання зазначених договорів Постачальником (ПП «Ізол») було виписано Покупцю (позивачу):

- податкову накладну № 196 від 25.09.2011 року на суму 22 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 4 500,00 грн.;

- податкову накладну № 255 від 30.09.2011 року на суму 8 333,33 грн., в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн.;

- податкову накладну № 198 від 25.08.2011 року на суму 12 500,33 грн., в т.ч. ПДВ 2 500,00 грн.;

- видаткову накладну № 458 від 25.09.2011 року на суму 22 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 4 500,00 грн.;

- видаткову накладну № 457 від 30.09.2011 року на суму 8 333,33 грн., в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн.;

- видаткову накладну № 198 від 25.08.2011 року на суму 12 500,33 грн., в т.ч. ПДВ 2 500,00 грн.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як видно наявних з матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, договірні відносини позивача та ТОВ «Міркос-торгюей»і ПП «Ізол»щодо надання послуг з постачання продовольчих товарів (борошно, цукор), відбувалися з дотриманням сторонами вимог, які були передбачені законодавством України на момент здійснення таких правочинів, зокрема позивач та контрагенти були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагентів не були визнані в судовому порядку недійсними, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначених контрагентів, виконання договірних відносин підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, а сплата по договорах -квитанціями прибуткових касових ордерів; та крім того відповідачем (на неодноразову вимогу суду) не було надано до матеріалів справи жодних доказів щодо відсутності в контрагентів позивача матеріально-технічних можливостей для здійснення такого роду діяльності, а також щодо невизначення контрагентами позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол».

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно із п.201.8 ст.201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм податкового законодавства, ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», які на час таких правовідносин із позивачем були зареєстровані платниками ПДВ, надавали послуги позивачу, та виходячи з договірної ціни таких послуг, належним чином оформляли та надавали позивачу податкові накладні (копії яких містяться в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем за результатами правовідносин із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»(товарність яких була підтверджена позивачем в судовому засіданні та жодними доказами не спростована відповідачем), на підставі отриманих податкових накладних, було правомірно відображено в податковій звітності суми податкового кредиту за травень, червень, вересень 2011 року на суму 36 166,67 грн .

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В даному випадку відповідачем жодними допустимими доказами по справі не було доведено суду включення позивачем до складу валових витрат, витрати по взаємовідносинах із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», які б не були підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, оскільки всі наведені вище документи були надані позивачем до позовної заяви та в судовому засіданні, а відповідно містяться в матеріалах справи.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Міркос-торгюей»і ПП «Ізол»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком .

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Міркос-торгюей»і ПП «Ізол» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем жодними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол».

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання товарів (борошна, цукру) в ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_2, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг, був відповідними доказами доведений позивачем суду, а саме згідно довідки Головного управління статистики у м. Києві № 1340/09 основним видом діяльності позивача за КВЕД є -виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання, що відповідно передбачає придбання таких товарів як борошно та цукор.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентами ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми, сплачені по правовідносинах із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол» були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді, та за наслідками таких правовідносин був правомірно сформований податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних, та відсутності жодних доказів завдання шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол».

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно вимог ч.4 ст.71 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, як було зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, станом на 11.10.2012 р. відповідачем не було виконано вимог ухвали суду від 13.09.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-12425/12/2670 та не було надано суду жодних заперечень на позовну заяву, нормативно-правового обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, доказів відсутності в контрагентів позивача матеріально-технічних можливостей для здійснення поставок товарів, доказів завдання шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол, а також жодних документів (доказів), що вимагалися судом ухвалою про відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720 - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720. Жодних заперечень на позовну заяву відповідач не надав, в судові засідання 27.09.2012 р., 04.10.2012 р. та 11.10.2012 р. не з'явився.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень № 000084/1720 від 05.09.2012 р. та від 05.09.2012 р. № 000085/1720.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби № 000084/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на додану вартість у розмірі 36 166,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 334,34 грн., а також № 000085/1720 від 05.09.2012 р. про нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 28 483,28 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 120,82 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 761,05 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 15.10.2012 р.