Постанова

від 25.11.2008 по справі 05/164-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2008

р.                                                          

Справа № 05/164-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В.,

судді Афанасьєв В.В. ,  Бухан А.І.

при секретарі Цвірі Д.М.

за

участю представників сторін:

позивача -не з'явився

відповідача -Шафнера А.А.

-дов., Моісеєнко К.О. -дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні

Харківського  апеляційного господарського

суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 2422Х/3-9) на рішення

господарського суду Харківської області від 11 серпня 2008 р. по справі №

05/164-08

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.

Харків

до  Товариства з обмеженою

відповідальністю Виробничого об'єднання «Днепро», м. Харків

про визнання договору недійсним та визнання права власності

встановила:

У червні 2008 р. Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, звернувся до

господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним

договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05 травня 2005 року першого

поверху № 64,66-84; другого поверху № 121-133, третього поверху № 184-199 в

літ. «А-3»загальною площею 545,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків,

вул. Гоголя, буд. 1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського

нотаріального округу Харіною Н.В., за реєстровим номером 1136. Визнати право

власності на нежитлові приміщення 

першого поверху № 64,66-84; другого поверху № 121-133, третього поверху

№  184-199 в літ. «А-3»загальною площею

545,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, буд. 1, за

фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 серпня

2008 р. (з урахуванням ухвали від 11 вересня 2008 р. про виправлення описки) по

справі    № 05/164-07 (суддя Светлічний

Ю.В.) позов задоволено повністю. Визнано 

недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05 травня

2005 року першого поверху № 64,66-84; другого поверху № 121-133, третього

поверху № 176-179, № 184-199 в літ. «А-3»загальною площею 545,6 кв.м., що

знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, буд. 1, посвідченого приватним

нотаріусом ХМНО Хащіною Н.В., за реєстровим номером 1136. Визнано право

власності на нежитлові приміщення 

першого поверху № 64,66-84; другого поверху № 121-133, третього поверху

№ 176-179, № 184-199 в літ. «А-3» загальною площею 545,6 кв.м., що знаходяться

за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, буд. 1, за фізичною особою підприємцем

ОСОБА_1, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1. Стягнуто 

з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого об'єднання

«Днепро» на користь  фізичної особи

підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті державного мита у сумі 2627,00 грн.,

витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу  у сумі 118,00 грн.

Відповідач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не

погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з

апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від

11.08.2008 р. у справі    № 05/164-07

скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у  задоволенні позовних вимог повністю,

посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та

процесуального права. Разом з апеляційною скаргою відповідачем подано клопотання

про відновлення строку на подання апеляційної скарги, в якому він посилається

на поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги з підстав,

зазначених у клопотанні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23

жовтня 2008р. по справі № 05/164-08 клопотання відповідача задоволено, строк на

подання апеляційної скарги відновлено, апеляційну скаргу прийнято до

провадження та її розгляд призначено на 10 листопада 2008 року.

В судовому засіданні 10 листопада 2008 року представник

відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, зазначивши про те, що висновок

суду про укладення угоди під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай

невигідних для нього умовах не відповідає фактичним обставинам, оскільки, на

думку відповідача, положення договору про розстрочку платежу свідчить про те,

що позивач не мав гострої потреби в негайному отриманні усієї суми за

договором, мав можливість та зобов'язаний був повідомити відповідача про

наявність у нього збігу важких обставин, які спонукають його здійснити цей

правочин. Як вважає відповідач, судом не було взято до уваги, що хвора мати

позивача досягла пенсійного віку та отримує пенсію, а також тих обставин, що

нормами чинного законодавства передбачено виплату допомоги при народженні дитини

та по догляду за дитиною.

Відповідач стверджує, що у відповідності до ст. 632 ЦК України,

ціна договору була визначена за домовленістю сторін, а тому твердження суду про

продаж спірних приміщень за ціною, нижчою за ринкову вартість, не є підставою

для застосування положень ст. 233 ЦК України. Також, відповідач зазначає, що

місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було

враховано тих обставин, що спірні приміщення позивачем були придбані за півтора

місяця до їх продажу за спірною угодою за ціною 232000 грн., тобто, за ціною,

що є меншою від ціни продажу за спірною угодою. В обґрунтування  вказаного твердження відповідачем у судове

засідання надано ксерокопію договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від

26 березня 2005 року, за яким позивач придбав спірні приміщення у ОСОБА_2 за

ціною 232000 грн. Відповідне, на думку відповідача, спростовує твердження

позивача про наявність у нього скрутного матеріального становища на час

укладання договору.

Також, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що на час подання

позову до суду скінчився строк позовної давності, а тому просить застосувати

строк позовної давності.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його представник у

судовому засіданні проти апеляційної скарги відповідача заперечують, вважають

рішення господарського суду по оскаржуваній справі законним та обґрунтованим,

просять його залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. Позивач

стверджує, що ринкова ціна спірних приміщень значно перевищує їх вартість, зазначену

в оскаржуваному договорі, що підтверджується наявним у матеріалах справи звітом

про оцінку. Твердження ж відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, на

думку позивача, не спростовують того факту, що договір укладений на вкрай

невигідних для позивача умовах, а розстрочка, яку відповідач отримав по оплаті

за приміщення, навпаки свідчить про те, що позивач збирався використовувати ці

гроші не для здійснення підприємницької діяльності, а на подолання тих тяжких

обставин, що у нього склалися. Позивач вважає, що про обізнаність відповідача

про вкрай невигідні для позивача умови, а саме - вкрай низьку ціну продажу,

свідчить укладений відповідачем договір іпотеки від 06 травня 2005 року

(ксерокопія якого додана позивачем до відзиву на апеляційну скаргу) на

забезпечення вимог у розмірі 1602437 грн., в якому заставна вартість нежитлових

приміщень визначена у розмірі 500000 грн.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем надано довідку про

розмір пенсії матері позивача та зазначено, що, навіть з урахуванням цих сум,

доходи позивача та членів його родини не покривали розміру його витрат. Що ж до

посилання відповідача на неврахування сум допомоги по народженню та догляду за

дитиною, позивач зазначає, що станом на дату укладання спірної угоди, такі суми

не були та не могли бути виплачені, оскільки дитина позивача народилася лише у

жовтні 2005 року. Враховуючи наявність вищенаведених тяжких умов, позивач  змушений був укласти договір займу на

запропонованих позикодавцем умовах зі строком погашення у травні 2005 року.

Що стосується посилання відповідача на закінчення строку позовної

давності, представник позивача стверджує, що про продаж приміщень на вкрай

невигідних для позивача умовах він дізнався лише з листа ОСОБА_3 від 20 червня

2005 р. (доданий до відзиву), в якому останній запропонував позивачу укласти

договір купівлі-продажу спірних приміщень за ціною 2100000 грн. До цього часу

позивач не був обізнаний з ринковою ціною спірних приміщень. У зв'язку з

вищезазначеним, позивачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про

поновлення строку позовної давності на захист свого порушеного права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10

листопада 2008 року розгляд справи було відкладено до 24 листопада 2008 року до

11 год.00 хв., з метою надання сторонами додаткових обґрунтованих пояснень та

доказів в обґрунтування  своєї позиції по

справі.

Представниками відповідача у судове засідання 24 листопада 2008

року подано пояснення по суті апеляційної скарги, в яких відповідач свою

апеляційну скаргу підтримує, посилаючись на те, що свобода договору є

непорушним принципом цивільних відносин, який був витриманий сторонами.

В судове засідання 24 листопада 2008 року представник позивача не

з'явився, вимоги ухвали апеляційного господарського суду від 10 листопада 2008

року про надання не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання

додаткових обґрунтованих пояснень та доказів в обґрунтування своєї позиції по

справі не виконав, причину неявки та ненадання вказаних доказів не обґрунтував,

хоча про час та місце засідання суду був повідомлений належним чином, оскільки

був присутнім у попередньому судовому засіданні.

Станом на початок судового засідання 24 листопада 2008 року та на

час дослідження матеріалів справи від позивача та його представника жодних

клопотань до суду апеляційної інстанції не надано (в тому числі і клопотань про

відкладення розгляду справи, ін.), у зв'язку з чим розгляд справи колегією

суддів було здійснено за наявними, станом на 24 листопада 2008 року, у

матеріалах справи доказами та за відсутності представника позивача, який був

належним чином повідомлений про час та місце засідання суду.

        Дослідивши матеріали

справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін,

заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін,

перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального

та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та

відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, колегією суддів

встановлено наступне:

звертаючись до господарського суду Харківської області з позовною

заявою, позивач посилався на те, що оскаржуваний договір, укладений на вкрай

невигідних для нього умовах, що були спричинені тяжкими обставинами, які склалися

в нього на той час, а саме, що він мав на утриманні вагітну дружину, хвору

матір, та неповнолітню дочку, на утримання яких він витрачав значно більше

коштів, ніж мав на той час доходу.         

Так, позивач вказує, що з урахуванням встановленого законом прожиткового

мінімуму, сплати ним грошових коштів на погашення кредиту  за автомобіль, який він використовував в

своїй підприємницької діяльності та для перевезення хворих та вагітних членів

родини, а також витрат на лікування матері, його витрати на утримання родини

складали 2734,47 грн. на місяць, а доход позивача від підприємницької

діяльності -торгівлі комп'ютерною технікою складав лише 1129 грн. на

місяць.  Також, для збереження життя

хворої матері, здоров'я вагітної дружини та життя ненародженої дитини позивач

уклав договір займу від 08.01.2005 р., згідно з яким позичив 50000 грн. строком

до 08.05.2005 р. без відсотків, але умовами договору був передбачений штраф за

прострочення виконання зобов'язання в розмірі 1000% від невиконаного

зобов'язання, що складає 500000 грн.

Більшість зайнятих грошових коштів 

позивач витратив на утримання та лікування родини, повернення грошових

коштів позивач розраховував здійснити за рахунок збільшення доходів від

підприємницької діяльності, але, оскільки доходи від підприємницької діяльності

позивача не збільшилися, з нього, в разі несвоєчасного виконання зобов'язань за

договором займу, було б стягнуто основне зобов'язання та штраф, що складає

550000 грн., - у тому разі  квартира, де

мешкали позивач, його хвора матір, неповнолітня дочка та вагітна дружина.

          Тому, з цих тяжких

обставин, враховуючи сплив строку 08.05.2005 року, повернення грошових коштів

за договором займу, стягнення штрафу в разі несвоєчасного виконання

зобов'язання, необхідністю продовжувати лікування матері, та забезпечення родів

дружини, утримання дітей, позивач уклав 05.05.2005 року договір купівлі-продажу

нежитлових приміщень на вкрай невигідних для нього умовах.

          Оскільки при

укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень  від 05.05.2005 року, який був посвідчений

нотаріально, нотаріусом ХМНО Хащіною Н.В. були вилучені документи, що

посвідчували право власності позивача на нежитлові приміщення, позивач вважає,

що ним втрачені документи, які посвідчують його право власності, і просить таке

право визнати у судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський

визнав позовні вимоги такими, що заявлені у відповідності до норм чинного

законодавства та підтверджені належними доказами.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду

першої інстанції, вважає їх безпідставними, такими, що суперечать як нормам

чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи.

Так, у відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно

містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини

виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими

господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд

керувався, приймаючи рішення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976

р.  за № 11 «Про судове рішення», рішення

є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і

всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності до норм

матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при

їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, виходячи із

загальних засад і змісту законодавства України.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване відповідачем рішення

містить лише посилання на вимоги позивача, викладені ним у позовній заяві та

додатково поданих поясненнях і доповненнях, та на окремі положення норм чинного

законодавства, які регулюють спірні питання. Разом з тим, судом першої інстанції

не надано жодної аргументованої оцінки поданим позивачем доказам, не у повній

мірі досліджені усі фактичні обставини справи, в тому числі, і щодо придбання

позивачем права власності на спірне майно та підстави такого придбання.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевим

господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушені норми

матеріального та процесуального права, таке рішення прийняте при неповному

дослідженні та неповній оцінці усіх фактичних обставин справи, через що воно

підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

На думку колегії суддів, підставою для скасування оскаржуваного

рішення також є і порушення місцевим господарським судом положень п. 2 ч. 2 ст.

104 ГПК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, справу розглянуто

за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та

місце проведення  судового засідання.

Такі висновки колегією суддів зроблені з урахуванням того, що

матеріали справи не містять ані доказів вручення ухвали суду про порушення

провадження по справі, ані доказів повернення цієї ухвали, тоді як у

відповідності до вимог        п. 3.5.1

Інструкції з діловодства в господарських судах України, повідомлення з

відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи; факт

неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого

зразка, яке разом з не отриманою ухвалою та конвертом оперативно передається

службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Як свідчать матеріали справи, 05 травня 2005 року між сторонами по

справі укладено договір купівлі - продажу 

нежитлових приміщень, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ ВО

«Днепро»прийняв у власність нежитлові приміщення  першого поверху N 64,66-84; другого

поверху     N 121-133, третього поверху N

184-199 в літ. «А-3»загальною площею 545,6 кв.м., що знаходяться за адресою:

м.Харків, вул. Гоголя, буд. 1, за ціною 252500,00 грн. з розстрочкою оплати

наступним чином: до 10.05.05 р. - 50500,00 грн., до 10.06.05р. - 75500,00 грн.,

до 10.07.05р. - 75500,00грн., до 10.08.05р -51000,00 грн. (п. 1.1, 2.2

договору).

П. 1.2 оскаржуваного договору встановлено, що ці нежитлові

приміщення належать продавцю (ОСОБА_1) на підставі договору купівлі-продажу

нежитлових приміщень від 26 березня 2005 року, який посвідчений нотаріально та

зареєстрований у відповідних компетентних органах.

Матеріали справи свідчать, що договір між сторонами виконаний у

повному обсязі, а саме - позивачем передані відповідачу приміщення, право

власності за якими в подальшому зареєстровано за відповідачем, а останнім

здійснені розрахунки в межах сум та у строки, встановлені у договорі

(відповідне не заперечується жодною із сторін).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2008

року по справі № 2-2771/08/07 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у

справі за його позовом до ТОВ ВО «Дніпро»про визнання договору купівлі-продажу

нежитлових приміщень від 05 травня 2005 року недійсним та визнання права

власності, та роз'яснено позивачу його право звернутися до суду відповідно до

вимог ГПК України. У цій ухвалі зазначено, що оскільки відповідач є юридичною

особою, а позивач -фізичною особою - підприємцем, та як виходить із змісту

оспорюваного договору купівлі-продажу, який позивач просить визнати недійсним,

розгляд такої справи, згідно зі ст. 15 ЦПК України та ст. 12 ГПК України,

відноситься до компетенції господарського суду, а не здійснюється в порядку

цивільного судочинства.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду як позивач,

так і відповідач підтвердили, що відповідна ухвала Київського районного суду м.

Харкова не була оскаржена та набула чинності.

У відповідності до ч. 4 ст. 35 ГПК України, рішення суду з

цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського

суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що дана справа є такою,

що відноситься до компетенції господарського суду.

У відповідності до ст. 215 ч. 1 ЦК України, підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203

цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ЦК України, на яку посилається

позивач у позовній заяві, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для

неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним

незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом наведеної норми та виходячи із загальних положень

чинного законодавства, для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України

необхідна обов'язкова наявність таких умов, як вчинення правочину особою

добровільно (без насильства), при цьому особа повинна бути сама ініціатором такого

правочину, та те, що ця особа усвідомлювала, що вчиняє правочин на вкрай

невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої

обставини. Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе

матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для усунення чи

пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та

заперечень.

Ст. 43 названого Кодексу передбачено, що господарський суд оцінює

докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному

та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх

сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду

заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи надані позивачем докази в обґрунтування вимог позовної

заяви та заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що вони не

доводять факту укладання позивачем оскаржуваного договору під впливом тяжкої

для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки позивачем не надано

жодних доказів, які б свідчили про обов'язкову наявність умов, що необхідні для

кваліфікації недійсності правочину за ст. 233 ЦК України.

Так, як вбачається із клопотання позивача, поданого ним до суду

апеляційної інстанції (т. 2 арк. справи 28), позивач погодився з ціною,

запропонованою відповідачем та з умовами сплати -розстрочкою, оскільки метою

продажу було фінансування витрат з утримання родини та повернення раніше взятої

позики. Позивач стверджує, що, на час укладання договору, він не був обізнаний

про ринкову вартість відчужених нежитлових будівель та те, що договір укладений

на вкрай невигідних для нього умовах, позивач дізнався лише з листа ОСОБА_3 від

20.06.2005 р., в якому позивачу пропонувалося продати приміщення за ціною

2100000 грн.

Таким чином, сам позивач безпосередньо підтверджує факт

відсутності  станом на дату укладання

спірного договору умов, що необхідні для кваліфікації недійсності правочину за

ст. 233 ЦК України, оскільки, за його твердженнями, ініціатива укладання

договору виходила не від нього, а від відповідача, та що про укладання договору

на вкрай невигідних для нього умовах він дізнався вже після укладання цього

договору, а не в момент укладання.

За таких обставин, на думку колегії суддів, правові підстави для

кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК України (наявність таких умов, як вчинення

правочину особою добровільно (без насильства), та за ініціативою безпосередньо

позивача, а також усвідомлення того, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для

себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини) відсутні.

Що ж стосується посилання позивача на наявність у нього вкрай

тяжких обставин, які змусили його укласти спірний договір (хвороба матері,

вагітність дружини, утримання неповнолітньої дочки), колегія суддів зазначає,

що наявність цих обставин само по собі не може бути підставою для визнання

недійсним оскаржуваного правочину, оскільки, як зазначалося вище, під тяжкими обставинами

слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше

становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідне

термінове укладення правочину. На думку колегії суддів, позивачем не доведено,

що відповідні обставини мали такі крайні форми, які спричинили необхідне

термінове укладання правочину, так само, як не доведено і того, що ці обставини

виникли саме станом на дату укладання спірного договору, а не існували раніше

(оскільки, як вбачається із поданих позивачем документів, станом на дату

укладання спірного правочину вагітність дружини становила 5 місяців, а його

мати мала відповідну хворобу значно раніше дати укладання договору).

Факт укладання оскаржуваного договору з розстрочкою платежів також

свідчить про відсутність у позивача вкрай тяжких обставин, для усунення чи

пом'якшення яких позивачу необхідне було термінове укладення правочину.

Позивач стверджує, що він витрачав на утримання родини 2734,47

грн. на місяць, тоді як його доход від підприємницької діяльності -складав лише

1000 грн. на місяць.

Разом з тим, позивачем та судом першої інстанції не враховано, що

від угод купівлі-продажу спірних приміщень позивач отримав доход у розмірі

20000 грн., оскільки у березні 2005 року він придбав спірні приміщення за ціною

232000 грн., а вже в травні 2005 року -продав ці приміщення за ціною 252000

грн.

Також, позивачем та судом не враховано, що, як стверджує сам

позивач, у січні 2005 року він уклав договір займу на суму 50000 грн., які він

також передбачав використовувати на утримання родини. Позивач стверджує, що

більшість зайнятих грошових коштів  він

витратив на утримання та лікування родини, разом з тим, матеріали справи таких

доказів не містять.

Системний аналіз положень чинного законодавства, матеріалів справи

та пояснень сторін свідчить про те, що у позивача були відсутні вкрай тяжкі для

нього обставини, які змусили його укласти спірний договір на вкрай невигідних

умовах, оскільки, як вбачається із пояснень самого позивача, ще у січні 2005

року для збереження життя хворої матері, здоров'я вагітної дружини та життя

ненародженої дитини позивач уклав договір займу від 08.01.05 р., згідно з яким

зайняв 50000 грн. строком до 08.05.2005 р. без відсотків, але умовами договору

був передбачений штраф за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 1000%

від невиконаного зобов'язання, що складає 500000 грн. Тобто, якщо виходити із

тверджень позивача, то саме у січні 2005 року у нього вже були обставини, про

які він зазначає у позовній заяви, а тому він був змушений укласти договір

займу на вкрай невигідних для нього умовах (умови про оплату штрафу у розмірі

1000% від невиконаного зобов'язання).

Не надаючи оцінку відповідному договору займу (оскільки він не є

предметом позову), колегія суддів разом з тим зазначає, що наявність такого

договору, наявність вкрай тяжких обставин (про які вказує позивач), разом з тим

не перешкоджають йому 26 березня 2005 року придбати спірне приміщення,

сплативши при цьому 232000 грн., що само по собі свідчить про наявність у

позивача вільних грошових коштів, які він використав для підприємницької

діяльності, а не направив їх на утримання родини та погашення заборгованості за

договором кредиту та за договором займу.

Що ж стосується тверджень позивача про те, що у нього знизилися

доходи від підприємницької діяльності, за рахунок яких він розраховував в

подальшому здійснювати утримання родини та погашати заборгованість, колегія

суддів зазначає, що ст. 43 ГК України передбачено, що підприємницька діяльність

-це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська

діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення

економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, виходячи з

положень вказаної статті, позивач повинен був сам усвідомлювати специфіку своєї

діяльності  та здійснювати всі заходи для

того, щоб його підприємницька діяльність була прибутковою. Разом з тим,

позивачем не надано таких доказів, так само, як не надано і доказів того, що

зниження обсягів продажу було викликано певними соціальними або економічними

обставинами (в тому числі форс-мажорними), а не у зв'язку з тим, що

позивач  особисто не здійснював

відповідних заходів для досягнення певного результату своєї діяльності

(збільшення обсягу продажу та отримання прибутку).

Також, колегія суддів зазначає, що аналіз поданих позивачем звітів

про свою підприємницьку діяльність свідчить про те, що у 2 кварталі 2005 року

його обсяги продажу збільшились порівняно з 1 кварталом 2005 року (з 68470 грн.

до 119670 грн.), а також, порівняно з 1 кварталом 2004 року (81647 грн.).

Витребувані ж апеляційним господарським судом звіти за інші періоди позивачем

без поважних причин надані не були.

Що ж стосується посилання позивача на те, що ринкова вартість цих

приміщень на момент укладання договору купівлі - продажу складала 1915000 грн.,

що підтверджується звітом про оцінку вартості нежитлових будівель в літ. А-3

розташованих за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, 1, виконаного суб'єктом

оціночної діяльності Харківською Товарною Біржею, інформаційною довідкою N 147

від 21.07.08 р. суб'єкта оціночної діяльності Української Універсальної Біржі,

що є підтвердженням того, що позивач уклав цей договір на вкрай невигідних для

нього умовах, колегія суддів критично відноситься до вищевказаних тверджень

позивача та висновків суду, оскільки:

по-перше, звітом про оцінку вартості нежитлових будівель, що

виконаний суб'єктом оціночної діяльності на замовлення зацікавленої сторони, не

може прийматися судом у якості належного та допустимого доказу;

по-друге, як зазначалося вище, підприємницька діяльність -це

самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська

діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення

економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Ст. 632 ЦК України

встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, що

фактично і було зроблено сторонами. Дослідженням же матеріалів справи

встановлено, що позивачем від купівлі-продажу спірних приміщень (фактично за

півтора місяця -з 26 березня 2005 р. по 5 травня 2005 року) отримано прибуток у

розмірі 20000 грн., що відповідає меті його діяльності.

Колегія суддів також зазначає, що під час продажу належних йому

приміщень, позивач мав змогу дослідити фактичну вартість спірних приміщень на

ринку продажу, однак, ним цього зроблено не було. Позивач фактично погодився з

запропонованою йому відповідачем пропозицією та, враховуючи, що запропонована

відповідачем ціна була вищою від ціни придбання, уклав з відповідачем

оскаржуваний договір.

Що ж стосується тверджень позивача про можливу обізнаність

відповідача з реальною вартістю спірних приміщень (яка значно перевищує ціну

продажу), відповідне, навіть за умови такої обізнаності та підтвердження факту

дійсного перевищення ціни, не є підставою для визнання недійсною угоди за ст.

233 ЦК України. Також, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено, що

відповідач знав про відповідне, знав про тяжкі обставини у позивача та

скористався цими обставинами.

За таких обставин, підстав для задоволення позовних вимог позивача

колегія суддів не вбачає, оскільки оскаржуваний договір є дійсним, не порушує

положень чинного законодавства, укладений на взаємовигідних умовах, та

позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджує факт наявності  станом на дату укладання спірного договору умов,

що необхідні для кваліфікації недійсності правочину за ст. 233 ЦК України.

Оскільки договір купівлі - продажу нежитлових приміщень  від 05.05.2005 року, який був посвідчений

нотаріально нотаріусом ХМНО Хащіною Н.В. є дійсним, згідно з листом КП «Харківське

міське БТІ»N 23-39730 від 11.08.2008 року, право власності на нежитлові

приміщення зареєстровано за відповідачем на підставі оспорюваного договору,

задоволенню також не підлягає і друга вимога позивача -про визнання за ним

права власності на спірні приміщення.

Що ж стосується клопотання відповідача про застосування строку

позовної давності та клопотання позивача про поновлення строку позовної

давності, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні має бути відмовлено

зважаючи на наступне:

матеріали справи дійсно свідчать, що позивач звернувся з позовом

до суду по закінченні строку позовної давності, оскільки спірний договір

укладено 5 травня 2005 року, а позовна заява подана у червні 2008 року.

Ст. 267 ч. 4 ЦК України передбачено, що сплин строку позовної

давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для

відмови у позові.

Таким чином, для застосування чи відмови у задоволенні клопотання

про застосування строку позовної давності необхідні обґрунтованість та

доведеність позовних вимог позивача, але пропуск останнім строку позовної

давності. Якщо ж позивач взагалі не довів обґрунтованість своїх позовних вимог,

суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропуском строку

позовної давності.

За таких обставин, підстав для визнання недійсним договору

купівлі-продажу, що укладений сторонами по справі 05 травня 2005 року, колегія

суддів не вбачає, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, а рішення

господарського суду Харківської області від 11 серпня 2008 року підлягає

скасуванню як таке, що прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи

та при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Твердження

позивача, викладені ним у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу

ґрунтуються на припущеннях, що не доведені документально та спростовуються

наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст.

103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ,ст. 105 Господарського процесуального кодексу

України,

                                                   постановила:

У задоволенні зави відповідача про застосування строку позовної

давності відмовити.

У

задоволенні клопотання позивача про поновлення строку позовної давності

відмовити.

Апеляційну

скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 серпня 2008

р. (з урахуванням ухвали від 11 вересня 2008 р. про виправлення описки) по

справі    № 05/164-08 скасувати та

прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 св-во про

держ. реєстрацію НОМЕР_2, ід.код НОМЕР_1, відомості про розрахункові рахунки

відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого

об'єднання «Днепро»(61000 м. Харків вул. Гоголя, 1 (вул. Ак. Павлова,82), св-во

про держ.реєстрацію серії АОО № 172552 Код 30511068, р/рахунок 2600200201573 в

ХОД «Райфайзен Банк Аваль»МФО 350589) 1313,5 грн. держмита за подання

апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати

відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                         

Шевель О.В. 

                                 суддя                                                        

Афанасьєв В.В. 

                                 суддя                                                         

Бухан А.І.