Постанова

від 11.02.2009 по справі 05/164-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 11 лютого 2009 р.                                                                                   

№

05/164-08 

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок

В.С.- головуючого,

Костенко

Т.Ф., Коробенко

Г.П.

розглянувши

матеріали касаційної скарги

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

на

постанову

Харківського

апеляційного господарського суду від 24.11.2008

у

справі

господарського

суду Харківської області

за

позовом

Фізичної

особи -підприємця ОСОБА_1

до

Товариства

з обмеженою відповідальністю виробниче об?єднання "Днепро"

про

визнання

договору недійсним та визнання права власності

в

судовому засіданні взяли участь представники:

від

позивача:

не

з?явилися

від

відповідача:

Моїсенко

К.О., Поддашкіна О.Ю.-дов.від 11.02.2009

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

від 11.08.2008 господарського суду Харківської області (з урахуванням ухвали

господарського суду Харківської області від 11.09.2008 про виправлення описки)

позовні вимоги задоволено.

Визнано

недійсним договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 05.05.2005 першого

поверху № 64,66-84, другого поверху № 121-133, третього поверху 176-179, №

184-199 в літ."А-3", загальною площею 545,6 кв.м, що знаходяться за

адресою: м.Харків, вул.Гоголя, буд.1, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО

Хащіною Н.В., за реєстраційним номером 1136, та визнано право власності на

вищевказані нежитлові приміщення за фізичною особою -  ОСОБА_1

Постановою

від 24.11.2008 Харківського апеляційного господарського рішення господарського

суду Харківської області від 11.08.2008 (з урахуванням  ухвали від 11.09.20087 про виправлення

описки) скасовано з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позовних

вимог відмовлено.

В

задоволенні заяви ТОВ виробниче об?єднання "Днепро" про застосування

строку позовної давності  та клопотання

ФОП ОСОБА_1про поновлення строку позовної давності відмовлено.

Постанова

мотивована тим, що відповідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України,

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем

не доведено, що відповідні обставини мали такі крайні форми, які спричинили

необхідне термінове укладення правочину, та що ці обставини виникли саме на

момент укладення спірного договору, а не існували раніше.

Не

погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду ФОП

ОСОБА_1звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і

просить постанову суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без

змін, мотивуючи тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального

права, зокрема, ст. ст. 233, 267 Цивільного кодексу України, ст. 33,43

Господарського процесуального кодексу України.

Колегія

суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції,

проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм

процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить

необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарським

судом встановлено, що 05.05.2005 ФОП ОСОБА_1 та ТОВ виробниче об?єднання

"Днепро" уклали договір купівлі - продажу нежитлових приміщень,

відповідно до умов якого ОСОБА_1передав, а ТОВ ВО "Днепро" прийняв у

власність нежитлові приміщення першого поверху N 64, 66-84; другого поверху

N121-133, третього поверху N 184-199 в літ. «А-3», загальною площею 545,6

кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Гоголя, буд. 1, за ціною

252500,00 грн. з розстрочкою оплати наступним чином: до 10.05.2005 - 50500,00

грн., до 10.06.2005 - 75500,00 грн., до 10.07.2005 - 75500,00грн., до

10.08.2005 - 51000,00 грн.

Пунктом  1.2 договору встановлено, що вищевказані

нежитлові приміщення належать продавцю ОСОБА_1на підставі договору купівлі-продажу

нежитлових приміщень від 26.03.2005.

На

виконання умов договору, позивачем передано відповідачу приміщення,  а  

останнім повністю здійсненні розрахунки у строки, встановлені договором.

Ухвалою

Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2008 у справі № 2-2771/08/07 за

позовом ОСОБА_1до ТОВ ВО "Днепро" про визнання договору

купівлі-продажу нежитлових приміщень від 05.05.2005 недійсним та визнання права

власності, відмовлено позивачу у відкритті провадження з тих підстав, що

відповідач є юридичною особою, а позивач - фізичною особою - підприємцем, тому

розгляд такої справи, відповідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу

України та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, відноситься до

компетенції господарського суду.

Ухвала

Київського районного суду м. Харкова набула чинності.

Відповідно  до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального

кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є

обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають

значення для вирішення спору.

У

відповідності з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами 1,3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною  1 ст. 233 Цивільного кодексу України, на яку

посилається позивач у позовній заяві, передбачено, що правочин, який вчинено

особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може

бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого

правочину.

За

змістом наведеної норми та виходячи із загальних положень чинного

законодавства, для кваліфікації правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України

необхідна обов'язкова наявність таких умов, як вчинення правочину особою

добровільно (без насильства), що ця особа усвідомлювала, що вчиняє правочин на

вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої

обставини та те, що контрагент знав цю обставину та невигідність для другої

сторони умов правочину. Під тяжкими обставинами принагідно розуміти не будь-яке

несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для

усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.

Статтею

33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх

вимог та заперечень.

Суд

апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем в обгрунтування вимог

позовної заяви не надано належних доказів, які б доводили факт укладення

позивачем оскаржуваного договору під впливом тяжкої для  нього обставини і на вкрай невигідних умовах,

зокрема,  які б підтверджували б обов?язкову

наявність умов, що необхідні для кваліфікації недійсності правочину за ст. 233

Цивільного кодексу України. Позивач   

погодився з ціною, запропонованою відповідачем та з умовами сплати з

розстрочкою, оскільки метою продажу було фінансування витрат з утримання родини

та повернення раніше взятої позики.

Як

встановив суд апеляційної інстанції, твердження позивача про те, що на час

укладання договору, він не був обізнаний про ринкову вартість відчужених

нежитлових будівель та те, що договір укладений на вкрай невигідних для нього

умовах і він про це дізнався лише з листа Резчика В.В. від 20.06.2005 , в якому

позивачу пропонувалося продати приміщення за ціною 2100000 грн. не може

слугувати належним доказом, оскільки, цим позивач тільки підтверджує факт

відсутності станом на дату укладання спірного договору умов, що необхідні для кваліфікації

недійсності правочину за ст. 233 Цивільного кодексу України.

Щодо

посилання позивача на наявність у нього вкрай тяжких обставин, які змусили його

укласти спірний договір (хвороба матері, вагітність дружини, утримання

неповнолітньої дочки), то суд апеляційної інстанції встановив, що наявність цих

обставин само по собі не може бути підставою для визнання недійсним

оскаржуваного правочину, оскільки, як зазначалося вище, під тяжкими обставинами

принагідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше

становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідне

термінове укладення правочину, а позивачем не доведено, що відповідні обставини

мали такі крайні форми, які спричинили необхідне термінове укладання правочину,

як і не доведено, що ці обставини виникли саме станом на дату укладання

спірного договору, а не існували раніше (станом на дату укладання спірного

правочину вагітність дружини становила 5 місяців, а його мати мала відповідну

хворобу значно раніше дати укладання договору).

Суд

апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт укладання оскаржуваного договору

з розстрочкою платежів також свідчить про відсутність у позивача вкрай тяжких

обставин, для усунення чи пом'якшення яких позивачу необхідне було термінове укладення

правочину. Позивачем від укладення угод купівлі-продажу спірних приміщень

отримано доход у розмірі 20000 грн., оскільки, як встановив господарський суд

позивач придбав спірні приміщення за ціною 232000грн. у березні 2005 року, а

вже в травні 2005 року - продав ці приміщення відповідачу у даній справі за

ціною 252000 грн.

Судом

апеляційної інстанції також прийнято до уваги, що позивач, у січні 2005 року

уклав договір займу на суму 50000 грн., які за його твердженням, він також

передбачав використовувати на утримання родини, однак, господарському суду не

надано доказів того, що він ці кошти витратив, зокрема, на утримання родини.

Суд

апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність вкрай тяжких обставин, як

стверджує позивач, не перешкоджали йому 26.03.2006 придбати спірне приміщення,

за 232000 грн., що свідчить про наявність у позивача вільних грошових коштів,

які він використав для підприємницької діяльності, а не направив їх на

утримання родини та погашення заборгованості за договором кредиту та за

договором займу.

Як

встановив суд апеляційної інстанції, позивач мав змогу дослідити фактичну

вартість спірних приміщень на ринку продажу, однак, ним цього зроблено не було.

Факт підтвердження дійсного перевищення ціни, не є підставою для визнання недійсною

угоди за ст. 233 Цивільного кодексу України.

Позивачем

також не доведено, що відповідач знав про відповідні тяжкі обставини у позивача

та скористався цими обставинами.

Зважаючи

на викладене, колегія суддів вважає, що Харківським апеляційним господарським

судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова

відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для

її  скасування  немає.

На

підставі  викладеного, керуючись ст. 1115,

п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної

скарги відмовити.

Постанову  від 24.11.2008 Харківського апеляційного

господарського суду зі справи № 

05/164-08  залишити без змін.

Головуючий                                                

В.С. Божок

Судді                                                                        

Т.Ф.Костенко

Г.П. Коробенко