Рішення

від 30.10.2012 по справі 5011-72/12966-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-72/12966-2012 30.10.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара Ферма"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсида"

про: стягнення 208 141,68 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Деркач С.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стара Ферма" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсида" (далі-відповідач) про стягнення 208 141,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором підрядних робіт з електромонтажу № 26/08/11-03 від 26.08.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.10.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у дане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.10.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2011 р. та 11.10.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Алсида" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Стара Ферма" рахунок-фактуру №75 від 20.07.2011 р. на суму 138 693,86 грн. та рахунок-фактуру №АЛ-0000156 від 11.10.2011 р. на суму 14 615,42 грн. (копії в матеріалах справи).

Позивачем було оплачено виставлені рахунки-фактури на суму 138 693,86 грн. згідно платіжного доручення №42 від 25.07.2011 р. з підставою платежу «згідно рахунку-фактуру №75 від 20.07.2011 р.»та на суму 14 615,42 грн. згідно платіжного доручення №121 від 08.11.2011 р. з підставою платежу «згідно рахунку-фактуру № АЛ-0000156 від 11.10.2011 р.»

29.08.2011 р. відповідачем було надіслано позивачеві факсом договір підрядних робіт по електромонтажу №26/08/11-03 від 26.08.2011 р. з печаткою відповідача.

На виконання умов проекту договору позивачем було перераховано відповідачеві 54 832,40 грн. згідно платіжного доручення №72 від 29.08.2011 р. з підставою платежу «згідно договору №26/08/11-03 від 26.08.2011 р.,100% за будматеріали та 30% передплати за роботи по електромонтажу».

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач не належним чином виконує свої зобов'язання щодо поставки оплаченого товару та проведення підрядних робіт, а тому просить стягнути 208 141,68 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб на поставку товару на загальну суму 153 309,28 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, позивач, укладаючи із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті отримати товари, а відповідач мав на меті поставити та отримати кошти за товар.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день прийняття рішення по справі відповідач передплаченого товару позивачеві не поставив, доказів такої поставки суду не надав.

23.03.2012 р. позивачем було надіслано претензію №1 від 21.03.2012 р. на адресу відповідача з вимогою сплатити кошти в розмірі 208 141,68 грн., що підтверджується фіскальним чеком №8062 від 23.03.2012 р. та описом вкладення у цінний лист.

Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів по місті Києві, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів»відповідач вважається таким, що отримав претензію 27.03.2012 р. (враховуючи вихідні дні).

Як встановлено частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу Україна якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що відповідач отримав претензію 27.03.2012 р., саме з 27.03.2012 р. у відповідача виник обов'язок оплати грошових коштів у розмірі 153 309,28 грн. та починаючи з 03.04.2012 р. відповідач визнається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Щодо грошових коштів у розмірі 54 832,40 грн., сплачених згідно договору №26/08/11-03 від 26.08.2011 р., суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оскільки відповідач договір виклав у письмовій формі та надіслав у електронному вигляді позивачеві, необхідною умовою для укладення такого договору є підписання його примірників уповноваженими особами та скріплення печатками підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вище вимоги не дотриманні, договір не підписаний та не скріплений печатками, а тому суд приходить до висновку про його не укладення.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки у відповідача відсутня правова підстава для отримання грошових коштів у сумі 54 832,40 грн., та враховуючи, що претензія про їх повернення отримана відповідачем 27.03.2012 р., обов'язок повернення вказаних коштів відповідачем прострочений з 03.04.2012 р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки, а також положення ст. ст. 525, 526, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення 208 141,68 грн. підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара Ферма" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсида" (02217, м. Київ, просп. Маяковського, буд. 4, кв. 288, код ЄДРПОУ -36657068) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара Ферма" (03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 72, кв. 117, код ЄДРПОУ - 37413316) 208 141 (двісті вісім тисяч сто сорок одна) грн. 68 коп. та 4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) грн. 83 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 01.11.2012 р.

Суддя Бондарчук В.В.