Ухвала

від 24.10.2012 по справі 8/196

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" жовтня 2012 р. м. Київ К-1230/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 року по справі №8/196 (22-а-31321/08) за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торис-7», Товариства з обмеженою відповідальністю «Волес-мед» про стягнення в доход бюджету грошових коштів за недійсним договором

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торис-7»(далі-ТОВ «Торис-7»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Волес-мед» (далі-ТОВ «Волес-мед») про стягнення в доход бюджету грошових коштів в сумі 39578,46грн. за недійсним договором про надання транспортно-експедиційних послуг №81 від 01.10.2005, укладеним між відповідачами.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач 30.12.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 15.01.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 року, позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст.215 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 01.10.2005 між відповідачами було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №81, відповідно до умов якого ТОВ «Торис-7»(виконавець) за дорученням та за рахунок ТОВ «Волес-мед»(замовник) зобов'язувався забезпечити транспортно-експедиційне обслуговування вантажів замовника. Послуги за договором надавались в повному обсязі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт та були оплачені, що підтверджується банківськими виписками.

Як на підставу позовних вимог, позивач посилається на наявність умислу в діях ТОВ «Торис-7», спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, оскільки рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 14.07.2006 визнано недійсною нову редакцію статуту останнього та державну реєстрацію ТОВ «Торис-7» в якості платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що вказані обставини не можуть свідчити про укладення між сторонами угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки не доведено наміру та прямого умислу ТОВ «Торис-7»та ТОВ «Волес-мед»порушити вимоги закону щодо сплати податків. До того, ж судом було вказано на порушення позивачем строку звернення до суду з даними вимогами.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вищезазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що спірні відносини виникли в результаті укладення між відповідачами договору від угоди від 01.10.2005, в той час як з позовом до суду Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулась лише 06.03.2008, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 ГК України.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 року року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв