Ухвала

від 18.10.2012 по справі 6/672

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2012 року м. Київ К-19896/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010

у справі № 6/672

за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Лінкс-2»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство закритого типу «Лінкс-2»(далі по тексту -позивач, АТЗТ «Лінкс-2») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 17.12.2007 №0000862311/0, №0000872311/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010, позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була здійснена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 04.12.2007 №685/1-23-11-21570411.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимоги пп. 7.2.4 п. 7.2. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про додану вартість» .

На підставі висновку акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.12.2007 №0000872311/0 на суму 6117,00 грн. та №0000862311/0 на суму 60595,50 грн.

Дані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає обґрунтованими, оскільки, установчі документи, статути, реєстраційні договори контрагентів позивача: ТОВ «Спецпром-2004р.», ТОВ «Бангор», ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»визнанні Святошинським районним судом недійсними, а свідоцтво про реєстрацію платників податку на додану вартість Голосіївським районним судом м. Києва анульовані.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами згідно з законодавства). Таким чином, до передбачених законом умов щодо отримання відшкодування Закон відносить наявність податкової накладної, факту придбання товару та фактичної оплати за товар. Як свідчить акт перевірки податковий кредит позивачем був підтверджений податковими накладними, до яких були зауваження з боку податкового органу.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що акт податкового органу про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість прийняті в період, в якому між позивачем та підприємствами ТОВ «Спецпром-2004р.», ТОВ «Бангор», ТОВ «Кон-Паст-Сервіс» господарські взаємовідносини були відсутні. Тобто, під час здійснення господарських операцій із позивачем та при складанні податкових накладних, перелічені підприємства були законно зареєстрованими платниками ПДВ, подавали податкову звітність і сплачували податки. Однак, позивач не знав і не міг знати, що у майбутньому установчі документи вказаних підприємств будуть визнані судом недійсними.

Оскільки, на момент складання податкових накладних ТОВ «Спецпром-2004р.», ТОВ «Бангор», ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»були зареєстровані органом державної податкової служби у встановленому законом порядку в якості платника ПДВ, на підтвердження чого мали відповідне свідоцтво, підприємства мали право виписувати податкові накладні.

Також судами вірно зазначено, що визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податків та його свідоцтва ПДВ не є підставною для визнання недійсними здійснених ним з іншими суб'єктами господарювання юридичних дій (в тому числі і по видачі податкових накладних), оскільки його контрагенти по договору можуть нести відповідальність за наявності їх провини.

Твердження відповідача про те, що підприємства ТОВ «Спецпром-2004р.», ТОВ «Бангор», ТОВ «Кон-Паст-Сервіс» є неправоздатними з моменту прийняття рішень суду про визнання установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість є безпідставними, оскільки в акті перевірки не зазначено відомостей про припинення діяльності підприємствами та виключення їх з Єдиного державного реєстру.

Судами встановлено, що станом на 10.12.2007 ТОВ «Спецпром-2004р.», ТОВ «Бангор», ТОВ «Кон-Паст-Сервіс»з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключені, жодного запису про припинення вказаних юридичних осіб до реєстру не внесено.

Отже, у спірний період контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ і мали право виписувати податкові накладні, на підставі яких позивачем правомірно віднесено ПДВ до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента не є підставою для позбавлення покупця права на відшкодування ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Також відповідачем не надано доказів того, що податкові накладні виписані особою, яка не є платником податку на додану вартість та не надав належних доказів визнання недійсними податкових накладних. Висновок відповідача щодо неправомірності віднесення сум податкового кредиту за податковими накладними є необґрунтованим, а нарахування податкових зобов'язань здійснені з порушенням норм чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров