Ухвала

від 25.10.2012 по справі 8/398

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 року м. Київ К-18138/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2010

у справі № 8/398

за позовом Малого приватного підприємства «Арфіл»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Арфіл»(далі по тексту -позивач, МПП «Арфіл») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 19.02.2008 №0001372312/0, від 15.05.2008 №0001372312/1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2010, позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивача в частині сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торговий дім «Трансбудсервіс»за період з 01.06.2005 по 30.09.2005, в результаті чого був складений акт перевірки від 07.01.2008 №294/23-12/21579599.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження чистої суми податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 4919,00 грн., та завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 1266,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.02.2008 №0001372312/0 про визначення податкового зобов'язання в сумі 9277,50 грн., у тому числі за основним платежем - 6185,00 грн. та 3092,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем було оскаржено дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, в результаті чого відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 15.05.2008 №0001372312/1, яким визначено ті самі зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що 24.06.2005 між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Трансбудсервіс»було укладено договір купівлі-продажу з відстрочкою платежу.

На виконання умов договору були виписані податкові накладні на загальну суму 37111,69 грн., в тому числі ПДВ -6185,28 грн. Суми податку на додану вартість позивачем було включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у книзі обліку придбаних товарів (робіт, послуг) й реєстрі отриманих податкових накладних.

Відповідач стверджує, що контрагент позивача не має права на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22.08.2006 правовстановлюючі документи, в тому числі свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Торговий дім «Трансбудсервіс»були визнані недійсними з моменту їх реєстрації.

Такий висновок відповідача суди правомірно не взяли до уваги з наступних причин.

Згідно п. 1.7 ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1 п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судами, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Отже, позивачем віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Судами вірно не взято до уваги доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими контрагентами позивача.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Судами вірно зазначено, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правильність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі належно оформлених податкових накладних, в результаті сплаченого постачальникам у складі вартості поставлених товарів податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров