Постанова

від 30.10.2012 по справі 12/127

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р. Справа№ 12/127

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Рябухи В.І.

Чорногуза М.Г

за участю представників:

від прокуратури - Стретович М.О., посвідчення № 46 від 01.03.2011;

від І-го позивача - представник не прибув;

від ІІ-го позивача - Сьомочкіна О.С., довіреність № б/н від 06.12.2012;

від І-го відповідача - Дорошенко О.С., довіреність № 225-КР-1337 від 22.08.2012;

від ІІ-го відповідача - представник не прибув;

від третьої особи - Рогожинська І.В., довіреність № 06-34/29691 від 24.10.2011;

розглянувши апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва

та товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста» на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2012 у справі № 12/127 (суддя Прокопенко Л.В.) за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1. Міністерства культури і туризму України; 2. Державного комітету України з земельних ресурсів; до 1. Київської міської ради;

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору оренди, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом міста Києва розглянуто спір за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Міністерства культури і туризму України; 2. Державного комітету України з земельних ресурсів до 1. Київської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста» про визнання недійсними договору оренди, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю.

Провадження у справі № 12/127 зупинялося ухвалою суду першої інстанції від 12.07.2011 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи - № 2а-6078/11/2670 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах Міністерства екології та природних ресурсів України до Київської міської ради, треті особи: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ТОВ «Історія міста», КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» Федерація професійних спілок України, ТОВ «Конвіва» про визнання протиправними та скасування Рішень Київської міської ради №276/937 від 15.03.2007 та № 480/1141 від 26.04.2007 (на підставі вказаних рішень були укладені оскаржувані у даній справі - №12/127 договори оренди та купівлі-продажу).

Вказана ухвала оскаржувалася в апеляційному та касаційному порядку і була залишена без змін.

Ухвалою від 17.04.2012 провадження у справі було поновлено, у зв'язку з тим, що Окружним адміністративним судом м. Києва 05.08.2011 було винесено постанову у справі № 2а-6078/11/2670, якою Рішення Київської міської ради № 276/937 від 15.03.2007 та 480/1141 від 26.04.2007, визнано протиправними та скасовано.

Також, 11.01.2012 прокурором було подано заяву про збільшення позовних вимог, за якою первісний предмет позову, що складався з трьох вимог немайнового характеру було доповнено ще кількома вимогами. Так, за вказаною заявою прокурор просив:

1. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,2260 га, яка знаходиться по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Історія міста», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 30.03.2007 за № 82-6-00409 у книзі записів державної реєстрації договорів.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,2260 га (кадастровий номер 8000000000:82:012:0027), яка знаходиться по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Історія міста», зареєстрований 04.06.2007 за № 1570.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,2260 га (кадастровий номер 8000000000:82:012:0027), яка знаходиться по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва, укладений 19.11.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Історія міста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФКМ-ІНВЕСТ», зареєстрований в реєстрі за № 3629.

4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,2260 га (кадастровий номер 8000000000:82:012:0027), яка знаходиться по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва, укладений 21.11.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФКМ-ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНВІВА», зареєстрований в реєстрі за № 28609.

5. Визнати недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030095, зареєстрований 04.04.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 01-8-00155.

6. Визнати недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «ФКМ-ІНВЕСТ» державний акт серії ЯЖ № 006754 на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 19.11.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 02-8-00196.

7. Визнати недійсним виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «КОНВІВА» державний акт серії ЯЕ № 793800 на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 10.02.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 02-8-00269.

8. Визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНВІВА» права власності на земельну ділянку площею 1,2260 га (кадастровий номер 8000000000:82:012:0027), яка знаходиться по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва.

Вказану заяву не було прийнято судом першої інстанції до провадження з огляду на те, що фактично за нею прокурор намагався змінити як предмет так і підстави позову, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розгляду первісного предмету спору місцевим господарським судом ухвалено рішення від 14.05.2012, яким позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсними:

- договір оренди земельної ділянки площею 1,2260 (одна ціла дві тисячі двісті шістдесят десятитисячних) га, що розташована по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі міста Києва від 29.03.2007, укладений між Київською міською радою (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Історія міста» (код 34696262, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 18);

- договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,2260 (одна ціла дві тисячі двісті шістдесят десятитисячних) га, що розташована по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі міста Києва від 04.06.07, укладений між Київською міською радою (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Історія міста» (код 34696262, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 18);

- державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №048008, виданий Київською міською радою (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) Товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста» (код 34696262, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 18).

Не погодившись із вказаним рішенням, до Київського апеляційного господарського суду були подані апеляційні скарги від заступника прокурора міста Києва та від товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста».

При цьому, заступник прокурора міста Києва за своєю апеляційною скаргою просив вказане рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги викладені в заяві про збільшення позовних вимог. Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Історія міста» просить скасувати оскаржуване у даній справі рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Дана апеляційна скарга мотивована наступними доводами. Заявник вважає, що розглянутий спір не підвідомчий господарським судам, оскільки, є спором адміністративної юрисдикції. Також, в апеляційній скарзі йдеться про безпідставне визнання недійсним державного акту на землю, оскільки, цей документ не є правочином. Не погоджується апелянт і з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав визнання недійсними договорів оренди та купівлі-продажу. Крім того, апелянт вважає відсутніми підстави для відновлення прокурору строку позовної давності.

Вказані апеляційні скарги були прийняті та об'єднані в одне апеляційне провадження.

В судовому засіданні 30.10.2012 представник прокуратури надав пояснення, якими підтримав вимоги апеляційної скарги прокуратури та заперечив проти задоволення апеляційної скарги ТОВ «Історія міста».

Присутні в засіданні представники другого позивача, першого відповідача та третьої особи надали пояснення, якими також підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечили проти апеляційної скарги другого відповідача - ТОВ «Історія міста».

Перший позивач та другий відповідач не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином - ухвали суду направлялися за належними адресами їх місцезнаходження.

При цьому, від представника ТОВ «Історія міста» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що в день засідання у цій справі він буде присутнім при розгляді іншої справи. Дане клопотання відхилено судом з наступних підстав.

Неможливість участі в судовому засіданні одного певного представника підприємства не перешкоджає уповноваженню на участь в засіданні інших осіб. Також, перший керівник вправі особисто, без довіреності представляти інтереси підприємства в суді. Отже, з огляду на те, що другим відповідачем не вчинено наведених дій по забезпеченню участі інших представників підприємства в судовому засіданні та не прибуття на нього особисто першого керівника, то подача ним клопотання про відкладення розгляду справи в апеляційному порядку може свідчити про намагання затягування судового процесу.

Тому, суд дійшов висновку, що відсутні доведені поважні причини неявки в судове засідання представників другого відповідача та відповідно вказане клопотання є необґрунтованим.

Слід зазначити також те, що апеляційна скарга подана, зокрема, і другим відповідачем. Отже, його позиція викладена та зрозуміла. Також, апелянт не позбавлений був права на надання додаткових пояснень, як і на реалізацію своїх правомочностей на уповноваження іншої певної особи на участь в судовому засіданні.

Враховується судом і те, що справа розглядається в апеляційному порядку вже досить тривалий час, протягом якого усі учасники судового процесу мали можливість надати необхідні для обґрунтування їх позицій пояснення та документи. Тому, з метою недопущення зловживання процесуальними правами та затягування судового процесу колегія суддів дійшла висновку щодо відхилення клопотання про відкладення розгляду справи з урахуванням наведених вище підстав.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Перш за все слід зазначити, що доводи апеляційної скарги прокурора про помилкове неприйняття судом до провадження заяви про збільшення позовних вимог відхиляються апеляційною інстанцієї з наступних підстав.

Так, за заявою прокурора про збільшення позовних вимог, первісний предмет позову, що складався з трьох вимог немайнового характеру було доповнено ще кількома вимогами.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Також, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Виходячи з наведених положень ст. 22 ГПК України під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Отже, збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що наведено в п.п. 3.10, 3.11 постанови Пленуму від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Тому, суд першої інстанції правильно не прийняв до провадження вказану заяву прокурора про збільшення позовних вимог та розглянув спір за предметом визначеним в позовній заяві.

Київською міською радою 15.03.2007 ухвалено рішення № 276/937 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста» земельної ділянки для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування Музею історії м. Києва у складі адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва».

За цим рішенням, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва площею 1,2260 га та передачі її товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста» в оренду на 5 років.

На підставі даного Рішення між Київською міською радою та ТОВ «Історія міста» 29.03.2007 укладено договір оренди земельної ділянки.

Об'єктом оренди за вказаним договором є земельна ділянка по вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва площею 1,2260 га з кадастровим номером 8000000000:82:012:0027 (розділ 3).

Цільовим призначенням вказаного об'єкту оренди визначено: для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування Музею історії м. Києва у складі адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами.

Вказаний договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 30.03.2007 за № 82-6-00409.

Згодом, Київською міською радою ухвалено рішення №480/1141 від 26.04.2007 «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста» для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування Музею історії м. Києва у складі адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва».

На підставі вказаного Рішення Київської міської ради між Київською міською радою та ТОВ «Історія міста» 04.06.2007 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

При цьому, другому відповідачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 048008 від 06.07.2007.

На початку 2011 року Прокуратурою міста Києва було проведено перевірку додержання закону Київською міською радою та головою Київської міської державної адміністрації, під час прийняття рішень про передачу в оренду та відчуження земельної ділянки по вулиці Інститутській, 3 у м. Києві на користь ТОВ «Історія міста».

Згідно зі ст. 121 Конституції України представництво інтересів громадянина та держави у суді покладається на органи прокуратури.

На підставі ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право вживати заходів прокурорського реагування, зокрема, звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Отже, у зв'язку з виявленням в ході проведення перевірки порушень законодавства заступник прокурора м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі: 1. Міністерства культури і туризму України; 2. Державного комітету України з земельних ресурсів до 1. Київської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста» про визнання недійсними договору оренди, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю.

Також, заступник прокурора м. Києва звертався до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправними та скасування рішень Київської міської ради № 276/937 від 15.03.2007 та №480/1141 від 26.04.2007 (на підставі яких було укладено оскаржувані у даній господарській справі договори оренди та купівлі-продажу, і згодом видано державний акт на право власності на земельну ділянку).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року у справі № 2а-6078/11/2670 вказані позовні вимоги прокурора були задоволені повністю.

За результатами перегляду зазначеної постанови в апеляційному порядку її було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011.

При ухваленні вказаних рішень судами досліджувалося питання дотримання вимог чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваних рішень Київською міською радою.

Під час розгляду вказаної адміністративної справи судом встановлено порушення вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних у ній рішень органу місцевого самоврядування.

У пункті 1.1. розділу 1 договору оренди земельної ділянки від 29.03.2007 вказано що цей договір укладено на підставі рішення Київської міської ради №276/937 від 15.03.2007.

Також, у пункті 1.1. розділу 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.06.2007 зазначено, що його укладено на підставі Рішення Київської міської ради №480/1141 від 26.04.2007.

Отже, оскаржувані у даній справі правочини укладені на підставі протиправних рішень Київської міської ради. Така протиправність виражена в тому, що при ухваленні рішень були допущені порушення законодавства.

Таким чином, спірні правочини були укладені на підставі незаконних актів органу місцевого самоврядування.

При цьому, встановлені судами порушення вимог чинного законодавства при оцінці правомірності рішень Київміськради є також і підставами для визнання недійсними оскаржуваних у даній справі правочинів, та як наслідок державного акту на право власності на землю.

Так, адміністративними судами при розгляді спору у справі № 2а-6078/11/2670 встановлено, що проект землеустрою не погоджувався Головним управлінням охорони культурної спадщини виконкому Київради (КМДА). Крім того, в листі №3163/0/06/27-11 від 23.03.2011 року Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконкому Київради (КМДА) було повідомлено, що згідно електронної бази «Документообіг» звернень від ТОВ «Історія міста» щодо погодження проекту землеустрою не надходило та проект не погоджувався.

Тобто, проект землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки ТОВ «Історія міста» не було погоджено ні Головним управлінням охорони культурної спадщини виконкому Київради (КМДА), ні Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконкому Київради (КМДА) в порядку встановленому п.14 Регламенту №457/1867.

Крім того, відповідно до листа Управління охорони навколишнього природного середовища виконкому Київради (КМДА) №071/4-04-22/924 від 24.02.2007 року проект відведення було погоджено за умови складання проектної документації в межах території, яка визначена листом ВАТ «Київпроект» ДП «Інститут генерального плану м. Києва» КМДА №207 від 27.01.2007 року, а саме на площі 1,10 га, без втручання в межі Федерації професійних спілок України.

Разом з тим, Рішенням №276/937 було передано в оренду ТОВ «Історія міста» земельну ділянку більшою площею, аніж було погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконкому Київради (КМДА). Крім того, Рішенням №276/937 було передано ТОВ «Історія міста» в оренду площі землі, які знаходились в користуванні Федерації професійних спілок України, що не було погоджено із Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконкому Київради (КМДА).

Також, не було вчинено погодження проекту землеустрою передачі земельної ділянки в оренду комісією Київради з питань містобудування та землекористування, голова постійної комісії з питань містобудування та землекористування із доповіддю на пленарному засіданні Київської міської ради не виступав. Як наслідок, процедура прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду була порушена.

Всупереч п. 25.1 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради №14/14 від 14.06.2006 року (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) обговорення питання оренди земельної ділянки ТОВ «Історія міста», що розташована в м. Києві, Печерський район, вул. Інститутська, 3 на пленарному засіданні Київської міської ради не відбувалось взагалі, чим порушено приписи Регламенту №14/14.

Таким чином, суд при розгляді справи № 2а-6078/11/2670 дійшов висновку про те, що позовні вимоги стосовно протиправності Рішення №276/937 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правомірності винесення Рішення №480/114, то адміністративний суд при розгляді справи № 2а-6078/11/2670 встановив, зокрема, наступне.

Під час проведення голосування за проект спірного рішення було порушено Регламент №14/14.

Як вбачається із Витягу стенограми пленарного засідання 26.04.2007р. «Головуючий Київський міський голова - Л. М. Чорновецький, Заступник міського голови - секретар Київради О. С. Довгий» та проекту Рішення «Про порядок денний пленарного засідання IV сесії Київради V скликання 26.04.2007», наданих відповідачем, питання про продаж земельної ділянки ТОВ «Історія міста» ставилось Заступником міського голови-секретарем Київради О. С. Довгим відразу до голосування, без уточнення чи є заперечення у депутатів чи бажають депутати обговорити дане питання.

Відповідно до п. 29.6 Регламенту №14/14, протокол і стенограма пленарного засідання Київради є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення Київрадою.

Крім того, у висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві №05-08/5824 від 23.08.2007 року зазначено, що земельна ділянка по вул. Інститутській, 3 є сквером і відноситься до зеленої зони.

При цьому, відповідно до п. «а» ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень надають висновок.

Згідно Рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів №920 від 16.07.1979 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002 року зазначена земельна ділянка на вулиці Інститутській, 3 знаходиться в архітектурній зоні, центральному історичному ареалі м. Києва, що відображено в листі управління охорони навколишнього природного середовища виконкому Київради (КМДА) №05-08/5824 від 23.08.2007 року.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що не погодження проекту відведення земельної ділянки Головним управлінням охорони культурної спадщини виконкому Київради (КМДА) є порушенням положення ст. 123 Земельного кодексу України та ст.14 Регламенту №14/14.

Виходячи з наведених підстав, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року у справі № 2а-6078/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011, були задоволені позовні вимоги прокурора про визнання протиправними та скасування рішень Київської міської ради № 276/937 від 15.03.2007 та №480/1141 від 26.04.2007.

Щодо обов'язковості застосування при вирішенні даного господарського спору судових рішень в адміністративній справі № 2а-6078/11/2670, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Крім того, норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, рішення у справі № 2а-6078/11/2670 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі не можуть йому суперечити.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах земельні ділянки у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 480/1141 продано ТОВ «Історія міста» земельну ділянку на вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва не на конкурсних засадах, оскільки, Рішенням Київради від 22.02.2007 №178/839 незавершену будівництвом будівлю на вул. Інститутській, 3 передано ТОВ «Історія міста».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2010 у справі № 22а-4094/09 визнано незаконним та скасовано Рішення Київської міської ради від 22.02.2007 № 178/839 «Про незавершену будівництвом будівлю на вул. Інститутській, 3 у Печерському районі м. Києва».

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнано судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визначається недійсним і припиняється на майбутнє.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України видано Постанову від 17.05.2011 N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

В абзаці 2 пункту 2.24 вказаної постанови Пленуму зазначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Отже, у зв'язку з визнанням протиправними та скасуванням рішень органу місцевого самоврядування, укладені на їх підставі оскаржувані договори теж є незаконними.

При цьому, встановлені в адміністративній справі № 2а-6078/11/2670 судами порушення вимог чинного законодавства при оцінці правомірності рішень Київміськради є також і підставами для визнання недійсними оскаржуваних у даній справі правочинів та як наслідок державного акту на право власності на землю.

Виходячи з наведеного, оскаржувані договори оренди та купівлі-продажу земельної ділянки підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 215 та ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, слід зазначити, що наслідки недійсності оскаржуваних правочинів не застосовуються судом у даній справі з наступних причин.

Прокурором не заявлялися позовні вимоги про проведення реституції.

Крім того, набувач прав на земельну ділянку за оскаржуваними договорами - ТОВ «Історія міста» не є чинним її власником чи користувачем.

Отже, у даному випадку проведення реституції за оскаржуваними договорами є неможливим та судом не здійснюється.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи, позовна вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №048008, виданого Київською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю «Історія міста», як похідна від другої вимоги є обґрунтованою, і також підлягає задоволенню з наступних підстав.

Даний оспорюваний акт видано на підставі рішення Київської міської ради №480/1141 від 26.04.2007 та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 04.06.2007 за реєстраційним №1570.

Наведені відомості вказані в самому акті.

Тому, у зв'язку із встановленям судами незаконності прийняття рішення Київської міської ради №480/1141 від 26.04.2007 та укладення договору купівлі-продажу від 04.06.2007, які стали правовими підставами видачі державного акту, вимога про визнання недійсним останнього підлягає задоволенню.

При цьому, доводи апелянта (другого відповідача) щодо безпідставності визнання недійсним державного акту на землю, оскільки цей документ не є правочином судом відхиляються з наступних підстав.

У пункті 2.3 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вказано, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Відсутність у даному спорі вендикаційної позовної вимоги чи негаторного позову, як і позовної вимоги про визнання права власності не може свідчити про те, що спір у даній справі не пов'язаний із правом на землю.

Оскільки, оскаржуваним договором оренди оформлено набуття другим відповідачем права оренди та договором купівлі-продажу і державним актом - перехід (вибуття з комунальної власності) права власності спірної земельної ділянки до іншої особи, то спір у даній справі є спором про право.

Отже, доводи апелянта про те, що судом безпідставно розглянуто по суті та задоволено вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності на землю є хибними.

Відхиляються судом і доводи апелянта про непідвідомчість даного спору господарському суду.

Так, з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно з п. 19 вищезазначеної постанови Пленуму у вирішенні питань, пов'язаних з підвідомчістю справ у спорах, що виникають із земельних відносин, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Так, відповідно до п.п. 1.2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48,133,148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

З огляду на викладене, відносини у даній справі мають приватноправовий характер, а отже такий спір не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється лише на публічно-правові спори.

Не може також бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду не залучення до участі у справі як третьої особи - ТОВ «ФКМ-Інвест», на права та обов'язки якого, як зазначає апелянт, може вплинути дане рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними договору оренди, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю, за якими відповідні права на земельну ділянку набувало ТОВ «Історія міста». ТОВ «ФКМ-Інвест» не є стороною за оскаржуваними правочинами та не є власником земельної ділянки на даний час. Правочин, щодо набуття права власності на земельну ділянку вказаною особою, у даній справі не оскаржувався. Також, не входили до предмету спору вендикаційні чи інші позовні вимоги, через розгляд яких рішення у даній справі впливає на права та обов'язки ТОВ «ФКМ-Інвест».

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для відновлення прокурору строку для звернення з позовною заявою до суду відхиляються з наступних підстав.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки.

Загальне правило початку перебігу позовної давності міститься у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, за якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Пунктом 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що порушене право підлягає захисту у разі визнання судом поважними причин пропущеної позовної давності.

Так, про порушення закону Київською міською радою та головою Київської міської державної адміністрації, під час прийняття рішень про передачу в оренду та відчуження земельної ділянки по вулиці Інститутській, 3 у м. Києві на користь ТОВ «Історія міста», Прокуратурі міста Києва стало відомо лише на початку 2011 року при проведенні за дорученням Президента України перевірки щодо законності відчуження вищезазначеної земельної ділянки.

Відносно доводів апелянта про те, що прокуратурі стало відомо про відчуження земельної ділянки ще в 2007 року, оскільки на пленарних засіданнях Київської міської ради завжди присутній представник прокуратури, слід зазначити наступне.

Як вже було зазначено вище, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року у справі № 2а-6078/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 було встановлено, зокрема, те, що всупереч п. 25.1 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради №14/14 від 14.06.2006 року (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) обговорення питання оренди земельної ділянки ТОВ «Історія міста», що розташована в м. Києві, Печерський район, вул. Інститутська, 3 на пленарному засіданні Київської міської ради не відбувалось взагалі, чим порушено приписи Регламенту №14/14.

Крім того, як вбачається із Витягу стенограми пленарного засідання 26.04.2007р. «Головуючий Київський міський голова - Л. М. Чорновецький, Заступник міського голови-секретар Київради О.С. Довгий» та проекту Рішення «Про порядок денний пленарного засідання IV сесії Київради V скликання 26.04.2007», наданих відповідачем, питання про продаж земельної ділянки ТОВ «Історія міста» ставилось Заступником міського голови-секретарем Київради Довгим О.С. відразу до голосування, без уточнення чи є заперечення у депутатів чи бажають депутати обговорити дане питання.

Відповідно до п. 29.6 Регламенту №14/14, протокол і стенограма пленарного засідання Київради є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення Київрадою.

Таким чином, наведені обставини свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності та необхідність розгляду даного спору по суті.

Доводи другого відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги прокурором не вирішується, оскільки, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або державі в суді звільненні від сплати судового збору.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги другому відповідачу судом відмовляється, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та товариства з обмеженою відповідальністю «Історія міста» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2012 у справі № 12/127 - без змін.

2. Матеріали справи № 12/127 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Рябуха В.І.

Чорногуз М.Г