Постанова

від 01.12.2008 по справі 5/451

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 01.12.2008В

р.                                                                                          

№ 5/451 

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі:

головуючого - судді Кочана В.М.,

секретаря судового засідання Стріхи

В.І.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні адміністративний позов

ОСОБА_1 

до

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат 

про

стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги,

В С Т А Н О В

И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з

адміністративним позовом до Київського міського центру по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої щорічної разової

грошової допомоги. 

Позивач в судовому засіданні

позовні вимоги підтримав і пояснив, що він є військовим пенсіонером, учасником

бойових дій, прослужив у Збройних Силах більше 25 років і у 2004р. був звільнений

з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України Відповідно

до Закону України № 2262 від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення

військовослужбовців і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших

осіб" йому призначена пенсія.

В зв'язку з тим, що розмір щорічної

до 5 травня разової грошової допомоги не відповідає розміру встановленому ст.

12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту", позивач звернувся до Головного управління соціального захисту

населення у м. Києві з вимогою зробити перерахунок та виплатити донараховану

суму.

Головним управлінням соціального

захисту населення у м. Києві було відмовлено у здійсненні виплати із

зазначенням, що щорічна разова грошова допомога, як учаснику війни надавалась

відповідно до чинного законодавства України по списках, які надавались

Київським міським комісаріатом за 2005 - 2006 роки, та Головним Управлінням

Пенсійного фонду України в м. Києві за 2007 рік.

Позивач вважає, що дії відповідачів

щодо виплати щорічної разової допомоги, як учаснику війни відповідно до Закону

України № 3551-12 від 22.10.1993 р., в значно меншому розмірі, ніж це

передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту", є такими, що суперечать вимогам зазначених Законів

України та Конституції України, та порушують його право, гарантоване

Конституцією України та Законами України.

Представник відповідача в судовому

засіданні позову не визнав, вважає свої дії правомірними та такими, що вчинені

у відповідності до норм чинного законодавства України. Законами України

"Про Державний бюджет" на відповідні роки були визначені видатки

держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих

видатків", в межах цих сум і були здійснені виплати. Підстав для

визначення інших розмірів для донараховування та виплати у 2007-2008роках не

було.

Вислухавши пояснення сторін,

дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги слід

задовольнити, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому

засіданні, ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, учасником бойових дій, прослужив у

Збройних Силах більше 25 років і у 2004р. був звільнений з військової служби у

зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Відповідно до Закону України № 2262

від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і

рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" йому

призначена пенсія.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

в редакції від 09.07.2007р. - щорічно до 5 травня учасникам бойових дій

виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 цього закону

щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці

та соціального захисту населення.

Як свідчать фактичні обставини

справи, позивачу за відповідні періоди здійснені виплати у занижених розмірах,

тобто лише частково.

Законами України про Державний

бюджет України на відповідний рік встановлювалися значно нижчі, ніж встановлені

Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального

захисту", розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

При вирішенні даного

адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про

соціальні гарантії громадян від 09.07.2007р. № 6-рп/2007. В цьому рішенні

зазначено, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007

рік", якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема,

учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції

України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд

України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є

таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної

юрисдикції при  розгляді ними позовів.

Правовідносини, що виникають в

процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги

будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання учасникам

бойових дій певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою

допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно,

якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних

осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці,

оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3

Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою

діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Згідно зі статтею 64 Конституції

України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути

обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції

України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку,

що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та

відповідно такими, що підлягають задоволенню частково з врахуванням частини

виплаченої допомоги в розмірі 280 грн. за 2007р. та 310 грн. за 2008р.

На підставі ст. 12 Закону України

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",

керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного

судочинства України,  суд

П О С Т А Н О

В И В:

Позовні

вимоги задовольнити.

Зобов'язати Київський міський центр

по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т. Комарова,

7) здійснити виплату ОСОБА_1заборгованості з одноразової грошової виплати до 05

травня 2007-2008 років в розмірі 3 865 (три тисячі вісімсот шістдесят п'ять)

грн. 00 коп.   

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена

до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження

постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови

суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови

в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя                                                                                                

         Кочан В.М.