Рішення

від 06.11.2012 по справі 5011-5/13143-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/13143-2012 06.11.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс"

до Міністерства оборони України

про стягнення 7 007 046,33 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Буримська І.В. за довіреністю № 24/12 від 24.10.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" (далі -позивач, ТОВ "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі -відповідач, МО України) про стягнення 7 007 046,33 грн., в тому числі 4 880 833, 34 грн. безпідставно збережених грошових коштів, сплачених за недійсним Договором № 16/03-07160 від 1603.2006 р та 2 126 212, 99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2011 р. у справі № 13/013-10 було визнано недійсним Договір № 16/03-07160 від 16.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс". Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з вимогою про повернення сплачених ним за недійсним договором коштів, а також стягнення процентів за користування грошовими коштами, що він обґрунтовує приписами ст. 1048 ЦК України, застосовуючи до спірних правовідносин аналогію.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/13143-2012, розгляд справи призначено на 10.10.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2012 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 24.10.2012 р.

До початку судового засідання 24.10.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 24.10.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою відповідача, відкладено на 06.11.2012 р.

31.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він додаткового обґрунтовує можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 1048 ЦК України.

У судовому засіданні 06.11.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 06.11.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2006 р. між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України та ТОВ "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" було укладено Інвестиційний договір № 16/03-07160 (далі -Інвестиційний договір) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно з п. 2.5 Інвестиційного договору його предметом є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська. 27). Площа території становить 3 897 метрів квадратних.

Пайовим внеском Міністерства оборони України за Інвестиційного договору складали об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на території будівельного майданчика, перелік яких наведено в п. 2.6 Договору. Загальна вартість, наведеного майнового комплексу становить 5 857 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до підпункту "б" п. 6.1. Інвестиційного договору Міністерство оборони України передає позивачу пайовий внесок у спільну діяльність для цілей цього договору.

У п. 5.1 та підпункту "а" п. 6.1 Інвестиційного договору зазначено, що Міністерство оборони України забезпечує оформлення землевпорядної документації стосовно користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту і передає будівлі та споруди військового містечка № 4.

Також, відповідно до п. 6.5 Інвестиційного договору передбачено, що позивач здійснює реєстрацію нерухомого майна та перереєстрацію земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором.

Пунктами 10.1., 10.2 Інвестиційного договору передбачено право позивача здійснити достроковий викуп вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладені цивільно-правових угод за якими буде здійснено перехід права власності на майно у цьому Договорі. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі.

16.03.2006 р. відповідно до наведених вище пунктів Інвестиційного договору, між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та ТОВ "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" укладений Договір про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-07260 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 44 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (далі -Договір).

За змістом п. 1. Договору позивач здійснює викуп (компенсацію) пайової і участі МО України в Інвестиційному договорі за ціною та в строки, що визначені цим договором.

Позивач здійснює компенсацію пайової участі (паю) МО України шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 4, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська, 27 та становить розмір пайової участі (паю) МО України, а саме: № 1 за планом -будинок офіцерів площею 3 897 кв.м. вартістю 4 648 350, 00 грн.

14.03.2008 р. позивач перерахував на користь Міністерства оборони України 4 880 833, 34 грн., що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням з призначенням платежу: "Оплата інвестування будівництва житла для військово-служб. Збройних Сил України за дог.№ 16/03-07160 від 16.03.06".

Рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2011 р. у справі № 13/013-10, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2012 р., було визнано недійсним Договір № 16/03-07160 від 16.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" та Договір 16/03-07260 від 16.03.2006 р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-07160 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 44 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог укладеного між позивачем та Державою Україна в особі МО України Договору позивач перерахував останньому 4 880 833, 34 грн.

Як зазначалось вище, відповідні договори, які були підставою для здійснення позивачем вказаної фінансової операції визнані в судовому порядку недійсними, тобто вони є такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, таке набуття здійснено за рахунок іншої особи, та відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, як наслідок помилки, обману, випадковості або інших підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо здійснює якісь неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо повернення сплачених позивачем коштів у сумі 4 880 833, 34 грн.

Водночас, що стосується вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд відзначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У свою чергу, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на приписи ст. 1048 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак, слід зазначити, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами жодним договором між сторонами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до відносин з безпідставного збереження майна положень про позику, оскільки вони є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.

Зазначена правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2012 р. у справі № 5020-7/081.

Так, в пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначається, що аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини. Аналогія права передбачає застосування загальних засад законодавства. При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини.

Спірні правовідносини регулюються главою 83 ЦК України, відносини позики главою 71. Підставами виникнення зобов'язання щодо повернення майна в порядку ст. 1212 ЦК України можуть бути обставини набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або випадок, коли підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала. Підставою виникнення відносин позики є договір. Зобов'язання із безпідставного збагачення (кондиційні зобов'язання) за юридичною природою відносять до охоронних, не договірних, відносини ж позики є договірними й вони не мають на меті відновлення становища потерпілого, яке існувало до моменту набуття, збереження його майна без достатньої правової підстави іншою особою.

Таким чином, кондиційні відносини та відносини позики є відмінними, а пов'язаність положень ст. 1214 та ст. 1048 ЦК України викликана лише поняттям користування чужими грошовими коштами, проте як в одному випадку мова йде про протиправні дії, а в іншому про договірні зобов'язання, що відповідно виключає можливість застосування аналогії закону в силу різної їх правової природи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 2 ст. 1214 ЦК України мова йде про безпідставне одержання чи збереження грошей, проте як у даному випадку спірні кошти були перераховані на підставі укладеного Договору, з визнанням якого недійсним відповідач втратив правові підстави для їх збереження, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення основного боргу потрібно кваліфікувати як повернення виконаного за недійсним правочином.

Також, суд зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ч. 6 ст. 231 ГК України.

Так, вказаною нормою передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Втім, необхідно враховувати, що норми даної статті розглядають факт користування чужими коштами як підставу для нарахування штрафних санкцій, тобто за порушення умов господарського зобов'язання. Тобто, правова природа відсотків, визначених даною статтею, відрізняється від врегульованої ст. 536 ЦК України.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 31.10.2011 р. у справі № 5020-566/2011.

Крім того, слід зазначити про те, що обов'язок повернути перераховані позивачем кошти у відповідача виник лише після визнання відповідних договорів недійсними у судовому порядку. При цьому, строк виконання такого зобов'язання у відносинах між сторонами не визначено, у зв'язку з чим в силу приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України спірні кошти мають бути повернуті відповідачем позивачу за зверненням останнього.

Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 12.10.2010 р. у справі № 40/114.

Враховуючи зазначене, є безпідставним нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за період з моменту їх перерахування у 2008 році.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не доведено відсутності обов'язку щодо повернення сплачених позивачем на виконання укладених між сторонами договорів, які в подальшому були визнані недійсними коштів у сумі 4 880 833, 34 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням вищезазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" (Київська обл., м. Вишгород, вул. Київська 10, код ЄДРПОУ 33293897) 4 880 833 (чотири мільйони вісімсот вісімдесят тисяч вісімсот тридцять три) грн. 34 коп. безпідставно збережених коштів та 44 422 (сорок чотири тисячі чотириста двадцять дві) грн. 22 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.2012 р.

Суддя В.С. Ломака