Постанова

від 13.02.2013 по справі 5011-5/13143-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа№ 5011-5/13143-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Дідик В.А. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року

у справі № 5011-5/13143-2012 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»

до відповідача: Міністерства оборони України

про стягнення 7007046,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 7007046,33 грн., в тому числі 4880833,34 грн. безпідставно збережених грошових коштів, сплачених за недійсним Договором № 16/03-07160 від 16.03.2006 р та 2126212,99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ст. 1048 ЦК України та на те, що рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2011 р. у справі № 13/013-10 було визнано недійсним Договір № 16/03-07160 від 16.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс".

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-5/13143-2012 (суддя Ломака В.С.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс» до Міністерства оборони України про стягнення 7007046,33 грн. задоволено частково, а саме, стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" 4880833,34 грн. безпідставно збережених коштів та 44422,22 грн. 22 судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині щодо стягнення 4880833,34 грн. безпідставно збережених коштів та 44422,22 грн. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Куксов В.В., Іоннікова І.А., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.02.2013 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що, по-перше, позивачем суду першої інстанції не було повідомлено про наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва ВІД 20.10.2010 року у відношенні особи, що підписала договір від 16.03.2006р. - Мельника В.Л.; по-друге, відповідно до ст.ст. 1191, 1192, 261 ЦК України позивач набуде право вимоги грошових коштів в сумі 4880833,34 грн. з відповідача лише після фактичного відшкодування коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК» в сумі 7182346,00 грн., який в свою чергу здобуде право вимоги лише після фактичного відшкодування коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД». Також, скаржником зазначено, що Міністерство оборони України вживає дії щодо повернення помилково зарахованих коштів, та, за таких обставин, не підпадає під дію ст.ст. 536, 1048 ЦК України.

Позивач до судового засідання, що відбулось 14.02.2013 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

16.03.2006 р. між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України та ТОВ "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" було укладено Інвестиційний договір № 16/03-07160 (надалі - Інвестиційний договір) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно з п. 2.5 Інвестиційного договору його предметом є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська. 27). Площа території становить 3897 метрів квадратних.

Пайовим внеском Міністерства оборони України за Інвестиційного договору складали об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на території будівельного майданчика, перелік яких наведено в п. 2.6 Договору. Загальна вартість, наведеного майнового комплексу становить 5857000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до підпункту "б" п. 6.1. Інвестиційного договору Міністерство оборони України передає позивачу пайовий внесок у спільну діяльність для цілей цього договору.

У п. 5.1 та підпункту "а" п. 6.1 Інвестиційного договору зазначено, що Міністерство оборони України забезпечує оформлення землевпорядної документації стосовно користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту і передає будівлі та споруди військового містечка № 4.

Пунктом 6.5 Інвестиційного договору передбачено, що позивач здійснює реєстрацію нерухомого майна та перереєстрацію земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором.

Пунктами 10.1., 10.2 Інвестиційного договору передбачено право позивача здійснити достроковий викуп вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладені цивільно-правових угод за якими буде здійснено перехід права власності на майно у цьому Договорі. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі.

Відповідно до наведених вище пунктів Інвестиційного договору, 16.03.2006р. між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та ТОВ "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" укладений Договір про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-07260 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 44 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (надалі - Договір).

За змістом п. 1. Договору позивач здійснює викуп (компенсацію) пайової участі МО України в Інвестиційному договорі за ціною та в строки, що визначені цим договором.

Позивач здійснює компенсацію пайової участі (паю) МО України шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 4, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Пушкінська, 27 та становить розмір пайової участі (паю) МО України, а саме: № 1 за планом -будинок офіцерів площею 3 897 кв.м. вартістю 4648350,00 грн.

14.03.2008 р. позивачем було перераховано на користь Міністерства оборони України 4880833,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням з призначенням платежу: "Оплата інвестування будівництва житла для військово-служб. Збройних Сил України за дог.№ 16/03-07160 від 16.03.06".

Рішенням господарського суду Київської області від 29.06.2011 р. у справі № 13/013-10, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2012 р., було визнано недійсним Договір № 16/03-07160 від 16.03.2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 4 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" та Договір 16/03-07260 від 16.03.2006 р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-07160 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 44 (м. Житомир, вул. Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс".

Судова колегія погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання вимог укладеного між позивачем та Державою Україна в особі МО України Договору позивач перерахував останньому 4880833,34 грн.

Договори, які були підставою для здійснення позивачем вказаної фінансової операції, визнані в судовому порядку недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, таке набуття здійснено за рахунок іншої особи, та відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, як наслідок помилки, обману, випадковості або інших підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо здійснює якісь неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Оскільки Договір № 16/03-07160 від 16.03.2006 р. було визнано недійсним у судовому порядку, та в силу положень ст. 216 Цивільного кодексу України цей договір є таким, що не створює правових наслідків, то перераховані за ним позивачем на користь Міністерства оборони України грошові кошти в розмірі 4880833,34 грн. є такими, що набутті останнім без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4880833,34 грн. безпідставно збережених грошових коштів, сплачених за недійсним Договором № 16/03-07160 від 1603.2006 р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем у даній справі було також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2126212,99 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на приписи ст. 1048 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом першої інстанції вірно визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами жодним договором між сторонами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до відносин з безпідставного збереження майна положень про позику, оскільки вони є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначається, що аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини. Аналогія права передбачає застосування загальних засад законодавства. При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини.

Спірні правовідносини регулюються главою 83 ЦК України, відносини позики главою 71. Підставами виникнення зобов'язання щодо повернення майна в порядку ст. 1212 ЦК України можуть бути обставини набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або випадок, коли підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала. Підставою виникнення відносин позики є договір. Зобов'язання із безпідставного збагачення (кондиційні зобов'язання) за юридичною природою відносять до охоронних, не договірних, відносини ж позики є договірними й вони не мають на меті відновлення становища потерпілого, яке існувало до моменту набуття, збереження його майна без достатньої правової підстави іншою особою.

З огляду на таке, місцевим господарським судом вірно встановлено, що кондиційні відносини та відносини позики є відмінними, а пов'язаність положень ст. 1214 та ст. 1048 ЦК України викликана лише поняттям користування чужими грошовими коштами, проте як в одному випадку мова йде про протиправні дії, а в іншому про договірні зобов'язання, що відповідно виключає можливість застосування аналогії закону в силу різної їх правової природи.

В даному випадку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ч. 6 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що норми даної статті розглядають факт користування чужими коштами як підставу для нарахування штрафних санкцій, тобто за порушення умов господарського зобов'язання, та правова природа відсотків, визначених даною статтею, відрізняється від врегульованої ст. 536 ЦК України.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про безпідставність нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за період з моменту їх перерахування у 2008 році.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-5/13143-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Міністерства оборони України, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-5/13143-2012 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-5/13143-2012 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі № 5011-5/13143-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-5/13143-2012 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Куксов В.В.

Іоннікова І.А.