Ухвала

від 03.10.2012 по справі 2а-0870/1103/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/41553/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Васьківського П.М., відповідача:Величка Д.В., прокуратури: розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 р.

у справі № 2а-0870/1103/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький Втормет»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

за участю Прокурора Запорізької області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Запорізький Втормет» (надалі -позивач, ПАТ «Запорізький Втормет») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (надалі -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. (суддя -Д.В. Татаринов), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Я.В. Семененко, судді: Н.А. Бишевська, І.Ю. Добродняк) позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.07.2010 р. № 0000142300/0, від 28.07.2010 р. № 0000152300/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Інтер-Мет Плюс», ПП «Велічія»та ТОВ «Фор віст-Пром»за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої 15.07.2010 р. складено акт № 92/23-0/00193097 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), яке виразилося у заниженні податку на прибуток на загальну суму 6 488 219,00 грн.; пункту 1.3 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4 755 989,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 28.07.2010 р. № 0000152300/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 12 031 799,40 грн., у т.ч. 6 332 526,00 грн. -основного платежу та 5 699 273,40 грн. -штрафних (фінансових) санкцій; від 28.07.2010 р. № 0000142300/0, яким визначено позивачу суму податного зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 731 261,00 грн., у т.ч. 5 154 174,00 грн. -основного платежу та 2 577 087,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, який перевірявся податковим органом, ВАТ «Запорізький Втормет»мав господарські відносини з ТОВ «Інтер-Мет Плюс», ТОВ «Форвіст-Пром», ПП «Велічія», ТОВ «Потенціал», на підставі договорів поставки металобрухту, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії відповідних договорів (договір поставки металобрухту від 21.01.2009 р. № 3509, договір поставки металобрухту від 28.09.2009 р. № 289-09, договір поставки металобрухту від 05.01.2009 р. № 08-09, договір поставки металобрухту від 06.08.2009 р. № 259-09.

Вказані угоди, на думку податкового органу, укладені без мети настання реальних наслідків, які передбачені цими договорами. У зв'язку з цим, відповідач вказує на те, що угоди поставки є нікчемними, а відтак не створили інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які визнали такі доводи податкового органу необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Під час розгляду справи судами встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Так, позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентами, а фактичне здійснення таких операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Судами встановлено, що придбання ПАТ «Запорізький Втормет»товарів у контрагентів ТОВ «Інтер-Мет Плюс», ТОВ «Форвіст-Пром»та ПП «Велічія», ТОВ «Потенціал»викликало реальні зміни майнового стану платника податків та призводило до збільшення (зменшення) активів та зобов'язань підприємства.

Факт виконання умов вказаних договорів підтверджено первинними документами: видатковими та податковими накладними, актами приймання металів чорних (вторинних) спеціалізованої форми № 19; картки обліку експортного грузу (приймальні акти) за даний період, товарно-транспортні накладні.

У вказаних первинних документах податковою інспекцією не встановлено порушень щодо порядку їх оформлення.

Вказані операції належним чином оприбутковані у бухгалтерському обліку ПАТ «Запорізький Втормет». Наявність результату виконаних робіт податковим органом під сумнів не ставилося.

Крім того, судами встановлено, що придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності були використані ПАТ «Запорізький Втормет»у власній господарській діяльності, а придбані у ТОВ «Інтер-Мет Плюс»товари у подальшому ПАТ «Запорізький Втормет»реалізувало.

Також суди дійшли правильного висновку зазначивши, що в актах перевірки контрагентів позивача (ТОВ «Інтер-Мет Плюс», ТОВ «Форвіст-Пром»та ПП «Велічія», ТОВ «Потенціал) значилися відомості про відсутність підприємства за місцем реєстрації, або про втрату ними первинних бухгалтерських документів, однак такі дані не є беззаперечними доказами відсутності товарності операцій. Вказане свідчить лише про те, що податкова інспекція не вжила усіх необхідних та достатніх заходів для отримання документального підтвердження вказаним обставинам.

Посилання податкового органу на відсутність у деяких контрагентів основних транспортних засобів, невелику кількість осіб обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки відповідач не спростував жодним належним доказом, що така відсутність основних та транспортних засобів, а також мала кількість працівників у підприємств-контрагентів були пов'язані з фіктивними операціями.

Більш того, на час укладення зазначених договорів контрагенти позивача перебували у Єдиному державному реєстрі та мали діючі свідоцтва платників податку на додану вартість.

Суди правомірно вважають, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що договори ймовірно суперечать інтересам держави, не підтверджені жодними належними доказами.

Крім того, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено дотримання позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся, то у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Вказана позиція судів узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Як зазначалось вище, надані позивачем первинні документи (податкові та видаткові накладні) давали судам попередніх інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбання товару своїм контрагентам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2011 р. у справі № 2а-0870/1103/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.