Постанова

від 09.02.2012 по справі 21/024-11/8

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2012 № 21/024-11/8

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Федорчука Р.В.

Коршун Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: представник - Склярець Н.В. - за довіреністю,

від відповідача: представник - Бойчук Д.Л. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком», с. Хотянівка Вишгородського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2011 р.

у справі № 21/024-11/8 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком», с. Хотянівка Вишгородського району Київської області

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 р. Дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком» про стягнення заборгованості у сумі 2886,81 грн., з яких основний борг 2 402,90 грн., штраф у сумі 168,21 грн., 3 % річних у сумі 77,64 грн., інфляційні втрати у сумі 238,06 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2011 р. у справі № 21/024-11/8 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком» на користь дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» заборгованість з оплати послуг транспортування магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України, у вигляді основного боргу у сумі 2 402,90 грн., штрафу у сумі 168,21 грн., 3-х % річних у сумі 77,64 грн., інфляційних втрат у сумі 238,06 грн., державне мито у сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що між сторонами немає жодних договірних відносин щодо транспортування природного газу. За транспортування газу відповідач сплачує ВАТ «Київоблгаз» відповідно до Договору № 901194/09 від 31.12.2008 р. та актів приймання-передачі природного газу і послуг з його транспортування.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на безпідставність заперечень відповідача, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2008 р. між ВАТ «Київоблгаз» (Постачальник) та ТОВ «ВЛОП «Медиком» (Споживач) укладено договір на постачання природного газу для потреб промислових споживачів за №90194-ПГ/09 (Договір).

Пункт 4.1.1. передбачає, що ціна за 1000 куб.м імпортованого природного газу, який передається «Споживачу», без врахування тарифів на його транспортування та постачання, без врахування цільової надбавки до тарифу на газ (12 %), без врахування витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу, становить 1152,00 грн., крім того ПДВ 230,40 грн., разом 1382,40 грн. Крім того, Споживач сплачує Постачальнику вартість тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ДК «Укртрансгаз», яка становить 18,90 грн., ПДВ 3,78 грн., разом 22,68 грн. за 1000 куб.м.; тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом «Постачальника», який становить 33,40 грн., ПДВ 6,68 грн., разом 40,08 грн. за 1000 куб. м.; витрати НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу, які становлять 121,00 грн., крім того ПДВ 24,20 грн., разом 145,20 грн. за 1000 куб. м.; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у розмірі 12 відсотків (з урахуванням витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу) -152,76 грн., ПДВ 30,55 грн., разом 183,31 грн. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб. м. природного газу складає 1773,67 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят три гривні 67 коп.).

У відповідності до п. 4.1.2. Договору ціна за 1000 куб. м. газу, видуботого на території України або відібраного із підземних сховищ газу, який передається «Споживачу», без врахування тарифів на його транспортування та постачання, без врахування цільової надбавки до тарифу на газ (12%), без ціни на послуги по забезпеченню постачання природного газу, становить 1152,00 грн., ПДВ 230,40 грн., разом 1382,40 грн. Крім того, Споживач сплачує Постачальнику: - тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом «Постачальника», який становить 33,40 грн., ПДВ 6,68 грн., разом 40,08 грн. за 1000 куб. м.; ціну за послуги по забезпеченню постачання природного газу, яка становить 121,00 грн., ПДВ 24,20 грн., разом ціна становить 145,20 грн. за 1000 куб. м.; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у розмірі 12 відсотків 138,24 грн., крім того ПДВ 27,65 грн., разом 165,89 грн. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб. м. природного газу складає 1773,57 грн.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, ст. 173 Господарського кодексу України визначає, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

29.01.2009 р. між ВАТ «Київоблгаз» (Постачальник) та ТОВ «ВЛОП «Медиком» (Споживач) укладено додаткову угоду за №1 до договору на постачання природного газу для потреб промислових споживачів за №90194-ПГ/09 (Додаткова угода).

Пунктом 1 Додаткової угоди, викладено п. 4.1. Договору в наступній редакції: З 1 січня 2009 р. ціна за 1000 куб. м. природного газу, який передається Споживачу, без урахування збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки (0%) до ціни газу, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, становить 2 020,25 грн., крім того ПДВ 404,05 грн., разом 2424,30 грн. Також Споживач сплачує Постачальнику: тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом Постачальника, який становить 33,40 грн., крім того ПДВ 6,68 грн., разом 40,08 грн. за 1000 куб. м. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб. м. природного газу складає 2464,38 грн. Крім того, у разі отримання Споживачем імпортованого природного газу Споживач сплачує Постачальнику вартість тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ДК «Укртрансгаз», яка становить 18,90 грн., крім того ПДВ 3,78 грн., разом 22,68 грн. за 1000 куб. м. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб. м. імпортованого природного газу складає 2487,06 грн.

Згідно п. п. 2, 3 Додаткової угоди решта умов Договору залишається незмінною і обов'язковою до виконання сторонами. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору на постачання природного газу від 31 грудня 2008 року за №90194-ПГ/09.

Місцевий господарський суд на виконання вказівки суду касаційної інстанції, які містяться у постанові Вищого господарського суду від 06.09.2011 р. у даній справі, дослідивши умови п. 4.1. Договору дійшов до правильного висновку, що відповідач повинен сплачувати позивачу вартість транспортування магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України.

Крім того судом першої інстанції досліджено умови Договору від 31.12.2008 року за №90194, за наслідками чого обґрунтовано встановлено, що даний договір укладений між Відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» та відповідачем, предметом якого є надання відкритим акціонерним товариством «Київоблгаз» відповідачу послуг по транспортуванню природного газу газорозподільними мережами від газорозподільних станцій до межі розподілу балансової належності газопроводів відкритого акціонерного товариства «Київоблгаз» з відповідачем, у зв'язку за Договором від 31.12.2008 року за №90194 відповідач сплачує Відкритому акціонерному товариству «Київоблгаз» лише вартість послуг по транспортуванню природного газу газорозподільними мережами, у вартість яких згідно п. 4.1. Договору не входить вартість транспортування магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України або відібраний із підземних сховищ газу, та Договір від 31.12.2008 року за №90194 взагалі не регулює питання оплати відповідачем вартості транспортування газу магістральними газопроводами високого тиску, про що також свідчать наявні в матеріалах справи копії актів приймання-передачі природного газу і послуг з його транспортування.

З огляду на умови Договору від 31.12.2008 року за №90194, а саме п. 3.5.5. Договору, який передбачає, що відповідач зобов'язаний укласти договори: з ВАТ «Київоблгаз» на транспортування газу розподільними мережами та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» за умови постачання природного газу видобутого на території України або відібраного із підземних сховищ газу, відповідач з метою виконання п. 3.5.5. Договору зобов'язаний був укласти з дочірньою компанією «Укртрансгаз» договір на транспортування магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України або відібраний із підземних сховищ газу.

Однак, відповідач в порушення умов п. 3.5.5. Договору ухилявся від укладення з Дочірньою компанією «Укртрансгаз» договору з приводу транспортування магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України або відібраний із підземних сховищ газу.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний був оплачувати позивачу послуги по транспортуванню магістральними газопроводами високого тиску газу, що видобутий на території України або відібраний із підземних сховищ газу.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом лютого 2008 року, січня-листопада 2009 року, січня-травня та липня-вересня 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛОП «Медиком» було спожито 95 346 куб.м газу, видобуто на території України, що підтверджується листом ВАТ «Київоблгаз» від 16.02.2011 року за №12-631, а також реєстрами обсягів природного газу протранспортованого мережами Вишгородської ФЕГГ ВАТ «Київоблгаз» згідно договору від 31.12.2008 року за №90194-ПГ/09 у спірний період.

Відповідно до порядку побудови та функціонування газотранспортної системи, визначеного наказом Національної акціонерної компанії "»Нафтогаз України» «Про затвердження порядку доступу до газотранспортної системи» від 26.03.2001 року за №79, забезпечення природним газом, зокрема, у Вишгородському районі Київської області здійснює ДК «Укртрансгаз» в особі Чернігівського ЛВУМГ, яке транспортує природний газ мережами високого тиску (магістральним газопроводом) по території України до газорозподільних станцій м. Вишгород загальним потоком, який (газ) після одоризації та зменшення тиску передається у мережі низького тиску Вишгородському УЕГГ ВАТ «Київоблгаз», яке транспортує газ безпосередньо кожному із споживачів Вишгородського району у визначеному обсязі розподільними газопроводами.

Отже, транспортування споживачам газу розподільними мережами Вишгородського УЕГГ ВАТ «Київоблгаз» свідчить про надання ДК «Укртрансгаз» споживачам послуг з транспортування газу, який видобутий на території України, у тому ж обсязі магістральним газопроводом.

За таких обставин, як зазначає позивач, споживання відповідачем газу протягом спірного періоду було зумовлено наданням Чернігівським ЛВУМГ ДК «Укртрансгаз» послуг з транспортування зазначеного обсягу газу, магістральним газопроводом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, вартість наданих послуг з транспортування 95 346 куб.м природного газу становить 2 526,90 грн.

Натомість, відповідач свої обов'язки в частині оплати наданих позивачем послуг виконав частково, сплативши лише 160,00 грн. у якості оплати наданих послуг з транспортування газу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки з поточного рахунку позивача, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 2 402,90 грн.

З метою досудового врегулювання даного спору 19.05.2009 року, 04.08.2010 року, 28.01.2011 року позивачем були надіслані відповідачу вимоги за №3002, за №3281 та за №218, відповідно до яких позивач інформував відповідача про обов'язок оплатити вартість наданих позивачем послуг з транспортування спожитого відповідачем газу.

Однак, сторони не дійшли згоди щодо наявності або відсутності у відповідача обов'язку здійснити оплату наданих позивачем послуг з транспортування природного газу та їх вартості.

Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Стаття 179 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» від 27.12.2001 року за №1729, послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами забезпечується виключно НАК «Нафтогаз України» та підприємствами, які входять до її корпоративного управління.

Відповідно до Положення про Чернігівське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», основним завданням Чернігівського ЛВУМГ є, зокрема, надання від імені компанії послуг з транспортування природного газу споживачам України; експлуатація та обслуговування магістральних газопроводів та інших об'єктів газотранспортної системи.

Тарифи на послуги з транспортування природного газу є регульованими та визначаються відповідними постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України із розрахунку обсягів протранспортованого газу.

Згідно наданого позивачем розрахунку, вартість наданих відповідачу послуг з транспортування 95 346 куб.м природного газу магістральним трубопроводом становить 2 526,90 грн.

Відповідно до листа ВАТ «Київоблгаз» від 16.02.2011 року за №12-631, реєстрів обсягів природного газу протранспортованого мережами Вишгородської ФЕГГ ВАТ «Київоблгаз», письмових пояснень позивача, письмового розрахунку позивача заборгованості відповідача, протягом спірного періоду відповідачем було спожито 95 346 куб.м газу, який видобутий на території України, з яких 86 109 куб.м газу було спожито протягом лютого 2008 року, січня-листопада 2009 року, січня-квітня 2010 року, 4 735 куб.м газу протягом травня, липня 2010 року, 4 502 м3 газу протягом серпня-вересня 2010 року.

Відповідно до додатку за №2 до Постанови НКРЕУ від 07.08.2008 року за №935, тариф на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ДК «Укртрансгаз» та Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» відповідно до території ліцензованої діяльності підприємств з газопостачання та газифікації, зокрема ВАТ «Київоблгаз», становить 18,90 грн. за 1 000 куб.м без ПДВ. Зазначена постанова набрала чинності з 01.09.2008 року.

Відповідно до додатку за №2 до Постанови НКРЕУ від 28.04.2010 року за №479, тариф на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ДК «Укртрансгаз» та Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» відповідно до території ліцензованої діяльності підприємств з газопостачання та газифікації, зокрема ВАТ «Київоблгаз», становить 20,70 грн. за 1 000 куб.м без ПДВ. Зазначена постанова набрала чинності з 01.05.2010 року.

Відповідно до додатку за №2 до Постанови НКРЕУ від 28.04.2010 року за №479, тариф на послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ДК «Укртрансгаз» та Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» відповідно до території ліцензованої діяльності підприємств з газопостачання та газифікації, зокрема ВАТ «Київоблгаз», становить 75,60 грн. за 1 000 куб.м без ПДВ. Зазначена постанова набрала чинності з 01.08.2010 року.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає встановленим та доведеним факт належного надання позивачем відповідачу послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. Відповідачем факти своєчасного та належного здійснення Позивачем транспортування газу магістральними трубопроводами не заперечені, доказів зворотного суду не надано.

Доказів повної оплати заборгованості відповідачем за наданні позивачем послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами не надано.

Станом на 22.11.2011 року основна заборгованість у сумі 2 402,90 грн. відповідачем не погашена.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу по сплаті вартості послуг з транспортування природного газу у сумі 2 402,90 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 231 Господарського кодексу України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

У відповідності до ст.. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

З огляду на вказані приписи законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що дії відповідача по несплаті станом на 22.11.2011 року вартості наданих позивачем послуг з транспортування магістральними газопроводами природного газу, який видобутий на території України, у сумі 2 402,90 грн., є порушенням зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, тобто не виконав встановлених зобов'язань, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Враховуючи несплату відповідачем станом на 22.11.2011 року заборгованості з оплати наданих Позивачем послуг з транспортування магістральними газопроводами природного газу, який видобутий на території України, у сумі 2 402,90 грн. позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у сумі 168,21 грн., 3-х % річних у сумі 77,64 грн., інфляційних втрат у сумі 238,06 грн. підлягали задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче лікувально-оздоровче підприємство «Медиком» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2011 р. у справі № 21/024-11/8 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 21/024-11/8 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Федорчук Р.В.

Коршун Н.М.