Постанова

від 08.11.2012 по справі 12/107-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2012 р. Справа№ 12/107-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 - дов. б/н від 01.06.2012р.;

відповідача: Матієнко А.В. - дов. №31 від 21.03.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області

від 18.07.2012р.

у справі №12/107-10 (головучий суддя Дьоміна С.Ю., судді: Сокуренко Л.В., Скутельник П.Ф.)

за позовом ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжбуд"

про виплату частки прибутку, отриманого товариством, у розмірі 166 325,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжбуд" (далі - відповідач) про виплату частки прибутку, отриманого товариством, у розмірі 166 325,00 грн. у зв'язку з виходом позивача зі складу учасників товариства, обґрунтовуючи свої вимоги безпідставною відмовою відповідача від виплати належних позивачу коштів.

В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача вартість частини майна, що пропорційна частці позивача у статутному капіталі товариства, у розмірі 1 017 350,00 грн., а також частку прибутку, отриманого відповідачем, у розмірі 165 350,00 грн. (том справи - 2, аркуші справи - 187-189).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на непідтвердженості позовних вимог належними доказами, просив суд в позові відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.07.2012р. у справі №12/107-10 в позові було відмовлено та присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 1 700,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2012р. у справі №12/107-10 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, насамперед, відносно наявності у відповідача майна, що підлягає виплаті позивачу, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 10, 15, 54, 59 Закону України „Про господарські товариства", ст. ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012р. (з урахуванням ухвали суду від 19.10.2012р.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.11.2012р.

26.10.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він наголошує на безпідставності вимог позивача та просить суд залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

В судовому засіданні 08.11.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2012р. у справі №12/107-10 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні 08.11.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 08.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Відповідно до п.п.4.1, 7.3.3 Статуту відповідача учасниками товариства є ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_4 Частки у статутному (складеному) капіталі товариства розподілені в процентному та грошовому вимірах між учасниками наступним чином: частка ОСОБА_5 становить 10 158,16 грн., що складає 38% статутного капіталу товариства, частка ОСОБА_6 - 9 890,84 грн., що складає 37% статутного капіталу товариства, частка ОСОБА_4 - 6 683,00 грн., що складає 25% статутного капіталу товариства (том справи - 1, аркуші справи - 25-40).

24.09.2010р. позивач звернувся до відповідача із заявою про вихід зі складу учасників товариства.

12.11.2010р. відбулися загальні збори учасників товариства (протокол №7 від 12.11.2010р.), до порядку денного яких були включені наступні питання: розгляд заяви учасника товариства ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників; підтвердження повноважень директора ТОВ „Інжбуд"; розгляд питання стосовно перерозподілу часток учасників; внесення змін до статуту товариства (том справи - 1, аркуші справи - 18-22).

За результатами проведення загальних зборів, зокрема, було вирішено: задовольнити заяву ОСОБА_4 від 13.09.2010р. про вихід зі складу учасників товариства; у зв'язку з виходом зі складу учасників товариства виплатити ОСОБА_4 вартість частини майна товариства, пропорційну її частці у статному капіталі товариства у розмірі 25% у порядку та строки, визначені законодавством України і статутом товариства; у зв'язку з виходом зі складу учасників товариства виплатити ОСОБА_4 належну їй частку прибутку, одержаного товариством в 2010 році до моменту її виходу з товариства у порядку та строки, визначені законодавством України і статутом товариства.

Позивач звернулась до відповідача з листом б/н від 30.11.2010р., в якому просила здійснити виплату належної їй частки прибутку товариства (том справи - 1, аркуш справи - 17).

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, що й зумовило звернення позивача за захистом своїх прав до Господарського суду міста Києва.

Місцевий господарський суд відмовив у позові повністю, наголосивши на тому, що в процесі судового розгляду було встановлено відсутність у відповідача на момент виходу позивача зі складу учасників товариства чистих активів, що свідчить про відсутність у товариства майна, яке підлягає виплаті.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів визначає Закон України „Про господарські товариства".

Згідно з п.п. „б", „в" ч.1 ст. 10 Закону України „Про господарські товариства" учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.

Відповідно до п.2, 4 ч.1 ст. 88 Господарського кодексу України учасники господарського товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), а також вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

В ст. 148 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Таким чином, при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з товариства з обмеженою відповідальністю, а також порядку і строків їх виплати підлягають застосуванню відповідні положення установчих документів товариства. У випадку неврегульованості в установчих документах, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення) (аналогічна правова позиція наведена в п.30 постанови пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008р. „Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Згідно зі ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до статті 75 цього Кодексу.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання (ст. 15 Закону України "Про господарські товариства").

Під час оцінки вартості частини майна, еквівалентної частці учасника в статутному фонді, повинні прийматись до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки. Тобто, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, визначається з розрахунку вартості усього майна, яке належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення, тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі судового розгляду у місцевого господарського суду виникла необхідність у з'ясуванні певних питань, розв'язання яких потребувало спеціальних знань, зокрема, щодо визначення розміру прибутку, отриманого відповідачем за період з 01.01.2010р. до 24.09.2010р., а також чи можна вважати нерозподілений прибуток 2009 року прибутком на початок 2010 року.

Згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Ухвалою Господарського суду міста від 02.03.2012р. у справі №12/107-10 було призначено судову економічну експертизу (том справи - 3, аркуші справи - 197-198).

Згідно з висновком судово-економічної експертизи №3632/12-45 від 21.06.2012р., складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (том справи - 3, аркуші справи - 206-209), оскільки за нормами ст. 13 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року (а не будь-яку дату), то за даними балансу ТОВ „Інжбуд" станом на 30.09.2010р. значиться отримання збитків в сумі 185,0 тисяч грн. Значення показника балансу „нерозподілений прибуток" станом на кінець 2009 року є показником „нерозподілений прибуток" на початок 2010 року.

Також у висновку експерта зазначено, що формою балансу визначено вимоги щодо наведення інформації про склад активу та пасиву станом на початок звітного року та на кінець звітного періоду. У разі складання річного балансу показник на кінець звітного періоду буде дорівнювати показнику станом на 31 грудня звітного року. Оскільки ведення бухгалтерського обліку здійснюється за принципом безперервності, показник балансу станом на кінець звітного року є показником відповідної графи балансу на початок наступного року. Отже, значення рядка 350 "Нерозподілений прибуток" балансу відповідача станом на 31.12.2009р. (кінець звітного періоду) складає 443,3 тис. грн., перенесено до балансу станом на початок звітного (2010) року. Таким чином, у відповідності до принципів ведення бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності, значення показника балансу "Нерозподілений прибуток" станом на кінець 2009 року є показником "Нерозподілений прибуток" на початок 2010 року. Разом з тим, показник "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" наводиться в рядку 350 пасиву форми №1-м "Баланс". Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Показник "Чистий прибуток (збиток)" наводиться в рядку 190 форми №2 "Звіт про фінансові результати" та розраховується як різниця між сумою чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і сумою всіх витрат.

В апеляційній скарзі позивач заперечував проти висновків експерта, наголошуючи на тому, що місцевий господарський суд надав перевагу над іншими доказами балансу відповідача станом на 30.09.2010р., за даними якого станом на 30.09.2010р. у відповідача значиться отримання збитків в сумі 185 000,00 грн. При цьому, поза увагою були залишені доводи позивача про наявність у відповідача прибутку за період з 01.01.2010р. по 30.09.2010р., а також те, що показники вищевказаного балансу відповідача визначалися на підставі відновлених даних. Позивач наголошував на тому, що відновлення даних бухгалтерського та податкового обліку було здійснено ТОВ „АК „УПК-Аудит" та викладено у звіті від 17.03.2011р. Однак, на думку позивача, матеріали справи містять докази, які свідчать про те, що відновлені фінансові показники не відповідають дійсності. Оскільки баланс (фінансовий звіт) відповідача складався на підставі неправильно відновлених аудитором фінансових показників, такий фінансовий звіт не може бути покладений в основу висновку судово-економічної експертизи №3632/12-45 від 21.06.2012р. та в основу судового рішення у справі №12/107-10.

Також у апеляційній скарзі позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що згідно з висновком судово-економічної експертизи №3632/12-45 від 21.06.2012р. значення рядка 350 „нерозподілений прибуток" балансу відповідача станом на 31.12.2009р. складає 443,3 тис. грн. і його перенесено до балансу станом на початок звітного, тобто 2010 року. Однак згідно з даними фінансового звіту відповідача, поданого станом на 31.03.2009р., баланс підприємства становив 4 069 400 грн. на початок звітного періоду, тобто станом на 01.01.2009р. В своєму звіті аудитор виходив з того, що баланс відповідача на початок 2009р. визначається за активом в сумі 30 621,65 грн., що жодним чином не відповідає дійсним фінансовим показникам, внаслідок чого розмір нерозподіленого прибутку аудитор визначив у значно меншому розмірі, ніж він існував станом на 01.01.2009р.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що висновок місцевого господарського суду про відсутність прибутку у відповідача не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки нерозподілений прибуток відповідача станом на 30.09.2010р. становив 258,3 тис. грн.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В п.п.6.2, 6.3 статуту відповідача передбачено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, розподіляється між учасниками товариства пропорційно до їх частки у статутному капіталі товариства в порядку і на умовах, передбачених рішенням зборів учасників. Розподіл чистого прибутку між учасниками товариства здійснюється після затвердження Загальними зборами учасників товариства річного звіту директора товариства.

Як уже зазначалось вище, за результатами проведення експертного дослідження, судовий експерт дійшов висновку про те, що по результатам діяльності відповідача за 9 місяців 2010 року значиться отримання збитків в сумі 185,0 тис. грн.

Відносно значення такого показника балансу відповідача, як „нерозподілений прибуток" станом на кінець 2009 року, то відповідно до висновку експерта це значення є показником „нерозподілений прибуток" на початок 2010 року, про що вказано на 7-й сторінці експертного висновку. При цьому експерт зазначив, що поняття „нерозподілений прибуток" означає чистий прибуток підприємства, реінвестований у господарську діяльність підприємства (сторінка 4 експертного висновку).

Тобто, нерозподілений прибуток відповідача станом на кінець 2009 року не є тим чистим прибутком, з якого позивач має право вимагати здійснити йому виплату частини цього прибутку у зв'язку з виходом із складу учасників товариства.

Твердження позивача про те, що баланс (фінансовий звіт) відповідача складався на підставі неправильно відновлених аудитором фінансових показників не приймається судом до уваги, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами.

Оскільки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про те, що експертний висновок №3632/12-45 від 21.06.2012р. є неправдивим, суперечливим, необґрунтованим або таким, що викликає сумніви у його правильності, колегія суддів вважає, що вищезгаданий експертний висновок може бути прийнятий як належний доказ у розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності слід зазначити, що відповідно до положень ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частина прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства (аналогічна позиція по застосуванню ст. 54 Закону України „Про господарські товариства" наведена в п.3.5 Рекомендацій Вищого господарського суду України „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" №04-5/14 від 28.12.2007р.).

За результатами проведення судово-економічної експертизи (висновок експерта №3632/12-45 від 21.06.2012р.) було встановлено, що станом на час подання позивачем заяви про вихід зі складу учасників товариства по результатам діяльності відповідача за 9 місяців 2010 року значиться отримання збитків в сумі 185,0 тис. грн.

Збитками є перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати. Наявність збитків свідчить про відсутність у відповідача чистих активів на момент виходу позивача зі складу учасників товариства, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов задоволенню не підлягає у зв'язку з відсутністю у товариства майна, що підлягає виплаті (аналогічна позиція по застосуванню законодавчих норм у корпоративних спорах наведена в абзаці 5 пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, встановлені в оскаржуваному ним рішенні суду першої інстанції.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам та у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2012р. у справі №12/107-10 - без змін.

2. Матеріали справи №12/107-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.