Постанова

від 30.08.2012 по справі 5011-72/5867-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2012 № 5011-72/5867-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі: Браславській А.В.

за участю представників:

від позивача - Занько М.М., Серпутько Я.С.

від відповідача - Колісник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2012 року (суддя Бандарчук В.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілапром»

до Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»

про стягнення 48 570,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Смілапром» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про стягнення 48 570,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.07.2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілапром» задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілапром» 48 570 грн. та 1609,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.08.2012 року.

Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судове засідання 30.08.2012 року з'явилися представники сторін.

За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Правовідносини між Відкритим акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» в особі філії - Смілянське відділення № 3276 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смілапром» виникли на підставі укладеного 27.08.2004 року договору купівлі-продажу №1 (а.с. 28-29).

Предметом даного договору є те, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідач зобов'язується передати у власність позивачеві, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити нежитлові виробничі приміщення та обладнання, що перелічені в додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п.1.2. договору майно належить відповідачу на праві власності згідно акту прийому передачі № б/н від 06.07.2001 року та свідоцтва про власність № 2654 від 05.07.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Галиною Володимирівною і передано відповідачу та рахується на його балансі.

Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір купівлі-продажу №1 від 27.08.2004 року не був нотаріально посвідченим, не зареєстрованим в державному реєстрі правочинів та бюро технічної інвентаризації.

Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції укладений між сторонами договір купівлі-продажу №1 від 27.08.2004 року є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідченим, не зареєстрованим в державному реєстрі правочинів та бюро технічної інвентаризації.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Тобто, до відсутності правової підстави вищенаведена стаття відносить також і випадок, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2004 року перерахував відповідачеві кошти розмірі 48 570,00 грн. по договору № 1 від 27.08.2004 року, що підтверджується банківськими виписками.

Листом № 507 від 06.01.2012 року ліквідатор позивача звернувся до філії Смілянського відділення Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» з вимогою повернути зайво сплачені кошти в сумі 47 600,00 грн.(а.с. 37).

Філія Смілянського відділення Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» надало відповідь, в якому зазначило, що на зазначену суму позивачу було передано у власність обладнання (а.с. 38).

26.01.2012 року ліквідатор позивача направив відповідачу претензію про повернення безпідставно перерахованих коштів у розмірі 48 570,00 грн., однак відповідач надав відповідь, № 19-07/179 від 24.02.2012 року, в якій зазначив, що пунктом 2 угоди від 24.12.2009 року про розірвання договору купівлі - продажу № 1 від 27.08.2004 року сторони погодили, що з моменту набуття чинності даної угоди сторони не вважаю себе пов'язаними будь - якими правами та обов'язками стосовно виконання зазначеного договору. повернув (а.с. 39-41).

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що угода від 24.12.2009 року про розірвання договору купівлі - продажу № 1 від 27.08.2004 року укладена по нікчемному правочину.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з моменту відправлення відповіді позивачу, тобто з 02.02.2012 року.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

При таких обставинах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 570,00 грн. підлягають задоволенню.

Разом з цим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія судів, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 258 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу №1 від 27.08.2004 року) позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Твердження апелянта з приводу того, що підписавши акт приймання - передачі позивач підтвердив факт дійсності договору № 1 в частині придбання рухомого майна згідно із переліком, визначений у додатках до договору № 1 колегією суддів до уваги не приймається, оскільки з наявного в матеріалах справи додатку не вбачається, що саме передається зазначене рухоме майно.

Крім того,в договорі купівлі - продажу вказано, що продавець зобов'язується передати нежитлові виробничі приміщення та обладнання, що зазначені в додатку № 1 до договору, тобто мова йде про передачу майнового комплексу, а не окремого рухомого майна.

Згідно ст.ст. 32,33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При таких обставинах справи доводи апелянта про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відхиляються судом апеляційної інстанції, як такі, що не ґрунтується на перевірених та оцінених Київським апеляційним господарським судом доказах.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2012 року у справі № 5011-72/5867-2012 не підлягає скасуванню.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2012 року - без змін.

Матеріали справи № 5011-72/5867-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.