Постанова

від 20.11.2012 по справі 5011-72/5867-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа № 5011-72/5867-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Запорощенка М.Д. -доповідач, суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 12.07.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р. у справі№ 5011-72/5867-2012 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром" до публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" простягнення 48 570,00 грн., -

за участю представників сторін: від позивача:АК Занько М.М. -паспорт серії НС 348020 від 09.10.1997 р.; від відповідача:Колісник О.В. -дов. № 19-11/17с від 15.11.2012 р.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.07.2012 р. (суддя -Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р. (головуючий суддя -Шапран В.В., судді -Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром" 48 570,00 грн. та судовий збір.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Державний Ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р., і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 217, 258, 267, 657 Цивільного кодексу України та ст.38 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зауважує на тому, що господарські суди не з'ясували та не дослідили той факт, що фактичного виконання (вчинення) сторонами договору в частині придбання позивачем нерухомого майна між сторонами не відбулось, а відтак не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

В призначене судове засідання представники сторін з'явились та надали усні пояснення по справі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 27.08.2004 року між ВАТ "Державний Ощадний банк України" в особі філії - Смілянське відділення № 3276 (продавцем) та ТОВ "Смілапром" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 1, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити нежитлові виробничі приміщення та обладнання (майно), що перелічені в додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п.1.2. договору майно належить відповідачу на праві власності згідно акту прийому-передачі № б/н від 06.07.2001 року та свідоцтва про власність № 2654 від 05.07.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Галиною Володимирівною і передано відповідачу та рахується на його балансі.

Розділом другим вказаного договору сторони врегулювали, що вартість майна становить 1 263 000,00 грн. з ПДВ, розрахунки за придбане майно будуть проводитись з відстрочкою і розстрочкою платежів протягом 5 років у відповідності до узгодженого графіку.

Згідно п.3.1.1. продавець зобов'язаний передати у володіння майно покупцю шляхом підписання Акту приймання-передачі протягом п'яти банківських днів з дати першого платежу в сумі 52 600,00 грн., що підлягає сплаті на протязі одного місяця з моменту підписання даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2004 р. сторонами договору було підписано акт приймання-передачі на частину рухомого майна згідно із переліком, визначеним у додатку до договору № 1 на суму 52 600,00 грн., оплата за який здійснювалась частинами за період 2004 -2005 р.р., що підтверджується виписками з банківських рахунків позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що 24.12.2009 р. ВАТ "Державний Ощадний банк України" та ТОВ "Смілапром" було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу № 1 від 27.08.2004 року, пунктом 2 якого визначено, що з моменту набуття чинності даної угоди сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками. Дана угода вступає в силу з моменту її підписання та скріплення печатками сторін.

Судами попередніх інстанцій, на підставі матеріалів справи, також встановлено, що листом № 507 від 06.01.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути зайво сплачені кошти в сумі 47 600,00 грн., на який відповідачем було надано відповідь листом № 19-07/97 від 02.02.2012 року, що на зазначену суму позивачу було передано у власність обладнання.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.07.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р., позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром" 48 570,00 грн. та судовий збір.

Приймаючи зазначені судові акти, суди попередніх інстанцій виходили з приписів ст. 657 та ч.1 ст. 220 Цивільного кодексу України та дійшли висновку, що у зв'язку з не здійсненням нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору купівлі-продажу № 1 від 27.08.2004 року, останній є нікчемним. Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, господарські суди дійшли висновку, що боржник прострочив виконання зобов'язання з моменту відправлення відповіді позивачу, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 570,00 грн. підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору №1 від 27.08.2004 р.) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до умов договору № 1 його предметом є нежитлові виробничі приміщення та обладнання (майно), що перелічені в додатку №1. Так, за актом приймання-передачі від 01.10.2004 р. позивачу було передано частину рухомого майна згідно з переліком, визначеним у додатку до договору №1, на суму 52 600,00 грн. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які акти приймання-передачі на нерухоме майно згідно із переліком, визначеним у додатках до договору №1, відтак фактичного виконання сторонами договору в частині придбання позивачем нерухомого майна між сторонами не відбулось.

Положеннями пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

З огляду на це, підписанням зазначеного акту приймання-передачі від 01.10.2004 р. позивач підтвердив факт дійсності договору в частині придбання рухомого майна. При цьому, невідповідність умов договору в частині нерухомого майна положенням ст.657 ЦК України щодо обов'язковості нотаріального посвідчення та державної реєстрації не тягнуть за собою наслідків нікчемності договору в цілому, оскільки законодавством не передбачений такий обов'язок щодо придбання рухомого майна.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржених судових актів невірно застосовані норми матеріального права.

Окрім цього, оскільки відповідачем було передано обладнання за договором, за яке позивачем здійснено оплату, та враховуючи положення п.2 угоди про розірвання договору купівлі-продажу № 1, колегія суддів Вищого господарського суду не вбачає жодних підстав для повернення позивачу коштів сплачених за отримане ним обладнання в межах заявленого позову.

Поряд з цим, судова колегія касаційної інстанції вважає за необхідне вказати, що в матеріалах справи відсутня заява сторони з вимогою про застосування судом позовної давності у відповідності до положень п.3 ст.267 ЦК України, як про це заявлено відповідачем, відтак питання про сплив позовної давності не підлягає розгляду.

Згідно з ч.1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення та постанова у справі як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром".

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р. у справі № 5011-72/5867-2012 -скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром" відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Смілапром" (місцезнаходження: 20722, с.Балаклея Черкаської області, вул. Філатова, 7, код ЄДРПОУ 32715487) на користь публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Госпітальна, 12-г, код ЄДРПОУ 00032129) 804,75 грн. (вісімсот чотири грн. 75 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги та 804,75 грн. (вісімсот чотири грн. 75 коп.) судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя:М. Запорощенко Судді: Н. Акулова С. Владимиренко