Постанова

від 24.10.2012 по справі 3/386-7/392

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2012 р. Справа№ 3/386-7/392

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі судового засідання Глитень В.А.,

за участю:

від позивача: Костянчук С.П. - директор,

від відповідача: Руденко В.П. - довіреність б/н від 11.08.2011 року,

від третьої особи-1: Червінський О.В. - довіреність б/н від 02.04.2012 року,

від третьої особи-2: не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства «Еко»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року

у справі №3/386-7/392 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівний завиток»

до Державного підприємства «Еко»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Публічне акціонерне товариство «АК «Київводоканал»,

2. Публічне акціонерне товариство «Київенерго»,

про стягнення 224 999,94 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року ТОВ «Чарівний завиток» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позов до ДП «Еко» (далі - відповідач) про стягнення 224 999,94 грн., а саме: 1 000,00 грн. - надмірно сплаченої в якості орендної плати за червень 2009 року, 194 518,00 грн. - прямих збитків та 29 481,94 грн. - безпідставно нарахованих експлуатаційних, комунальних та інших послуг.

10.03.2011 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останнім позовні вимоги зменшені на суму 1 000,00 грн. - надмірно сплаченої орендної плати за червень 2009 року та на суму 6 928,00 грн. - надмірно сплаченої за теплопостачання в 2008 році, а всього на суму 7 928,00 грн. Судом вказану заяву прийнято.

Також, 10.03.2011 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив стягнути на свою користь 321 551,52 грн. - прямих збитків, а саме: 87 635,00 грн. - розміру сплаченої орендної плати, 33 070,92 грн., сплачених за електроенергію, 64 880,53 грн. - заробітної плати працівників за час простою, 41 391,52 грн. - податків та зборів на фонд заробітної плати, 94 751,55 грн. - комунальних послуг і відшкодування експлуатаційних послуг; 21 471,91 грн. - безпідставно нарахованих експлуатаційних, комунальних послуг та інших оплат; витрати за адвокатські послуги в розмірі 19 800,00 грн. Судом вказану заяву прийнято.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2011 року у справі №3/386, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 року у справі №3/386, позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 211 071,66 грн. - збитків, 10 553,58 грн. - за надання адвокатських послуг та судові витрати, в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2011 року у справі №3/386 судові рішення у справі №3/386 скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у справі №3/386, Вищий господарський суду України виходив з того, що постачальником як електроенергії, так і теплоносіїв, є АЕК «Київенерго» і відключення споживача від споживання цих послуг можливе лише за рішенням постачальника. Відтак, лише за обставин спростування вини постачальника може наступити вина іншої особи. При цьому, період від'єднання орендаря від постачання електричної енергії та теплоносіїв обґрунтовується позивачем обставинами на конкретну дату, однак не підтверджують усього періоду.

Також, Вищий господарський суду України зазначив, що позивачем у тому числі укладені і самостійні договори про постачання електроенергії і теплоносіїв. Судами не з'ясовані пропорції постачання продукції за самостійно укладеними договорами та договором, укладеним з відповідачем, наслідком якого може бути спростована або підтверджена обставина неможливості позивача здійснювати господарську діяльність. Так, за договором про постачання теплової енергії у гарячий воді від 19.04.1999 року теплове навантаження об'єкту орендаря визначене у 0.063 Гкал/год. Актом №511/-31 від 16.11.2010 року, складеним СВП «Енергозбут Київенерго» (а.с. 69 т. 1) відповідно до технічного рішення, об'єкт орендаря потребує теплового навантаження 0.079 Гкал/год.

Крім цього, як вказав Вищий господарський суду України, без відповідного правового обґрунтування судами попередніх інстанцій встановлені збитки, заподіяні простоєм працівників товариства позивача шляхом виплати їм заробітної плати за час простою та проведених відповідних нарахувань з посиланнями на копії відомостей про виплату заробітної плати та копії платіжних доручень, подані до пенсійного фонду звіти.

Однак, заперечуючи проти достовірності виплати заробітної плати працівникам за час простою та нарахування відповідних внесків, відповідач посилався на положення ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанову правління Пенсійного фонду України «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України» від 05.11.2009 року №26-1, які можуть підтвердити факт виплати заробітної плати за час простою. Судами попередніх інстанцій не спростовані заперечення відповідача як такі, що не впливають на вирішення спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року справу за позовом ТОВ «Чарівний завиток» до ДП «Еко» про стягнення 224 999,94 грн. прийнято до провадження та присвоєно їй №3/386-7/392.

Під час нового розгляду справи №3/386-7/392 16.02.2012 року позивачем подано заяву про часткову відмову від позову, а саме, від вимоги про стягнення на свою користь 87 635,00 грн. сплаченої орендної плати за період з 15.08.2009 року по 15.06.2010 року. Судом вказану заяву прийнято.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року до участі у справі №3/386-7/392 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача були залучені ПАТ «АК «Київводоканал» та ПАТ «Київенерго».

12.04.2012 року позивачем подано заяву про часткову відмову від позову, а саме від вимоги про стягнення на свою користь 8010,00 грн. - за теплопостачання у відповідний період через їх завищення. Судом вказану заяву прийнято.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 позов задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині стягнення 87 635,00 грн. вартості сплаченої орендної плати та 8 010,00 грн. - надмірно сплачених коштів в якості теплопостачання. Присуджено до стягнення з ДП «Еко» на користь ТОВ «Чарівний завиток» 203 060,66 грн. збитків, 2 030,61 грн. витрат по сплаті державного мита, 145,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 10 153,08 грн. за надання адвокатських послуг. В іншій частині в позові відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що дії відповідача по відключенню в орендованому позивачем приміщенні електроенергії та водопостачання у період з 12.08.2008 року по червень 2010 року є неправомірними та такими, що спричинили позивачеві збитків. При цьому, суд першої інстанції зменшив розмір збитків, заявлених до відшкодування позивачем з відповідача, з огляду на те, що нараховані відповідачем у період з серпня 2009 року по червень 2010 року комунальні послуги у вигляді експлуатаційних витрат (обслуговування будівлі та утримання прибудинкової території) в сумі 15 054,60 грн., а також відшкодування земельного податку в сумі 7 970,26 грн. не є збитками позивача, оскільки позивачем не доведено, що він взагалі не користувався орендованими приміщеннями та не отримував зазначені послуги. Також, судом першої інстанції зменшено розмір заявлених до відшкодування витрат на послуги адвоката у зв'язку із завищенням позивачем вартості таких послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, у червні 2012 року ДП «Еко» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2012 року у справі №3/386-7/392 апеляційну скаргу ДП «Еко» повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Також, у липні 2012 року ДП «Еко» вдруге подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року у справі №3/386-7/392 апеляційну скаргу ДП «Еко» повернуто без розгляду на підставі ст. 91, п. 2 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

У серпні 2012 року ДП «Еко» втретє подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 року у справі №3/386-7/392 апеляційну скаргу ДП «Еко» прийнято до провадження та призначено її розгляд на 10.10.2012 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що дії відповідача по відключенню в орендованому позивачем приміщенні електроенергії та водопостачання у період з 12.08.2008 року по червень 2010 року є неправомірними та вважає такі висновки не підтвердженими належними доказами. Відповідач стверджує, що позивач у період з 12.08.2008 року по червень 2010 року вів активну господарську діяльність, простою діяльності позивача не було.

Позивач та треті особи не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Згідно розпорядження Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року до складу судової колегії у справі №3/386-7/392 замість судді Сухового В.Г. введено суддю Рябуху В.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року розгляд справи №3/386-7/392 відкладено на 24.10.2012 року з підстав, зазначених в ухвалі.

В судовому засіданні 24.10.2012 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити повністю. Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2012 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить спірне судове рішення залишити без змін. Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 24.10.2012 року надав пояснення суду. Представники третьої особи-2 в судове засідання 24.10.2012 року не з'явились, третя особа-2 про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.01.2004 року між ДП «Еко» (орендодавець) та ТОВ «Чарівний завиток» (орендар) було укладено договір оренди №11-10 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди, т. 1, а.с. 16-18), згідно п. 1. якого відповідач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 433,6 кв.м., розміщене за адресою м. Київ, бул. Лесі Українки, 36/10 на першому поверсі 13-ти поверхового житлового будинку, що знаходиться на балансі ДП «Еко» (далі - майно). Майно передається в оренду з метою розміщення:

374 кв.м. - перукарні;

4 кв.м. - пункт прокату відеокасет, без права продажу;

20 кв.м. - виставка експозиційних кухонних меблів, без права продажу;

35,6 кв.м. - кафе з правом продажу підакцизних товарів.

Згідно п. 3.1. договору оренди за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 3 044,91 грн.

Пунктом 3.2. договору оренди передбачено, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

01.01.2004 року сторонами спору підписано акт приймання-передачі, згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 433,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36/10 (т. 1, а.с. 19).

Згідно п. 10.1. договору строк дії договору встановлено з 01.04.2004 року до 01.01.2009 року.

Разом з цим, рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2009 року у справі №40/432 (т. 1, а.с. 21), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду №40/432 від 22.02.2010 року (т. 1, а.с. 22-23) договір оренди №11-10 нерухомого майна від 01.01.2004 року, укладений між сторонами спору, визнано продовженим до 01.01.2014 року.

Згідно з п. 7.2. договору оренди відповідач зобов'язався не вчиняти дій, які б перешкоджали позивачеві користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Пунктом 5.9. договору оренди визначено, що позивач зобов'язаний укласти з балансоутримувачем орендованого майна (яким є відповідач) договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та про надання орендарю комунальних послуг орендарю.

На підставі п. 5.9 договору оренди між сторонами спору 01.04.2004 року укладено договір №16-20 про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та про надання орендарю комунальних послуг (далі - договір про відшкодування витрат, т. 1, а.с. 25-26), згідно умов якого відповідач зобов'язався забезпечити обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 36/10, загальною площею 433,60 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а позивач бере участь у витратах відповідача на виконання вказаних робіт пропорційно займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих відповідачем за цим договором (п. 1.1. цього договору).

Також, відповідно до п. 2.1. договору про відшкодування витрат відповідач зобов'язався забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням будівлі і прибудинкової території, та створення необхідних житлових умов та умов для здійснення господарської діяльності, у тому числі для орендаря згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями.

Строк дії договору про відшкодування витрат встановлений сторонами з 01.01.2004 року по 01.01.2005 року (п. 5.1. договору).

Згідно п. 5.4. договору про відшкодування витрат у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Матеріали справи не містять доказів щодо припинення договору №16-20 від 01.01.2004 року про відшкодування витрат. Відтак, цей договір є чинним і продовжує свою дію.

Звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі позивач вказував, що в період з 12.08.2008 року по червень 2010 року в орендованих ним приміщеннях відповідачем було відключено електроенергію та в подальшому відключено водопостачання.

На переконання позивача, відповідачем спричинено йому майнову шкоду у вигляді прямих збитків, яка виникла внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме відключення електроенергії та водопостачання в орендованих приміщеннях, що призвело до неможливості ведення господарської діяльності позивачем.

На підтвердження вказаних доводів позивачем надано суду акт від 12.08.2009 року (т. 1, а.с. 27), лист від 20.08.2009 року №573 на адресу відповідача (т. 1, а.с. 29), а також листи відповідача від 20.08.20009 року №508 (т. 1, а.с. 32) та від 26.08.2009 року №519 (т. 1, а.с. 31), в яких відповідач сам підтверджує факт відключення електропостачання орендованого позивачем приміщення.

Крім цього, вказаний факт відключення електропостачання підтверджено листом Департаменту адміністративно-господарської діяльності та інформатизації Міністерства економіки України від 28.08.2009 року №2164-20/531 (т. 1, а.с. 30).

Поряд із цим, як свідчать матеріали справи, позивач отримував послуги з електропостачання на підставі окремого укладеного з постачальником цих послуг - АЕК «Київенерго», договору від 22.09.2008 року №3630 (о/р 3003630) про постачання електроенергії в редакції додаткової угоди до вказаного договору від 01.10.2008 року (т. 1, а.с. 34-39). Позивач не є стороною зазначеного договору.

Як вірно вказав суд першої інстанції, порядок обмеження електроспоживання або повного відключення від електроенергії затверджений постановою Кабінету Міністрів України №93 від 28.01.2004 року, згідно якого відключення позивача від електроенергії має відбуватись безпосередньо Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», а остання має повідомити споживача - позивача, про запровадження обмеження або припинення електропостачання.

Згідно пояснень ПАТ «Київенерго», яке є правонаступником АЕК «Київенерго», в особі СВП «Енергозбут Київенерго» (т. 5, а.с. 82), позивач у даній справі звертався до ПАТ «Київенерго», вказівок ДП «Еко» щодо обмеження електропостачання позивача не надавалось.

Враховуючи наведені вище обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач неправомірно відключив орендовані позивачем приміщення від електроенергії.

Посилання відповідача на те, що відключення було короткостроковим з 12.08.2009 року до 28.08.2009 року та зумовлене необхідністю проведення ремонтних робіт, про що позивач був повідомлений заздалегідь (акт від 28.08.2009 року складений представниками відповідача, т. 3, а.с. 130), колегією суддів відхиляються, оскільки акт від 28.08.2009 року складений представниками відповідача в односторонньому порядку без залучення представників позивача або інших незацікавлених осіб.

Одночасно, відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на спростування тверджень позивача про те, що приміщення були підключенні до електроенергії та було відновлено водопостачання раніше ніж в червні 2010 року.

Крім того, 19.04.1999 року між позивачем та АЕК «Київенерго» було укладено договір №521382 на постачання теплової енергії у гарячій воді (т. 1, а.с. 63-66), за умовами якого АЕК «Київенерго» зобов'язувалася постачати теплову енергію у гарячій воді позивачу.

Як вбачається з акту від 11.03.2010 року №503-10/084, складеного АЕК «Київенерго» (т. 1, а.с. 70), на день обстеження перукарні «Чарівний завиток» за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 36/10 система опалення приміщень не функціонувала.

При цьому, в акті зазначено, приміщення перукарні складаються з двох частин: перша частина приміщень приєднана до загальнобудинкової системи опалення житлового будинку, решта приміщень отримує тепло від власного теплового пункту, що змонтовано в підвалі житлового будинку.

Також, як вбачається з пояснень ПАТ «Київенерго» (т. 5, а.с. 82), за договором від 19.04.1999 року №521382, укладеним між позивачем та АЕК «Київенерго», до жовтня 2010 року забезпечувалось лише опалення вітрин орендованих приміщень, а орендовані приміщення опалювальною площею 433,6 кв.м. забезпечувались тепловою енергією від загальнобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 36/10 на підставі договору на теплопостачання, укладеного між АЕК «Київенерго» та ДП «Еко» від 01.07.2003 року №520335.

Відтак, теплопостачання орендованих приміщень здійснювалось від двох джерел: від теплопункту за прямим договором позивача з АЕК «Київенерго» та від будинкових мереж через ДП «Еко» як житлово-експлуатаційної організації.

Підтвердженням відключення відповідачем орендованих позивачем приміщень від водопостачання є відсутність нарахувань за гарячу воду та холодну воду у рахунках на оплату комунальних послуг, виставлених позивачу відповідачем, а також вбачається з листів відповідача від 20.08.20009 року №508 (т. 1, а.с. 32) і від 26.08.2009 року №519 (т. 1, а.с. 31) та акту від 31.03.2010 року, затвердженого 15.04.2010 року (т. 2, а.с. 33).

Враховуючи наведені вище обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що дії відповідача щодо повного відключення позивача від водопостачання також є неправомірними.

Як стверджує позивач, у зв'язку з тим, що до орендованих приміщень, більша площа яких орендувалась під перукарню, було відключено постачання електроенергії та водопостачання, позивачем з 15.08.2009 року був оголошений простій через неможливість надавати перукарські послуги (наказ від 14.08.2009 року, т. 1, а.с. 42).

Також, в підтвердження простою підприємства позивача та відсутності господарської діяльності свідчать акт СЕС Печерського району м. Києва від 26.08.2009 року, акт державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києві від 06.11.2009 року, офіційна звітність позивача до податкових органів та органів статистики у період з серпня 2009 року по червень 2010 року (з нульовими показниками).

Під час простою позивач виплачував працівникам заробітну плату за час простою в сумі 64 880,53 грн., а також сплачував податки та збори на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 41 392,52 грн., що вбачається з відомостей про виплату, копій платіжних доручень, поданих до Пенсійного фонду звітів.

Також, позивач, в договірних відносинах з постачальником цих послуг - АЕК «Київенерго», сплачував вартість електроенергії, а саме, за період із серпня 2009 року по червень 2010 року позивачем було сплачено АЕК «Київенерго» за електроенергію кошти в загальній сумі 33 070,92 грн.

Крім цього, позивачем згідно договору про відшкодування витрат було сплачено відповідачу експлуатаційні витрати, комунальні та інші витрати в сумі 94 752,55 грн. (платіжне доручення №147 від 18.02.2011 року).

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку позивача, зазначена сума розрахована у період з 15.08.2009 року по 15.06.2010 року, до складу якої входять: експлуатаційні витрати, опалення, підігрів води, холодна вода, відшкодування земельного податку, гаряче водопостачання, вивіз сміття.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України способом відшкодування шкоди є відшкодування збитків, до яких належать витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Правове регулювання збитків не вичерпується лише цивільно-правовими і господарсько-правовими нормами. Важливе значення має законодавство про бухгалтерський облік. Так, виходячи з показників бухгалтерського балансу можна визначити господарську ситуацію, яка склалася в результаті порушення договору, виявити збитки та визначити їх склад, розмір, обґрунтувати розрахунок збитків.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що дії відповідача по відключенню орендованого позивачем приміщення від електропостачання та водопостачання в період з 15.08.2008 року по червень 2010 року були неправомірними, внаслідок яких позивач не міг здійснювати власну господарську діяльність.

Відтак, витрати позивача на сплату електроенергії на користь АЕК «Київенерго в загальній сумі 33 070,92 грн., витрати на сплату заробітної плати працівникам за час простою в сумі 64 880,53 грн., витрати на сплату податків та зборів на фонд заробітної плати в сумі 41 391,52 грн. та витрати на сплату комунальних послуг і відшкодування експлуатаційних послуг в сумі 71 727,69 грн. є прямими збитками у майновій сфері позивача внаслідок вказаних вище неправомірних дій відповідача.

При цьому, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачеві в задоволенні вимог про стягнення з відповідача суми сплачених комунальних послуг у вигляді експлуатаційних витрат (обслуговування будівлі та утримання прибудинкової території) в сумі 15 054,60 грн., а також відшкодування земельного податку в сумі 7 970,26 грн., оскільки позивачем не доведено, що він взагалі не користувався орендованими приміщеннями та не отримував зазначені послуги.

Крім того, як вже зазначалось, 16.02.2012 року позивачем було подано заяву про відмову від позовних вимог про стягнення з відповідача на свою користь 87 635,00 грн. сплаченої орендної плати за період з 15.08.2009 року по 15.06.2010 року, а також 12.04.2012 року позивачем було подано заяву про часткову відмову від позову про стягнення з відповідача 8 010,00 грн. за теплопостачання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відтак, місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача 87 635,00 грн. сплаченої орендної плати та 8 010,00 грн. за теплопостачання на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи наведене, на переконання колегії суддів, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову та відшкодування з відповідача на користь позивача збитків в загальній сумі 203 061,66 грн. є законними та обґрунтованими.

При цьому, колегія суддів вважає, що господарським судом міста Києва під час нового розгляду справи №3/386-7/392 в повному обсязі враховано вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 03.11.2011 року у справі №3/386.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає правомірним зменшення судом першої інстанції витрат по оплаті послуг адвоката з 19 800,00 грн. до 10 153,08 грн. (5% від суми задоволеного позову) з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Як вірно вказав суд першої інстанції, 01.12.2010 року між позивачем та адвокатом Титикало Романом Сергійовичем укладено угоду про надання правової допомоги, за умовами якої останній надає послуги щодо спору між позивачем та відповідачем відносно орендованих приміщень за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 36/10 площею 433,6 кв.м. (питання оплати орендної плати, стягнення збитків), комплекс дій по врегулюванню спору та представництво інтересів в Господарському суді міста Києва.

Згідно п. 4 Угоди сторони домовились, що розмір плати (гонорар) за послуги правової допомоги складає 19 800,00 грн. та сплачується авансом.

В матеріалах справи наявні видаткові ордери від 04.03.2010 року та від 09.03.2010 року, з яких вбачається, що Титикало Роман Сергійович отримав за адвокатські послуги через касу позивача готівкою кошти в загальному розмірі 19 500,00 грн.

Відповідно до п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 (із змінами і доповненнями, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 року N 04-5/103) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Згідно з п. 12 зазначеного роз'яснення, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

На переконання колегії суддів, з урахуванням обставин справи та суми позову, витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними сумі позову, тобто явно завищеними, а тому правомірно зменшені судом першої інстанції до 10 153,08 грн. (5% від суми задоволеного позову).

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що дії відповідача по відключенню в орендованому позивачем приміщенні електроенергії та водопостачання у період з 12.08.2008 року по червень 2010 року є неправомірними та вважає такі висновки не підтвердженими належними доказами, та про те, що позивач у період з 12.08.2008 року по червень 2010 року вів активну господарську діяльність, простою діяльності позивача не було, колегією суддів відхиляються як такі, що спростовані встановленими судом обставинами справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Еко» на рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року у справі №3/386-7/392 залишити без змін.

3. Справу №3/386-7/392 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Ропій Л.М.

Рябуха В.І.