Постанова

від 20.11.2012 по справі 5008/245/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа № 5008/245/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства "Фішт"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2012 року

у справі № 5008/245/2012

господарського суду Закарпатської області

за позовом Приватного підприємства "Фішт"

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4

про стягнення 180987,40 грн.

за участю представників

позивача -не з'явились

відповідача -ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року приватне підприємство "Фішт" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 180987,40 грн. заборгованості за договором №020/07Ф шк від 03.12.2007р., з яких 138670,20 грн. -основного боргу, 29814,09 грн. -інфляційне нарахування та 12503,11 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27 квітня 2012 року (суддя Ремецькі О.Ф.) у справі №5008/245/2012 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість за договором №020/07Ф шк від 03.12.2007р. у розмірі 138670,20 грн., 29814,09 грн. -інфляційне нарахування,12503,11 грн. -3% річних та 3619,75 грн. -судовий збір.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2012 року (судді: Хабіб М.І., Зварич О.В., Гриців В.М.) рішення господарського суду Закарпатської області від 27.04.2012р. скасовано та відмовлено приватному підприємству "Фішт" у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, приватне підприємство "Фішт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2012р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 27.04.2012р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, що регулюють позовну давність, оскільки останнім не прийнято до уваги добросовісність помилки позивача, що призвела до пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2007р. приватним підприємством "Фішт" (виконавцем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (замовником) укладено договір №020/07 Ф шк, за умовами якого виконавець зобов'язується виготовити і поставити, а замовник прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж. Загальна сума поставки за договором складає 138670,20грн., в т.ч.20% ПДВ.

Умовами договору (п. 4.2) передбачена сплата авансу в розмірі 40 відсотків від загальної суми договору. Кінцевий розрахунок за поставлену продукцію згідно з накладними здійснюється упродовж трьох днів після поставки( п.4.3).

Судами також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу продукцію на суму 138670,20грн., що підтверджено видатковою накладною №020 Ф/07 від 03.12.2007р. та не заперечується сторонами, проте відповідач не оплатив її вартість, що і стало наслідком виникнення заборгованості у розмірі 138670,20грн. та підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Проте відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку про пропущення позивачем строків позовної давності та відсутність поважних причин для їх поновлення.

Частиною 1 ст.256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст.267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, колегія суддів відзначає, що нормою ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, проте не закріплено вичерпного переліку таких причин. Відтак, під час вирішення цих питань, суди повинні керуватися правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

В обґрунтування причин пропуску строку позовної давності позивач посилався на добросовісність помилки останнього, що призвело до пропуску строків, встановлених законодавством для звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Втім, оцінюючи зазначені позивачем обставини в якості поважних причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції встановив, що вони не є поважними, а фактично свідчать про бездіяльність самого позивача протягом встановленого строку, з чим також погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, не знаходять свого підтвердження доводи заявника касаційної скарги щодо поважності причин пропуску ним строку позовної давності, наведених у заяві про відновлення цього строку, в обґрунтування неправильного застосування судом ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України, оскільки згідно імперативних вимог ч.2 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не вправі встановлювати наявність чи відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення спору, судом попередньої інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Фішт" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2012 року зі справи № 5008/245/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко