Постанова

від 20.11.2012 по справі 5015/1369/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2012 р. Справа № 5015/1369/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С., Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівполіграфпостач" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавтополіграфія" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року у справі№5015/1369/12 Господарського суду Львівської області за позовомКомандитного товариства "СИМФА" доПриватного акціонерного товариства "Львівполіграфпостач" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавтополіграфія" простягнення 62346,81 грн.

за участю представників сторін :

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Командитне товариство "СИМФА" звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Львівполіграфпостач" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавтополіграфія" про стягнення 62346,81 грн., з яких: 45609,98 грн. основного боргу, 9686,65 грн. -пеня, 5108,32 грн. інфляційних втрат та 1941,86 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.05.2012 року позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 45609,98 грн., 3422,12 грн. -пені, 5108,31 грн. -інфляційних витрат, 1941,86 грн. -3% річних та 1447,79 грн. витрат по сплаті судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року рішення господарського суду Львівської області від 15.05.2012 року змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 21549,68 грн., 2111,87 грн. -інфляційних втрат, 917,48 грн. -3% річних, 44,44 грн. - пені та 635,66 грн. -судового збору.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Приватне акціонерне товариство "Львівполіграфпостач" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавтополіграфія" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, судові витрати покласти на відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами 03.01.2007 року та 08.01.2009 року були укладені договори №4/КЛ-07 (договір 1) та відповідно №5/КЛ-09 (договір 2) купівлі-продажу товару, за умовами яких позивач зобов'язався доставити і передати у власність, а відповідач прийняти і оплатити товар.

Згідно п. 4.1 договорів оплата здійснюється по факту постачання, але не більше 5-ти календарних днів.

Відповідно до п.5.4 договорів поставка товару здійснюється продавцем на протязі 7 діб з моменту отримання письмової заявки покупця.

Пунктами 7.1 договорів визначено, що останні набирають чинності з моменту підписання і діють по 31.12.2008 року та по 31.12.2010 року відповідно.

Згідно договору №1 позивач поставив відповідачу товар на суму 46 427,50 грн., а відповідач в свою чергу розрахувався з позивачем частково, заборгувавши позивачеві за договором №1 - 39 297,18 грн. Вказаний факт підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний обома сторонами та не заперечується самим відповідачем.

На виконання договору №2 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 45609,98 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Спір по даній справі виник внаслідок невиконання відповідачем умов укладених договорів, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 45609,98 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не виконано свого зобов'язання з оплати товару, в результаті чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем на суму 45609,98 грн. Крім того, суд першої інстанції, врахувавши, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого відповідачем товару, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені місцевий господарський суд вказав про те, що позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку пені із врахуванням настання строку виконання зобов'язань по оплаті та строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу відповідача та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що в акті звірки розрахунків за період з 01.07.2009 року по 28.02.2010 року не врахована сума, сплачена відповідачем після підписання цього акту, яка складає 6000,00 грн., тому сума основного боргу повинна бути зменшена на сплачену відповідачем суму. При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача річних, інфляційних та пені, апеляційний господарський суд здійснив перерахування нарахованих позивачем сум, виходячи з простроченої відповідачем суми по оплаті товару за договорами №1 та №2, яка складає 21 549,68 грн. Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд задовольнив в цій частини позовні вимоги частково в розмірі 44, 44 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції за період з 14.01.2009 року по 11.08.2010 рік відповідач сплатив позивачеві за поставлений товар 64 175,00 грн. Вказана сума була сплачена в рахунок оплати боргу в сумі 39297,18 грн. за товар, поставлений на умовах договору №1, та в рахунок оплати товару, поставленого на умовах договору №2.

Апеляційним судом встановлено, що залишок заборгованості відповідача становить 21 549,68 грн., а не 27 549,68 грн., як зазначено в акті звірки від 28.02.2010р., оскільки відповідач сплатив позивачеві після підписання акту звірки ще 6 000 грн., які місцевим господарським судом не були враховані. Про сплату вказаної суми відповідач надав банківські виписки, які є належними доказами підтвердження сплати зазначених коштів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що на користь позивача слід стягнути суму основного боргу в розмірі 21 549,68 грн.

При цьому колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано не взяв до уваги твердження відповідача стосовно пропуску позовної давності за договором №1, оскільки укладаючи договір №2 сторони в п.4.4 визначили , що відповідач повинен погасити борг за договором №1 в сумі 39 297,18 грн., незалежно від терміну дії цього договору.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути на його користь річні та інфляційні згідно ст. 625 ЦК України.

Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача у розмірі 21 549,68 грн., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно здійснив перерахунок річних та інфляційних з урахуванням зазначеної суми боргу.

Згідно здійсненого перерахунку апеляційний господарський суд стягнув на користь позивача річні в сумі 917,48 грн. та інфляційні в розмірі 2 111,87 грн. за період з 11.08.2010 р. по лютий 2012 р., з чим колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується.

Згідно умов п. 8.2 договору 2 за необґрунтовану відмову від прийому попередньо замовленого товару або несплату за отриманий товар в узгоджений термін покупець несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в цей період, за кожен день відмови від прийому товару суми вартості товару та суми несплати відповідно.

На підставі вказаного пункту позивач крім річних та інфляційних просив суд стягнути на його користь пеню, яка була ним розрахована з урахуванням суми боргу в розмірі 45 609,98 грн.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено договором або законом.

Апеляційним господарським судом було задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача пені лише частково в сумі 44,44 грн., виходячи з встановленої ним суми боргу, яка складає 4550,00 грн. та враховуючи 6 місячний строк для нарахування пені. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що з урахуванням строку оплати товару (п. 4.1 договору), станом на 11.08.2010 року по всіх поставках, крім останньої поставки за договором №2, яка була здійснена 22.02.2010 року в сумі 4550,00 грн., 6 місячний строк для нарахування пені пройшов. За цією останньою поставкою товар мав бути оплачений не пізніше 01.03.2010 року, проте товар, поставлений 22.02.2010 року відповідачем не оплачений, отже 6 місячний строк для нарахування пені закінчується 02.09.2010 року .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що сума пені , яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 44,44 грн., решта пені, яка була заявлена до стягнення позивачем, не підлягає задоволенню, оскільки була розрахована ним поза межами 6 місячного строку .

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно змінив рішення місцевого господарського суду та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 21 549,68 грн. боргу, 2 111,87 грн. інфляційних, 917,48 грн. річних та 44,44 грн. пені.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівполіграфпостач" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавтополіграфія" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року у справі №5015/1369/12 без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова