Рішення

від 14.11.2012 по справі 5011-66/8821-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/8821-2012 14.11.12

за позовом: Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м.Київ та Міністерства оборони України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034022

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 35043540

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська, м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 08004581

про визнання права державної власності

та за зустрічною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 35043540

до відповідача 1: Кабінету Міністрів України, м.Київ

до відповідача 2: Міністерства оборони України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034022

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська, м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 08004581

за участю: Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, м.Дніпропетровськ

про визнання права власності

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Бондарчук В.В.

Суддя Підченко Ю.О.

Представники:

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: не з'явився

від відповідача: Сидорук І.А. -по дов.

від третьої особи: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

прокурор: Габрієлян Р.Р. -за посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м.Київ та Міністерства оборони України, м.Київ звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ про визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А та перебуває в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літера А-1 -склад неопалювальний площею 413,9 кв.м; літера а -пандус; літера Б -склад неопалювальний; літера В -управління складу; літера в -ганок; літера Г -вартове приміщення; літера Д -склад неопалювальний; літера д 1 -прибудова; літера д -ганок; літера Е - холодильник; літера е -пандус; літера Ж -навіс; літера З -овочесховище; літера з -прибудова; літера И -навіс; літера К - нежитлова будівля; літера Л -склад неопалювальний; літера Л 1 -прибудова; літера М -склад (тимчасовий); літера Н -склад неопалювальний; літера О -склад (тимчасовий); літера П -склад неопалювальний; літера Р -сховище окремо розташоване; літера С -склад неопалювальний; літера Т -компресорна; літера У -ТП; літера Ф -сховище для техніки опалювальне; літера Х -склад (тимчасовий); літера Ц -склад неопалювальний; літера Ч -навіс; літера Ш -склад ПММ; літера Щ -вбиральня; літера Ю -навіс; літера Я -альтанка; №1-6 -огорожі та споруди.

У заяві №614вих від 09.11.2012р. прокурор зазначив, що загальна вартість спірного майна становить 6641490 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2011р. порушено провадження по справі №5005/3376/2011.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2012р. справу №5005/3376/2011 направлено до господарського суду міста Києва за підсудністю.

Таким чином, виходячи з того, що ухвала від 21.06.2012р. господарського суду Дніпропетровської області набрала законної сили, є дійсною та у встановленому законом порядку не скасованою, приймаючи до уваги положення ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається по суті господарським судом міста Києва.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що спірні об'єкти нерухомого майна вибули з власності держави з порушенням процедури, встановленої законодавством.

Позивач 1 письмових пояснень по суті спору не представив, у судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог.

Позивач 2 письмових пояснень по суті спору не надав, у судових засіданнях позов прокурора підтримав повністю. Клопотанням б/н від 14.11.2012р. розгляд справи просив відкласти на іншу дату з огляду на перебування представника Міністерства оборони України у відпустці у зв'язку із навчанням.

Відповідач у відзиві на позовну заяву №1204/11-11 від 12.04.2011р. зазначив, що право власності на майно, що є предметом спору у цій справі, набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2008р. та зареєстровано у встановленому законом порядку, внаслідок чого підстави для задоволення позову прокурора відсутні.

Третя особа у клопотанні №2240 від 12.11.2012р. позовні вимоги підтримала, розгляд справи просила здійснити без участі представника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська.

Ухвалою від 12.05.2011р. господарського суду Дніпропетровської області прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом по справі зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ до Кабінету Міністрів України, м.Київ, Міністерства оборони України, м.Київ про визнання права власності на об'єкти нерухомості (колишнє військове містечко №11) за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8, а саме: літера А-1, а-1 -склад неопалювальний загальною площею 413,9 кв.м; а -пандус; Б -склад неопалювальний; літера В -управління складу; літера в -ганок; літера Г -вартове приміщення; літера Д -склад неопалювальний; літера д1 -прибудова; літера д -ганок; літера Е -холодильник; е -пандус; літера Ж -навіс; літера З -овочесховище; з -прибудова; И -навіс; К -нежитлова будова; Л -склад неопалювальний; Л1 -прибудова; літера М -склад (тимчасовий); літера Н -склад неопалювальний; О -склад (тимчасовий); П -склад неопалювальний; Р -сховище окремо розташоване; С -склад неопалювальний; Т -компресорна; У -ТП; Ф -сховище для техніки опалювальне; Х -склад (тимчасовий); літера Ц -склад неопалювальний; літера Ч -навіс; літера Ш -склад ПММ; літера Щ -вбиральня; літера Ю -навіс; літера Я -альтанка; №1-6 огорожа, споруди.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на укладання та виконання договору купівлі-продажу від 23.09.2008р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еланор-Гео»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «Віват».

Прокурор у відзиві №1817вих від 25.05.2011р. на зустрічну позовну заяву зазначив, що спірні об'єкти нерухомого майна вибули з володіння Міністерства оборони України з порушенням процедури, встановленої законодавством. Крім того, за твердженням прокурора, договори №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. є: по-перше, нікчемними через відсутність нотаріального посвідчення; по-друге, такими, що укладені особою, яка не мала для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому є недійсними згідно ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Позивач 1 надав заперечення №03-20/154-11 від 17.06.2011р. на зустрічну позовну заяву, за змістом яких просив припинити провадження по справі за вимогами відповідача з огляду на відсутність предмету спору. У судових засіданнях представник Кабінету Міністрів України проти задоволення зустрічного позову заперечив.

Позивач 2 письмових пояснень по суті зустрічного позову не представив, у судових засіданнях просив відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Третя особа, зокрема, у судове засідання 14.11.2012р. не з'явилася, будь-яких пояснень по суті зустрічних позовних вимог не представила.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

За приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 -34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Перебування представника Міністерства оборони України у відпустці у зв'язку із навчанням не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що позивач 2 не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

З урахуванням викладених обставин, клопотання б/н від 14.11.2012р. позивача 2 про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що позивачі та третя особа у судове засідання 14.11.2012р., не з'явилися, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що вказаними учасниками судового спору вже було викладено свою правову позицію по суті спору.

Крім того, судом прийнято до уваги, що третьою особою надано клопотання про розгляд справи без участі представника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, третьої особи та прокурора, господарський суд встановив:

21.03.2006р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності №610 від 09.03.2006р. Міністерства оборони України діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»(сторона 2) було оформлено інвестиційний договір №16/03-06/1Дс2 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (з урахуванням додаткової угоди від 22.03.2006р.).

Згідно із п.2.5 договору №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. предметом вказаного правочину є спільна діяльність сторін по проектуванню і будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2. Площа території, на якій відповідно до цього договору буде здійснено будівництво (реконструкція) об'єктів житлово- цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами, становить 1,39 га.

За приписами п.2.6 вказаного договору на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) знаходиться нерухоме майно, яке в цілому складається із: складу неопалювального -433 кв.м; складу неопалювального -775 кв.м; овочесховища -172 кв.м; складу неопалювального -765 кв.м; складу неопалювального -413 кв.м; управління складу - 117 кв.м; сторожового приміщення -25 кв.м; сховища техніки - 294 кв.м; холодильника -212 кв.м; складу неопалювального -338 кв.м; складу неопалювального -77 кв.м; компресорної -33 кв.м; сховища (бомбосховища) -109 кв.м; складу неопалювального -338 кв.м; складу неопалювального -87 кв.м; складу ГСМ -46 кв.м; туалету -5 кв.м; майстерні -43 кв.м. Зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони 1 по цьому договору.

Відповідно до п.3.1 договору №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. майно, створене в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін договору відповідно до розміру пайової участі кожної зі сторін.

29.03.2006р. між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном -Міністерством оборони України (сторона 1), від імені якого на підставі довіреності №610 від 03.03.2006р. Міністерства оборони України діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельник В.Л., та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада» (сторона 2) було укладено договір №16/03-06/2Дс2 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р.

За змістом п.1, п.2 договору №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. сторона 2 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) сторони 1 в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. шляхом купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2 та становить розмір пайової участі сторони 1, а саме: склад неопалювальний -433 кв.м; склад неопалювальний -775 кв.м; овочесховище -172 кв.м; склад неопалювальний -765 кв.м; склад неопалювальний -413 кв.м; управління складу -117 кв.м; сторожове приміщення -25 кв.м; сховище техніки - 294 кв.м; холодильник -212 кв.м; склад неопалювальний -338 кв.м; склад неопалювальний -77 кв.м; компресорна -33 кв.м; сховище (бомбосховище) - 109 кв.м; склад неопалювальний -338 кв.м; склад неопалювальний -87 кв.м; склад ГСМ -46 кв.м; туалет - 5 кв.м; майстерня -43 кв.м. Зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони 1 по цьому договору.

Згідно із розпорядженням №820-р від 05.06.2008р. Дніпропетровського міського голови спірним будівлям і спорудам присвоєно адресу -вул.Спаська, 8-А.

Рішенням від 12.06.2008р. господарського суду Дніпропетровської області по справі №12/75-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада», м.Дніпропетровськ до Фізичної особи Складанюка Андрія Анатолійовича, м.Дніпродзержинськ про визнання права власності позов задоволено: визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»право власності на нерухоме майно, а саме: літ.А-1 - склад неопалюв., загальною площею 413,9 кв.м, літ.а - пандус, літ.Б - склад неопалюв., загальною площею 813,8 кв.м, літ.В - управ. складу, загальною площею 169,7 кв.м, літ.в - ганок, літ.Г - вартове приміщення, загальною площею 38,8 кв.м, літ.Д - склад неопалюв., загальною площею 709,5 кв.м, літ.д 1 - прибудова, загальною площею 16,3 кв.м, літ.д - ганок, літ.Е - холодильник, загальною площею 353,6 кв.м, літ е - пандус, літ.Ж - навіс, загальною площею 36 кв.м, літ.З - овочесховище, загальною площею 258,5 кв.м, літ.з - прибудова, загальною площею 12,5 кв.м, літ.И - навіс, загальною площею 85 кв.м, літ.К - нежитлова будівля, загальною площею 78,8 кв.м, літ.Л - склад неопалюв., загальною площею 743,8 кв.м, літ.Л1 - прибудова, загальною площею 69 кв.м, літ.М - склад (тимчас.), площею 49,5 кв.м, літ.Н - склад неопалюв., загальною площею 362,5 кв.м, літ.О - склад (тимчас.), загальною площею 21 кв.м, літ.П - склад неопалюв., загальною площею 366 кв.м, літ.Р - сховище, окремо розташоване, загальною площею 7,5 кв.м, літ.С - склад неопалюв., загальною площею 136,5 кв.м, літ.Т - компресорна, загальною площею 18 кв.м, літ.У - ТП, загальною площею 7,5 кв.м, літ.Ф - сховище для техн. опалювальне, загальною площею 375,8 кв.м, літ.Х - склад (тимчас.), загальною площею 94 кв.м, літ.Ц - склад неопалюв., загальною площею 297,5 кв.м, літ.Ч - навіс, загальною площею 35 кв.м, літ.Ш - склад ПММ, загальною площею 69 кв.м, літ.Щ - вбиральня, загальною площею 6 кв.м, літ.Ю - навіс, загальною площею 40 кв.м, літ.Я - альтанка, загальною площею 6 кв.м, №1-6 - огорожи, споруди, що знаходяться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8А.

31.07.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідністю «Еланор-Гео» шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. та зареєстрований в реєстрі за №3192.

23.09.2008р. Товариством з обмеженою відповідністю «Еланор-Гео» будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А, були відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідністю «Група «Віват» шляхом укладення договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за №5628.

При цьому, суд одразу зазначає, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідністю «Еланор-Гео»(ЄДРПОУ 34985083), Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Тріада»(ЄДРПОУ 23939056) є припиненими.

Як вказує прокурор, договори №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. є: по-перше, нікчемними через відсутність нотаріального посвідчення; по-друге, такими, що укладені особою, яка не мала для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому є недійсними згідно ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню з одночасним залишенням без задоволення зустрічної позовної заяви, виходячи з наступного:

Як свідчать матеріали справи, спірні об'єкти нерухомості побудовані у 1909р., 1936р., 1952р., 1957р., 1960р., 1963р., 1969р., 1970р., 1981р., 1983р., 1985р., 1988р., 1989р., 1991р., 1992р.

Конституцією (Основним законом) СРСР 1977р. (в редакції 07.10.1977р., приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту) у ст.11 було визначено, що державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Аналогічну за змістом норму містила ст.11 Конституції (Основного закону) України 1978р.

У 1990р. був прийнятий Закон України «Про економічну самостійність Української РСР»(приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту), згідно із ст.4 якого визначено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Відповідно до п.1 ст.32 Закону України «Про власність»(приймаючи до уваги, що будівництво нерухомості проводилось, у тому числі, на момент дії цього нормативно-правового акту) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної ради України, а згідно із п.21 ст.34 вказаного Закону України загальнодержавну (республіканську) власність складає, зокрема, майно Збройних сил, прикордонних і внутрішніх військ.

За приписами ст.ст.1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України»військове майно -це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України на праві оперативного управління. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, тощо.

Згідно із ст.ст. 3 , 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна, а військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

У відповідності до довідки №785 від 26.05.2011р. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська будівлі та споруди військового містечка №11 використовуються військовим продовольчим складом 3222 та знаходяться на бухгалтерському обліку третьої особи.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано відповідні інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах, акти прийняття-передачі основних засобів, індивідуальні картки обліку будівель.

За таких обставин, на момент підписання договорів №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. нерухоме майно, а саме військове містечко №11, в силу закону перебувало у власності держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська.

Обізнаність відповідача щодо статусу спірного майна як військового та такого, що належить державі Україна в особі Міністерства оборони України, підтверджуються змістом п.2.6 інвестиційного договору №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. та п.2 договору №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р.

Згідно із п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як було зазначено судом вище, від імені Міністерства оборони України договори №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. було підписано директором філії центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за №610.

Відповідно до змісту зазначеної довіреності Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка A.C., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд»Мельника В.Л., серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень, Мельник В.Л. уклав від імені Міністерства оборони України спірні договори, не отримавши рішення Міністра оборони України на його укладення та без погодження з директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з перевищенням повноважень.

Згідно із ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази вчинення Міністерством оборони України дій, які б свідчили про схвалення підписаних Мельником В.Л. правочинів.

За таких обставин, з повноважень, наданих директору філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» Мельнику В.Л. довіреністю №610 від 09.03.2006р., не вбачається одноособових повноважень укладати від імені Міністерства оборони України інвестиційні договори або правочини про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільну діяльність.

Одночасно, за змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Наразі, вироком від 20.10.2010р. Шевченківського районного суду міста Києва у справі №1-1081/2010, який є дійсним та у встановленому законом порядку не скасованим, визнано винним Мельника В'ячеслава Леонідовича у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень) і призначено йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями, строком на 2 роки.

За змістом вказаного судового рішення було встановлено, що Мельник В.Л., перевищуючи надані йому службові повноваження, діючи в інтересах третьої особи -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада», з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі в умовах відсутності відповідного рішення Міністерства оборони України та погодження директора Департаменту будівництва МО України, перебуваючи у м.Києві по вул.Артема, 59, умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, уклавши від імені держави України в особі Міністерства оборони України із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»інвестиційний договір №16/03-06/1Дс2 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово- цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №11 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2, а також передавши вказане майно Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Тріада»по акту прийому-передачі паю (стор.12 вироку).

29.03.2006р. Мельник В.Л., продовжуючи перевищувати надані йому службові повноваження , перебуваючи у м.Києві по вул.Артема, 59, діючи в інтересах третьої особи -Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада», з метою реалізації військового майна зазначеній комерційній структурі реалізував шляхом укладання договору №16/03-06/2Дс2 компенсації пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. будівлі та споруди військового містечка №11 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2 Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Тріада», а також передав вказане майно Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Тріада»по акту прийому-передачі паю (стор.12-13 вироку).

Згідно із повідомленням Департаменту будівництва Міністерства оборони України №227/4/3529 від 27.11.2009р. рішення Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ «Укроборонбуд»21.03.2006р. із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»інвестиційного договору №16/03-06/1Дс2 та 29.03.2006р. договору №16/03-06/2Дс2 щодо будівель та споруд військового містечка №11 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2 не приймались та у Департаменті будівництва МОУ не погоджувались (стор.33, 34 вироку).

За повідомленням Адміністративного департаменту Міністерства оборони України №280/285 від 15.03.2010р. у справах Адміністративного департаменту МО України не знайдено документів щодо рішень Міністра оборони України про укладення директором філії ЦСБУ МОУ «Укроборонбуд»21.03.2006р. із Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»інвестиційного договору №16/03-06/1Дс2 та 29.03.2006р. договору №16/03-06/2Дс2 щодо будівель та споруд військового містечка №11 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2 (стор.35 вироку).

Одночасно, відповідно до ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

За приписами п.2 Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил»реалізація військового майна -це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно договору купівлі-продажу, міни, поставки, та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі. Уповноважені підприємства (організації) -це суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, зокрема, у разі їх розформування.

Тобто, за змістом Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» , Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил»у Міністерства оборони України немає компетенції від свого імені без рішення Кабінету Міністрів України укладати договори щодо реалізації військового майна.

Аналогічні висновки викладені у постановах від 19.01.2010р., 20.05.2010р., 22.10.2012р. Вищого господарського суду України по справам №2-22/1827-2009, №15/179-09-6390, №39/26-09 відповідно, а також постанові від 04.11.2008р. Верховного Суду України.

Крім того, суд зазначає про порушення норм Закону України «Про інвестиційну діяльність»під час укладання інвестиційного договору №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., оскільки положення останнього не містять механізму залучення коштів інвесторів у будівництво житла, а тому зміст договору суперечить вимогам закону.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що договір №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., укладений між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада», підписаний не уповноваженою на це особою (Мельником В.Л.), з порушенням приписів Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» , Постанови №1919 від 28.12.2000р. Кабінету Міністрів України «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», Закону України «Про інвестиційну діяльність», вказаний правочин визнається судом недійсним на підставі ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги висновки суду стосовно недійсності договору №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., укладена на його підставі додаткова угода від 22.03.2006р. також визнається судом недійсною.

Що стосується договору №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., зазначений договір є фактично договором купівлі-продажу пайового внеску позивача 2. Тобто, цей договір спрямований на передачу шляхом купівлі-продажу з державної власності у приватну власність юридичній особі нерухомого майна по вул.Сімферопольській, 2 у м.Дніпропетровську. Вказане випливає з того, що по договору інвестиційної діяльності, який проіснував 8 днів сторони не вжили жодних дій щодо його виконання, з огляду на що можна зробити висновок, що вони не мали реального наміру на укладання саме договору інвестиційної діяльності і цей договір укладений з метою приховати інший договір -купівлі-продажу нерухомого майна.

Наразі, відповідно до ст.657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За приписами ч.1 ст.220 вказаного нормативно-правового акту у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як було зазначено судом вище, під договором №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. було приховано договір купівлі-продажу нерухомого майна.

За таких обставин, в силу вимог ст.657 Цивільного кодексу України вказана угода підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Проте, всупереч вимог вказаної статті договір №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. було укладено у простій письмовій формі, внаслідок чого останній є нікчемним.

Тобто, приймаючи до уваги нікчемність договору №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р., Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада», а згодом Товариство з обмеженою відповідальністю «Еланор-Гео»та Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»не набували право власності на спірні об'єкти нерухомості.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги, що інвестиційний договір №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., договір №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. вчинені неуповноваженою особою з порушенням норм чинного законодавства, спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України без його волі, а також без волі Кабінету Міністрів України, як державного органу, який законом наділений повноваженнями на розпорядження відповідним майном.

Крім того, судом враховано, що постановою від 25.03.2009р. Вищого господарського суду України по справі №12/75-08 скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області у вказаній справі, яким право власності на об'єкти нерухомості по вул.Спаська, 8-А у м.Дніпропетровську визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада».

Під час нового розгляду справи №12/75-08 ухвалою від 23.06.2009р. господарського суду Дніпропетровської області провадження у справі припинено з підстав ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Тріада».

Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу .

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330 , 388 , 658 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі, і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.

Відповідно до ст.ст. 317 , 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. В даному випадку, укладання угод про відчуження цього майна, навіть при наявності судового рішення щодо виконання цих угод, відбувалось поза волею та без участі власника.

За приписами ст.346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правових відносин) право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма не передбачала раніше, і на даний час не передбачає підстави припинення права власності у разі, коли після підписання недійсних (нікчемних) договорів майно вибуло із володіння власника та в подальшому було декілька разів відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника.

Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові від 04.09.2012р. Вищого господарського суду України по справі №5011-62/1265-2012.

Як було встановлено судом вище, нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська та знаходиться у його володінні на теперішній час.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно із ст.ст. 392 , 388 зазначеного Кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, виходячи з того, що інвестиційний договір №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р., договір №16/03-06/2Дс2 від 29.03.2006р. вчинені не уповноваженою особою з порушенням норм чинного законодавства, позов Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»є обґрунтованим та доведеним належним чином, внаслідок чого підлягає задоволенню.

Одночасно, приймаючи до уваги визначені вище висновки суду, з огляду на те, що підписання недійсних (нікчемних) договорів не припиняє право власності дійсного власника, враховуючи, що рішення від 12.06.2008р. господарського суду Дніпропетровської області, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада»було визнано право власності на спірне майно скасовано, підстави для задоволення зустрічної позовної заяви відсутні.

Клопотання без номеру та дати, що надійшло на адресу господарського суду міста Києва 31.10.2012р., Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»про призначення експертизи з метою визначення ринкової вартості об'єктів нерухомості по вул.Спаській, 8-А у м.Дніпропетровську; відповідності об'єктів нерухомості технічним нормам, залишається судом без задоволення, з огляду на таке:

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

За змістом п.1 листа №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Тобто, необхідною передумовою вчинення вказаної процесуальної дії є встановлення судом тих обставин, що факти, які входять до предмету доказування по справі, не можуть бути встановлені іншими засобами доказування окрім використання спеціальних знань при проведенні судової експертизи.

Наразі, дійсна вартість спірного майна була встановлена на підставі висновку №090904 від 25.09.2009р., складеного судовим експертом Зябловою Н.А., затвердженого директором фірми Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Синтез», яка була проведена під час досудового слідства у кримінальній справі по обвинуваченню Мельника В.Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України.

Доказів на спростування вартості майна, визначеної вказаним експертним дослідженням, відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено.

Одночасно, відповідність об'єктів нерухомості технічним нормам, пожежним і санітарним правилам встановлена актами технічного стану будівель, затвердженими ТВП начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська; протоколом огляду від 13.11.2012р.; актом №1314/9/112 від 13.11.2012р. перевірки протипожежного стану; актом від 12.11.2012р. перевірки дотримання санітарного законодавства.

Таким чином, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват» про призначення судової експертизи залишено судом без задоволення як безпідставне.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України, а за зустрічним позовом залишаються за відповідачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м.Київ, Міністерства оборони України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ про визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А та перебуває в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літера А-1 -склад неопалювальний площею 413,9 кв.м; літера а -пандус; літера Б -склад неопалювальний; літера В -управління складу; літера в -ганок; літера Г -вартове приміщення; літера Д -склад неопалювальний; літера д 1 -прибудова; літера д -ганок; літера Е - холодильник; літера е -пандус; літера Ж -навіс; літера З -овочесховище; літера з -прибудова; літера И -навіс; літера К - нежитлова будівля; літера Л -склад неопалювальний; літера Л 1 -прибудова; літера М -склад (тимчасовий); літера Н -склад неопалювальний; літера О -склад (тимчасовий); літера П -склад неопалювальний; літера Р -сховище окремо розташоване; літера С -склад неопалювальний; літера Т -компресорна; літера У -ТП; літера Ф -сховище для техніки опалювальне; літера Х -склад (тимчасовий); літера Ц -склад неопалювальний; літера Ч -навіс; літера Ш -склад ПММ; літера Щ -вбиральня; літера Ю -навіс; літера Я -альтанка; №1-6 -огорожі та споруди, загальною вартістю 6641490 грн.

Визнати недійсним інвестиційний договір №16/03-06/1Дс2 від 21.03.2006р. (з урахуванням додаткової угоди від 22.03.2006р.) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, 2, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між державою Україна, через орган, уповноважений управляти майном, Міністерство оборони України, та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Тріада».

Визнати право власності за державою в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Солом'янський район, просп.Повітрофлотський, буд.6, ЄДРПОУ 00034022) на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8-А та перебуває в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, а саме: літера А-1 -склад неопалювальний площею 413,9 кв.м; літера а -пандус; літера Б -склад неопалювальний; літера В - управління складу; літера в -ганок; літера Г -вартове приміщення; літера Д -склад неопалювальний; літера д 1 -прибудова; літера д -ганок; літера Е - холодильник; літера е -пандус; літера Ж -навіс; літера З -овочесховище; літера з -прибудова; літера И -навіс; літера К - нежитлова будівля; літера Л -склад неопалювальний; літера Л 1 -прибудова; літера М -склад (тимчасовий); літера Н -склад неопалювальний; літера О -склад (тимчасовий); літера П -склад неопалювальний; літера Р -сховище окремо розташоване; літера С -склад неопалювальний; літера Т -компресорна; літера У -ТП; літера Ф -сховище для техніки опалювальне; літера Х -склад (тимчасовий); літера Ц -склад неопалювальний; літера Ч -навіс; літера Ш -склад ПММ; літера Щ -вбиральня; літера Ю -навіс; літера Я -альтанка; №1-6 -огорожі та споруди, загальною вартістю 6641490 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват»(49083, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Собінова, буд.1, ЄДРПОУ 35043540) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 25500 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.

Відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Віват», м.Дніпропетровськ до Кабінету Міністрів України, м.Київ, Міністерства оборони України, м.Київ про визнання права власності на об'єкти нерухомості (колишнє військове містечко №11) за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Спаська, 8.

У судовому засіданні 14.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.11.2012р.

Головуючий суддя М.О.Любченко

Суддя В.В.Бондарчук

Суддя Ю.О.Підченко