Рішення

від 27.11.2012 по справі 2-1850/12

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЛУГАНСЬК

Справа № 2-1850/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«24»жовтня 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська

у складі: судді Женеску Е.В.

при секретарі Тарасенко А.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «Українська екологічна страхова компанія» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся із заявою до суду з вимогами про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обгрунтування своїх вимог він зазначає, що 23 вересня 2011 року о 7.45 ранку на вул. 50 років Оборони Луганська сталась ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача ВМW E70/X530D, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 було пошкоджено внаслідок зіткнення з автомобілем CHEVROLE AVEO, державний номер НОМЕР_3, через недотримання безпечної дистанції руху з боку автомобілю CHEVROLE AVEO. В результаті ДТП, відповідно до довідки УДАІ УМВС у м. Луганську, автомобіль одержав ушкодження заднього бамперу, задньої кришки багажника, задніх, бокових підфарників та задньої фари. Відповідно до Звіту про оцінку майна №072/МУ-11 від 30 вересня 2011 року, втрата товарної вартості автомобілю від ремонтних робіт, завдана володільцю автомобіля BMW E70/X530D, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 складає 6027 (шість тисяч двадцять сім гривен) 25 коп. 6 жовтня 2011 року постановою Артемівського районного суду по справі №3/1203/2448/2011, ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України.

У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 65166,92 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок втрати товарної вартості автомобілю від ремонтних робіт та вартості відновлювального ремонту автомобіля, використання кредитної карти для оплати ремонту автомобілю, та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

09.08.2012 р. ухвалою суду до справи залучено третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Українська екологічна страхова компанія»

Представник позивача у судовому засідання підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, в подальшому, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, подав заперечення на позовну заяву та зазначив, що відповідач не оспорює факту спричинення шкоди та своєї вини, але вона має поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, а тому позивач повинен звернутися до ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»для вирішення питання відшкодування завданої шкоди.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, але повідомлені належним чином, було надано клопотання про перенесення розгляд справи на іншу дату в зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому процесі, але доказів того, що представник відповідача дійсно зайнятий в іншому процесі (повістка, ухвала тощо) не надано, а тому клопотання є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи на судове засідання не з'явився про час слухання справи був повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запереченні сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що 23 вересня 2011 року о 7.45 ранку на вул. 50 років Оборони Луганська сталась ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача ВМW E70/X530D, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 було пошкоджено внаслідок зіткнення з автомобілем CHEVROLE AVEO, державний номер НОМЕР_3, через недотримання безпечної дистанції руху з боку автомобілю CHEVROLE AVEO. В результаті ДТП, відповідно до довідки УДАІ УМВС у м. Луганську, автомобіль одержав ушкодження заднього бамперу, задньої кришки багажника, задніх, бокових підфарників та задньої фари.

17.09.2011 року між відповідачем та ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»укладено Поліс № АА 5937619 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

07.11.2012 року до ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»було подано Заяву-повідомлення (від страховика), Повідомлення від потерпілого, Заяву про виплату страхового відшкодування та інші документи згідно Опису документів по страховому випадку, що підтверджується штемпелем ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»від 07.11.2011р.

Відповідно до звіту про оцінку майна № 072/МУ-11 від 30.09.2011 р. оціночна вартість матеріальних збитків, завданих володільцю автомобілю ВМW E70/X530D, державний номер НОМЕР_2 складає 58992,2 грн, із яких 52964,96 грн. вартість відновлювального ремонту та 6027,25 грн. втрата товарної вартості автомобіля від ремонтних робіт.

06 жовтня 2011 року Постановою Артемівського районного суду м. Луганська ОСОБА_2 визнана винною у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 127 КУпАП за факто скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач добровільно відшкодувати завдану майнову шкоди відмовилась.

Позивач, для здійснення ремонту автомобілю, позичив грошові кошти, що підтверджується наступним. ОСОБА_1 уклав Договір № SAMDN03000023409744 про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти від 11.09.2008 року. Згідно виписки по рахунку від 08.05.2012 року з нього було отримано грошових коштів у сумі 45630,63 грн. Відповідно до умов договору, на вказану суму була нарахована комісія в розмірі 864, 51 грн. Загальна сума витрат у валюті карти складає 46495,14 грн. На суму, витрачену з кредитної карти на ремонт автомобілю були нараховані відсотки за заборгованість за Кредитним лімітом, відповідно до п. 1 Договору № SAMDN03000023409744 у розмірі 2.1% від заборгованості. Строк заборгованості за комісією за шість місяців станом на 07.06.2012 року склав 6174, 71 грн., що є витратами, які поніс Позивач, в зв 'язку з ремонтом автомобілю.

Також факт оплати з використанням кредитної карти підтверджується рахунком-фактурою № 162170 від 07.12.2011 року.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з нижчевикладеного.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, задана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд, за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вина Відповідача у заподіяні матеріальної шкоди Позивачу не оспорюється сторонами та підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач ОСОБА_1 не отримавши відшкодування шкоди ні від заподіювача шкоди, ні від ПАТ «Українська екологічна страхова компанія»самостійно за рахунок власних коштів здійснив ремонт пошкодженого автомобіля, що підтверджується рахунком-фактурою № 162170 від 07.12.2011 року та банківською випискою ЛФ ПАТ КБ «Приватбанк» по рахунку від 08.05.2012 року на суму 45630,63 грн. Інша частина вартості відновлювального ремонту, розмір якої визначено згідно звіту про оцінку, є витратами, які особа, якій завдано збитків мусить зробити.

Таким чином, внаслідок заподіяної шкоди позивач поніс реальні збитки в розумінні ст. 22 ЦК України , згідно якої а особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальний розмір реальних збитків визначається сумою вартості відновлювального ремонту, який, згідно звіту про оцінку майна № 072/МУ-11 від 30.09.2011 р. складає 52964,96 грн. (вартість відновлювального ремонту).

При цьому суд виходить з того, що сума матеріальної шкоди в розмірі 6027,25 грн. (втрата товарної вартості автомобіля від ремонтних робіт) не є реальними збитками, а є матеріальною шкодою.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 58992,20 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується витрат позивача на оплату послуг банківської установи щодо надання у позичку грошових коштів, то такі витрати позивача не є реальним збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, та не є матеріальною шкодою, оскільки ці витрати безпосередньо не пов'язані з відновленням порушеного права особи, а стосуються виключно джерела фінансування витрат позивача, який він обрав на власний розсуд.

Тому в частині стягнення з Відповідача витрат позивача в розмірі 6174,71 грн., на оплату послуг банківської установи з надання позики слід відмовити.

Доводи відповідача про те, що матеріальна шкоди повинна відшкодовуватись страховою компанією, а не відповідачем, згідно ст. 1194 ЦК України, судом відхиляються з наступних підстав.

Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма матеріального права не звільняє особу, яка застрахувала свою цивільну відповідальність від цивільно-правової відповідальності та регулює випадок, коли при наявності страхової виплати (страхового відшкодування) у разі його недостатності, різницю зобов'язана сплатити винна особа.

При цьому суд виходить з того, що ст.ст. 34, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»регламентовано дії осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), а також обов'язок страхувальника сприяти страховику та МТСБУ у розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). Також ст. 36 вказаного закону визначено вимоги щодо прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати.

Сторони не надали суду доказів, щодо додержання страхувальником (відповідачем) умов договору страхування та вимог вказаних законодавчих актів. На час розгляду справи відомостей про прийняття рішення страховиком щодо здійснення страхової виплати суду не надано.

У матеріалах Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у 2010 - 2011 роках зазначено правову позицію, згідно якої звертається увага суддів, що у разі настання страхового випадку страхувальник може сам відшкодувати потерпілому завдані збитки, а потім звернутися за компенсацією до страхової компанії, в якій він застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Разом із цим у страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не виникає права регресу до страховика, який видав поліс. У разі настання страхового випадку винною особою є не страхова компанія, а водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду. Отже, очевидно, що в порядку регресу звертатись до страхової компанії ця особа не може. Крім того, згідно з п. 37.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страхувальник має право отримати компенсацію його витрат у випадку, коли такі витрати здійснювалися за згодою страховика. В іншому випадку страховик може відмовити у компенсації. Це слід враховувати під час розгляду справ і не допускати стягнення з осіб, які застрахували свою відповідальність, на відшкодування шкоди сум, які за законом мають бути виплачені страховою компанією без права регресної вимоги до винного. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року №6 зазначено, що оскільки особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. Отже, у разі якщо потерпілий пред'явив позов безпосередньо до винної особи, він може бути задоволений у тому випадку, якщо особа, яка має нести цивільну відповідальність замість винного (володілець джерела підвищеної небезпеки, страхувальник, роботодавець тощо) має право регресу до винної особи.

Враховуючи вказані рекомендації, суд виходить з того, що така правова позиція стосується випадку, наявності права у страховика права регресу до винної особи. Порядок здійснення права регресу страховика до винної особи регламентовано ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»згідно якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов.

Таким чином, вказана правова позиція викладена в Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у 2010 - 2011 роках може бути застосована лише після здійснення страховиком страхового відшкодування. У спорі що розглядається страхового відшкодування не здійснено та навіть відсутнє рішення страховика про здійснення такого відшкодування. Прим цьому згадана позиція допускає що у разі настання страхового випадку страхувальник може сам відшкодувати потерпілому завдані збитки, а потім звернутися за компенсацією до страхової компанії, в якій він застрахував свою цивільно-правову відповідальність. При цьому такі вимоги нестимуть не регресну правову природу, а є вимогами однієї сторони договору до іншої сторони договору про відшкодування збитків завданих внаслідок не виконання умов договору.

Крім того відповідно до Судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, зазначеної у листі Верховного Суду України від 19.07.2011 р., у розділі «Спори щодо здійснення страхових виплат третім особам, на користь яких укладено договір страхування»зазначається, що «договір страхування надає третій особі право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, але не покладає на нього обов'язків останнього. При спричиненні шкоди потерпілий має право отримати відшкодування від її заподіювача, а також обирати, до кого цю вимогу пред'являти -до заподіювача чи до страховика».

Обов 'язку звертатись до страхової компанії за відшкодуванням завданої шкоди законодавством не передбачено.

Натомість, виходячи з положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України відшкодувати завдану шкоду зобов 'язана винна особа, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв 'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов 'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 3 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв 'язку з ушкодженням здоров 'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд погоджується з доводами позивача, що внаслідок дій Відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, у зв'язку з тим, що він був позбавлений можливості користуватися автомобілем щодня, змушений самостійно ремонтувати свій автомобіль, знаходити на це кошти та відповідних спеціалістів, змінити звичний образ життя. Через зазначені дії Відповідача Позивач не мав змоги вести звичне для нього ділове життя.

Разом із тим при визначенні розміру моральної шкоди суд повинен виходити з принципів розумності та справедливості. Суд вважає що Позивачем не обґрунтовано розміру завданої маральної шкоди, не надано відповідних доказів. Тому суд вважає за можливе позов в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково. При цьому з урахуванням принципів розумності та справедливості та виходячи із обставин справи достатньою сумою відшкодування моральної шкоди має бути сума у розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

При зверненні до суду із даним позовом, ОСОБА_1 було оплачено судовий збір у розмірі 1013,3 грн., відповідно до наданих квитанцій, які маються в матеріалах справи.

Розглядаючи позовні вимоги, суд дійшов висновку стосовно обґрунтованості вимог щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 58992,20грн. та моральної шкоди 500,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача належать до відшкодування судові витрати на загальну суму 679,93 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 27, 30, 60, 62, 212, 213 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ «Українська екологічна страхова компанія»про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 58992 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 20 копійок на відшкодування матеріальної шкоди;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 грн. (п'ятсот) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 679 (шестисот сімдесят девять) гривні 93 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення -з дня отримання копії рішення, через Ленінський районний суд м. Луганська.

Суддя: