Постанова

від 29.10.2012 по справі 2а-12327/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2012 року № 2а-12327/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. при секретарі судового засідання Калужського Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправним податкового повідомлення - рішення № 0007492802 від 17.08.2011 за участю:

представника позивача - Бакуліна О.Ю.,

представника відповідача - Сперкача С.В,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальності «Газпромпостач»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0007492802 від 17.08.2011.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними документами. Недійсність правочину в судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та з врахуванням всіх обставин.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі -відповідач) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач»(далі -позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»за період січень 2011 року та березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №997/23-2/36424636 від 03.08.2011 (далі -акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ст.185, п.198.3, 198.6 ст.198, пп. 200.4, 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України, а також п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України №165 від 30.05.1997, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 1367880,00 грн. та за березень 2011 року на загальну суму 1400177,00 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: Аналізом податкової звітності ТОВ «Газпромпостач»встановлено, що податковий кредит у зазначених періодах сформовано за рахунок ТОВ «Аверс Плюс ЛТД». ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська складено акт нікчемності від 14.04.2011 №774/23-2/36366302, яким встановлено, що укладені договори між ПП «Експерт-Логістік»та ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»у січні та березні 2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків та відповідно до пп.1, 2 ст.215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, згідно інформації, наданої Слідчим управлінням податкової міліції ДПА України по ПП «Експерт-Логістік»порушено кримінальну справу №69-116 за фактом здійснення фіктивного підприємництва невстановленими особами, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ПП «Експерт-Логістік»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України. Податкові накладні виписані без одночасної реєстрації у реєстрі.

На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення №0007492802 від 17.08.2011 про донарахування основного зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в розмірі 2768057,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн.

Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить, що правочини між позивачем та ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 вказав, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом, придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору підлягає встановленню факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аверс Плюс ЛТД», обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АД №246051 позивач, окрім іншого, здійснює діяльність з розподілення та постачання газу.

Позивач має чинну ліцензію Національної комісії регулювання Електроенергетики України серії АВ №472045 на постачання природного газу за нерегульованим тарифом, строком дії з 10.09.2009 по 09.09.2014.

У період взаємовідносин з позивачем ТОВ «Аверс Плюс ЛТД», також, мало ліцензію Національної комісії регулювання Електроенергетики України серії АВ №527136 на постачання природного газу за нерегульованим тарифом, строком дії з 11.03.2010 по 10.03.2015 та здійснює діяльність з розподілення та постачання газу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АЄ №383956.

Таким чином, наявність у ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»на момент вчинення спірних операцій ліцензії свідчить, що підприємство відповідало технологічним вимогам до спеціалізованого підприємства, необхідним для здійснення діяльності з постачання газу.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»укладено договір купівлі-продажу природного газу №01/03 від 22.12.2010 та додаткові угоди до нього, згідно якого ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»зобов'язалось передати у власність позивача природний газ для подальшої його реалізації споживачам України.

Факт виконання зобов'язань за вищенаведеним договором підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень та березень 2011 року.

За поставлений газ позивач перерахував на рахунок ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»грошові кошти на повну суму поставки, що підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 38-44, 55-59).

Також на суму поставленого товару ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»виписані податкові накладні позивачу (а.с. 31-37, 46-51)

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту у січні та березні 2011 року.

Наявні у справі докази вказують, що поставка природного газу від ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»здійснювалася магістральними трубопроводами та розподільними мережами; газ, в свою чергу, зберігався в підземних сховищах газу на підставі договору №110-218 від 14.06.2011 укладеного ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»з ДК «Укратрансгаз»НАК «Нафтогаз України»та договору №110-132 від 21.05.2010 позивача з ДК «Укратрансгаз»НАК «Нафтогаз України».

В матеріалах справи містяться договори, на підставі яких покупцям реалізовано природний газ, поставлений ТОВ «Аверс Плюс ЛТД».

Отже, з огляду на встановлені факти, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договорами між позивачем та контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі, також, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, а також наявність у платника податку належним чином оформленої податкової накладної.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача (ТОВ «Аверс Плюс ЛТД») був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

Судом відзначається, що, по-перше, необґрунтованими є також посилання в акті перевірки на порушення позивачем норм Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997, оскільки вказаний акт втратив чинність згідно з Порядком .

По-друге, згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

За змістом п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Абзацом 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Суд досліджуючи, виписані ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»податкові накладні, встановив, що сума ПДВ в жодній з них не перевищує 1 мільйон гривень.

За таких обставин, виписані ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»у січні та березні 2011 року податкові накладні (а.с. 31-37, 46-51) не підлягали обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних з подальшою видачею позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як свідчать матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів та первинних документів юридична особа ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»не була припинена.

Відповідач не надав суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємство-контрагент було фіктивним, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з контрагентом є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Також, суд не приймає до уваги посилання податкового органу на постанову від 27.04.2011 про порушення кримінальної справи за фактом здійснення фіктивного підприємництва невстановленими особами, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ПП «Експерт-Логістік»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, винесену за результатом розгляду кримінальної справи №69-116, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов'язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано.

При вирішенні спору суд, також, враховує, що договір купівлі-продажу природного газу №01/03 від 22.12.2010 та додаткові угоди до нього, у судовому порядку недійсним не визнавався. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави як неможливість виконання умов договору контрагентом.

Договір був фактично виконаний сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Враховуючи реальність настання наслідків за вказаним договором, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочину та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Отже, під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з його контрагентом, згідно ст.ст.215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»здійснювалися в межах господарської діяльності підприємств, були реальними, відповідали дійсному економічному змісту та підтверджувались необхідними документами, що було свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»первинної документації, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, викладений в акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0007492802 від 17.08.2011 є безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесеного ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені судом обставини, враховуючи зміст частини 3 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про недоведеність відповідачем законності винесення оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем надано оригінал платіжного доручення про сплату судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення № 0007492802 від 17.08.2011 - задовольнити повністю .

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 0007492802 від 17.08.2011.

3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн. (три грн. 40 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов

Постанова складена в повному обсязі 05.11.2012.