Рішення

від 26.11.2012 по справі 21/118-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2012 р. Справа № 21/118-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ІВ», Київська обл., с. Мала Вільшанка

до Акціонерного товариства закритого типу «Тетіївагрохім», Київська обл., м. Тетіїв

про стягнення 65 667,01 гривень

за участю представників:

від позивача: Шпічка М.І. (довіреність №134 від 12.07.2012р.)

від відповідача: Павленко І.В. (голова правління),

Припишнюк В.І. (довіреність б/н від 20.10.2012р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.09.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-ІВ»(далі-ТОВ «Агро-ІВ»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу «Тетіївагрохім»(далі-АТЗТ «Тетіївагрохім»/відповідач) про стягнення 65 667,01 грн., з яких: 64 561,01 заборгованості по оплаті вартості поставленого товару та 1 106,00 грн. 3% річних.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2012р. порушено провадження у справі №21/118-12 та призначено справу до розгляду на 15.10.2012р.

В судових засіданнях 15.10.2012р. та 12.11.2012р. оголошувалась перерва до 12.11.2012р. та 26.11.2012р. відповідно.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.09.2011р. позивач поставив, а відповідач отримав товар (соняшник) загальною вартістю 64 561,01 грн., що підтверджується підписами сторін та відбитком печатки позивача на видатковій накладній №Ив-00000029 від 29.09.2011р.

Товар за спірною накладною було отримано представником відповідача, який діяв на підставі довіреності на отримання цінностей (форма №М-2) №032 від 29.09.2011р. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Втім, поставлений товар відповідач не оплатив, внаслідок чого за ним утворилось 64 561,01 грн. заборгованості, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, яка підписана директором і головним бухгалтером ТОВ «Агро-ІВ»і скріплена відбитком печатки Товариства.

З метою досудового врегулювання даного спору, 10.02.2012р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату 64 561,01 грн. заборгованості за накладною №Ив-00000029 від 29.09.2011р.

На зазначену претензію відповідач відповів 29.02.2012р. листом, згідно якого у задоволенні пред'явленої вимоги останнім відмовлено.

В обґрунтування своєї відмови відповідач зазначив, що 09.02.2011р. та 25.03.2011р. між ним та ТОВ «Агро-ІВ»і СТОВ «Україна»(як організацією, по зобов'язанням якої, на думку відповідача, також відповідає позивач) були укладені угоди №3 та №7, на виконання яких відповідачем були виконані роботи по внесенню аміачної води. У зв'язку з тим, що позивач вартість виконаних відповідачем робіт за зазначеними договорам сплатив із порушенням строків, останнім було нараховано 122 802,11 грн. пені та 3% річних.

Таким чином, оскільки вартість поставленого позивачем товару за спірною накладною (64 561,01 грн.) була зарахована відповідачем в рахунок часткового погашення нарахованих позивачу пені та 3% річних (122 802,11 грн.), відповідач посилався на відсутність в нього будь-якої заборгованості перед позивачем та, навпаки, вимагав від останнього сплати решти заборгованості (58 241,10 грн.)

Аналогічні обставини покладені відповідачем в основу своїх заперечень проти позову.

Посилаючи те, що сторони не дійшли згоди щодо розміру існуючих між ними грошових зобов'язань, а також на неправомірність зарахування відповідачем вартості поставленого за накладною №Ив-00000029 від 29.09.2011р. товару в рахунок погашення існуючої перед ним заборгованості, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 64 561,01 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за вищезазначеною накладною.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, виходячи з аналізу наведених законодавчих положень, суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки, оскільки угода, яка відбулася між сторонами у вигляді підписання спірної накладної за своєю правовою природою є договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2011р. у справі № 5005/2708/2011.

Приписами статей 265, 193 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 712, 692, 530 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду наведеного, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару, а направлення позивачем 10.02.2012р. вимоги про сплату породжує у відповідача обов'язок по оплаті поставленого товару у повному обсязі у строки, передбачені ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач не оплатив вартість поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 64 561,01 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладною №Ив-00000029 від 29.09.2011р. підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. у справі №5023/8922/11.

Посилання ж відповідача на відсутність в нього обов'язку по оплаті вартості поставленого товару за накладною №Ив-00000029 від 29.09.2011р. з огляду на те, що вартість товару була зарахована в рахунок часткового погашення заборгованості позивача перед відповідачем судом не приймаються, оскільки суду не надано жодних належних доказів, які підтверджували б такі посилання, як-то: акт заліку зустрічних однорідних вимог у розумінні ст. 601 ЦК України, письмове підтвердження від позивача природи поставки товару за спірною накладною, тощо.

До того ж, факт поставки товару за накладною №Ив-00000029 від 29.09.2011р. з метою погашення існуючої перед відповідачем заборгованості, як і сам факт існування будь-якої заборгованості перед відповідачем, заперечується позивачем.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару за спірною накладною, позивач також просить суд стягнути з відповідача 1 106,00 грн. 3% річних нарахованих, у відповідності до наданих суду пояснень, з 01.03.2012р. по 25.09.2012р. на 64 561,01 грн. заборгованості. В обґрунтування заявленого періоду, позивач посилався на відповідь відповідача №2 на претензію про сплату боргу, яка датована 29.02.2012р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням вищезазначених норм Закону, становить 1 109,03 грн., а суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 106,00 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 205, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «Тетіївагрохім»(09800, Київська обл., Тетіївський р-н, м. Тетіїв, вул. Ломоносова, 1, ідентифікаційний код 05489299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ІВ»(08730, Київська обл., Обухівський р-н, с. Мала Вільшанка, вул. Шевченка, 1, ідентифікаційний код 34161691) 64 561 (шістдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн. 01 коп. заборгованості, 1 106 (одну тисячу сто шість) грн. 00 коп. 3% річних та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 26.11.2012р.

Суддя В.А. Ярема