Ухвала

від 21.11.2012 по справі 2а-8937/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 р. Справа № 49083/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Дембіцької Х.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

07.10.2011 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія» звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.06.2010 року № 0001112320/0, № 0001122320/0 та № 0001142320/0.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ДПІ у Франківському районі м. Львова на підставі акта перевірки від 21.05.2010 року № 1712/23-2/33665516 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001112320/0 від 02.06.2010 року про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 889821 грн. 00 коп. в тому числі основний платіж 646379 грн. 00 коп., штрафні санкції 243442 грн. 00 коп.; № 0001122320/0 від 02.06.2010 року про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 132744 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 88496 грн. 00 коп., штрафні санкції 44248 грн. 00 коп. та № 0001142320/0 від 02.06.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 98490 грн. 00 коп. При цьому, вважає, що органом державної податкової служби взято до уваги митну вартість, а не договірну, а тому протиправно зроблено висновок про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим безпідставно донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Вважає, що відповідач не мав законних підстав для визначення бази оподаткування податком на прибуток за звичайними цінами, оскільки митна вартість товару не може вважатися звичайною ціною товару, а визначення митної вартості для сплати митних платежів при імпорті не може бути підставою для визначення звичайної ціни товару при подальшій його реалізації на території України. Також позивач вважає, що органом державної податкової служби безпідставно не враховано понесені позивачем витрати на консультаційні послуги, які підтверджуються первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 02.06.2010 року № 0001112320/0 в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія» податку на прибуток в розмірі 869931 грн. 00 коп. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 02.06.2010 року № 0001122320/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представник Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що в залежності від специфіки господарських операцій, які здійснюються платником податків з об'єктом оподаткування, стаття 4 Закону України «Про податок на додану вартість» по різному регламентує порядок визначення бази оподаткування. Спеціальні вимоги щодо визначення бази оподаткування містять інші пункти статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Зокрема, пунктом 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. Таким чином, аналіз положень пункту 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить, що при поставці товарів, які були попередньо імпортовані платником податку на митну територію України, база оподаткування має визначатись з договірної (контрактної) вартості товару, але не менше митної вартості. Таким чином, позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України, визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування. Відтак, така господарська діяльність не повинна мати право на існування, оскільки суперечить бюджетним інтересам та не сприяє наповненню коштів до бюджету.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «ЄМК», що знаходиться за адресою: 79015, м. Львів, вул. Тургенєва, буд. 73, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, ідентифікаційний код 33665516, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи, та взяте на облік в ДПІ у Франківському м. Львова як платник податків.

На підставі направлень від 12.04.2010 року № 23-2/205 та від 19.04.2010 року № 23-2/227, згідно з ч. 13 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, на виконання постанови прокуратури Личаківського району м. Львова від 16.03.2010 року «Про призначення позапланової документальної перевірки», ДПІ у Франківському районі м. Львова проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «ЄМК»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1712/23-2/33665516 від 21.05.2010 року.

На підставі акту перевірки від 21.05.2010 року № 1712/23-2/33665516 ДПІ у Франківському районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001112320/0 від 02.06.2010 року про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 889821 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 646379 грн. 00 коп., штрафні санкції 243442 грн. 00 коп.; № 0001122320/0 від 02.06.2010 року про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 132744 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж 88496 грн. 00 коп., штрафні санкції 44248 грн. 00 коп.

Спір між сторонами виник з приводу правомірності податкових повідомлень-рішень ДПІ у Франківському районі м. Львова від 02.06.2010 року № 0001112320/0 та № 0001122320/0.

Як встановлено судом першої інстанції позивач здійснював господарську діяльність із ввезення м'ясопродуктів на митну території України в митному режимі імпорту з подальшою реалізацією імпортованих м'ясопродуктів на території України. Позивач придбавав м'ясопродукти в іноземних виробників, а саме в компаній Crugo Alimentaro deLorca S.L. згідно з контрактом б/н від 11.11.2008 року та Procavi S.L. згідно з контрактом № 150409/01 від 15.04.2009 року, та імпортував їх на територію України для наступного продажу.

При митному оформленні імпорту товару для визначення розмірів ввізного мита та податку на додану вартість митним органом за основу бралась митна вартість товару, яка визначалась ним згідно з Митним кодексом України і, яка перевищувала договірну вартість. В подальшому м'ясопродукти реалізовувались на території України за ціною, яка розраховувалась, виходячи з ціни придбання плюс торгова націнка. Відповідно ціна продажу товару в Україні була нижчою від митної вартості товару, але вищою від ціни придбання.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, основним видом придбаних позивачем ТМЦ, витрати на придбання яких віднесено до складу валових витрат, є м'ясо, та м'ясні субпродукти, ввезені (імпортовані) на митну територію України. Розрахунки з постачальниками вказаних товарів, а відповідно і формування валових витрат здійснювалось позивачем за фактурною вартістю.

Митна вартість товару не може вважатись звичайною ціною товару, тому, що визначення митної вартості для сплати митних платежів при імпорті не може бути підставою для визначення звичайної ціни товару при подальшій його реалізації на території України, оскільки ціни на м'ясопродукти не підлягають державному регулюванню. Відповідно податковий орган неправильно застосував норму п.п. 1.20.5. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, згідно з ч. 2 п.п. 1.20.10 п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції. Це означає, що конкретні підстави для застосування звичайних цін мають бути прямо передбачені спеціальними нормами. В акті перевірки від 21.05.2010 року вказується на порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Проте, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що операції по реалізації м'ясопродуктів на території України здійснювались з пов'язаними особами.

Відповідно до п.п. 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Якщо вказаним пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з п.п. 1.20.8. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Щодо правомірності декларування позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість суд першої інстанції вірно виходив з того, що при митному оформленні імпорту товару для визначення розмірів ввізного мита та податку на додану вартість митним органом за основу бралась митна вартість товару, яка визначалась ним згідно з Митним кодексом України і, яка перевищувала договірну вартість. В подальшому м'ясопродукти реалізовувались на території України за ціною, яка розраховувалась з ціни придбання плюс торгова націнка. Відповідно ціна продажу товару в Україні була нижчою від митної вартості товару, але вищою від ціни придбання.

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

У справі, що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань є операції з поставки товарів на території України, тому база оподаткування таких операцій повинна визначатись за правилами п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не прив'язує визначення бази оподаткування податку на додану вартість до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів, відповідно до п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, тобто до операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується. З наведеного вище вбачається, що митна вартість є лише підставою для нарахування митних зборів та платежів.

Імперативний характер зазначених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» не дає підстав використовувати особливості визначення бази оподаткування поставок товарів на митній території України для визначення бази оподаткування операцій платників податків із ввезення товарів у митному режимі імпорту. Однаково це стосується і спірної ситуації, коли відповідач протиправно застосував особливості правового регулювання бази оподаткування при імпорті товарів для визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України.

Позиція відповідача у справі стосовно того, що митну вартість слід вважати звичайною ціною, нижче якої товари не можуть бути реалізовані не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним відповідачем той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України є нижчою за звичайні ціни.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до вірних висновків щодо неправомірності включення позивачем витрат на консультаційні послуги до складу валових.

Для підтвердження витрат, віднесених ТзОВ «ЄМК»до валових та їх зв'язку з господарською діяльністю, позивачем надано акт виконаних робіт, маркетинговий звіт та письмові рекомендації. Інших документів, які підтверджують вартість наданих послуг, первинні документи, що підтверджують віднесення на витрати саме цих послуг і саме на таку суму, що зазначена в акті виконаних робіт, позивачем не надано. Документальне оформлення витрат на вказані вище послуги відсутнє, доказів доцільності оплати таких послуг позивачем не представлено.

Із аналізу перелічених вище документів вбачається, що в них не визначено зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Таким чином, понесені витрати на придбання цих робіт (послуг) належним чином не оформлені документами, які б підтверджували фактичне виконання робіт (надання послуг).

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих послуг та їх вартість. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, яку саме роботу, та яким чином було надано виконавцем за вказаними вище договорами. Адже, з наявних в матеріалах справи актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не вбачається, які саме роботи, та, в якому обсязі виконувались контрагентами позивача.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями вказаної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства. Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для віднесення витрат з придбання товарів, робіт, послуг до складу валових витрати, можна визнати правомірним віднесення до складу валових витрат з придбання таких послуг.

Суд першої інстанції встановив, що понесені позивачем витрати на придбання послуг ґрунтуються на неналежним чином оформлених документах, які не можуть підтверджувати фактичне виконання послуг, так як, первинні документи, які б містили відомості про реальне здійснення господарських операцій не були представлені позивачем ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що адміністративний позов слід задоволити частково, визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 02.06.2010 року № 0001112320/0 в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія» податку на прибуток в розмірі 869931 грн. 00 коп. та, водночас, визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 02.06.2010 року № 0001122320/0..

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі № 2а-8937/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 26.11.2012 року.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук