Ухвала

від 04.09.2013 по справі 2а-8937/10/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/78533/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Монастирського О.Я.,Мацієвської Т.В., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012

у справі № 2а-8937/10/1370 (49083/11)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдина Мерчендайзергова Компанія» (надалі - позивач, ТОВ «Єдина Мерчендайзергова Компанія») до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова): визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 № 0001112320/0 в частині донарахування ТОВ «Єдина Мерчендайзергова Компанія» податку на прибуток в розмірі 869 931,00 грн.; визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 № 0001122320/0. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010 № 0001112320/0 в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 19 890,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 6 630,00 грн. судом відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач не мав законних підстав для визначення бази оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток митної вартості, зазначеної у вантажних митних деклараціях, оскільки митна вартість не може вважатися звичайною ціною товару, а визначення митної вартості для сплати митних платежів при імпорті не може бути підставою для визначення звичайної ціни товару при подальшій його реалізації на території України. Водночас, суди погодились із правильністю донарахування органом державної податкової служби податку на прибуток та штрафних санкцій внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат понесених позивачем витрат на консультаційні послуги, зв'язок яких із безпосередньою господарської діяльністю позивача та економічний ефект від їх отримання не підтверджено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 в частині задоволення позову і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку спірних судових рішень, не оскаржуючи постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання постанови Прокуратури Личаківського району м. Львова від 16.03.2010 ДПІ у Франківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Єдина Мерчендайзергова Компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 21.05.2010 № 1712/23-2/33665516.

На підставі акта перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001112320/0 від 02.06.2010 про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 889 821,00 грн., в тому числі: основний платіж - 646 379,00 грн., штрафні санкції - 243 442,00 грн.; № 0001122320/0 від 02.06.2010 про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 132 744,00 грн., в тому числі: основний платіж - 88 496,00 грн., штрафні санкції - 44 248,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач здійснював господарську діяльність із ввезення м'ясопродуктів на митну території України в митному режимі імпорту з подальшою реалізацією імпортованих м'ясопродуктів на території України. Позивач придбавав м'ясопродукти в іноземних виробників, а саме: в компаній Crugo Alimentaro deLorca S.L. згідно контракту б/н від 11.11.2008 та Procavi S.L. згідно контракту № 150409/01 від 15.04.2009, та імпортував їх на територію України для наступного продажу.

При митному оформленні імпорту товару для визначення розмірів ввізного мита та податку на додану вартість митним органом розрахунки здійснювались на підставі митної вартості товару, яка визначалась згідно з Митним кодексом України і яка перевищувала договірну (контрактну) вартість. В подальшому, м'ясопродукти реалізовувались на території України за ціною, яка розраховувалась, виходячи із суми ціни придбання та торгової націнки. Відповідно, ціна продажу товару в Україні була нижчою від митної вартості товару, але вищою від ціни придбання.

За період з 01.01.2007 по 31.12.2009 основним видом придбаних позивачем товарів (робіт, послуг), витрати на придбання яких віднесено до складу валових витрат, є м'ясо та м'ясні субпродукти, ввезені (імпортовані) на митну територію України. Розрахунки з постачальниками вказаних товарів, а відповідно і формування валових витрат, здійснювались позивачем за фактурною вартістю.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в редакції, чинній на момент виникнення спору, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому, за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

На підставі системного аналізу наведених норм законодавства суди попередніх інстанцій, з якими погодилась колегія суддів Вищого адміністративного суду України, дійшли висновку про те, що поняття митної вартості та звичайної ціни при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Закон не пов'язує визначення звичайної ціни товару при подальшій його реалізації на території України із визначенням митної вартості для сплати митних платежів при імпорті.

Якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування податком на додану вартість визначається виходячи з продажної вартості товару.

При цьому, пункт 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилається відповідач, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій з подальшої поставки товарів на території України.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 29.10.2010 № 21-9а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ротарі-Магік» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі відсутності факту порушення податкового законодавства з боку позивача в частині формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за результатами проведених операцій з продажу м'яса та м'ясних продуктів на території України.

Доводами касаційної скарги наведене не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2012 у справі № 2а-8937/10/1370 (49083/11) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна