Постанова

від 15.10.2012 по справі 2а-11183/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2012 року 16:55 № 2а-11183/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Мороз Ю.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомакціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Український інноваційний банк»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.01.2008 №0000024310/0, від 28.01.2008 №0000044310/0, від 08.04.2008 №000024310/1, від 08.04.2008 №000044310/1, від 19.06.2008 №0000294310/2, від 19.06.2008 №00000443310/2, від 11.08.2008 №0000294310/3, від 11.08.2008 №00000443310/3.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012 №К-26346/10 внаслідок скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2009 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом касаційної інстанції було встановлено, що судами першої та апеляційної інстанції не перевірено факт ліквідації клієнтів позивача - юридичних осіб та не перевірено наявність або відсутність у них правонаступників, не визначено яким чином заниження позивачем валового доходу у ІІ кварталі 2005 року на суму 231687,50 грн. внаслідок невключення до його складу коштів, одержаних 21.06.2005 від продажу обладнання в порядку, встановленому підпунктом 7.9.5 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вплинуло на суму донарахування за податковим повідомленням-рішенням; не перевірено факт впливу порушення позивачем пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»на стан розрахунків позивача з бюджетом.

Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2012 сторони зобов'язано із врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012 №К-26346 надати суду необхідні документи для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та підготувати письмові пояснення з приводу спірних правовідносин із врахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012 №К-26346/10.

В судовому засіданні 06.09.2012 суд, розглянувши клопотання представника відповідача про заміну сторони у зв'язку із реорганізацією органів державної податкової служби, проти якого представник позивача не заперечував, визначив в якості належного відповідача у справі Окружну державну податкову службу -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Позовні вимоги мотивовані необґрунтованістю та безпідставністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на правомірність податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем було вчинено порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У зв'язку з тим, що клопотання про розгляд справи за їх відсутності в письмовому провадженні заявили всі особи, які беруть участь у справі, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №2а-11183/12/2670 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну документальну перевірку акціонерного товариства «Український інноваційний банк»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.09.2007, за результатами якої було складено акт перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888.

Перевіркою встановлено порушення акціонерним товариством «Український інноваційний банк»підпункту 1.22.2 пункту 1.22, підпункту 1.3.2 пункту 1.3 статті 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2, підпункту 4.1.3, підпункту 4.1.4, підпункту 4.1.6, пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1, підпункту 5.2.4 пункту 5.2, підпункту 5.3.1, підпункту 5.3.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4, підпункту 5.4.6, підпункту 5.4.8, підпункту 5.4.10 пункту 5.4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, пункту 7.6 статті 7, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.4.5 пункту 8.4, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, підпункту 12.2.1, підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3, пункту 4.1, пункту 4.7 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.3, підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

На підставі акту перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888 спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків були прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 28.01.2008 №0000024310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 1 282 106,14 грн., у тому числі: 647 713,78 грн. -основний платіж, 634 392,36 грн. -штрафні (фінансові) санкції;

від 28.01.2008 №0000044310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 74 483,87 грн., у тому числі: 34 210,08 грн. - основний платіж, 40 273,79 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Позивачем оскаржено вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку відповідно до положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За наслідками процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2008 №000024310/1 та від 08.04.2008 №000044310/1, якими суму податкових зобов'язань не змінено.

Разом з тим, рішенням державної податкової адміністрації у місті Києві від 11.06.2008 №2481/10/25-114 скасовано податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 08.04.2008 №000024310/1 в частині донарахування податку на прибуток внаслідок зменшення перевіркою валових витрат Дніпропетровської філії акціонерного товариства «Український інноваційний банк»на вартість оренди частини нежитлового приміщення.

За наслідками чого, спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 19.06.2008 №0000294310/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 953 696,01 грн.;

від 19.06.2008 №0000044310/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації України від 05.08.2008 №7545/6/25-0115 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.08.2008 №0000294310/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 953 696,01 грн. та від 11.08.2008 №0000044310/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн.

Відповідно до підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, податкове повідомлення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.

Враховуючи названі приписи Закону, а також те, що внаслідок процедури апеляційного узгодження органом державної податкової служби змінено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податкові повідомлення-рішення від 28.01.2008 №0000024310/0, від 08.04.2008 №000024310/1 вважаються відкликаними в силу Закону, а тому позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Аналізуючи доводи позивача щодо необґрунтованості інших податкових повідомлень-рішень, суд звертає увагу на наступне.

Однією з підстав визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на прибуток стало неправильне, на думку податкового органу, відображення Банком у податковому обліку доходу, отриманого у вигляді процентів за облігаціями.

Так, у періоді, охопленому перевіркою, у портфелі Банку обліковувалися облігації внутрішньої державної позики з податку на додану вартість, емітовані Міністерством фінансів України на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 25.12.2003 №2014 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість»та від 10.08.2004 №1036 «Деякі питання випуску облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість». У визначені у цих постановах строки Банк отримував кошти в рахунок погашення основної суми боргу за цими облігаціями в розмірі 20% їх номінальної вартості та нарахованих процентів. При цьому, як суму погашеної основної заборгованості, так і суму нарахованих процентів Банк відображав в окремому податковому обліку в порядку пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак проценти за вказаними облігаціями не є доходом у розумінні підпункту 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 названого Закону.

Так, відповідно до зазначеної норми під терміном «доходи»слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Зі змісту викладеного вбачається, що доходами, які відображаються в окремому податковому обліку платника, є сума коштів, отримана платником податку внаслідок відчуження цінних паперів, або розмір його заборгованості, в рахунок погашення якої відчужено цінні папери.

У той же час проценти є доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. Тобто за своєю правовою природою проценти на суму заборгованості по облігаціям є платою за користування коштами, що підлягають виплаті за цими облігаціями, а виплата таких процентів обумовлюється саме користуванням чужими коштами, а не здійсненням операцій з цінними паперами.

За змістом підпунктів 4.1.2, 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами, а також доходи у вигляді процентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходів від здійснення операцій лізингу (оренди), а також дивідендів (крім тих, які не підлягають включенню до валового доходу відповідно до підпункту 7.8.6 пункту 7.8 статті 7 цього Закону).

Наведене дає підстави для висновку про те, що проценти на суму заборгованості по облігаціям внутрішньої державної позики повинні відображатися у загальному податковому обліку у складі валового доходу платника.

Разом з тим, слід зазначити, що акт перевірки спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками від 16.01.2008 №18/43-10/05839888 містить висновок щодо заниження позивачем збитку від операцій з облігаціями. Проте з акту перевірки не вбачається, що зазначене порушення вплинуло на визначення позивачеві грошового зобов'язання із податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Так, акт перевірки не містить розрахунку визначення позивачеві грошового зобов'язання із податку на прибуток за наслідками такого порушення. А висновки акту перевірки щодо обліку операцій з облігаціями викладено в окремому пункті (пункту 2) висновків, з якого не вбачається визначення позивачеві грошового зобов'язання.

Також, суд звертає увагу на неточності в акті перевірки щодо визначення контролюючим органом сум процентів за облігаціями, оскільки по тексту акту перевірки вбачаються постійні розбіжності у зазначенні названих сум. Відповідні неточності також спостерігаються і рішеннях контролюючих органів за наслідками процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що висновок спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про заниження позивачем суми оподатковуваного доходу під час визначення бази оподаткування податком на прибуток ґрунтується на тому, що Банком не включено до валового доходу відсотки у сумі 1 697,26 грн., які підлягали нарахуванню у березні-квітні 2007 року за кредитною угодою від 19.03.2001 №022, укладеною з приватною фірмою «Мастранс». Так, умовами мирової угоди від 05.04.2007 №2-6720/04 передбачалося погашення заборгованості названого позичальника перед Банком малим підприємством «Сатурн».

Відповідно до протоколу засідання кредитної комісії Луцької філії акціонерного товариства «Український інноваційний банк»від 01.03.2007 №034 з 01.03.20007 призупинено нарахування відсотків за кредитною угодою від 19.03.2001 №022 у зв'язку із задоволенням клопотання малого підприємства «Сатурн»та підготовкою мирової угоди.

Ані позивачем, ані відповідачем не заперечується факт ненарахування відсотків за кредитною угодою від 19.03.2001 №022 протягом березня-квітня 2007 року на підставі названого протоколу засідання кредитної комісії. При цьому, сума заборгованості за кредитною угодою, зазначена в мировій угоді, відповідає сумі заборгованості, що зазначена в протоколі засідання кредитної комісії Луцької філії акціонерного товариства «Український інноваційний банк»від 01.03.2007 №034 і становить 141 690,34 грн. Зазначеним підтверджується факт відсутності нарахування відсотків за названою кредитною угодою протягом березня-квітня 2007 року.

Відповідач посилається на порушення позивачем приписів підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Аналіз зазначених приписів Закону свідчить, що валовий доход формується за рахунок, зокрема, отриманого (нарахованого) доходи від здійснення банківських послуг.

З огляду на те, що відповідачем не заперечується факт відсутності нарахування, а отже і отримання відсотків за кредитною угодою від 19.03.2001 №022 протягом березня-квітня 2007 року на підставі протоколу засідання кредитної комісії від 01.03.2007, суд вважає необґрунтованим висновок органу державної податкової служби щодо заниження валового доходу за цей період з огляду на відсутність такого доходу.

Стосовно встановленого в акті перевірки порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку із не включенням філіями банку до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді заборгованості, що залишились нестягнутими після закінчення строку позовної давності, суд, із врахуванням мотивів Вищого адміністративного суду України, зазначає наступне.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині заниження валових доходів на загальну суму 7 907,45 грн. по відповідних періодах, як суми безповоротної фінансової допомоги (сум заборгованості підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами, що залишилися нестягнутими після закінчення строку позовної давності) по Луцькій (3 932,53 грн.), Оболонській (156,97 грн.) та Київській (3 817,95 грн.) філіях акціонерного товариства «Укрінбанк», суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 наведеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вищевказаного Закону встановлено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безповоротна фінансова допомога -це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.08.2004. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу згідно зі статтею 268 Цивільного кодексу України.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності («Прикінцеві та перехідні положення»Цивільного кодексу України).

Згідно Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки від 18.07.1963, який діяв до 01.01.2004, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРС.

Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493) затверджено Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

Відповідно до пункту 1.8 вказаної Інструкції Національного банку України банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України; вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пунктом 20.6 Інструкції Національного банку України вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Відповідно до пункту 20.7 Інструкції Національного банку України для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви. У заяві, яка складається за довільною формою, вкладник - фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов'язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник - фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику - фізичній особі.

Відповідно до пункту 9.8 Інструкції Національного банку України за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника -суб'єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.

З вищевикладеного випливає, що позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Суд звертає увагу, що залишки коштів на рахунках фізичних осіб не можна вважати доходом позивача, оскільки навіть у разі смерті фізичної особи за відсутності спадкоємців кошти на рахунку такої особи переходять у власність територіальної громади як відумерла спадщина в порядку статті 1277 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

У разі ліквідації юридичної особи без правонаступництва кошти, які залишилися на банківському рахунку такої особи є доходом позивача з інших джерел у розумінні, передбаченому пунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі кошти є активом, який підлягав поверненню власнику рахунку, однак залишився у власності позивача з причин припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи -кредитора.

Відповідачем не надано суду доказів щодо закінчення строків дії договорів банківського вкладу, наявності у позивача інформації про припинення юридичних осіб -клієнтів банку, відсутності правонаступників ліквідованих юридичних осіб, смерті фізичних осіб тощо.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2012 суд зобов'язував сторін із врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012 №К-26346 надати суду необхідні документи для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та підготувати письмові пояснення з приводу спірних правовідносин із врахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України.

Разом з тим, письмові пояснення органу державної податкової служби від 05.09.2012 №1065/9/10-130 не містять на обґрунтування висновків акту перевірки в цій частині відповідної інформації. Відповідних доказів відповідачем суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А тому, суд вважає необґрунтованими висновки акту перевірки в частині заниження позивачем валових доходів на загальну суму 7 907,45 грн.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпункту 12.2.1 та підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині неправомірного завищення валових витрат на загальну суму 102 080,46 грн. від операції по формуванню страхового резерву, створеного під знецінення простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства «Кінто»відкритого акціонерного товариства «УкрКарт»з відповідним відображенням по рядку 04.3 «Сума коштів внесених до страхового резерву», суд бере до уваги наступне.

Позивач 31.08.2005 до складу валових витрат відніс суми страхового резерву, створеного під знецінення простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства «КІНТО»(код ЄДРПОУ -16461855) на загальну суму 78 080,46 грн. та відкритого акціонерного товариства «УкрКарт»(код ЄДРПОУ -23702532) на загальну суму 24000,00 грн. з відповідним відображення в рядку 04.3 «Сума коштів, внесених до страхового резерву».

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 зазначеного Закону будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Згідно з підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Таким чином, умовами формування страхового резерву в порядку наведених положень Закону є, зокрема, наявність боргу та існування ризику його неповернення. Разом з тим, акції належать до класу пайових цінних паперів, які відповідно до пункту 1 частини першої статті 195 Цивільного кодексу України засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента та, на відміну від векселів, облігацій -боргових цінних паперів, не засвідчують відносин боргу між держателем акцій та їх емітентом. Наслідком знецінення акцій є неодержання акціонером очікуваного доходу, а не неповернення заборгованості.

Оскільки страховий резерв під інші активні операції банку, які не супроводжуються виникненням боргових вимог, не впливає на формування валових витрат, то за даних обставин відсутні підстави для включення позивачем коштів на формування страхового резерву за спірними операціями до складу валових витрат.

За таких обставин, висновки акту перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888 стосовно порушення позивачем підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є правомірними.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що акт перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888 містить певні розбіжності щодо сум завищення позивачем валових витрат та не містить висновків, що зазначене порушення вплинуло на розрахунки з державним бюджетом України. Так, акт перевірки не містить розрахунку грошового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками цього порушення.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині завищення валових витрат на суму 115 319,008 грн. за договорами про надання флористичних послуг, укладеними між акціонерним товариством «Укрінбанк», товариством з обмеженою відповідальністю «Флоріна»та товариством з обмеженою відповідальністю «Тюльпан», суд бере до уваги наступне.

Позивачем укладено з товариством з обмеженою відповідальністю «Флоріна»(код ЄДРПОУ 31032692) та із закритим акціонерним товариством «Тюльпан»(код ЄДРПОУ 23733478) договори від 03.03.2004 та від 20.03.2006 по виконанню робіт по флористичному оформленню виробничих приміщень позивача.

Позивач відніс до валових витрат суму витрат на оплату флористичних послуг. На думку відповідача витрати по флористичному оформленню виробничих приміщень не пов'язані з господарською діяльністю позивача, тому не можуть бути віднесені до складу валових витрат.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці та інше.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Для банку господарською діяльністю є банківська діяльність.

Згідно з пунктом 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Цим законом не обмежено можливість віднесення до складу валових тих витрат, які здійснені з метою надання виробничим приміщенням вигляду, придатного для здійснення у них господарської діяльності.

Надані флористичні послуги полягали в оформленні виробничих приміщень банку, в яких надаються послуги по обслуговуванню клієнтів, предметами інтер'єру, виготовленими із сухих (штучних) або живих квіткових композицій. Оскільки ці послуги придбавалися з метою підвищення рівня обслуговування клієнтів, створення позитивного іміджу банку, це обумовлює господарський характер цих послуг. Оцінка необхідності цих витрат для господарської діяльності позивача, чи їх доцільності не входить до компетенції податкового органу.

Таким чином, зменшення оподатковуваного доходу позивача на суму витрат на оплату флористичних послуг відповідає правилам формування валових витрат, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зазначений висновок суду також підтверджений Вищим адміністративним судом України в своєї ухвалі від 01.08.2012.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині завищення Рівненською філією акціонерного товариства «Український інноваційний банк»валових витрат за договором добровільного страхування майна (банкомату), який не є власністю позивача, а перебуває в оперативній оренді, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до умов Договору оперативної оренди №SSI.04.001/23, укладеного позивачем (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сервус Систем Інтегрейшн», орендар не пізніше 15-ти календарних днів з моменту передачі обладнання проводить страхування за власний рахунок обладнання на користь орендодавця і надає один із оригіналів страхового договору чи полісу орендодавцю (пункт 9.3 розділу 9 Договору).

Згідно із підпунктом 5.5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 5.4.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку, зокрема, включаються суми будь-яких витрат зі страхування майна платника податку. В положенні даного закону не передбачено, що майно повинно належати платнику податку лише на праві власності.

Суд погоджується з позицією позивача, яка полягає в тому, що оренда банкоматів здійснювалася ним з метою веденням господарської діяльності -обслуговування клієнтів з використання платіжних карток. Банкомати як майно перебували на праві користування у позивача, тому витрати на їх страхування були правомірно віднесені до складу валових витрат. За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставним.

Зазначений висновок суду підтверджений Вищим адміністративним судом України в своєї ухвалі від 01.08.2012.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині невірного розподілу основних фондів по групах, а саме неправильне віднесення охоронно-тривожної сигналізації та металевих ґрат до другої групи основних фондів, замість першої групи, тим самим завищення амортизаційних відрахувань, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 8.2.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

У податковому обліку основні фонди підлягають розподілу за групами згідно підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Наведені положення Закону дають підстави для висновку про те, що одним з основних критеріїв для віднесення основних фондів до першої групи є наявність у них ознак нерухомих речей. Система охоронно-тривожної сигналізації є окремим об'єктом, який складається з ряду приладів, які можуть бути, при необхідності, демонтовані для використання в інших системах, тобто є рухомим об'єктом. Таких самих ознак не мають металеві грати. За своїм функціональним призначенням охоронно-тривожна сигналізація та металеві грати також не є структурним компонентом будівлі чи споруди, оскільки не є їх невід'ємним компонентом.

Охоронно-тривожна сигналізація не є також і передавальним пристроєм, оскільки відповідно до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна»передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для використання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередач, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Таким чином, позивач правомірно відніс охоронно-пожежну сигналізацію та металеві грати до другої групи основних фондів.

Зазначений висновок суду також підтверджений Вищим адміністративним судом України в своєї ухвалі від 01.08.2012.

Аналізуючи встановлене перевіркою порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.9.7 пункту 7.9 статті 7, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стосовно заниження валового доходу у другому кварталі 2005 року на суму коштів 231 687,50 грн., та заниження обсягів продажу, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість в червні 2005 року на суму 231 687,50 грн. коштів, що надійшли до Вінницької філії від товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Декор», суд, із врахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012, бере до уваги наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості попередньої оплати за склоформуючу машину отримав 21.06.2005 кошти в сумі 278 025,00 грн. від товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Декор». Позивач стверджує, що характер надходження коштів від товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Декор»на рахунок банку був невідомий, а Вінницька філія банку 29.06.2005 кошти в сумі 231 687,60 грн. помилково зарахувала на рахунок 3600 як доходи майбутніх періодів.

Відповідно до підпункту 7.9.5 пункту 7.9 статті 7 та 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено особливий порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, зокрема, при здійсненні операцій із заставним майном у випадках, коли заставодержатель у подальшому продає іншим особам об'єкт застави, що перейшов у його власність в рахунок погашення боргових зобов'язань застоводавця, доходи або збитки заставодержателя визначаються на загальних підставах, тобто датою збільшення валового доходу вважається дата здійснення першої події або дата зарахування коштів в рахунок оплати за товар або дата відвантаження товару.

Однак, позивач включив дані доходи до складу валових доходів за підсумками дев'яти місяців 2005 року та врахував в обсяги операцій за липень 2005 року при визначенні податку на додану вартість.

Відповідач, констатуючи факт порушення, не надав суду доказів того, що сплата податку на додану вартість в червні 2005 року, а не в липні 2005 року та включення до складу валових доходів грошових коштів за підсумками дев'яти місяців 2005 року, а не півріччя 2005 року вплинуло на розрахунки з державним бюджетом України. Акт перевірки (сторінки 46 та 106) не містить доказів того, що за наслідками перевірки за названим порушенням позивачеві визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи, що Окружним адміністративним судом міста Києва відповідна інформація з відповідача витребовувалась (ухвала від 01.08.2012 №К-26346), письмові пояснення органу державної податкової служби від 05.09.2012 №1065/9/10-130 не містять доказів визначення позивачеві грошових зобов'язань за названим порушенням.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень із визначення позивачеві грошового зобов'язання із податку на прибуток порушено принцип обґрунтованості і добросовісності, відповідні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Аналізуючи доводи позивача щодо неправомірності нарахування йому грошового зобов'язання з податку на додану вартість, суд бере до уваги наступне.

Як вбачається із акту перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888, відповідачем встановлено порушення пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»Броварською філією акціонерного товариства «Український інноваційний банк»в частині невіднесення до податкового зобов'язання податку на додану вартість суми 2 000,00 грн. за договором комісії на продаж автозапчастин від 21.02.2001 №18/2001 з товариством з обмеженою відповідальністю «Алеко».

Броварською філією акціонерного товариства «Укрінбанк»було укладено договір комісії на продаж автозапчастин від 21.02.2001 №18/2001 з товариством з обмеженою відповідальністю «Алеко». Відповідно до умов договору комісіонер (товариство з обмеженою відповідальністю «Алеко») зобов'язується за дорученням комітента (акціонерного товариства «Укрінбанк») здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу автозапчастин. Зазначені автозапчастини акціонерне товариство «Укрінбанк»(повірений) отримав від приватного підприємця ОСОБА_1 (Довіритель) на підставі договору доручення на продаж майна від 16.08.2000 №2, в якому зазначено, що Довіритель доручає Повіреному реалізувати майно, по цінах та на умовах на розсуд Повіреного. Майно, яке передано відповідно до договору доручення, підлягає реалізації для погашення заборгованості по кредитній угоді від 01.03.2000 №200010.

Відповідно до пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі -комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі -комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Суд дійшов висновку, що у правовідносинах, які склалися під час передачі позивачем товару (автозапчастин), належного приватному підприємцю ОСОБА_1, на продаж товариству з обмеженою відповідальністю «Алеко»позивач діяв як комітент, що в свою чергу обумовлює виникнення у позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилом першої події в порядку, передбаченому пунктом 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Водночас, з урахуванням наявності у позивача кореспондуючого права на податковий кредит, за наслідками перерахування коштів комітенту або надання йому іншого виду компенсації (зокрема, зарахування цих коштів в рахунок погашення заборгованості перед позивачем) відповідач не надав суду докази, які б підтверджували факт впливу порушення позивачем пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»на стан його розрахунків з бюджетом, встановивши дійсну суму заниження податкового зобов'язання акціонерного товариства «Український інноваційний банк»з цього податку.

В письмових поясненнях органу державної податкової служби від 05.09.2012 №1065/9/10-130 відповідач посилається на те, що позивачем не занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в грудні 2005 року.

Аналізуючи питання щодо встановленого перевіркою порушення пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині несплати Оболонською філією акціонерного товариства «Український інноваційний банк»податку на додану вартість у сумі 30 672,68 грн. від операції по переведенню основних фондів до складу невиробничих фондів у разі ліквідації основних виробничих фондів, суд бере до уваги наступне.

Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено переведення позивачем з виробничих фондів до невиробничих фондів приміщення за адресою вул. Героїв Севастополя, будинок 17, місто Київ. Як вбачається з матеріалів справи, вказане приміщення, що раніше використовувалося позивачем як валютний кіоск, використовується як приміщення архіву.

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів таке переведення розглядається для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Суд звертає увагу, що в даному разі використання приміщення як архіву є зміною функціонального призначення такого приміщення, однак, не є свідченням його переведення до складу невиробничих фондів.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про банки і банківську діяльність»всі документи щодо здійснення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, банк зобов'язаний зберігати протягом п'яти років з дня проведення таких операцій.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що використання позивачем приміщення як архіву є, по суті, виконанням законодавчо установлених вимог щодо дотримання належного зберігання документів у банківській сфері, та відповідає господарській діяльності позивача. Наведене виключає можливість віднесення приміщення архіву до невиробничих фондів позивача.

Отже, висновок відповідача про несплату на підставі підпункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»податку на додану вартість за переведення приміщення з основних виробничих фондів до невиробничих є необґрунтованим.

Зазначений висновок суду також підтверджений Вищим адміністративним судом України в своєї ухвалі від 01.08.2012.

За таких обставин, позовні вимоги акціонерного товариства «Український інноваційний банк»щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачеві було визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу відповідача на те, що на порушення розділу 3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) акт перевірки від 16.01.2008 №18/43-10/05839888 не містить інформативних додатків щодо розрахунку донарахованих сум податків, пені, штрафних санкцій. А висновки органу державної податкової служби містять постійні розбіжності в показниках бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ :

Позов акціонерного товариства «Український інноваційний банк»задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 28.01.2008 №0000044310/0, від 08.04.2008 №000044310/1, від 19.06.2008 №00000443310/2, від 19.06.2008 №0000294310/2, від 11.08.2008 №0000044310/3, від 11.08.2008 №0000294310/3.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.