Ухвала

від 23.07.2013 по справі 2а-11183/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2013 р. м. Київ К/800/25227/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря : Гончар Н.О.

представників:

позивача: Бойко Р.Ю., Донченко Т.Г.

відповідача : Кошелєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року

у справі № 2а-11183/12/2670

за позовомАкціонерного товариства «Український інноваційний банк» доОкружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі по тексту - позивач, АТ «Український інноваційний банк») звернулось з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.08.2012 року № К-26346/10 внаслідок скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.01.2008 року №0000044310/0, від 08.04.2008 року №000044310/1, від 19.06.2008 року №00000443310/2, №0000294310/2, від 11.08.2008 року №0000044310/3, №0000294310/3. В іншій частині - в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року апеляційну скаргу ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі № 2а-11183/12/2670 в частині задоволення позовних вимог, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу АТ «Український інноваційний банк», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПС Центрального офісу з ОВПП ДПС залишити без задоволення.

Крім того, скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України із клопотанням про заміну Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на її правонаступника - Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості поданого клопотання та наявності підстав для його задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що CДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку АТ «Український інноваційний банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.09.2007 року, за результатами якої складено акт від 16.01.2008 року №18/43-10/05839888.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 1.22.2 п. 1.22, пп. 1.3.2 п. 1.3 ст. 1 , пп. 4.1.1, пп. 4.1.2, пп 4.1.3, пп. 4.1.4, пп. 4.1.6, п. 4.1 ст. 4 , пп. 5.2.1, пп. 5.2.4 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.4, пп. 5.4.6, пп. 5.4.8, пп. 5.4.10 п. 5.4, пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 , п. 7.6 ст. 7 , пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.4.5 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 , пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 , п. 4.1, п. 4.7 ст. 4 , пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.3, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.01.2008 року №0000024310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій в сумі 1 282 106,14 грн., у тому числі: 647 713,78 грн. - основний платіж, 634 392,36 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 28.01.2008 року №0000044310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 74 483,87 грн., у тому числі: 34 210,08 грн. - основний платіж, 40 273,79 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковим органом залишено без змін, а скарга позивача без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2008 року №000024310/1 та №000044310/1.

В свою чергу, рішенням ДПА у м. Києві від 11.06.2008 року №2481/10/25-114 скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 року №000024310/1 в частині донарахування податку на прибуток внаслідок зменшення перевіркою валових витрат Дніпропетровської філії АТ «Український інноваційний банк» на вартість оренди частини нежитлового приміщення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2008 року №0000294310/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 953 696,01 грн.; та №0000044310/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 74 483,87 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися частково з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, охопленому перевіркою, у портфелі Банку обліковувалися облігації внутрішньої державної позики з податку на додану вартість, емітовані Міністерством фінансів України на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 25.12.2003 року №2014 року «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість» та від 10.08.2004 року №1036 «Деякі питання випуску облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість». У визначені у цих постановах строки Банк отримував кошти в рахунок погашення основної суми боргу за цими облігаціями в розмірі 20% їх номінальної вартості та нарахованих процентів. При цьому, як суму погашеної основної заборгованості, так і суму нарахованих процентів Банк відображав в окремому податковому обліку в порядку пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Однак проценти за вказаними облігаціями не є доходом у розумінні пп. 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Так, відповідно до зазначеної норми під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Зі змісту викладеного вбачається, що доходами, які відображаються в окремому податковому обліку платника, є сума коштів, отримана платником податку внаслідок відчуження цінних паперів, або розмір його заборгованості, в рахунок погашення якої відчужено цінні папери.

У той же час проценти є доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. Тобто, за своєю правовою природою проценти на суму заборгованості по облігаціям є платою за користування коштами, що підлягають виплаті за цими облігаціями, а виплата таких процентів обумовлюється саме користуванням чужими коштами, а не здійсненням операцій з цінними паперами.

Відповідно до вимог пп. 4.1.2, 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами, а також доходи у вигляді процентів, роялті, володіння борговими вимогами, доходів від здійснення операцій лізингу (оренди), а також дивідендів (крім тих, які не підлягають включенню до валового доходу відповідно до пп. 7.8.6 п. 7.8 ст. 7 цього Закону ).

Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового орану про заниження позивачем суми оподатковуваного доходу під час визначення бази оподаткування податком на прибуток ґрунтується на тому, що Банком не включено до валового доходу відсотки у сумі 1 697,26 грн., які підлягали нарахуванню у березні-квітні 2007 року за кредитною угодою від 19.03.2001 року № 022, укладеною з приватною фірмою «Мастранс».

Умовами мирової угоди від 05.04.2007 року №2-6720/04 передбачалося погашення заборгованості названого позичальника перед Банком малим підприємством «Сатурн».

Згідно протоколу засідання кредитної комісії Луцької філії АТ «Український інноваційний банк» від 01.03.2007 року № 034 з 01.03.2007 року призупинено нарахування відсотків за кредитною угодою від 19.03.2001 року №022 у зв'язку із задоволенням клопотання МП «Сатурн» та підготовкою мирової угоди.

В свою чергу слід зазначити, що сторонами не заперечується факт не нарахування відсотків за кредитною угодою від 19.03.2001 року №022 протягом березня-квітня 2007 року на підставі названого протоколу засідання кредитної комісії. При цьому, сума заборгованості за кредитною угодою, зазначена в мировій угоді, відповідає сумі заборгованості, що зазначена в протоколі засідання кредитної комісії Луцької філії акціонерного товариства «Український інноваційний банк»від 01.03.2007 року №034 і становить 141 690,34 грн. Зазначеним вище, підтверджується факт відсутності нарахування відсотків за названою кредитною угодою протягом березня-квітня 2007 року.

Таким чином, суди правомірно визнали необґрунтованим висновок органу державної податкової служби щодо заниження валового доходу за цей період з огляду на відсутність такого доходу.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що АТ «Український інноваційний банк» порушено пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 , пп. 12.2.1 та пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині неправомірного завищення валових витрат на загальну суму 102 080,46 грн. від операції по формуванню страхового резерву, створеного під знецінення простих іменних акцій ВАТ «Кінто» ВАТ «УкрКарт» з відповідним відображенням по рядку 04.3 «Сума коштів внесених до страхового резерву».

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону .

Згідно пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що з урахуванням положень пп. 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону .

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами попередніх інстанцій 31.08.2005 року позивач до складу валових витрат відніс суми страхового резерву, створеного під знецінення простих іменних акцій ВАТ «КІНТО» на загальну суму 78 080,46 грн. та ВАТ «УкрКарт» на загальну суму 24000,00 грн. з відповідним відображення в рядку 04.3 «Сума коштів, внесених до страхового резерву».

Таким чином, умовами формування страхового резерву в порядку наведених положень Закону є, зокрема, наявність боргу та існування ризику його неповернення. Разом з тим, акції належать до класу пайових цінних паперів, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 195 Цивільного кодексу України засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента та, на відміну від векселів, облігацій - боргових цінних паперів, не засвідчують відносин боргу між держателем акцій та їх емітентом. Наслідком знецінення акцій є неодержання акціонером очікуваного доходу, а не неповернення заборгованості.

Отже, оскільки страховий резерв під інші активні операції банку, які не супроводжуються виникненням боргових вимог, не впливає на формування валових витрат, то за даних обставин відсутні підстави для включення позивачем коштів на формування страхового резерву за спірними операціями до складу валових витрат.

Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 , пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку із не включенням філіями банку до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді заборгованості, що залишились нестягнутими після закінчення строку позовної давності, по Луцькій (3 932,53 грн.), Оболонській (156,97 грн.) та Київській (3 817,95 грн.) філіях АТ «Укрінбанк».

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п. 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» .

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правомірно визнали необґрунтованими висновки акту перевірки в частині заниження позивачем валових доходів на загальну суму 7 907,45 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки було зазначено про порушення АТ «Український інноваційний банк» п. 1.32 ст. 1 , п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму 115 319,008 грн. за договорами про надання флористичних послуг, укладеними між акціонерним товариством «Укрінбанк», ТОВ «Флоріна» та ТОВ «Тюльпан».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці та інше.

Згідно п. 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Цим законом не обмежено можливість віднесення до складу валових тих витрат, які здійснені з метою надання виробничим приміщенням вигляду, придатного для здійснення у них господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Флоріна» та ЗАТ «Тюльпан» укладено договори від 03.03.2004 року та від 20.03.2006 року по виконанню робіт по флористичному оформленню виробничих приміщень позивача.

Надані флористичні послуги полягали в оформленні виробничих приміщень банку, в яких надаються послуги по обслуговуванню клієнтів, предметами інтер'єру, виготовленими із сухих (штучних) або живих квіткових композицій. Оскільки ці послуги придбавалися з метою підвищення рівня обслуговування клієнтів, створення позитивного іміджу банку, це обумовлює господарський характер цих послуг. Оцінка необхідності цих витрат для господарської діяльності позивача, чи їх доцільності не входить до компетенції податкового органу.

Таким чином, зменшення оподатковуваного доходу позивача на суму витрат на оплату флористичних послуг відповідає правилам формування валових витрат, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Суди попередніх інстанцій правомірно визнали безпідставними висновки податкового органу про порушення позивачем пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення Рівненською філією АТ «Український інноваційний банк» валових витрат за договором добровільного страхування майна (банкомату), який не є власністю позивача, а перебуває в оперативній оренді, виходячи з наступного.

Згідно пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 5.4.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку, зокрема, включаються суми будь-яких витрат зі страхування майна платника податку. В положенні даного закону не передбачено, що майно повинно належати платнику податку лише на праві власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Договору оперативної оренди №SSI.04.001/23, укладеного між позивачем (орендар) та ТОВ «Сервус Систем Інтегрейшн», орендар не пізніше 15-ти календарних днів з моменту передачі обладнання проводить страхування за власний рахунок обладнання на користь орендодавця і надає один із оригіналів страхового договору чи полісу орендодавцю (пункт 9.3 розділу 9 Договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оренда банкоматів здійснювалася позивачем з метою веденням господарської діяльності - обслуговування клієнтів з використання платіжних карток. Банкомати як майно перебували на праві користування у позивача, тому витрати на їх страхування були правомірно віднесені до складу валових витрат.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно не прийняли до уваги висновки податкового органу про порушення АТ «Український інноваційний банк» пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині невірного розподілу основних фондів по групах, а саме на неправильне віднесення охоронно-тривожної сигналізації та металевих ґрат до другої групи основних фондів, замість першої групи, тим самим завищення амортизаційних відрахувань.

Щодо висновків викладених в акті перевірки про порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , пп. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 , пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , заниження валового доходу у другому кварталі 2005 року на суму коштів 231 687,50 грн., та заниження обсягів продажу, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість в червні 2005 року на суму 231 687,50 грн. коштів, що надійшли до Вінницької філії від ТОВ «ВКФ «Декор», суди попередніх інстанцій вірно зазначили наступне.

Підпунктом 7.9.5 п. 7.9 ст. 7 та 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено особливий порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, зокрема, при здійсненні операцій із заставним майном у випадках, коли заставодержатель у подальшому продає іншим особам об'єкт застави, що перейшов у його власність в рахунок погашення боргових зобов'язань заставодавця, доходи або збитки заставодержателя визначаються на загальних підставах, тобто датою збільшення валового доходу вважається дата здійснення першої події або дата зарахування коштів в рахунок оплати за товар або дата відвантаження товару.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості попередньої оплати за склоформуючу машину отримав 21.06.2005 року кошти в сумі 278 025,00 грн. від ТОВ «ВКФ «Декор». Позивач стверджував, що характер надходження коштів від ТОВ «ВКФ «Декор» на рахунок банку був невідомий, а Вінницька філія банку 29.06.2005 року кошти в сумі 231 687,60 грн. помилково зарахувала на рахунок 3600 як доходи майбутніх періодів.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включив дані доходи до складу валових доходів за підсумками дев'яти місяців 2005 року та врахував в обсяги операцій за липень 2005 року при визначенні податку на додану вартість.

Таким чином, прийнятті оскаржувані податкові повідомлення-рішення із визначення позивачеві грошового зобов'язання із податку на прибуток підлягають скасуванню.

Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» , а саме - в частині невіднесення до податкового зобов'язання податку на додану вартість суми 2 000,00 грн. за договором комісії на продаж автозапчастин від 21.02.2001 року №18/2001 з ТОВ «Алеко» Броварською філією АТ «Український інноваційний банк».

Відповідно до п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону , а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

З матеріалів справи вбачається, що Броварською філією АТ «Укрінбанк» було укладено договір комісії на продаж автозапчастин від 21.02.2001 року №18/2001 з ТОВ «Алеко». Відповідно до умов договору комісіонер (ТОВ «Алеко») зобов'язується за дорученням комітента (АТ «Укрінбанк») здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу автозапчастин. Зазначені автозапчастини АТ «Укрінбанк» (повірений) отримав від приватного підприємця ОСОБА_5 (Довіритель) на підставі договору доручення на продаж майна від 16.08.2000 №2, в якому зазначено, що Довіритель доручає Повіреному реалізувати майно, по цінах та на умовах на розсуд Повіреного. Майно, яке передано відповідно до договору доручення, підлягає реалізації для погашення заборгованості по кредитній угоді від 01.03.2000 року №200010.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у правовідносинах, які склалися під час передачі позивачем товару (автозапчастин), належного приватному підприємцю ОСОБА_5, на продаж ТОВ «Алеко» позивач діяв як комітент, що в свою чергу обумовлює виникнення у позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилом першої події в порядку, передбаченому пунктом 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» . Водночас, з урахуванням наявності у позивача кореспондуючого права на податковий кредит, за наслідками перерахування коштів комітенту або надання йому іншого виду компенсації (зокрема, зарахування цих коштів в рахунок погашення заборгованості перед позивачем) відповідач не надав суду докази, які б підтверджували факт впливу порушення позивачем пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» на стан його розрахунків з бюджетом, встановивши дійсну суму заниження податкового зобов'язання акціонерного товариства «Український інноваційний банк» з цього податку.

Щодо встановленого перевіркою порушення п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині несплати Оболонською філією АТ «Український інноваційний банк» податку на додану вартість у сумі 30 672,68 грн. від операції по переведенню основних фондів до складу невиробничих фондів у разі ліквідації основних виробничих фондів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку , що використання позивачем приміщення як архіву є, по суті, виконанням законодавчо установлених вимог щодо дотримання належного зберігання документів у банківській сфері, та відповідає господарській діяльності позивача. Наведене виключає можливість віднесення приміщення архіву до невиробничих фондів позивача.

Відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів таке переведення розглядається для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді М.І. Костенко Н.Є. Маринчак