Рішення

від 20.11.2012 по справі 5006/16/50пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.12 р. Справа № 5006/16/50пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого судді Осадчої А.М.

судді Кучерявої О.О.

судді Стукаленко К.І.

за участю секретаря

судового засідання Мітронової А.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - органу центральної влади, яке уповноважило і передало право здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача:

1. Військова частина А3641 м.Вінниця,

2. Військова частина А0820 м.Васильків Київська область,

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтез» м.Донецьк

про визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року недійсними, застосування двосторонньої реституції,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Брильов О.С. прокурор за посвідченням № 178 від 08 серпня 2011р.,

від позивачів: не з'явився,

від відповідача: Дорожкін І.В. - директор підприємства,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: Косовець К.М. за довіреністю №35/273-2/11/632 від 15.06.2012р.

від третьої особи 3: Ярошевич І.С. за довіреністю від 03.09.2012року

СУТЬ СПРАВИ:

26.04.2012року Військовий прокурор Донецького гарнізону (далі-прокурор) звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - органу центральної влади, яке уповноважило і передало право здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська (далі - КЕВ м.Луганська) з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк (далі - ТОВ «ВФ «Віка») про визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року недійсними, застосування двосторонньої реституції.

Ухвалою від 28.04.2012року вказана позовна заява прийнята судом до розгляду, порушене провадження у справі №5006/16/50пд/2012.

Ухвалою від 17.05.2012року суд на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача зазначених у позові осіб, а саме: Військову частину А3641 м.Вінниця, Військову частину А0820 м.Васильків Київська область.

Ухвалою господарського суду від 14.06.2012р. розгляд справи за клопотанням прокурора продовжено на п'ятнадцять днів з 26.06.2012року по 11.07.2012року.

Розпорядженням заступника голови суду від 10.07.2012року для розгляду справи №5006/16/50пд/2012 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя - Осадча А.М., судді: Фурсова С.М., Захарченко Г.В.

Ухвалою господарського суду від 26.07.2012р. на підставі ст.27 ГПК України за клопотанням Військового прокурора Донецького гарнізону залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтез» м.Донецьк (далі - ТОВ «Синтез»), яке на час розгляду справи є власником спірного об'єкту нерухомості.

У зв'язку із знаходження судді Захарченко Г.В. на лікарняному, судді Фурсової С.М. - у відпустці, розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 06.09.2012року склад судової колегії змінено, внаслідок чого справа розглядається у складі колегії суддів: головуючий суддя - Осадча А.М., судді: Сич Ю.В., Уханьова О.О.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 20.09.2012року склад судової колегії змінено, справа розглядається у складі колегії суддів: головуючий суддя - Осадча А.М., судді: Стукаленко К.І., Кучерява О.О.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався.

У судовому засіданні 15.11.2012р. судом досліджені матеріали справи №30/29а, яка витребувана з цією метою з архіву суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що укладенням угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року командування військової частини А4491 фактично провело реалізацію військового майна - будівлі споруди №87/1 - гараж у власність відповідача з порушенням вимог діючого законодавства України, а саме, ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п.п. 5,7,8,12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил; військова частина А4491 не мала господарської компетенції, а також цивільної дієздатності (ст. 92 Цивільного кодексу України) щодо реалізації та передачі спірного майна у власність відповідача; правочин, укладений між сторонами, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки пункти спірної угоди, які обумовлюють розбирання військових споруд та будівель, рекультивацію земель відповідачем не були виконані взагалі. Прокурор стверджує, що про факт укладання спірних угод дізнався 12.04.2012року під час ознайомлення у господарському суді Донецької області з матеріалами справи №30/29а.

17.05.2012року, 10.07.2012року, 23.10.2012року Військовою прокуратурою Донецького гарнізону надані суду письмові пояснення, відповідно до яких остання підтримує свої позовні вимоги з наведених підстав.

На підтвердження зазначених у позові обставин прокурор надав суду належним чином засвідчені копії: угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року, додаткової угоди №3 від 11.02.2004року, квитанції, схеми здійснення правонаступництва військових частин, наказу Міністра оборони №471 від 21.10.2004року, витягу з директиви Головнокомандуючого повітряних сил Збройних сил України №350/120/1 від 02.12.2004року, наказу Головнокомандуючого повітряних сил Збройних сил України №137 від 29.04.2005року, наказу Начальника південного територіального квартирно-експлуатаційного управління №28 від 17.11.2005року, листів №475 від 21.12.2007року, №322/1/6467 від 24.10.2007року, №322/1/3796 від 19.06.2007року, №350/157/2/910 від 30.10.2007року, рішення господарського суду Донецької області від 08.05.2006року у справі №30/29а, протоколу огляду будівлі від 02.06.2012року з додатками, договору купівлі - продажу від 25.09.2006року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12001706 від 29.09.2006року, листа КП БТІ м.Донецька №21846 від 06.07.2012року.

Нормативно свої вимоги прокурор обґрунтовує ст.48, главою 5 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), ст.ст. 92, 202, 203, 204, 215, 216, 227, 317, 319, 326, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 55, 173, 174, 193, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) нормами Закону України «Про прокуратуру», «Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000року.

Прокурор у судовому засіданні 20.11.2012року підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, заперечував проти ствердження відповідача щодо обізнаності військової прокуратури Донецького гарнізону з фактом укладання спірних угоди та додаткової угоди до неї раніше 12.04.2012року.

Представник Міністерства оборони України був присутнім у судових засіданнях 14.06.2012року, 03.07.2012року, 26.07.2012року, 21.08.2012року, 24.10.2012року, 15.11.2012року надавав усні пояснення, згідно яких повністю підтримав заявлені позовні вимоги, та просить їх задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві та наступних письмових поясненнях до неї.

У судове засідання 20.11.2012року представник Міністерства оборони України не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином безпосередньо у судовому засіданні 15.11.2012року, про що зазначено у протоколі судового засідання, та шляхом направлення копії ухвали суду про відкладення розгляду справи на адресу Міністерства оборони України.

У письмових поясненнях №1131 від 16.05.2012року КЕВ м.Луганська просить позовні вимоги задовольнити, зазначає, що є правонаступником розформованої Квартирно-експлуатаційної частини м.Донецька, під час приймання - передачі фондів будівля 87/1 військового містечка №12 м.Донецька не передавалась, на облік не прийнята, позивач вважає, що дану будівлю було передано у користування третім особам незаконно. На підтвердження доводів, викладених у поясненнях, КЕВ м.Луганська надав належним чином засвідчені копії Положення про КЕВ м.Луганська, довідки з ЄДРПОУ, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, витягу з наказу начальника південно-східного територіального квартино-експлуатаційного управління (по стройовій частині) №8 від 10.06.2011року, наказу начальника південного територіального квартирно-експлуатаційного управління №28 від 17.11.2005року.

У письмових поясненнях, які отримані судом 14.06.2012року вх№0610/11050, КЕВ м.Луганська підтримує позовні вимоги з підстав, які зазначені у позовній заяві.

На підтвердження своєї правової позиції КЕВ м.Луганська надано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: акту списання будівлі (споруди) від 08.07.2002року, ситуаційного плану військового містечка №12 від 08.09.1987року, топозйомки території, що зайнята військовою частиною, інвентаризаційної відомості, акту приймання-передачі казармено - житлового фонду військовою частини №12 м.Донецька.

Представник КЕВ м.Луганська був присутнім у судових засіданнях 14.06.2012року, 03.07.2012року, 26.07.2012року, 21.08.2012року, 24.10.2012року, 15.11.2012року, підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав зазначених у відповідних письмових поясненнях.

У судове засідання 20.11.2012року представник КЕВ м.Луганська не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином безпосередньо у судовому засіданні 15.11.2012року, про що зазначено у протоколі судового засідання, та шляхом направлення копії ухвали суду про відкладення розгляду справи на адресу КЕВ м.Луганська.

Представник Військової частини А3641 м.Вінниця у судові засідання жодного разу не з'явився, письмових пояснень по суті заявленого позову не надав, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином у порядку встановленому Інструкцією з діловодства в господарський судах України, затверджена наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (із змінами та доповненнями), докази чого містяться у матеріалах справи.

Представник Військової частини А0820 м.Васильків Київська область у судовому засіданні 20.11.2012року підтримав позовні вимоги, що заявлені прокурором, з підстав зазначених у позові, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач - ТОВ «ВФ «Віка» надав суду відзив на позовну заяву, який отриманий судом 04.10.2012року за вх№06102/2604, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року, застосування двосторонньої реституції, посилаючись на той факт, що відповідачем виконані роботи, передбачені спірними угодами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання - передачі, що узгоджені всіма необхідними інстанціями та довідкою командира Військової частини А4491; спірні угоди з боку Військової частини А4491 укладені командиром на підставі п.3.1.3 наказу Міністерства оборони України №300 від 16.07.1997року та Постанови Кабінету Міністрів України №668 від 28.11.1992року; передача списаного військового майна здійснена за відповідними погодженням з боку командуючого складу Збройних Сил України; правомірність передачі спірного військового майна підтверджена у довідці КРУ у Донецькій області від 23.09.2004року; на підставі доповідної записки радника Міністра оборони України розпорядженням Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року затверджена передача спірного майна. Відповідач вважає, що КЕВ м.Луганська не є належним позивачем, оскільки частина гаражу №87/1 не належала йому на праві власності та дане військове майно не передавалось на облік КЕВ м.Луганська у процесі ліквідації Донецької КЕЧ.

У клопотанні б/н від 10.10.2012року, яке отримано судом 11.10.2012року за вх.№0610/11053, ТОВ «ВФ «Віка» вказує на те, що про факт укладання угод, які оспорюються, військова прокуратура Донецького гарнізону була повідомлена шляхом направлення на її адресу Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року(п.9 переліку розсилки документу); прокурором не доведено, що про факт укладання спірних угод він дізнався тільки під час ознайомлення у квітні 2012року з матеріалами справи №30/29а, оскільки не надано безпосередніх доказів такого ознайомлення. Виходячи з вказаних доводів, відповідач зазначає, що строк позовної давності для звернення з позовними вимогами для прокурора сплив 04.11.2007року, просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у позові на підставі ст. 267 ЦК України.

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав суду належним чином засвідчені копії: угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року, додаткової угоди №3 від 11.02.2004року, довідки командира Військової частини А4491 Романова І.Ю., квитанції, акту №87/1 від 05.12.2003року, акту приймання-передачі споруди №87 (гараж) КЖФ військового містечка №12 до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року від в/ч А4491 до ТОВ «Віка», доповідної записки радника Міністра оборони України з розпорядженням Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року, технічного паспорту КП БТІ м.Донецька на гараж літ.А-1 №121 «г» по вул.Стратонавтів, м.Донецьк, рішення виконавчого комітету Київської районної у м.Донецьку ради №227/3 від 10.08.2005року, рішення виконавчого комітету Київської районної у м.Донецьку ради №368 від 09.11.2005року, листа Донецької КЕЧ №1251 від 28.12.2005року, акту списання будівлі (споруди), Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року, довідки КРУ у Донецькій області від 23.09.2004року.

16.11.2012року ТОВ «ВФ «Віка» за супровідним листом надало через канцелярію суду за вх.№0610/22061, фотокопії перших аркушів Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року та розпорядження Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року.

У судовому засіданні 20.11.2012року представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності.

ТОВ «Синтез» у письмових поясненнях від 20.09.2012року, які отримані судом 20.09.2012року за вх.№ 0610/17958, вказує на те, що час розгляду справи є власником спірного майна, зокрема, набуло право власності на майно на підставі договору купівлі - продажу від 25.09.2006року. ТОВ «Синтез» вважає, що прокурор при зверненні з позовом пропустив строк позовної давності, який повинен обчислюватись від дати укладання оскаржуваних угод, оскільки прокурор не довів факт ознайомлення з матеріалами справи №30/29а, з клопотанням про поновлення строку позовної давності з зазначенням поважних причин пропуску такого строку прокурор до суду не звертався.

У судовому засіданні 20.11.2012року представник ТОВ «Синтез» просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

Відповідно до положень статті 811 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями до суду про здійснення фіксації судового розгляду справи за допомогою технічних засобів учасники процесу не звертались.

Вислухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, дослідивши представлені в порядку статті 43 ГПК України докази, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги щодо визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року недійсними, застосування двосторонньої реституції заявлені прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як органу центральної влади, яке уповноважило і передало право здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська.

Стаття 14 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934-XII від 06.12.1991 року передбачає, що майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.(ст.15 вказаного Закону).

Міністерство оборони згідно ст. 10 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991року як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Таким чином, Міністерство оборони за наявності належних правових підстав визначено прокурором в якості позивача як орган державної влади, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади в сфері оборони. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганська у даній справі виступає як правонаступник ліквідованої Донецької КЕЧ району згідно наказу начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління № 28 від 17.11.2005р. (арк. справи 43,том1). Факт прийняття на баланс КЕВ м.Луганська майна Донецької КЕЧ підтверджується актом приймання-передачі казармено - житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива та території військового містечка №12 військової частини А03406.(арк. справи 12-14,том3).

Ствердження відповідача та ТОВ «Синтез», що КЕВ м.Луганська не є належним позивачем у справі внаслідок того, що спірне майно ніколи на його баланс не передавалось, не є доцільним в розумінні вищевикладеного, оскільки у даному випадку КЕВ м.Луганська виступає не як власник майна безпосередньо на час виникнення спірних правовідносин, а як правонаступник прав та обов'язків Донецької КЕЧ району після укладання угод, що оспорюються. При цьому сам факт правонаступництва відповідачем та третьою особою не заперечується.

З огляду на викладене, Військовий прокурор Донецького гарнізону обґрунтовано заявив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - органу центральної влади, яке уповноважило і передало право здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 687-р «Про безоплатну передачу цілісних майнових комплексів військових містечок у власність (спільну власність) територіальних громад» від 12.12.2002року затверджено перелік цілісних майнових комплексів військових містечок, які безоплатно передаються у власність (спільну власність) територіальних громад. У вказаному переліку, зокрема, для передачі зазначено військове містечко № 12 (м. Донецьк) - у власність територіальної громади м. Донецька.

Докази фактичної безоплатної передачі військового містечка № 12 м.Донецьку у власність територіальній громаді відсутні у зв'язку з відмовою у прийнятті цього містечка органами місцевої влади.

19.11.2003р. між військовою частиною А4491 (далі - Замовник) та ТОВ «Віка» (далі -Підрядник) укладена угода №001-п-191103 про передання списаної будівлі споруди №87/1 - гараж, 1978року будування загальною площею 300м2, розташованої за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко №12, під розбирання, п.2.1 якої передбачено, що Замовник доручає, а Підрядник виконує у відповідності з умовами договору роботу по розбиранню споруди № 87/1 військової частини А4491, яка розташована за адресою: м.Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12.

Пунктом 2.2 угоди №001-п-191103 від 19.11.2003р. передбачено, що Підрядник доставляє матеріали після розбирання споруд військової частини А4491, власним транспортом та складує на складі КЕС військової частини в м. Маріуполі, або перераховує грошові кошти у сумі не більше, чим вказано в акті на списання будівель та споруд.

Замовник в зв'язку з відсутністю грошових засобів на розбирання списаних споруд, розташованих за адресою: м.Донецьк, вул. Стратонавтів, військове містечко № 12, а також спеціальної техніки та спеціальних механізмів , робочих зі спеціальною підготовкою передає Підряднику для безкоштовного розбирання споруди №87/1 військової частини А4491 військового містечка №12.

Підрядник за власні кошти проводить роботи по рекультивації землі на загальній площі 3,5га, а також проводить безкоштовне розбирання споруди № 87/1 військової частини А4491 військового містечка № 12, безкоштовно транспортує і складує матеріали на склад КЕС за участю приймальної комісії, яка визначена наказом командира військової частини А4491 в м.Маріуполі, або перераховує кошти за матеріали, що залишилися від розбирання споруд на розрахунковий рахунок військової частини А4491 в разі неможливості транспортування у м.Маріуполь чи іншими складними умовами, але не більше суми, яка визначена в акті на списання (п.п.4.1, 4.2 угоди №001-п-191103).

Відповідно до п. 5.5 угоди залишкова вартість списаної споруди № 87/1 військової частини А4491 згідно актів списання складає 700грн.00коп.

Факт списання наведеного майна підтверджується наявним у матеріалах справи актом списання будівлі (споруди), що затверджений 08.07.2002року Командуючим військовою частиною А0151 генерал-майором Хрус О.М.(арк справи 93, том1).

Підрядник з моменту виконання всіх умов угоди бере на себе відповідальність по утриманню, охороні, ремонту та іншим експлуатаційним діям і несе повну юридичну відповідальність за будівлі та споруди військового містечка №12.(п.5.7 угоди).

Пункт 5.8 угоди передбачає обов'язок Підрядника оформити земельну ділянку, яка знаходиться під спорудою №87/1 військової частини А4491 з моменту отримання Підрядчиком акту приймання матеріалів на склад КЕС або отримання грошових коштів фінансовою службою військовою частиною А4491 від Підрядника.

Пунктом 5.12 угоди передбачено, що Міністерство оборони України в особі військової частини А4491 бере на себе обов'язок про передачу споруди № 87/1 Підряднику після виконання вищезазначених умов.

Угода про передачу споруди під розбирання вступила в силу з моменту підписання. Термін виконання Підрядником усіх робіт, перерахованих у даному договорі до 10.12.2003року. (п.5.13 угоди).

Вказана угода підписана з боку Замовника командиром військової частини А4491 полковником Романовим І.Ю., від Виконавця (Підрядника) - директором ТОВ «ВФ «Віка» Дорожкіним І.В., підписи вказаних осіб засвідчені відповідними печатками.

Угода №001-п-191103 від 19.11.2003р. узгоджена головним інженером-заступником начальника Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України майором Журавльовим В.А., про що свідчить його підпис та печатка Донецької КЕЧ району, та Командуючим військовою частиною А0151 генерал-майором Хрус О.М., про що свідчить підпис та печатка на даному договорі.

Згідно п. 5.2 угоди всі зміни і доповнення в цю угоду оформлюються сторонами додатковими угодами, які є невід'ємною частиною даного договору.

Додатковою угодою № 3 від 11.02.2004 року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. сторони домовилися про прийом-передачу від військової частини А4491 до ТОВ «ВФ «Віка» будівлі №87/1, згідно опису №1, розташованої за адресою: м. Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко № 12, під повну юридичну відповідальність з гарантією розбирання, повної рекультивації земельної ділянки, охорони, утримання, ремонту та використанням в інших цілях.

Додатковою угодою № 3 від 11.02.2004 року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. засвідчений факт про перерахування ТОВ «ВФ «Віка» коштів за вищевказану будівлю платіжним дорученням № 85 від 11.12.2003 року у сумі 700грн.

Належним чином засвідчена копія квитанції про перерахування грошових коштів в сумі 700грн. з призначенням платежу: „ договір №001-п-191103 від 19.11.2003р. за будівельні відходи, щебень" залучена до матеріалів справи.(арк. справи 22, том1).

Вказаною додатковою угодою засвідчено те, що військова частина А4491 передала, а ТОВ «ВФ «Віка» прийняло: частину будівлі №87 - гараж площею 300 м2 з казамерно - житлового фонду військового містечка №12 по вул. Стратонавтів, м.Донецьк, комунальні споруди та об'єкти благоустрою військового містечка №12, по вул. Стратонавтів, Міністерства оборони України згідно опису №2, що мають безпосереднє відношення до переданої частини будівлі; копії переписки військової частини А4491 з органами місцевого самоврядування та облдержадміністрації за переданою будівлею.

Вказана додаткова угода підписана з боку Замовника командиром військової частини А4491 полковником Романовим І.Ю., від Виконавця (Підрядника) - директором ТОВ «ВФ «Віка» Дорожкіним І.В., підписи вказаних осіб засвідчені відповідними печатками.

Додаткова угода № 3 від 11.02.2004 року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. узгоджена головним інженером-заступником начальника Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України майором Журавльовим В.А., про що свідчить його підпис та печатка Донецької КЕЧ району, та Командуючим військовою частиною А0151 генерал-майором Хрус О.М., про що свідчить підпис та печатка на даному договорі.

На підтвердження виконання сторонами умов угоди №001-п-191103 від 19.11.2003р. та додаткової угоди № 3 від 11.02.2004 року до неї є підписані сторонами угоди акт №87/1 від 15.12.2003року, що засвідчує факт приймання - передачі ТОВ «ВФ «Віка» від військової частини А4491 будівлі №87/1 - гараж, 1978року будування загальною площею 300м2, розташованої за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко №12 з моменту передачі грошових коштів військовою частиною А4491 (арк. справи 51-52,том2), та відповідний акт приймання-передачі будівлі від 23.06.2004року.(арк. справи 53 -55, том2).

Безпосередні учасники укладання спірної угоди та додаткової угоди в особі військової частини А4491 та Донецької квартирно-експлуатаційної частини району не залучалися господарським судом до участі у розгляді даного спору у зв'язку з їх ліквідацією.

Зокрема, з листа Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних сил України № 322/1/6467 від 24.10.2007 вбачається, що військова частина А4491 станом на 30.11.2004року відповідно до вимог директиви Міністра оборони України № 312/1/014 від 18.06.2004року розформована, ідентифікаційний код 08443978 - анульовано; Донецька квартирно-експлуатаційна частина району станом на 31.12.2005року відповідно до вимог директиви Міністра оборони України № 322/1/-20 від 11.11.2005року розформована, ідентифікаційний код 08285479 -анульовано.(арк. справи 47, том 1).

Військова частина А0151 (49 корпус ППО України, якому безпосередньо була підпорядкована військова частина А4491), управління капітального будівництва військ ППО України, якому була безпосередньо підпорядкована Донецька КЕЧ району військ ППО України (юридичні особи, які письмово узгоджували укладання та підписання оспорюваних військовим прокурором правочинів) до подачі позовної заяви були реорганізовані, що привело до залучення до участі у даній справі в якості третіх осіб їх правонаступників -військову частину А0820 та військову частину А3641.

Факт правонаступництва військовим прокурором, сторонами та третіми особами не оспорюється.

Предмет позовних вимог - визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. недійсними, застосування двосторонньої реституції, оскільки укладенням вищевказаних угод командування військової частини А4491 фактично провело реалізацію військового майна у власність відповідача з порушенням вимог діючого законодавства України, зокрема, ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п.п. 5,7,8,12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000р.; військова частина А4491 не мала господарської компетенції, а також цивільної дієздатності (ст. 92 Цивільного кодексу України) щодо реалізації та передачі спірного майна у власність відповідача; правочин, укладений між сторонами, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки пункти спірної угоди, які обумовлюють розбирання військових споруд та будівель, рекультивацію земель відповідачем не були виконані взагалі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ЦК УРСР, ЦК України, ГК України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочинів недійсними, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що угода №001-п-191103 від 19.11.2003року підпадає під правове регулювання ЦК УРСР, який діяв на момент вчинення спірного правочину, а додаткова угода №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. підпадає під правове регулювання ЦК України, який діяв на момент вчинення зазначеного правочину.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ст.48ЦК УРСР).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оспорювані угода та додаткова угода за своїм змістом згідно ст. 628 ЦК України містять елементи різних правочинів: 1) підряду на виконання робіт щодо розбирання списаних будівель та споруд, інших робіт; 2) купівлі-продажу будівельних матеріалів після розбирання будівель та споруд (у разі неможливості або нерентабельності їх перевезення та складування на території військової частини у м. Маріуполі); 3) купівлі-продажу об'єктів нерухомого військового майна.

Вказаною нормою ЦК України передбачено, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Будь-яких особливостей в цій частині оспорювані угоди не передбачали, тому до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню акти цивільного законодавства, якими регулюються правовідносини підряду та купівлі-продажу військового майна.

Як виходить з пунктів спірної угоди, які зазначені вище, після виконання Підрядником наступних умов: доставки матеріалів після розбирання споруд військової частини А4491, власним транспортом та складування на складі КЕС військової частини в м. Маріуполі, або перерахування грошових коштів у сумі не більше, чим вказано в акті на списання будівель та споруд; робіт по рекультивації землі, а також безкоштовного розбирання споруди № 87/1 військової частини А4491 військового містечка № 12, Замовник в особі військової частини А4491 бере на себе обов'язок про передачу споруди № 87/1 Підряднику. При цьому термін виконання Підрядником усіх робіт, перерахованих у даному договорі до 10.12.2003року. (п.5.13 угоди).

Проте, відповідно до матеріалів справи відповідач в повному обсязі не виконав умови наведеної угоди, оскільки відповідно до протоколу огляду від 02.06.2012року, який проводився Заступником військового прокурора Донецького гарнізону в присутності понятих, колишнього інженера - заступника начальника Донецької квартирно-експлуатаційної частини району військ ППО України підполковника запасу Журавльова В.А. на території колишньої військової частини - військове містечко № 12 у м. Донецьку на вул.Стратонавтів, та яким встановлена фактична наявність об'єкта спірного нерухомого майна без слідів їх розбирання (фото таблиця додана до протоколу огляду).(арк. справи 96-98, том 1).

Внаслідок викладеного, суд прийшов до висновку про відсутність спрямованості вказаних правочинів на реальне настання правових наслідків, які ними були обумовлені. Предметом підрядних робіт у спірному правочині було розбирання військових будівель та споруд, перевезення та складування матеріалів, які залишаться після розбирання, на території військової частини; предметом купівлі будматеріалів було отримання матеріалів та перерахування грошових коштів за вказані матеріали у сумі не більше, ніж вказано в акті про списання будівель та споруд.

Сторонами не представлено жодного доказу про реальні наміри сторін в дійсності виконувати умови спірних правочинів стосовно розбирання будівлі на матеріали, купівлю-продаж саме цих матеріалів. Такі наміри повинні бути підтверджені відповідним кошторисом вартості виконання підрядних робіт, графіком виконання таких робіт, актами виконання підрядних робіт установленої форми, довідками вартості виконаних робіт, актами прийому-передачі будівельних матеріалів після розбирання спірних будівель та іншими документами, які складаються між сторонами при наявності наміру здійснити правовідносини, направлені на реальне виконання підрядних робіт та купівлю-продаж матеріалів.

Підрядник після приймання від Замовника будівлі без виконання підрядних робіт звернувся до господарського суду із позовом про визнання права власності на отриманий для розбирання об'єкт нерухомості. Зокрема, рішеннями господарського суду Донецької області від 08.05.2006року у справі №30/29а за ТОВ «ВФ «Віка» визнано право власності на спірну будівлю, яка передавалась йому під розбирання згідно умов спірних угод. (арк. справи 50-51,том1).

У відповідності до змісту угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003р. відповідачу фактично передано у власність спірне військове майно, що суперечить вимогам чинного на момент укладення наведеного правочину законодавству.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" N 1075-XIV від 21.09.1999 року військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних сил України. До військового майна належать будинки, споруди.

Статтею 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачає наступні особливості статусу військового майна: військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених часиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет міністрів України за поданням Міністерства оборони України (ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, кошти, одержані від реалізації військового майна, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000р. із змінами, передбачено, що відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Уповноважені підприємства (організації) -суб'єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку. Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном. Повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно. Рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року. Реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається.

Таким чином, при укладанні угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року не було додержано вимог чинного законодавства стосовно встановленого порядку відчуження військового майна, яким безумовно є не тільки об'єкти нерухомості, а й будівельні та інші матеріали. Рішення про відчуження військового майна за кошти за оцінкою остаточної вартості списаних об'єктів нерухомості на користь суб'єктів підприємницької діяльності Кабінет Міністрів України не приймав, доручення або дозвіл на таке відчуження командування військової частини та Донецька КЕЧ району від Міністерства оборони України не отримували, будь-які конкурси (тендери) з питань реалізації вказаного майна не проводились, доказів зворотного не представлено, судом не встановлено.

Ствердження відповідача, що підписання угод, які оспорюються, відбувалось за наявності всіх необхідних узгоджень, що, зокрема, вбачається з довідки командира Військової частини А4491, та правомірність передачі спірного військового майна підтверджена у довідці КРУ у Донецькій області від 23.09.2004року, не спростовує висновків суду щодо порушення вимог чинного законодавства стосовно встановленого порядку відчуження військового майна.

Виходячи з чого, суд вважає, що зміст спірних правочинів суперечить актам цивільного законодавства з питань реалізації військового майна, а саме Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919, що є підставою для визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк від військової частини А4491 списаної будівлі споруди №87/1 - гараж,1978року будування загальною площею 300м2 , розташованої за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко №12, під розбирання» та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року, що укладені між військовою частиною А4491 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк, недійсними в порядку ст.48 ЦК УРСР та ст.ст.203, 215 ЦК України.

Така ж правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 13.10.2011року у справі №15/299пд, від 29.06.2011року у справі №12/235пд.

З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги Військового прокурора Донецького гарнізону, м.Донецьк в цій частині є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про застосування двосторонньої реституції шляхом повернення від ТОВ «ВФ«Віка» м.Донецьк військовій частині А0820 отриманого за додатковою угодою №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року військового майна - будівлі №87/1 - гараж, 1978року будування загальною площею 300м2 та повернення військовою частиною А0820 Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк грошових коштів у розмірі 700грн., сплачених за угодою №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року, суд виходить з наступного.

За приписом ч.2 ст.48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжує наслідки, що пов'язані з його недійсністю. Зазначена норма передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (реституція).

В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ст. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно, зміст ст. 216 ЦК України встановлює, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтись тоді, коли майно залишається у набувача, тобто коли вчинено один правочин і повернути майно можливо шляхом застосування реституції. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору с правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Суд вважає, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Київської районної у м.Донецьку ради №227/3 від 10.08.2005року (арк. справи 66,том2), будівлі 87/1 - гараж літера А-1, площею 820,3 м2, розташованій за вул.Стратонавтів присвоєно номер 121 «а». Згідно рішення виконавчого комітету Київської районної у м.Донецьку ради №368 від 09.11.2005року внесено зміни у вказане рішення та визначено, що будівлі присвоєно номер 121 «г».(арк. справи 67,том2).

Відповідно, будівлі, яка знаходилась за адресою №87/1 - гараж, розташованої за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко №12, згідно зазначених рішень виконкому присвоєно адресу: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, буд.121 «г».

В матеріалах справи є технічний паспорт від 31.08.2005року, в якому уточнена площа спірної частини будівлі - 297,2 м2.(арк. справи 60-65,том2).

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.05.2006року у справі №30/29а за ТОВ «ВФ «Віка» визнано право власності на об'єкт нерухомості - частину окремо розташованої нежитлової будівлі (87/1 - гараж) площею 297,20 м2 літера А-1 - гараж, розташовану за адресою м. Донецьк, вул.Стратонавтів,121 "г", виходячи з площі, яка зазначена у технічному паспорті.(арк. справи 50-51,том1). Рішення суду набрало законної сили.

Згідно договору купівлі - продажу від 25.09.2006року, який зареєстрований 26.09.2006року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу АкімовоюО.В.сер.ВЕВ№883264, ТОВ «ВФ «Віка» продало, а ТОВ «Синтез» купило частину будівлі гаражу літ.А-1 площею 297,20 м2, розташовану за адресою м. Донецьк, вул.Стратонавтів,121 "г".(арк. справи 128-129,том1).

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12001706 від 29.09.2006року, право власності на частину будівлі гаражу літ.А-1 площею 297,20 м2, розташовану за адресою м. Донецьк, вул.Стратонавтів,121 "г", яке отримано на підставі договору купівлі - продажу від 25.09.2006року, зареєстроване за ТОВ «Синтез».(арк. справи 131,том1).

Таким чином, на даний час власником частини будівлі гаражу літ.А-1 площею 297,20м2, розташовану за адресою м. Донецьк, вул.Стратонавтів,121 "г" є ТОВ «Синтез». Факт приналежності вказаного майна на праві власності саме ТОВ «Синтез» не оспорюється.

Виходячи з викладеного, набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі - ТОВ «Синтез», внаслідок чого відсутні належні правові підстави для застосування двосторонньої реституції, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

ТОВ «ВФ «Віка» у клопотанні б/н від 10.10.2012року, яке отримано судом 11.10.2012року за вх.№0610/11053, зазначає, що строк позовної давності для звернення з позовними вимогами для прокурора сплив 04.11.2007року, просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у позові на підставі ст. 267 ЦК України. Зокрема, вказує на те, що про факт укладання угод, які оспорюються, військова прокуратура Донецького гарнізону була повідомлена шляхом направлення на її адресу Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року(п.9 переліку розсилки документу); прокурором не доведено, що про факт укладання спірних угод він дізнався тільки під час ознайомлення у квітні 2012року з матеріалами справи №30/29а, оскільки не надано безпосередніх доказів такого ознайомлення.

ТОВ «Синтез» у письмових поясненнях від 20.09.2012року, які отримані судом 20.09.2012року за вх.№ 0610/17958, зазначає, що прокурор пропустив строк позовної давності, який повинен обчислюватись від дати укладання оскаржуваних угод, оскільки прокурор не довів факт ознайомлення з матеріалами справи №30/29а, з клопотанням про поновлення строку позовної давності з зазначенням поважних причин пропуску такого строку прокурор до суду не звертався.

Главою 5 ЦК УРСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до Глави 19 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд зазначає, що безпосередньо військова прокуратура Донецького гарнізону не є стороною за договором, а тому не мала можливості дізнатися про існування спірних угод. Усі військові юридичні особи, які піднаглядні військовій прокуратурі Донецького гарнізону, зобов'язані надавати договори для їх перевірки та прийняття рішення щодо їх законності. В той же час ані Донецька квартирно-експлуатаційна частина району військ ППО України, ані військова частина А 4491 спірні угоди для перевірки не надавали, а тому прокурор не мав можливості дізнатися про існуюче порушення Закону.

Про факт підписання спірних угод Військовий прокурор Донецького гарнізону, як вбачається з позовної заяви, дізнався 12.04.2012року під час ознайомлення з матеріалами справи №30/29а, що було здійснено в рамках прокурорської перевірки. На підтвердження даного факту прокурор надав суду належним чином засвідчену копію звернення до в.о. голови господарського суду Донецької області №957 від 11.04.2012року та відповідного рапорту за результатами ознайомлення.

Судом з метою встановлення об'єктивної істини у справі №5006/16/50пд/2012 з архіву суду витребувана справа №30/29а.

У судовому засіданні 15.11.2012року матеріали справи №30/29а досліджені в якості доказів та встановлено, що 12.04.2012року Заступник Військового прокурора Донецького гарнізону Александров О. на підставі звернення до в.о. голови господарського суду Донецької області №957 від 11.04.2012року, яке містить відповідну візу та копія якого міститься в матеріалах справи №30/29а, ознайомився з матеріалами справи №30/29а та зробив необхідні фотокопії, про що у відповідності з вимогами Інструкції з діловодства в господарський судах України, що затверджена наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (із змінами та доповненнями) зроблена відмітка на третьому аркуші обкладинки справи №30/29а.

Крім того, у письмових поясненнях, наданих суду, прокурор неодноразово зазначав, що оригіналів угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року він не має, тому до позову додані відповідні засвідчені копії вказаних угод, які зроблені під час ознайомлення з матеріалами справи №30/29а.

Викладене також підтверджується об'єктивними доказами у справі, оскільки, копії угод, що оспорюються, які первісно додані прокурором до позовної заяви, містять відмітку «Копія верна», яка засвідчена підписом та печаткою ТОВ «ВФ «Віка», що залишилась при фотокопіюванні.

Ствердження відповідача, що про факт укладання угод військова прокуратура Донецького гарнізону була повідомлена шляхом направлення на її адресу Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року(п.9 переліку розсилки документу) та розпорядження Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року не підтверджується належними доказами у справі.

У Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року з урахуванням додатку до нього мова йде про ситуацію, яка на той час склалась з майном військових містечок, взагалі, наявне посилання на виключно факт перерахування ТОВ «ВФ «Віка» грошових коштів в сумі 700грн., посилання безпосередньо на спірні угоди у тексті відсутнє, в якості додатків до даного висновку спірні угоди не надавались. (арк. справи 83-118, том2).

Пункт 9 переліку розсилки зазначеного Висновку містить дані, що надсилання даного документу повинно було здійснюватись на адресу Військового прокурора Донецького гарнізону, але докази фактичного направлення даного документу на адресу прокуратури у матеріалах справи відсутні.

У розпорядженні Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року (арк. справи 57-59, том2) також відсутнє посилання на факт підписання спірних договорів, наведений перелік організацій, яким передано військове майно в оренду, в даному переліку міститься, у тому числі й ТОВ «ВФ «Віка». Крім того, належні докази на підтвердження направлення зазначеного документу на адресу Військового прокурора Донецького гарнізону також відсутні.

16.11.2012року ТОВ «ВФ «Віка» за супровідним листом надало через канцелярію суду за вх.№0610/22061, фотокопії перших аркушів Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року та розпорядження Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року, на яких наявний вхідний штамп військової прокуратури Донецького гарнізону.

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Фотокопії перших аркушів Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року та розпорядженням Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року, не засвідчені будь - яким чином, що унеможливлює їх прийняття в якості доказів у справі виходячи з вимог ч. 2 ст. 36 ГПК України.

Крім того, матеріали справи №5006/16/50пд/2012 містять копії Висновку інженерного відділу Донецької КЕЧ району №1105 від 04.11.2004року та розпорядження Міністра оборони №1079 від 03.02.2005року (повний текст), які також надавались відповідачем на підтвердження його заперечень проти позову, та які є належним чином засвідченими у порядку, зазначеному вище, директором ТОВ «ВФ «Віка». (арк. справи 57-59, 83-118, том2).

Дані належним чином засвідчені копії документів не містять відповідного штампу вхідної кореспонденції військової прокуратури Донецького гарнізону.

За таких обставин, суд вважає, що прокурором при зверненні з позовом строк позовної давності не пропущено, оскільки прокурор дізнався про факт підписання угод, які він просить визнати недійсними, 12.04.2012року під час ознайомлення з матеріалами справи №30/29а, відповідачем суду протилежного не доведено.

Як виходить з п. 11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави у суді.

У відповідності до ст.49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позовні вимоги прокурору задоволені частково, задоволено позовні вимоги про визнання недійсними угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року до договору, з відповідача у доход державного бюджету підлягає стягненню 1073грн.(сума судового збору, яка належала сплаті за вимогами немайнового характеру).

На підставі вищенаведеного, керуючись Законом України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919, ст.48, главою 5 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст.202, 203, 204, 215, 216, 654, главою 19 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - органу центральної влади, яке уповноважило і передало право здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Квартирно-експлуатаційному відділу м.Луганська до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача: Військова частина А3641 м.Вінниця, Військова частина А0820 м.Васильків Київська область, Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтез» м.Донецьк про визнання угоди №001-п-191103 від 19.11.2003року та додаткової угоди №3 від 11.02.2004року недійсними, застосування двосторонньої реституції, задовольнити частково.

Визнати угоду №001-п-191103 від 19.11.2003року «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк від військової частини А4491 списаної будівлі споруди №87/1 - гараж,1978року будування загальною площею 300м2 , розташованої за адресою: м.Донецьк, вул.Стратонавтів, військове містечко №12, під розбирання» та додаткову угоду №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року, укладені між військовою частиною А4491 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк недійсними з моменту укладання.

У задоволенні позовних вимог щодо застосування двосторонньої реституції шляхом повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк військовій частині А0820 отриманого за додатковою угодою №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року військового майна - будівлі №87/1 - гараж,1978року будування загальною площею 300м2 та повернення військовою частиною А0820 Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк грошових коштів у розмірі 700грн., сплачених за угодою №3 від 11.02.2004року до договору №001-п-191103 від 19.11.2003року - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Фірма «Віка» м.Донецьк (83054, м.Донецьк, вул.Економічна, буд.13, код ЄДРПОУ 25578504) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073грн.00коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 20.11.2012року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 26.11.2012року.

Головуючий суддя Осадча А.М.

Суддя Кучерява О.О.

Суддя Стукаленко К.І.