Рішення

від 20.11.2012 по справі 5011-5/13136-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/13136-2012 20.11.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Величе"

до Приватного підприємства "Оберон-Україна"

про стягнення 127 496,33 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Рязанцев О.Є. за довіреністю № 6 від 21.09.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Величе" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Оберон-Україна" про стягнення 127 496,33 грн., в тому числі 102 408, 75 грн. основного боргу, 16 216, 75 грн. інфляційних втрат та 8 899, 22 грн. 3% річних, кваліфікованих ним як збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/13136-2012, розгляд справи призначено на 16.10.2012 р.

01.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на майно відповідача та належні йому грошові кошти, а також заборонити відповідачу вчиняти будь-які юридично-значимі дії, спрямовані на відчуження власного майна, включаючи передачу його в оренду або у заставу, чи грошових коштів. Заява обґрунтована тим, що відповідач змінив своє місцезнаходження та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру відсутній за місцемзнаходженням, що, на думку позивача, свідчить про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки в протилежному випадку виконання рішення у даній справі може бути неможливим.

15.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 30.10.2012 р. Розгляд заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 30.10.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі, в тому числі письмові пояснення директора позивача -І.Є. Ростовцева, який зазначає, що примірник договору поставки № 33 від 02.06.2009 р., яким обґрунтовано позовні вимоги у даній справі, позивачем було втрачено. Однак при цьому, він засвідчує, що строк оплати поставленого товару визначався договором як 60 календарних днів з моменту поставки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2012 р., розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 20.11.2012 р.

19.11.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові докази у справі.

20.11.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він зазначає про те, що на сторінці 2 позовної заяви помилково вказано розмір 3 % річних в сумі 8 899, 22 грн., оскільки в наявному в матеріалах справи розрахунку суми 3 % річних їх сума становить 8 870, 60 грн.

Зазначена заява судом прийнята до розгляду та оцінюється як заява про виправлення помилки у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.11.2012 р. судом відмовлено у вжитті заходів до забезпечення позову у даній справі з тих підстав, що відповідна заява позивача ґрунтується на припущеннях.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобовязання після предявлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобовязання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, списання належних йому коштів тощо разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

Крім того, заява позивача містить вимогу про вжиття одночасно декількох заходів до забезпечення позову, що чинним законодавством не передбачено, та при цьому окремі заходи направлені на перешкоджання господарській діяльності відповідача, що не допускається.

У судовому засіданні 20.11.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що між сторонами 02.06.2009 р. було укладено Договір поставки № 33, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач його прийняти та оплатити протягом 60 календарних днів.

На виконання умов зазначеного договору, як стверджує позивач, він поставив відповідачу товару на загальну суму 301 308, 98 грн. на підставі наступних накладних: № 2 від 29.06.2009 р. на суму 64 479, 50 грн., № 15 від 14.07.2009 р. на суму 31 500, 41 грн., № 16 від 18.07.2009 р. на суму 58 116, 01 грн., № 17 від 06.08.2009 р. на суму 35 138, 75 грн., № 20 від 24.09.2009 р. на суму 63 691, 32 грн. та № 26 від 29.10.2009 р. на суму 48 382, 99 грн.

У свою чергу, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши позивачу 198 900, 00 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 102 408, 98 грн.

20.03.2011 р. позивач направляв відповідачу Претензію № 1 з вимогою сплатити на його користь 102 408, 98 грн. на адресу: 03036, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 92б, яка однак останнім отримана не була (згідно з відміткою календарного штампу кінцевого поштового відділення лист доставлено 25.03.2011 р., проте не вручено в силу того, що адресата не вдалось розшукати).

Слід зазначити, до позовної заяви у даній справі позивач не додає примірника вказаного договору поставки, зазначаючи у своїх письмових поясненнях, що такий примірник було втрачено.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 16.10.2012 р. та 30.10.2012 р. відповідача було зобов'язано надати суду примірник договору поставки № 33 від 02.06.2012 р., однак таких вимог відповідач не виконав, жодних пояснень з приводу наявності такого договору між сторонами не надав.

Суд враховує, що відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом ч. 1 ст. 218 ЦК України визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіозапису, відеозапису, інших аналогічних доказах. Однак, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, оскільки надані позивачем до матеріалів справи докази не дають можливості встановити, зокрема, строк дії Договору № 33 від 02.06.2012 р., його предмет, ціну та строк оплати разом з порядком розрахунків, суд вважає недоведеним позивачем факт здійснення спірних у даній справі поставок товару на виконання саме зазначеного договору, у зв'язку з чим приходить до висновку, що в даному випадку мало місце укладення правочину з поставки у спрощений спосіб.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Оскільки, накладні, підписані між сторонами, містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані відповідно представниками позивача і відповідача, зазначені обставини дають підстави вважати, що між сторонами мав місце факт укладання правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, 20.03.2011 р. позивач направляв відповідачу Претензію № 1 з вимогою сплатити на його користь 102 408, 98 грн. на адресу: 03036, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 92б, яка однак останнім отримана не була (згідно відмітки календарного штампу кінцевого поштового відділення лист доставлено 25.03.2011 р., проте не вручено в силу того, що адресата не вдалось розшукати).

Відповідно до Довідки з ЄДРЮОФОП від 10.10.2012 р. зазначена адреса є юридичною адресою відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі зазначеного, суд вважає, що позивачем було пред'явлено вимогу належним способом. Жодних пояснень щодо причин неотримання такої вимоги або обставин відсутності керівних органів відповідача на момент надходження рекомендованого листа № 44800 0032326 4 відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд вважає простроченим зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару починаючи з 02.04.2011 р. (25.03.2011 р. + 7 днів).

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 16 216, 75 грн. інфляційних втрат та 8 870, 60 грн. 3% річних, розрахунок яких судом до уваги прийнятий бути не може, оскільки він здійснений з урахуванням позиції позивача, що строк оплати поставленого ним товару визначається в 60 днів з моменту поставки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період з 02.04.2011 р. по 31.08.2012 р. та встановлено, що вони мають складати:

Інфляційні втрати = 102 408, 98 грн. х 1, 013 х 1, 008 х 1, 004 х 0, 987 х 0, 996 х 1, 001 х 1 х 1, 001 х 1, 002 х 1, 002 х 1, 002 х 1, 003 х 1 х 0, 997 х 0, 997 х 0, 998 х 0,997 - 102 408, 98 грн. = 797, 38 грн.

3 % річних = (102 408, 98 грн. х 3 % / 365 х 273) + (102 408, 98 грн. х 3 % /366 х 244) = 4 346, 05 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, як зазначалось вище, позивач сформулював прохальну частину позовної заяви шляхом вживання терміну "збитки" і просить суд відшкодувати суму основного боргу, 3 % річних та інфляційні втрати саме як збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань.

Аналізуючи зміст позовної заяви та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що фактично позивачем помилково ототожнено два різних способи захисту, визначені ст. 16 ЦК України, такі як примусове виконання обов'язку в натурі та відшкодування збитків.

Так, стягнення основного боргу, 3 % річних як плати за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, як відшкодування матеріальних втрат від їх знецінення, не є відшкодуванням збитків, оскільки здійснюється як захід з примусового виконання боржником взятих на себе зобов'язань із застосуванням наслідків, визначених ст. 625 ЦК України.

Водночас, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи -безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У даній справі фактично, позивач кваліфікує як збитки неоплату відповідачем поставленої позивачем продукції, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України та свідчить про помилку у формулюванні позовних вимог.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків (неоплата товару) не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

На підставі зазначеного, враховуючи підставу позову, суд розцінює вимогу позивача про стягнення 127 496, 33 грн. саме як вартість неоплаченого товару, тобто основне зобов'язання за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, разом з нарахованими 3% річних та інфляційними втратами, з огляду на що від позивача не вимагається доведення всіх елементів цивільного правопорушення, як те передбачено для правової конструкції відшкодування збитків.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за вирішення спору по суті покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Оберон-Україна" (03036, м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, будинок 92-Б, код ЄДРПОУ 32243515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Величе" (44833, Волинська обл., Турійський район, село Соловичі, вулиця Карпанська, будинок 52, код ЄДРПОУ 35793374) 102 408 (сто дві тисячі чотириста вісім) грн. 98 коп. основного боргу, 4 346 (чотири тисячі триста сорок шість) грн. 05 коп. 3 % річних, 797 (сімсот дев'яносто сім) грн. 38 коп. інфляційних втрат та 2 151 (дві тисячі сто п'ятдесят одну) грн. 04 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.11.2012 р.

Суддя В.С. Ломака