Рішення

від 26.10.2012 по справі 5023/3714/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3714/12 вх. № 3714/12

Господарський суд Харківської області у складі :

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", вул. Владичанського, 32, Калінінського району, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 35414276, в особі ліквідатора Корольова Вадима Вячеславовича, вул. Межлаука, 3/2, кв. 65, м. Харків, 61082 , поштова адреса для кореспонденції: а/с 60, м. Харків, 61052,

до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", вул. Артема, 4, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 35985126

відповідача 2 - дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Кловський узвіз, буд. 9/1,м. Київ, код 30019801

про визнання недійсним договору

за участю представників:

позивача: Корольов В.В. - ліквідатор;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: Тарасенко Р.В., довіреність №2208 від 29.12.2011р.

Учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", в особі ліквідатора Корольова Вадима В'ячеславовича, звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", та до відповідача 2 - дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", про визнання недійсним договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., що був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", м. Донецьк, та товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", м. Харків.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невідповідність договору нормам чинного законодавства, оскільки вважає його договором дарування, і посилаючись на приписи ч. 3 ст.720 ЦК України, зазначає про відсутність в Статуті ТОВ "Компанія "Укрцентр" положень щодо права юридичної особи здійснювати дарування між юридичними особами; зазначає, що вказаний договір не спрямовано на одержання прибутку, відшкодування вартості отриманого права вимоги Новий кредитор не може здійснювати, враховуючи, що такий договір набуває ознак договору факторингу, для укладення якого останній не має ліцензії на здійснення відповідних фінансових операцій, тому просить визнати даний договір недійсним у відповідності зі ст. 215 ЦК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить суд позов задовольнити; надав до суду супровідним листом документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що позовна заява у справі №5023/3714/12 подана ліквідатором у зв'язку з тим, що при укладенні договорів №07-12/09-02, 07-12/09-03, 07-12/09-04 про відступлення права вимоги від 07.12.2009р. між ТОВ «Компанія «Укрцентр»та ТОВ «Дніпротрансінвест»були порушені норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 720 ЦК України, ст. 42 ГК України, а рішення у справі №04-05/5/28-9Б, на які посилається відповідач 2 в обгрунтування своїх заперечень проти даного позову, прийняті не лише за інших обставин, а і в іншій процедурі, а саме у межах справи про банкрутство, яка передбачає спеціальні умови для визнання угод недійсними. Крім того, позивач зазначає, що вищевказані угоди, у тому числі і оспорювана ним угода у даній справі, не лише є збитковими, а по своїй суті не передбачають отримання доходу, що суперечить меті створення господарського підприємства і самим поняттям підприємництва і господарської діяльності. Супровідним листом позивач надав до суду копії розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, які надані позивачем на підтвердження того факту, що позивачем не було відображено у податкових документах здійснення оспорюваного договору.

Відповідач 2 у відзиві на позов проти позову заперечив, посилаючись на відсутність як у чинному законодавстві так і у статуті товариства позивача обмежень й праві на укладення безвідплатних правочинів, в тому числі і на здійснення безвідплатного відступлення права вимоги; висновки про те, що спірний договір є договором дарування чи договором факторингу не підтверджені документально, а укладення правочину, внаслідок якого суб'єкт господарювання не одержав прибутку чи отримав збитки не є підставою визнання його недійсним; при цьому зазначає, що ліквідатор товариства позивача в межах провадження справи про банкрутсво ТОВ "Компанія "Укрцентр" звертався з даною позовною вимогою і рішенням суду, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, йому відмовлено в задоволені зазначеної вимоги. Відповідач надав до суду заяву про долучення до матеріалів справи наданих ним документів щодо відображення операції про відступлення права вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги № 07-12/09-03 від 07.12.2009р., які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи. Також, представник відповідача в судовому засіданні зазначав, що вказаний договір був договором пожертви, що не потребує обов'язковості зазначення про вчинення таких право чинів у статуті товариства.

Представник позивача в судовому засіданні 26.10.2012р. надав суду пояснення до позовної заяви від 26.10.2012р., в яких зазначив, що посилання відповідача 2 у відзиві на позов на Постанову ВГСУ від 29.05.2012р. по справі №04-05/5/28/9Б як на підставу для відмови в позові на його думку не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в даному випадку позивач в якості підстав позову посилається на порушення сторонами норм матеріального права, посилаючись при цьому на ст.ст. 42, 57 ГК України, ст.. 59 ЗУ «Про господарські товариства». Також представник позивача зазначив, що не вважає спірний договір договором факторингу, а зазначення про цен в позовній заяві помилкове.

Відповідач 1 витребуваних матеріалів, а також документально та нормативно обґрунтованого відзиву на позов не надав, в судове засідання жодного разу не з'явився.

Згідно п.п. 4.1.3 -4.1.5. п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - 4.1.1. Місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; п.п.4.1.2. У межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; п.п. 4.1.3. Між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2; п.п. 4.1.4. Між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. (Пункт 4.1 глави 4 в редакції Наказу Міністерства транспорту та зв'язку N 1267 ( z1254-09 ) від 08.12.2009р.)

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Приймаючи до уваги, що ухвала суду про відкладення розгляду справи від 17.10.2012р. направлена відповідачу 1 18.10.2012р., що підтверджується відміткою канцелярії суду, на адресу, що зазначена у позовній заяві, а також у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 14.09.2012р., згідно якого адреса товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест": вул. Артема, 4, м. Харків, але поштове повідомлення про вручення судової ухвали відповідачу 1 до суду на час розгляду справи не повернулися, беручи до уваги норми Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007р., враховуючи повернення поштових відправлень, направлених останньому за вказаною адресою з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається по суті відповідно до норм ст.75 Господарського процесуального кодексу України .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи доводи позивача та відповідача 2, заявлені в підтвердження своїх вимог і заперечень по суті спору, давши оцінку зібраним у справі доказам, суд встановив наступне.

07.12.2009р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест" (новий кредитор) укладений договір № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги, (далі - договір), відповідно п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору №054-МТП від 28.05.2009р., між первісним кредитором і БМФ «Укргазбудпром»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»(м. Полтава) (боржник).

Згідно з п. 3 договору новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків: а) оплата вартості отриманої продукції відповідно до умов договору №054-МТП від 28.05.2009р. на суму 570600,65грн. (п.2 договору); право вимоги засновано на видаткових накладних №№ 191, 198, 204, 205, 208, 209, 210, 213, 222, 227, 230, 233, 239 (а.с. 102-114).

На виконання п. 6 договору ТОВ "Компанія "Укрцентр" було направлено БМФ «Укргазбудпром»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України» повідомлення про відступлення права вимоги (а.с. 96).

Позивач обґрунтовує недійсність договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009р. невідповідністю нормам чинного законодавства, оскільки вважає його фактично договором дарування, і посилаючись на приписи ч. 3 ст.720 ЦК України, зазначає про відсутність в Статуті ТОВ "Компанія "Укрцентр" положень щодо права юридичної особи здійснювати дарування між юридичними особами.

Відповідач 2 в обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що чинним законодавством, зокрема статтями 512-519 ЦК України не передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні повинен бути обов'язково відплатним, а, згідно п.2.3. Статуту ТОВ "Компанія "Укрцентр" встановлено, що товариство має право займатися й іншими видами діяльності, якщо це не суперечить законодавству України, хоча, відповідно до п.2.1. Статуту ТОВ "Компанія "Укрцентр" метою діяльності даного товариства є здійснення господарської діяльності, та робить висновок про те, що укладення правочину, внаслідок якого суб'єкт господарювання не одержав прибутку чи отримав збитки не є підставою для визнання його недійсним, крім того, ліквідатор товариства позивача в межах провадження справи про банкрутсво ТОВ "Компанія "Укрцентр" звертався з вимогою про визнання недійсними договорів №07-12/09-02, №07-12/09-03, №07-12/09-04 про відступлення права вимоги від 07.12.09, укладених між ТОВ „Компанія „Укрцентр" та ТОВ „Днепртрансінвест" і рішенням суду, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, йому відмовлено в задоволені зазначеної вимоги.

Надаючи правову кваліфікацію позовним вимогам та запереченням проти них, суд виходить з наступного.

За своєю сутністю відступлення права вимоги -це заміна кредитора в зобов'язанні. Загальні вимоги до порядку заміни кредитора в зобов'язанні визначені гл. 47 ЦКУ. Стаття 510 ЦКУ визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Відповідно до ст. 512 ЦКУ першою підставою заміни кредитора у зобов'язанні є відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Договір відступлення права вимоги в практиці ділового обороту також називається «договором цесії», а його суб'єкти відповідно «цедентом»(старий кредитор) та «цесіонарієм»(новий кредитор). Зазначений договір цесії не є нормативно встановленою формою договору і за своєю суттю класифікується або договором купівлі-продажу, або договором дарування, або договором міни.

Таким чином, ЦКУ не містить окремого положення щодо умов договору цесії, які б безпосередньо регулювали взаємовідносини між учасниками таких договорів. Законодавство України містить термін «цесія»лише в ч. 4 ст. 197 ЦКУ, вживаючи його як синонім відступлення права вимоги. Проте системний аналіз норм ЦКУ дає змогу окреслити правові засади договорів цесії.

Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання, такі відносини регулюються нормами договору дарування.

Згідно зі ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 720 ЦКУ для деяких осіб законом встановлені заборони та межі дарування. Зокрема, певні обмеження стосуються можливості виступати підприємницьким товариствам стороною договору дарування (дарувальником), оскільки приписами даної норми встановлено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника; це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Визначення поняття "підприємництво" сформульовано у ст.. 1 Закону України "Про підприємництво": Так підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

З наведеним вище кореспондуються норми ст. 42 Господарського кодексу України, згідно яких підприємництво ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу. Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій.

Стаття 84 ЦКУ визначає підприємницькі товариства як товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.)

Так, підприємницькі товариства можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам товариства. Більше того, відчужувати своє майно за договором дарування підприємницькі товариства можуть лише у випадку, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено їх установчими документами. Виняток становить лише укладення договору пожертви -дарування нерухомих та рухомих речей обдаровуваним особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Установчими документами для акціонерних товариств та товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних та командитних товариств -установчий договір.

Як вбачається зі статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", (а.с.7-15), метою діяльності товариства є здійснення господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, при цьому положеннями статуту не встановлено право товариства відчужувати своє майно за договором дарування.

Водночас, в зв'язку з тим, що в нашому випадку право вимоги за договорами цесії відступається на безоплатній основі, то зазначений договір для відображення в обліку слід розглядати як договір дарування. При цьому відступлення права вимоги є безоплатною передачею активу, тобто дебіторської заборгованості.

У податковому обліку з податку на прибуток для продавця (первинного кредитора) відступлення права вимоги на користь нового кредитора розглядається як заключна операція (друга подія) згідно з пп. 11.3.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон N 334, який діяв на момент вчинення оспорюваного правочину), тобто прирівнюється до операції зарахування коштів від покупця (боржника) на банківський рахунок платника податку в оплату поставлених боржнику товарів (робіт, послуг) і не має для нього податкових наслідків.

В той же час, у другого кредитора по-перше, виникають витрати на суму вартості права вимоги, відшкодованої первинному кредитору, по-друге, доходи, отримані від боржника в оплату вартості товарів (робіт, послуг) свого часу, отримані боржником від первинного кредитора.

Зважаючи на те, що відповідно до пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону N 334 валовий дохід включає, зокрема, доходи від здійснення операцій з борговими зобов'язаннями та вимогами, у другого кредитора підлягають оподаткуванню суми перевищення надходжень від боржника над сумою сплаченою первинному кредитору. В даному випадку, враховуючи безоплатність цесії, у відповідача 1 підлягали оподаткуванню суми надходжень від боржника.

При цьому у боржника під час виникнення своїх зобов'язань вже перед новим кредитором така операція в податковому обліку розглядається як заключна операція (дуга подія) згідно з пп. 11.3.1 ст. 11 Закону N 334 і не має для нього податкових наслідків.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України , доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, відповідачами не надано суду доказів відображення вказаної операції (відступлення права вимоги) в податковому обліку.

Слід зазначити, що матеріалами справи, а саме копіями розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, що надані позивачем до суду 26.10.2012р., товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" не було відображено у податкових документах факт виконання позивачем оспорюваного договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ст.. 1, 8 Конституції України Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч.ч. 1, 5 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України будь-яка особа, яка заперечує дійсність правочину на підставах встановлених законом може звернутись до суду про визнання його недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Частина 3 ст. 207 ГК України передбачає, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зважаючи на те, що положеннями статуту ТОВ «Компанія «Укрцентр» не встановлено право товариства відчужувати своє майно за договором дарування, оспорювана угода у даній справі суперечить приписам ст. 720 ЦК України, фактично не передбачає отримання доходу, що суперечить меті створення господарського товариства -ТОВ «Компанія «Укрцентр», і самим поняттям підприємництва і господарської діяльності, а тому позовні вимоги про визнання недійсним договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., що був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" та товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест" підлягають задоволенню.

Щодо тверджень представника відповідача 2 про те, що оспорюваний договір є договором пожертви, то такі не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

Згідно ст. 729 ЦК України, пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Пожертва є однією із форм благодійницької діяльності, у зв'язку з чим можливим є застосування спеціального законодавства. Зокрема, Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", яким у ст. 1 передбачено, що благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.

Пожертва за своєю правовою природою є різновидом договору дарування. Водночас для пожертви характерні специфічні, відмінні від дарування ознаки. У першу чергу такі особливості стосуються предмета договору: предметом пожертви не можуть бути майнові права. Інше майно, не вилучене з цивільного обороту, може бути предметом договору пожертви. Крім того, пожертва передбачає цільове призначення предмета такого договору. Зокрема, разом з прийняттям пожертви на особу покладається обов'язок використовувати предмет договору виключно з метою досягнення певної, наперед обумовленої суспільно-корисної мети. Тому, пожертвою буде лише такий договір дарування, в якому є вказівка на цільове використання дарунка. У противному випадку безоплатна передача дарунка за договором буде вважатись звичайним договором дарування.

В контексті вищевказаного, та як вбачається зі змісту оспорюваного договору, то даний договір не може бути віднесений до договору пожертви, оскільки жодної з вищевказаних умов при укладенні договору №07-12/09-03 від 07.12.2009р. сторонами дотримано не було.

Також, суд критично ставиться до тверджень відповідача 2 про те, що провадження у даній справі підлягає припиненню з підстав п. 2 ст. 80 ГПК України, оскільки позовна заява у даній справі подана ліквідатором з підстав невідповідності договору про відступлення права вимоги нормам матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 720 ЦК України, ст. 42 ГК України, а судові рішення у справі №04-05/5/28-9Б, на які посилається відповідач 2 в обґрунтування своїх тверджень, прийняті за наслідками подання позовів на підставі ст.ст. 17, 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»у межах справи про банкрутство, яка передбачає звернення ліквідатора з позовом про визнання угод недійсними в межах справи про банкрутство в встановлених випадках, до яких не відноситься невідповідність угоди нормам матеріального права.

В позові ТОВ «Компанія «Укрцентр»до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" слід відмовити, оскільки дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не є стороною договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., отже позовні вимоги до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заявлені позивачем безпідставно, що має наслідком відмову в позові щодо нього.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі, суд керується ст. 49 ГПК України та Законом України «Про судовий»збір, у зв'язку з чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача 1 повністю в сумі 1073,00грн. Крім того, поверненню з Державного бюджету України позивачеві підлягають 536,50грн., оскільки за вимогу немайнового характеру ним було сплачено 1609,50грн., замість 1073,00грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково

2. Визнати недійсним договір № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", м. Донецьк, та товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", м. Харків.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест" (вул. Артема, 4, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 35985126,) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" (вул. Владичанського, 32, Калінінського району, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 35414276) 1073,00грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

5. В позові до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Кловський узвіз, буд. 9/1,м. Київ, код 30019801 , - відмовити.

6. Після набрання судовим рішенням законної сили повернути з Державного бюджету України 536,50грн. зайво сплаченого судового збору товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" (вул. Владичанського, 32, Калінінського району, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 35414276,), про що винести ухвалу.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 31.10.2012р.

Суддя Френдій Н.А.