Постанова від 16.01.2013 по справі 5023/3714/12

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р. Справа № 5023/3714/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Корольов В.В.

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - Тарасенко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3681Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.12 р. по справі № 5023/3714/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", м. Донецьк в особі ліквідатора Корольова Вадима В'ячеславовича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", м. Харків

2) Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", в особі ліквідатора Корольова Вадима В'ячеславовича, звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", та до 2-го відповідача - Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", про визнання недійсним договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", м. Донецьк, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест", м. Харків.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Френдій Н.А.) від 26.10.2012 р. по справі № 5023/3714/12 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., укладений між позивачем та 1-м відповідачем. Стягнуто з 1-го відповідача на користь позивача 1073,00 грн. судового збору. В позові до 2-го відповідача відмовлено.

2-й відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог 2-й відповідач посилається на безпідставність висновків господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, стосовно того, що договір від 07.12.2009 р. № 07-12/09-03 є договором дарування. 2-й відповідач вказує, що зазначений договір укладено в порядку, визначеному ст. ст. 6, 512-519 ЦК України, тобто він є договором про відступлення права вимоги, яким було замінено кредитора в зобов'язанні.

2-й відповідач зазначає, що поняття договору дарування визначено у ст. 717 ЦК України, яка передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Проте, за умовами спірного договору було змінено первісного кредитора у зобов'язанні, для чого йому передано право вимоги на суму боргу за договором закупівлі товарів за державні кошти, а не подаровані грошові кошти чи інші права, як це передбачає ст. 717 ЦК України. 2-й відповідач звертає увагу суду на те, що вищевказана правова позиція відповідача підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.12 р. у справі № 5002-3/2511-2011.

У відзиві на апеляційну скаргу 1-й відповідач просить суд відмовити 2-му відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України.

1-й відповідач вказує, що відомості, які були отримані ліквідатором 1-го відповідача в ході ліквідаційної процедури свідчать про те, що оскаржений позивачем договір носив протиправний характер і був укладений з метою ухилення від виконання зобов'язань ТОВ «Компанія «Укрцентр» перед його кредитором ДП «Дашавський завод композиційних матеріалів». При цьому ТОВ «Днепртрансінвест», використовувалось для переведення коштів з ТОВ «Компанія «Укрцентр» на ТОВ «ТВК Укрцентр», яке було створено і керувалось одними і тими самими особами: Реймеровим Є.В., і Реймеровою А.Є. ТОВ «Днепртрансінвест» має заборгованість перед ТОВ «Компанія «Укрцентр», частина якої стала підставою для визнання ТОВ «Днепртрансінвест» банкрутом.

Вказане, на думку 1-го відповідача, свідчить про те, що жодних законних правових підстав для укладення оскарженого договору відступлення права вимоги не було.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором дарування, його укладено позивачем всупереч вимогам ст. 720 ЦК України, в зв'язку з чим, він підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Також у зазначеному відзиві позивач вказує, що 27.12.2012 року було проведено державна реєстрація перетворення Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ в результаті цього юридична особа була припинена, а 28.12.2012 року було проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (ідентифікаційний код 30019801). Реорганізація була проведена на підставі наказу Міністерства Енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 року № 530. У зв'язку з припиненням діяльності Дочірньої компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз» України (код ЄДРПОУ 30019801) шляхом її реорганізації - перетворення у Публічне акціонерне товариства «Укртрансгаз». ТОВ «Компанія «Укрцентр» направило заяву про визнання кредиторських вимог, у тому числі за договором № 054-МТП від 28.05.2009 р. на суму 570600,65 грн. Заява про визнання кредиторський вимог була направлена 13.09.2012 року і отримана 17.09.2012 року.

Позивач вказує, що враховуючи факт подання ТОВ «Компанія «Укрцентр» до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» заяви з вимогами за договором № 054-МТП від 28.05.2009 р. на суму 570600,65 грн., ПАТ «Укртрансгаз» є правонаступником у зазначених зобов'язаннях.

Таким чином, на думку позивача, при розгляді даної справи ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» може бути замінений ПАТ «Укртрансгаз» у порядку передбаченому ст. 25 ГПК України.

Згідно зі ст. 25 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Оскільки факт реорганізації Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ шляхом перетворення її у Публічне акціонерне товариства «Укртрансгаз» підтверджується наказом Міністерства Енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 року № 530, наданим позивачем витягом з ЄДР та не заперечується представником 2-го відповідача в судовому засідання, є підстави для заміни в межах даної справи 2-го відповідача його правонаступником, а саме, Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ, на Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (ідентифікаційний код 30019801).

В судове засідання 14.01.2013 р. прибули представники позивача та 2-го відповідача.

Представник 2-го відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

Представник позивача підтримав позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд в її задоволенні відмовити.

1-й відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка 1-го відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, його правова позиція стосовно апеляційної скарги зазначена в наданому ним відзиві, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за відсутності представника 1-го відповідача.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 07.12.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест" (новий кредитор) укладений договір № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги, (далі - договір), відповідно п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору № 054-МТП від 28.05.2009 р., укладеним між первісним кредитором і БМФ "Укргазбудпром" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (м. Полтава) (боржник).

Згідно з п. 3 договору, новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків: а) оплата вартості отриманої продукції відповідно до умов договору № 054-МТП від 28.05.2009р. на суму 570600,65 грн. (п. 2 договору); право вимоги засновано на видаткових накладних № № 191, 198, 204, 205, 208, 209, 210, 213, 222, 227, 230, 233, 239 (а. с. 102-114).

На виконання п. 6 договору ТОВ "Компанія "Укрцентр" було направлено БМФ "Укргазбудпром" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" повідомлення про відступлення права вимоги (а. с. 96).

Позивач, при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі, просив суд визнати зазначений договір № 07-12/09-03 від 07.12.2009 р. недійсним. Відповідні вимоги позивача обґрунтовані з посиланням на невідповідність договору вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. ст. 203, 215, 720 ЦК України, оскільки вважає його фактично договором дарування, тоді як в статуті ТОВ "Компанія "Укрцентр" відсутні положення щодо права юридичної особи здійснювати дарування між юридичними особами.

2-й відповідач в обґрунтування своїх заперечень вказував на те, що нормами чинного законодавства, зокрема статтями 512-519 ЦК України не передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні повинен бути обов'язково відплатним, а, згідно з п. 2.3. Статуту ТОВ "Компанія "Укрцентр" встановлено, що товариство має право займатися й іншими видами діяльності, якщо це не суперечить законодавству України.

Крім того, 2-й відповідач також зазначає, що ліквідатор товариства позивача в межах провадження справи про банкрутство ТОВ "Компанія "Укрцентр" звертався з вимогою про визнання недійсними договорів № 07-12/09-02, № 07-12/09-03, № 07-12/09-04 про відступлення права вимоги від 07.12.09, укладених між ТОВ „Компанія „Укрцентр" та ТОВ „Днепртрансінвест" і рішенням суду, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, йому відмовлено в задоволені зазначеної вимоги.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, крім іншого, виходив з того, що договір № 07-12/09-03 від 07.12.2009 р. укладено з порушенням вимог ст. ст. 203, 215, 720 ЦК України.

Зазначені висновки господарського суду повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити, про що правомірно зазначив господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Суд першої інстанції також правомірно вказав, що договір відступлення права вимоги в практиці ділового обороту також називається "договором цесії", а його суб'єкти відповідно "цедентом"(старий кредитор) та "цесіонарієм" (новий кредитор). Зазначений договір цесії не є нормативно встановленою формою договору і за своєю суттю класифікується або договором купівлі-продажу, або договором дарування, або договором міни.

ЦК України не містить окремого положення щодо умов договору цесії, які б безпосередньо регулювали взаємовідносини між учасниками таких договорів. Законодавство України містить термін "цесія" лише в ч. 4 ст. 197 ЦК України, вживаючи його як синонім відступлення права вимоги. Проте системний аналіз норм ЦК України дає змогу окреслити правові засади договорів цесії.

Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання, такі відносини регулюються нормами договору дарування.

Згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Для деяких осіб законом встановлені заборони та межі дарування. Певні обмеження стосуються можливості виступати підприємницьким товариствам стороною договору дарування (дарувальником).

Зокрема, ч. 3 ст. 720 ЦК України передбачено, що підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника; це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

За змістом статті 42 ГК України, підприємництво ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу. Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, надбання та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій.

Стаття 84 ЦК України визначає підприємницькі товариства як товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.)

Так, підприємницькі товариства можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам товариства. Більше того, відчужувати своє майно за договором дарування підприємницькі товариства можуть лише у випадку, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено їх установчими документами. Виняток становить лише укладення договору пожертви - дарування нерухомих та рухомих речей обдаровуваним особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Установчими документами для акціонерних товариств та товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних та командитних товариств - установчий договір.

Як вбачається зі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр", (а. с. 7-15), метою діяльності товариства є здійснення господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, при цьому положеннями статуту не встановлено право товариства відчужувати своє майно за договором дарування.

Водночас, в зв'язку з тим, що в даному випадку право вимоги за договорами цесії відступається на безоплатній основі, то зазначений договір для відображення в обліку слід розглядати як договір дарування, про що також правомірно зазначив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення. При цьому відступлення права вимоги є безоплатною передачею активу, тобто дебіторської заборгованості.

Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання 2-го відповідача в апеляційній скарзі на те, що спірний договір відступлення права вимоги не є договором дарування, зокрема з тих підстав, що за його умовами було змінено первісного кредитора у зобов'язанні, для чого йому передано право вимоги на суму боргу за договором закупівлі товарів за державні кошти, а не подаровані грошові кошти чи інші права, як це передбачає ст. 717 ЦК України.

В даному випадку, істотною обставиною є не назва договору № 07-12/09-03 від 07.12.2009 р. та зміна кредитора в зобов'язанні кредитора яка відбулася згідно з ним, а правова природа договору зазначеного договору. Разом з тим, зазначений договір за своєю правовою природою відповідає вимогам ст. 717 ЦК України, що є достатнім для його кваліфікації не тільки як договору про відступлення права вимоги, а й як договору дарування, при цьому, предметом дарування є активи підприємства позивача у вигляді належної останньому дебіторської заборгованості, яку він має право вимагати від свого контрагента.

Посилання 2-го відповідача на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2012 р. по справі № 5002-3/2511-2011 також жодним чином не спростовують вищезазначені висновки стосовно необхідності кваліфікації договору № 07-12/09-03 від 07.12.2009 р. не тільки як договору відступлення права вимоги, а й договору дарування.

Суд першої інстанції також правомірно зазначив, що у податковому обліку з податку на прибуток для продавця (первинного кредитора) відступлення права вимоги на користь нового кредитора розглядається як заключна операція (друга подія) згідно з п. п. 11.3.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334, який діяв на момент вчинення оспорюваного правочину), тобто прирівнюється до операції зарахування коштів від покупця (боржника) на банківський рахунок платника податку в оплату поставлених боржнику товарів (робіт, послуг) і не має для нього податкових наслідків.

В той же час, у другого кредитора по-перше, виникають витрати на суму вартості права вимоги, відшкодованої первинному кредитору, по-друге, доходи, отримані від боржника в оплату вартості товарів (робіт, послуг) свого часу, отримані боржником від первинного кредитора.

Зважаючи на те, що відповідно до п. п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону N 334 валовий дохід включає, зокрема, доходи від здійснення операцій з борговими зобов'язаннями та вимогами, у другого кредитора підлягають оподаткуванню суми перевищення надходжень від боржника над сумою сплаченою первинному кредитору. В даному випадку, враховуючи безоплатність цесії, у 1-го відповідача підлягали оподаткуванню суми надходжень від боржника.

При цьому у боржника під час виникнення своїх зобов'язань вже перед новим кредитором така операція в податковому обліку розглядається як заключна операція (друга подія) згідно з п.п. 11.3.1 ст. 11 Закону N 334 і не має для нього податкових наслідків.

Водночас, відповідачами не надано суду доказів відображення вказаної операції (відступлення права вимоги) в податковому обліку.

Слід зазначити, що матеріалами справи, а саме, копіями розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в частині контрагентів, що надані позивачем до суду 26.10.2012 р., товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" не було відображено у податкових документах факт виконання позивачем оспорюваного договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р.

В постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ст.. 1, 8 Конституції України Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно з ч. ч. 1, 5 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зважаючи на те, що положеннями статуту ТОВ "Компанія "Укрцентр" не встановлено право товариства відчужувати своє майно за договором дарування, є законними та обґрунтованими висновки господарського суду про те, що оспорювана угода у даній справі суперечить приписам ст. 720 ЦК України, оскільки по-перше фактично не передбачає отримання доходу, що суперечить меті створення господарського товариства - ТОВ "Компанія "Укрцентр", і самим поняттям підприємництва і господарської діяльності, і по-друге безоплатне відчуження активів товариства відбулося всупереч тому, що статуті ТОВ "Компанія "Укрцентр" відсутні положення які дають їй право здійснювати дарування між юридичними особами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо задоволення позову про визнання недійсним договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрцентр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепртрансінвест".

Також правомірно судом першої інстанції були відхилені твердження 2-го відповідача про те, що оспорюваний договір є договором пожертви.

Згідно зі ст. 729 ЦК України, пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Пожертва є однією із форм благодійницької діяльності, у зв'язку з чим можливим є застосування спеціального законодавства. Зокрема, Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", яким у ст. 1 передбачено, що благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.

Пожертва за своєю правовою природою є різновидом договору дарування. Водночас для пожертви характерні специфічні, відмінні від дарування ознаки. У першу чергу такі особливості стосуються предмета договору: предметом пожертви не можуть бути майнові права. Інше майно, не вилучене з цивільного обороту, може бути предметом договору пожертви. Крім того, пожертва передбачає цільове призначення предмета такого договору. Зокрема, разом з прийняттям пожертви на особу покладається обов'язок використовувати предмет договору виключно з метою досягнення певної, наперед обумовленої суспільно-корисної мети. Тому, пожертвою буде лише такий договір дарування, в якому є вказівка на цільове використання дарунка. У противному випадку безоплатна передача дарунка за договором буде вважатись звичайним договором дарування.

В контексті вищевказаного, та як вбачається зі змісту оспорюваного договору, то даний договір не може бути віднесений до договору пожертви, оскільки жодної з вищевказаних умов при укладенні договору №07-12/09-03 від 07.12.2009 р. сторонами дотримано не було.

Так само правомірно були відхилені господарським судом посилання 2-го відповідача на судові рішення судові рішення у справі №04-05/5/28-9Б.

Як вже було зазначено вище, позовна заява у даній справі подана ліквідатором з підстав невідповідності договору про відступлення права вимоги нормам матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 720 ЦК України, ст. 42 ГК України, а судові рішення у справі № 04-05/5/28-9Б, на які посилається 2-го в обґрунтування своїх тверджень, прийняті за наслідками подання позовів на підставі ст. ст. 17, 25 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у межах справи про банкрутство, яка передбачає звернення ліквідатора з позовом про визнання угод недійсними в межах справи про банкрутство в встановлених випадках, до яких не відноситься невідповідність угоди нормам матеріального права.

В позові ТОВ "Компанія "Укрцентр" до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" господарський суд правомірно відмовив, оскільки дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не є стороною договору № 07-12/09-03 про відступлення права вимоги від 07.12.2009 р.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги 2-го відповідача про скасування судового рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у апеляційній скарзі, та вільним тлумаченням окремих положень спірного договору та Закону.

За таких обставин, прийняте по даній справі рішення від 26.10.2012 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скаргу 2-го відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 25, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Замінити 2-го відповідача по даній справі його правонаступником, а саме, Дочірню компанію "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Київ на Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (адреса: 01021, м. Київ, Печерський район, Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801).

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.12 р. по справі № 5023/3714/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 17.01.2013 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.