Рішення

від 08.11.2012 по справі 6/090-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2012 р. Справа № 6/090-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт 61" до Дочірнього підприємства "Київська механізована колона" Публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

позивача: Кукуєту (дов. б/н від 27.08.2012р.),

відповідача: Вансовська Л.В. (дов. № 336/1 від 01.09.2012р.).

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Контракт 61" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства "Київська механізована колона" Публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" (далі -відповідач) про визнання договору недійсним.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що договір про відступлення права вимоги № 51 від 20.01.2012р., укладений між ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" та ТОВ "Контракт 61" під впливом обману, у розумінні статті 230 Цивільного кодексу України, а тому має бути визнаний недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.09.2012р. порушено провадження у справі № 6/090-12 та призначено її до розгляду на 02.10.2012р.

21.09.2012р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволені позову про визнання договору недійсним відмовити з підстав, викладених у даному відзиві.

02.10.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 16.10.2012р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 16.10.2012р. представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 30.10.2012р.

30.10.2012р. позивачем подані додаткові пояснення, з яких вбачається, що сторона доповнила позов новими обставинами при збережені в ньому первісних обставин, та посилається на інші норми права. Таким чином, дані пояснення не можна вважати заявою про зміну підстав позову, у розумінні Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р.

Відповідачем подані доповнення до відзиву.

30.10.2012р. в судовому засіданні представником відповідача подано клопотання в порядку частини третьої статті 69 Господарського процесуального кодексу країни про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2012р. суд задовольнив дане клопотання відповідача та продовжити строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів.

30.10.2012р. та 06.11.2012р. суд оголошував перерви в засіданні.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

14.11.2012р. відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

20.01.2010р. між Дочірнім підприємством "Київська механізована колона" Публічного акціонерного товариства "Київсільелектро", яке є правонаступником Дочірнього підприємства "Київська механізована колона" Відкритого акціонерного товариства "Київсільелектро" (далі -первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контракт 61" (далі -новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 51 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором № 11 від 24.04.2008р., укладений між первісним кредитором та ВАТ "Будматеріали" (далі - основний договір).

За умовами п. 1.2. оспорюваного договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Відповідно до п. 2.1. договору новий кредитор сплачує первісному кредиторові 115 623,60 грн шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок первісного кредитора.

Права та обов'язки сторін викладені у статті 3 цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.1.).

Предметом позову є вимога про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 51 від 20.01.2012р., укладеного між ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" та ТОВ "Контракт 61".

Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в п. 8 якої зазначено - «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Відтак, враховуючи Постанову Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" суду необхідно встановити чи передбачили сторони договору встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Частиною першою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини другої вищезазначеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».

Таким чином, дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський суд встановив, що договір про відступлення права вимоги № 51 від 20.01.2012р., укладеного між ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" та ТОВ "Контракт 61", укладений за умовами встановленими чинним законодавством України для договорів даного виду та з урахуванням змісту самого договору та волі сторін, а саме: при укладенні господарського договору сторони погодили предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, з наведених норм закону випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

За своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги має на меті зміну кредитора у зобов'язанні. В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним (ст. 512 ЦК).

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору останній є оплатним, оскільки в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору кошти у розмірі 115 623,60 грн замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу (ст. 656 ЦК).

Таким чином, сторони у договорі про відступлення права вимоги мали намір передати новому кредитору майнові права за основним договором (№ 11 від 24.04.2008р.).

Водночас, виходячи із загальних правил та положень статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав .

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що необхідною умовою для укладення договорів про відступлення права вимоги є існування на момент передачі новому кредитору прав які він мав до боржника в обсягах і на умовах їх передачі, тобто дійсні вимоги.

Однак, судом встановлено, що майнові вимоги ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" до боржника ВАТ "Будматеріали" за договором № 1 від 24.04.2008р. в момент передання цих вимог (момент підписання договору про відступлення права вимоги) не існувало виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2009р. порушено провадження у справі № Б3/106-09 про банкрутство ВАТ "Будматеріали" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідне оголошення було опубліковане у газеті "Голос України" № 152 від 15.08.2009р. як зазначено в оголошені, вимоги кредиторів та осіб бажаючих прийняти участь у санації товариства приймаються протягом тридцяти днів від дня опублікування оголошення.

Отже, у даному випадку строк на заявлення ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" до боржника ВАТ "Будматеріали" сплинув 14.09.2009р.

У відповідності до статті 14 Закону України, від 14.05.1992, № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2010р.у справі № Б3/106-09 затверджено реєстр вимог кредиторів до якого майнові вимоги відповідача до боржника за договором № 11 від 24.04.2008р. не включилися, а тому вважаються погашеними з 16.09.2009р.

Разом з тим, укладаючи договір про відступлення права вимоги від 20.01.2010р. № 51 за договором № 11 від 24.04.2008р. позивачу була відступлена неіснуюча, недійсна вимога, а оспорюваний договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам закону, не породжує юридичних наслідків, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, то договір підлягає визнанню його недійсним як такий, зміст якого суперечить статті 514 Цивільному кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.01.2010р. № 51, укладеного між Дочірнім підприємством "Київська механізована колона" Відкритого акціонерного товариства "Київсільелектро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контракт 61 підтверджується наявними в матеріалах справи документами, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню на підставі частини першої статі 203 Цивільного кодексу України.

Щодо заперечень відповідача, наведених у його письмових запереченнях, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними доказами, матеріалами справи та не спростовують доводів позивача, а лише зводяться до переоцінки доказів та підміни понять.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 51 від 20.01.2010р., укладений між ДП "Київська механізована колона" ВАТ "Київсільелектро" та ТОВ "Контракт 61".

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Київська механізована колона" Публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" (код 19425908) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Контракт 61" (код 32456444) 1073 грн судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя Черногуз А.Ф.