cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" грудня 2012 р. Справа № 14/159-18/623/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С., за участю представників: позивача Фещук В.В., представник, відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 року у справі№ 14/159-18/623/11 господарського суду Полтавської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" доДочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" простягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 42932,05грн. майнової шкоди, спричиненої пошкодженням у ДТП належного йому сідельного тягача "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, 551,52грн. витрат на оплату висновку експертного товарознавчого дослідження щодо визначення матеріальної шкоди завданої володільцю автомобілю "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, та реальних збитків в розмірі 52930,20грн., понесених позивачем в зв'язку із залученням до здійснення своєї господарської діяльності транспортних засобів стороннього перевізника, через пошкодження у ДТП власного сідельного тягача "МАN 19.463", державний номер 02847ХА.
Справа в господарських судах розглядалась неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 30.01.2012р. касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволено частково; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 року та рішення господарського суду Полтавської області від 31.05.2011 року у даній справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" збитків у розмірі 52930,20 грн., які були понесені позивачем у зв'язку із залученням до здійснення своєї господарської діяльності транспортних засобів стороннього перевізника скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині рішення та постанову залишено без змін.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.05.2012 року (суддя Солодюк О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 року (судді: Могилєвкін Ю.О. -головуючий, Гетьман Р.А., Плужник О.В.), в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 52930,20грн. реальних збитків відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 53930,20грн. реальних збитків на користь позивача. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.4 3 , ч.1 ст.4 7 , ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26.03.2010р. автопоїзд у складі сідельного тягача марки "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, з напівпричепом, що належить на праві власності ТОВ "САНОІЛ", під керуванням водія Дараган Олега Миколайовича, що перебуває у трудових відносинах з позивачем, повертався до гаражу підприємства, після виконання перевезення вантажу за замовленням контрагенту.
Приблизно о 01год. 10хв., під час руху зазначеного автопоїзду на 323 км автодороги "Київ-Харків" відбулась дорожньо-транспортна пригода -потрапляння сідельного тягача марки "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, в яму (площею 1,5м на 4м), яка утворилась в дорожньому покритті автодороги. Внаслідок ДТП сідельному тягачу марки "МАN 19.463", державний номер 02847ХА було завдано значні механічні пошкодження.
В зв'язку з незадовільним технічним станом пошкодженого у ДТП сідельного тягача, його було направлено на ремонт до гаражу (автобази) позивача. Відповідно до наказу генерального директора №27/03-1 рем. від 27.03.2010р. ремонт сідельного тягача "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, здійснювався власними силами позивача і тривав по 10.05.2010р.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що протягом строку ремонту транспортного засобу позивача перевезення вантажів за замовленнями контрагентів позивача здійснювалось транспортними засобами суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Улізко С.В. відповідно до договору №1006 від 10.06.2008р., укладеного між позивачем та Улізко С.В. Протягом вищевказаного періоду транспортними засобами суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Улізко С.В. було здійснено 11 перевезень вантажів за замовленнями контрагентів позивача по території України, що підтверджується актом виконаних робіт та копіями ТТН. Загальна вартість перевезень за вищевказаний період склала 52930,20грн., які перераховані на розрахунковий рахунок суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Улізко С.В. відповідно до умов договору, що підтверджується платіжними дорученнями.
Таким чином, посилаючись на приписи ст.22 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому збитки, що безпосередньо пов'язані з пошкодженням у ДТП сідельного тягача марки "МАN 19.463", державний номер 02847ХА, які виразились у додатково здійснених позивачем витратах, пов'язаних із залученням для здійснення своєї господарської діяльності транспортних засобів стороннього перевізника.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним правилом збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків скаржник повинен довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було визнано недоведеним причинний зв'язок між укладанням договору з суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою Улізко С.В. у липні 2008р., здійсненням перевезень у квітні 2010р. та пошкодженням автомобілю у березні 2010р. та не доведено, яким чином оплата послуг по зазначеному договору відноситься до реальних збитків позивача. Позивач не надав інформацію про об'єми перевезення у квітні 2010р. та наявність замовлень саме у зазначений період, обсяги зазначених замовлень та докази неможливості виконання зазначених замовлень власним транспортом, список контрагентів позивача за 2010р. також не містить зазначеної інформації, у списку не визначені обсяги перевезень, час перевезення, наявність замовлень, скільки транспорту необхідно для здійснення перевезення. Відтак, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено факт наявності у квітні 2010р. договірних зобов'язань по перевезенню, які неможливо було виконати транспортом позивача, не зазначений обсяг таких зобов'язань.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що в обґрунтування вимог про стягнення реальних збитків у сумі 52930,20грн. позивач не надав доказів того, чи не було в останнього вільних транспортних засобів у гаражі (автобазі), та чому не використовувались для перевезення зазначені транспортні засоби, що могло запобігти настанню збитків. Крім того, позивач здійснюючи перевезення власними транспортними засобами, не залучаючи при цьому стороннього перевізника, у будь-якому разі мав би витрати, зокрема, на пальне, оплату праці водія тощо.
За таких обставин суди дійшли цілком обґрунтованого висновку, що оскільки позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договорами перевезення перед контрагентами за допомогою транспортних засобів суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи Улізько С.В. і отримав за надані послуги плату від контрагентів, штрафні санкції до позивача його контрагентами не застосовувались, оскільки зобов'язання перед ними позивачем були виконані, витрати в сумі 52930,20грн. (грошові кошти, сплачені позивачем СПД-ФО Улізько С.В.) не є реальними збитками, а відтак і відсутні підстави для стягнення цієї суми з відповідача.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного суду не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 року у справі №14/159-18/623/11 господарського суду Полтавської області залишити без змін.
Головуючий Н.Капацин
Судді Ж.Бернацька
Д.Кривда
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 03.12.2012 |
Оприлюднено | 06.12.2012 |
Номер документу | 27839015 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Кривда Д. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні