Ухвала

від 03.12.2012 по справі 2а-1984/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/51279/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Гавриш І.А. від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012

у справі № 2а/1270/1902/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон-АГРОбуд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон-АГРОбуд»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000912340 від 12.12.2011 та № 0000922340 від 12.12.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 12.12.2011 № 0000912340 та № 0000922340.

ДПІ у Подільському районі міста Києва подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін як підставні та обґрунтовані.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- ДПІ Подільському районі міста Києва у період з 02.08.2011 по 10.08.2011 була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.02.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено Акт № 448/23-404/36867698 від 14.11.2011;

- за наслідками перевірки ДПІ у Подільському районі міста Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000912340 від 12.12.2011, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 555 990,00 грн. (з яких: 1 244 792,00 грн. - основний платіж та 311 198,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000922340 від 12.12.2011, яким позивачу за порушення п.п.7.2.4 п. 7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 197 709,00 грн. (з яких: 995 833,00 грн. - основний платіж та 201 876,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- висновок про вказані порушення податкового законодавства зроблений відповідачем внаслідок того, що за результатами перевірки позивача посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту безпідставно віднесено суми по взаємовідносинах з ТОВ «Мінераліс»(контрагента позивача по договору № 01/11 від 01.11.10), оскільки фінансово-господарські взаємовідносини між цим суб'єктом господарювання та його контрагентами (ТОВ «АСТ Груп», ТОВ «Агрофермтехніка»та ТОВ «Комплект-Будінвест») є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст.234 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. п.п. 7.2.4 п. 7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакціях, чинних на момент спірних правовідносин), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(який був чинним на момент проведення перевірки позивача) завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством; внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; надання податкових консультацій; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції:

здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів;

забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України;

подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України (що набрав чинності на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) органи державної податкової служби визначені контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Права органів державної податкової служби при виконанні покладених на них функцій визначені у ст.20 Податкового кодексу України.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що за змістом цих норм органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент перевірки позивача, не наділяла органи державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між суб'єктами господарювання, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання тощо. Тобто, посадові особи органу державної податкової служби, які здійснювали перевірку платника податку, не уповноважені визнавати ті чи інші угоди (правочини) фіктивними внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства України та.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківський рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем належним чином виконано умови договору № 01/11 від 01.11.2010, укладеного з ТОВ «Мінераліс», що оформлено відповідними первинними документами, які містять усі необхідні реквізити відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Мінераліс»належним чином було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зареєстровані платники податку мають право нараховувати податок на додану вартість, складати та видавати податкові накладні.

Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З врахуванням усього вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, не спростованого доводами касаційної скарги, про те, що витрати позивача за договором № 01/11 від 01.11.2010, укладеним з ТОВ «Мінераліс», правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, а податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості товару, придбаного у ТОВ «Мінераліс», правомірно віднесений до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний