Ухвала

від 27.06.2012 по справі 2а/2470/257/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/257/11

Головуючий у 1-й інстанції: Огородник А.П.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Залімського І. Г. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судових засідань: Александрової К.В.

представників позивача: ОСОБА_2., ОСОБА_4

представника відповідача (апелянта): Швець О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємця ОСОБА_6 до державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року приватний підприємець ОСОБА_6 (ПП ОСОБА_6.) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці (ДПІ у м. Чернівці) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 листопада 2010 року №0004360171/0, №0004370171/0, №0004410171/0, від 20 грудня 2010 року №0005280171/0. №0005290171/0 та від 29 грудня 2010 року №0005460171/1, №0005470171/1.

06 квітня 2012 року Чернівецький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим апеляційним судом встановлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року №981 "Про утворення територіальних органів державної податкової служби" перетворено Державну податкову інспекцію у м. Чернівці Чернівецької області на Державну податкову інспекцію у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби. Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 55 КАС України допускає заміну Державної податкової інспекції у м. Чернівці Чернівецької області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити

Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що ДПІ у м. Чернівці проведено планову виїзну перевірку ПП ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 29 жовтня 2010 року №3184/17-120/НОМЕР_1.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України та пп. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV (Закон №889), а саме неведення обліку доходів та витрат; порушення позивачем ч. 2, 3 ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92, а саме: невірне визначення суми валових витрат за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, шляхом безпідставного включення до складу валових витрат суму 39128373,67 грн., в тому числі 30781801,21 грн. - вартість продукції отриманої позивачем від ПП «ТПФ «Відаркет», 8346572,46 грн. - вартість продукції отриманої позивачем від ТОВ «Авістапромторг», а також невірне визначення суми чистого (оподатковуваного) доходу за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року в сумі 39128373,67 грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 30781801,21 грн. (І квартал - 0,00 грн.; ІІ квартал - 7562662,63 грн.; ІІІ квартал - 10646848,56 грн.; ІV квартал - 12608290,02 грн.) та за І півріччя 2010 року в сумі 8346572,46 грн. (І квартал - 0,00 грн.; ІІ квартал - 8346572,46 грн.), дана розбіжність виникла у зв'язку із невірним визначенням сум валових витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу.

Також виявлено порушення позивачем пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, п. 7.7, пп. 7.7.2, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, а саме: позивачем безпідставно до податкового кредитоу включено податок на додану вартість в сумі 7825675 грн. з вартості товарів (солодощів) сплаченого постачальникам ПП «ТПФ «Відаркет» в сумі 7825675 грн., в тому числі за квітень 2009 року в сумі 288623 грн., за травень 2009 року в сумі 571562 грн., за червень 2009 року в сумі 645147 грн., за липень 2009 року в сумі 383908 грн., за серпень 2009 року в сумі 845913 грн., за вересень 2009 року в сумі 899549 грн., за жовтень 2009 року в сумі 832179 грн., за листопад 2009 року в сумі 806842 грн., за грудень 2009 року в сумі 882638 грн., за травень 2010 рокеу в сумі 849396 грн. та за червень 2010 року в сумі 819918 грн., також невірно визначено податок на додану вартість, що підлягає зарахуванню до бюджету, у зв'язку із невірним визначенням податкового кредиту на загальну суму 7584185 грн., в тому числі за травень 2009 року в сумі 260708 грн., за червень 2009 року в сумі 664476 грн., за липень 2009 року в сумі 542332 грн., за серпень 2009 року в сумі 470814 грн., за вересень 2009 року в сумі 1451225 грн., за жовтень 2009 року в сумі 848594 грн., за листопад 2009 року в сумі 633743 грн., за грудень 2009 року в сумі 806990 грн., за січень 2010 року в сумі 33086 грн., за березень 2010 року в сумі 133638 грн., за червень 2010 року в сумі 777822 грн. та за червень 2010 року в сумі 960757 грн., а також в червні 2010 року в сумі 236502 грн. згідно нової звітної декларації з ПДВ за червень 2010 року №94908 від 20 липня 2010 року. Перевіркою правомірності відшкодування з бюджету податку на додану вартість за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року встановлено, що платником неправомірно заявлено до відшкодування податок на додану вартість всього у сумі 236502 грн.

На підставі акта перевірки, 10 листопада 2010 року ДПІ у м. Чернівці прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0004360171/0, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 4617270,18 грн.;

- №0004370171/0, яким позивачу донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкцій на загальну суму 11376 277,50 грн.;

- №0004410171/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 236502 грн.

Крім того, ДПІ у м. Чернівці проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП ОСОБА_6 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВА наступних податкових періодів по декларації з ПДВ за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2010 року №3631/17-122/НОМЕР_1.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, п. 7.7, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, а саме: невірно визначено податок на додану вартість, що підлягає зарахуванню до бюджету, всього в сумі 401489 грн. у зв'язку із невірним визначенням податкового кредиту, а також в серпні 2010 року в сумі 226122 грн. згідно звітної декларації з ПДВ за серпень 2010 року №121268 від 17 вересня 2010 року. Перевіркою правомірності відшкодування з бюджету податку на додану вартість за серпень 2010 року встановлено, що позивачем неправомірно заявлено до відшкодування податок на додану вартість всього у сумі 226122 грн.

На підставі акта перевірки, 20 грудня 2010 року ДПІ у м. Чернівці прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0005280171/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 226122 грн;

- №0005290171/0, яким позивачу донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 602233,50 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом додатково винесені податкові повідомлення-рішення від 29 грудня 2010 року:

- №0005460171/1, яким позивачу донараховано податок з доходів осіб на загальну суму 1251985,87 грн.;

- №0005470171/1, яким позивачу донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції на загальну суму 7482 грн.

Не погодившись з такими рішеннями позивач оскаржив їх до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що ПП ОСОБА_6 відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» документально підтвердив наявність підстав для формування податкового кредиту, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно, положень п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996).

В свою чергу вказаний Закон визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Так, податкові та видаткові накладні виписані ПП «ТПФ «Віаркет» та ТОВ «Авістапромторг» для ПП ОСОБА_6 відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", містять всі обов'язкові реквізити: опис послуг, їх кількість, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, тощо, придбані послуги використовувались для організації щоденної діяльності позивача та забезпечення відповідності діяльності позивача вимогам законодавства.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання ДПІ у м. Чернівцях про нікчемність угоди є факт незнаходження за місцем реєстрації ПП «ТПФ «Віаркет» та ТОВ «Авістапромторг», оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було надано доказів щодо виключення останніх із бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже в період укладення договорів між позивачем та ПП «ТПФ «Віаркет» та ТОВ «Авістапромторг», останні мали чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не були позбавлені прав укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством.

Таким чином, укладені договори між позивачем та його контрагентами не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що дані договори не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Даний факт також підтверджується висновком Вінницького відділення НДІ судових експертиз №1545, відповідно до якого завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також заниження податкового зобов'язання зі сплати до бюджету ПП ОСОБА_6 і донарахування відповідачем до сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету по податку на додану вартість та по податку з доходів фізичних осіб нормативно та документально не підтверджується.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про застосування, як доказу, у даній справі висновку експертного економічного дослідження Київського НДІ судових експертиз за №12280/10-19., в якому за результатами дослідження вказані в акті перевірки ДПІ у м.Чернівці №3184/17-120/НОМЕР_1 від 29 жовтня 2010 року "Про перевірку дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_6 за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року" донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 7584185 грн., податку з доходів фізичних осіб в сумі 4617270 грн. за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, з врахуванням документів, які стали підставою для нарахування, документально не підтверджується.

В свою чергу, податковим органом не надано жодного документального доказу який би спростував вказаний висновок експертного економічного дослідження.

Таким чином, висновок Київського НДІ судових експертиз ще раз підтверджує правомірність включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум з господарських операцій з названими вище контрагентами, які знайшли своє документальне підтвердження в наданих суду податкових, видаткових накладних та платіжних дорученнях.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 05 липня 2012 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Залімський І. Г.

Мельник-Томенко Ж. М.