Постанова

від 15.01.2009 по справі 7/37-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/37-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 січня 2009 р.                                                                                    № 7/37-08  

Вищий  господарський  суд України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ ВКФ "Овіл"

на  постановувід 14.10.2008

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Дніпропетровської області № 7/37-08

за позовомСанаторію "Трускавець" Служби безпеки України

доТОВ ВКФ "Овіл"

пророзірвання договору та стягнення 217978,08 грн.

за участю представників:- позивача   

Себлини В.П., Дроздовського О.А., Бичкової А.О., Федак М.В.

- відповідачаКутельмаха Т.С., Тропіна В.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2008 (суддя Л.А.Коваль), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Герасименко І.М., суддів Білецької Л.М., Ясир Л.О.),  позовні вимоги Санаторію "Трускавець" Служби безпеки України (далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Овіл" (далі –відповідач) про розірвання договору № 72 від 14.11.2001 про санаторно-курортне обслуговування та стягнення 217978,08 грн., в т.ч. 51138,45 грн. боргу, 4323,53 грн. пені, 162516,10 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, задоволені частково, розірвано укладений між сторонами за справою договір № 72 від 14.11.2001 про санаторно-курортне обслуговування, стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 51138,45 грн. та пеню в розмірі 4003,85 грн., в решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, відповідач в поданій касаційній скарзі просить судові акти у справі скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові повністю, посилаючись на порушення господарськими судами норм ст. 162 ЦК УРСР, ст. 525 ЦК України, ч. ч. 1, 4 ст. 188 ГК України, п. 1.4 ст. 1, пп. 5.1.8, 5.1.9 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість".

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на законність і ґрунтовність судових актів, якими встановлено право позивача на встановлення вартості послуг, що надаються санаторієм відповідачеві на рівні з усіма іншими бажаючими особами за публічним договором на підставі йому пільгових умов і відмовитись від калькуляції вартості послуг на 2007 рік.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 14.11.2001 між сторонами за справою укладено договір № 72 про санаторно-курортне обслуговування, за умовами якого у орендованих у виконавця (позивача) приміщеннях четвертого поверху спального корпусу на підставі договорів оренди № 27 від 04.05.2000 та № 71 від 01.08.2001 замовник (відповідач) зобов'язався поселяти відпочиваючих за загальним профілем лікування та профілем лікування цукрового діабету, при цьому, виконавець зобов'язався продавати замовнику послуги на санаторно-курортне лікування і харчування його відпочиваючих, а замовник - проводити їх оплату (п. 1.1 договору).

Згідно пунктів 2.2.1, 2.2.4 договору № 72 відповідач зобов'язався проводити оплату послуг відповідно до умов даного договору і забезпечити у орендованому приміщенні виконання планової кількості ліжко-днів. При цьому, згідно пунктів 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору позивач зобов'язався забезпечувати замовника послугами на санаторно-курортне лікування та харчування його відпочиваючих на харчоблоці санаторію, у разі зміни вартості послуг, пов'язаної із централізованими змінами цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавством України, повідомляти про це замовника після їх введення, вести облік наданих послуг і подавати замовнику рахунок для оплати послуг.

Згідно п. 3.1 договору вартість послуг на санаторно-курортне лікування і харчування встановлюється виконавцем відповідно до чинного законодавства України і змінюється у випадках, передбачених нормативними і нормативно-правовими актами України. Вартість послуг, вказана в калькуляції, яка додана до договору і є його невід'ємною частиною.

Пунктами 3.2 - 3.4 договору сторони встановили порядок розрахунків: замовник до 25 числа поточного місяця здійснює попередню оплату за харчування та лікування планової кількості відпочиваючих, яких передбачається оздоровити в наступному місяці; розрахунковим періодом є термін з 25 числа поточного місяця по 24 число наступного місяця, в якому фактично були надані послуги; виконавець у разі необхідності подає замовнику для оплати рахунок за фактично надані послуги за вказаний розрахунковий період; замовник зобов'язаний провести оплату рахунку протягом трьох банківських днів з дня його одержання, але до 01 числа наступного місяця; якщо замовник сплатив більшу суму, ніж було необхідно, вона підлягає заліку в рахунок наступних платежів; порядок оплати - банківський перевід; вид розрахунків - безготівковий; форма розрахунків - платіжне доручення.

За прострочення терміну оплати рахунку замовник сплачує на вимогу виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 4.2 договору), договір діє з моменту підписання до 31.12.2010 (п. 5.1 договору).

На виконання умов договору, з початку його дії і по березень 2007 року включно, позивач щомісяця виставляв відповідачеві рахунки на оплату отриманих за договором послуг, вартість яких вказувалась у калькуляціях і оплачувалася відповідачем відповідно до вказаної в них суми, зокрема, згідно попередньої калькуляції витрат на лікування і харчування відпочиваючих станом на 01.02.2006 собівартість лікування та харчування відпочиваючих за 24 дні складала 1758 грн.

Позивач 16.04.2007 затвердив нову калькуляцію витрат на лікування і харчування відпочиваючих відповідача в санаторії "Трускавець" станом на 01.02.2007, погоджену 10.04.2007 Військово-медичним управлінням Служби безпеки України, яку 19.04.2007 передав відповідачеві і згідно якої собівартість лікування та харчування відпочиваючих за 24 дні склала 2150 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у справі виник через недоплату відповідачем отриманих послуг за період з квітня 2007 року по березень 2008 року у сумі 51138, 45 грн. внаслідок встановлення позивачем нових розцінок.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вказаної заборгованості, пені в розрахованій судом сумі 4003,85 грн. за період з 01.09.2007 по 01.03.2008 та дострокового розірвання договору від 14.11.2001 №72, суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення відповідачем умов договору щодо повної оплати наданих послуг, встановлення і зміна вартості яких є прерогативою позивача, завдало позивачеві значної шкоди і позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору.

Так, згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а відповідно до пунктів 2.1.2, 3.1 договору № 72 від 14.11.2001 вартість, тобто, ціна послуг на санаторно-курортне лікування і харчування, яка вказується в калькуляції, встановлюється виконавцем відповідно до чинного законодавства України і змінюється у випадках, передбачених нормативними і нормативно-правовими актами України, про що виконавець зобов'язаний повідомляти замовника після введення нових цін, що узгоджується зі ст. 3 Господарського кодексу України та не протирічить загальним нормам ділового звичаю, адже, відповідно до Інструкції "Про порядок планування, обліку і калькуляції собівартості ліжко-дня в санаторно-курортних закладах відпочинку Служби безпеки України" встановлення ціни, нижчої за собівартість ліжко-дня не відповідає меті господарської діяльності санаторію.

Таким чином, сторони узгодили встановлення ціни саме виконавцем у вигляді складання калькуляції і зобов'язання її направлення замовникові, що і здійснювалось позивачем протягом дії договору шляхом систематично складання і надання відповідачеві нових калькуляцій, в т.ч. вручення йому 19.04.2007 нової калькуляції на вартість послуг станом на 01.02.2007 в сумі 2150 грн. за 1 ліжко-місце на 24 дні.

Неповна оплата відповідачем виставлених йому рахунків не може свідчити про непогодження з ціною, а лише доводить факт неналежного виконання відповідачем його зобов'язань по оплаті отриманих послуг за договором.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином., відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання {неналежне виконання), що має наслідком, зокрема, розірвання договору, сплату неустойки, відшкодування збитків.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Задовольняючи даний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підставність і ґрунтовність вимог в частині дострокового розірвання договору і стягнення заборгованості за надані послуги і пені за період прострочення з 01.09.2007 по 27.03.2008 включно в сумі 4003,85 грн., втім, цей висновок колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не ґрунтується на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору.

Так, колегія суддів вважає, що позивачем в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування ні істотності порушення відповідачем умов договору, ані наявності збитків у своїй майновій сфері внаслідок такого порушення, адже, рішення суду в частині відмови у позові про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, неотриманням якої позивач обґрунтовував істотність порушення відповідачем умов договору, позивачем не оскаржувалось.

Щодо встановленої для відповідача вартості послуг, колегія суддів не вважає належним чином доведеними позивачем і встановленими судами попередніх інстанцій обставини визначення в калькуляції для відповідача вартості послуг станом на 01.02.2007 однаковою з усіма іншими споживачами цих послуг, тобто, дотримання позивачем вимог ст. 633 ЦК України, на яку він посилається в обґрунтування своїх заперечень на касаційну скаргу, і, як вбачається з матеріалів справи, це питання поставало перед позивачем, зокрема, листом начальника Військово-медичного управління СБУ України від 24.10.2007 № 20/3547 (а.с.130, т.1).

Решту доводів скаржника колегія суддів вважає такими, що зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судами обставинами справи, що перебуває поза межами процесуальних повноважень суду касаційної інстанції.  

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує підставність дострокового розірвання договору за ознаками істотності його порушення відповідачем.

  Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий господарський суд України    

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 7/37-08 та рішення від 07.07.2008 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу ТОВ ВКФ "Овіл" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                           К.В.Грейц

           Судді                                                                                 С.В.Бакуліна                                                                                                                                                                         

                                                                                                       О.І.Глос