Постанова

від 18.01.2012 по справі 2а-14343.1/10/0170/23

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

< Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2012 р. 11:33 Справа №2а-14343.1/10/0170/23

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Алексєєвої Т.В.

при секретарі судового засідання Лапшині В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за адміністративним позовом Заступника прокурора м. Ялта

до Лівадійської селищної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні позивача Міністерство аграрної політики України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство «Лівадія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "УКРСНАБ"

про визнання недійсним рішення,

за участю представників:

від позивача - Іслямова М.В.

від відповідача - не з'явився

третя особа (Міністерство аграрної політики України) - не з'явився

третя особа (ДП "Лівадія") - не з'явився

третя особа (ТОВ «Фірма «Укрснаб») - не з'явився

Обставини справи: Заступник прокурора м. Ялта (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсним рішення Лівадійської селищної №69 від 03.10.2006 р. "Про припинення ДП "Лівадія" права постійного користування, затвердження проекту відводу і передача в оренду на 49 років ТОВ «Фірма «Укрснаб» земельної ділянки площею 10,0 га для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2".

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам встановлено, що рішення Лівадійської селищної ради № 69 від 03 жовтня 2006 року прийнято в порушення норм Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту ДП "Лівадія", так як відсутні підстави припинення права користування земельною ділянкою Державного підприємства "Лівадія", яке засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України. У зв'язку з встановленими порушеннями, прокурором принесений протест, який був розглянутий відповідачем та за результатами розгляду прийнято рішення про відхилення протесту. Позивач зазначає, що ДП "Лівадія", згідно Статуту та закону, не уповноважено самостійно приймати рішення щодо відчуження майна та вилучення земельних ділянок для передачі їх іншим особам, тобто погодження, надане ДП "Лівадія" на вилучення земельної ділянки не може вважатись таким, що передбачено ст. 151 Земельного Кодексу України, оскільки надано за межами повноважень, наданих йому установчими документами та Законом, а отже оскаржуване рішення, засноване на підставі такого погодження, не відповідає нормам законодавства.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні позивача Міністерство аграрної політики України, явку в суд свого представника не забезпечило, про час, дату та місце судового розгляду справи було повідомлено належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства «Лівадія» у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини не явки не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Фірма «Укрснаб» у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причин неявки не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На органи прокуратури відповідно до ст.121 Конституції України покладено функцію здійснення представництва інтересів держави в судах у випадках, передбачених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах громадянина та держави передбачено ст. ст. 60, 61 КАС України та п.6 ст.20,21, ст. ст. 35, 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789- ХІІ прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Статтею 60 КАС України передбачено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу

Таким чином, органи прокуратури, у тому числі Сімферопольській міжрайонний природоохоронний прокурор, реалізуючи свої завдання та функції, у правовідносинах з фізичними та юридичними особами виступає у якості суб'єкта владних повноважень.

Пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України визначено, що позивачем в адміністративній справі може бути суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 21 Закону України "Про прокуратуру" протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. У цьому випадку прокурор у адміністративній справі являється позивачем та має право безпосередньо звертатися до адміністративного суду з позовною заявою.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією із форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Предметом адміністративного позову є визнання нечинним рішення 5-ї сесії 5-го скликання № 69 від 03 жовтня 2006 року "Про припинення ДП "Лівадія" права постійного користування земельною ділянкою, затвердження проекту відводу і передачі в оренду на 49 років ТОВ «Фірма «Укрснаб» земельної ділянки площею 10,0га для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2", на яке був принесений протест.

Тому, Заступник прокурора м. Ялта є суб'єктом владних повноважень, який наділений правом звертатись до Окружного адміністративного суду АРК із позовом в інтересах держави, а отже є належним позивачем у справі.

Враховуючи суб'єктний склад сторін та правову природу спірних правовідносин, а також те, що спір, який виник між сторонами по справі, є публічно-правовим, інший порядок оскарження рішення органу місцевого самоврядування для позивача чинним законодавством не передбачений, справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органі місцевого самоврядування зобов'язані здійснювати свої функції виключно на підставі, у спосіб, в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання нечимнним рішення відповідача, суд зобов'язаний перевірити, чи прийнято рішення на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За даними позивача, в 1999 році радгоспу - заводу "Лівадія" було виділено в постійне користування землею площею 181,92 га, розташованою в м. Ялта, смт. Лівадія, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Статуту ДП "Лівадія", затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 27.01.06 р. № 05, зареєстрованого в Департаменті правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики України від 27.01.06 р. № 718-05-01/2005 Державне підприємство "Лівадія", було створено, як державне підприємство радгосп-завод "Лівадія". Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 № 747 "Про перейменування Державних підприємств "державне підприємство радгосп-завод "Лівадія" перейменоване в Державне підприємство "Лівадія".

Державне підприємство „Лівадія" є правонаступником майнових прав і обов'язків державного підприємства радгоспу-заводу „Лівадія".

03.10.2006 р. на підставі клопотання ТОВ «Фірма «Укрснаб», проекту відводу земельної ділянки, добровільної відмови ДП «Лівадія» від земельної ділянки, технічної документації щодо впорядкування землекористування ДП «Лівадія», на підставі ст. 140,142, 12 Земельного кодексу України і ст. 26,33 закону України "Про місцеве самоврядування "Лівадійською селищною радою прийнято рішення №69 "Про припинення ДП "Лівадія" права постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га, та затвердження проекту відводу і передачу в оренду на 49 років ТОВ «Фірма «Укрснаб» земельної ділянки площею 10,0 га для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2".

Пунктом 1 цього рішення було затверджено технічну документацію по впорядкуванню землекористування ДП «Лівадія» у зв'язку з зміною цільового призначення земельної ділянки; пунктом 2 зазначеного рішення припинено право користування земельною ділянкою ДП "Лівадія" площею 10,0га з внесенням змін в державний акт на право постійного користування землею від 06.12.1999 р. серія ІІ-КМ № 002298; пунктом 3 - затверджено ТОВ «Фірма «Укрснаб» проект відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища "Магобі-2"; у пункті 4 рішення зазначено, що дану земельну ділянку передано в оренду ТОВ «Фірма «Укрснаб» строком на 49 років.

Як встановлено під час судового розгляду справи, вище наведене рішення було прийняте, зокрема, на підставі добровільної відмови ДП «Лівадія» від земельної ділянки згідно з листом вих. №510 від 04.07.2006 р.

18.08.2010 Прокурор м. Ялта звернувся до Лівадійського селищного голови з протестом на рішення Лівадійської селищної ради №69 від 03.10.2006 "Про припинення ДП "Лівадія" права постійного користування земельною ділянкою, затвердження проекту відводу і передача в оренду на 49 років ТОВ «Фірма «Укрснаб» земельної ділянки площею 10,0 га для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2" з вимогою скасувати вищенаведене рішення у зв'язку із тим, що воно прийнято в порушення норм статті 6 Закону України "Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра", Указу Президента України від 06.10.1999 N1287/99 "Про надання виробничо-аграрному об'єднанню "Масандра" статусу національного", статті 75 Господарського кодексу України.

14.09.2010 рішенням 45-ої сесії Лівадійської селищної ради 5-го скликання №4 було відхилено протест Прокурора м. Ялта.

Заступник Прокурора м. Ялта не погодившись із винесенням Лівадійською селищною радою рішення №69 від 03.10.2006 р., звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання нечинним вище наведеного рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Поняття землі визначено у ст.1 Земельного Кодексу України як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною 1 статті 92 ЗК України визначено поняття права постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Таким чином, при наданні земельної ділянки в користування між власником земельної ділянки (в особі відповідного уповноваженого органу) та користувачем виникають правовідносини щодо майнового права користування певним об'єктом власності (земельною ділянкою), які характеризуються наявністю у сторін у цих правовідносинах взаємних прав та обов'язків, визначених законодавством (у разі здійснення права постійного землекористування), рівністю сторін у цих правовідносинах (якщо інше не встановлено законодавством). Реалізація власником та землекористувачем наданих їм прав та виконання обов'язків у межах правовідносин з користування земельною ділянкою опосередковується законодавством, що регулює майнові правовідносини (з урахуванням особливостей спеціального регулювання земельних правовідносин); припинення права користування земельною ділянкою є припиненням майнового права та здійснюється за наявності передбачених законодавством підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; за пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, вказаних у абзаці третьому цього пункту) за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 141 Земельного кодексу України добровільну відмову землекористувача від права користування земельною ділянкою визначено в якості підстави припинення права користування земельною ділянкою; припинення права власності або права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації (стаття 142 Земельного кодексу України).

З вказаних приписів законодавства вбачається, що здійснення землекористувачем відмови від права користування земельною ділянкою (реалізація права на добровільну відмову від земельної ділянки) кореспондується з виникненням відповідних обов'язків у власника земельної ділянки.

Аналізуючи зміст вищенаведеної законодавчої норми, суд зазначає, що питання щодо припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку з добровільною відмовою землекористувача вирішуються відповідними органами в залежності від того, хто є суб'єктом права власності.

Вирішуючи питання щодо правової природи спірної земельної ділянки та, відповідно, до повноважень якого суб'єкту діючим земельним законодавством на час прийняття оскаржуваного рішення віднесено вирішення питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв'язку з добровільною відмовою від цього права, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що радгоспу-заводу "Лівадія"(правонаступник ДП "Лівадія") належала на праві постійного користування, в тому числі спірна земельна ділянка площею 10.0 га, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КМ № 002298 від 06.12.1999 р.

Отже, радгосп-завод "Лівадія" (ДП „Лівадія") був постійним користувачем цієї земельної ділянки, а рішенням Лівадійської селищної ради №69 від 03.10.2006 р. було припинено право користування ДП „Лівадія" частиною земельної ділянки, площею 10,0га в межах смт. Лівадія та передано цю частину земельної ділянки в землі запасу Лівадійської селищної ради.

Як встановлено судом, вищенаведене рішення було прийняте на підставі листа директора ДП "Лівадія" №510 від 04.07.2006 р.

Відповідно до Статуту ДП "Лівадія" підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України (надалі - Орган управління майном).

Відповідно до п.2.1. Статуту, основною метою ДП "Лівадія" є розвиток виноградарства, садівництва та виноробної промисловості на підставі власної сировинної бази, забезпечення державних потреб у винограді, виноробній та іншій продукції.

Відповідно до п.3.1. Статуту, підприємство є державним комерційним підприємством, є юридичною особою відповідно до законодавства України. Права й обов'язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації, яка проводиться згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п.4.1. Статуту, майно підприємства складають основні і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

Пунктом 4.2. Статуту передбачено, що майно Підприємства є державною власністю і закріпляється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту.

Пунктом 4.8 статуту ДП "Лівадія" зазначено, що підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та законодавству України.

Згідно п. 4.5 статуту ДП "Лівадія" підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, відчужувати майно, віддавати в заставу або здавати в оренду підприємство має право лише за попередньою згодою Органу управління майном в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до положень п.3 ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 80 ЗК України, суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Відповідними органами державної влади ЗК України у ст. ст. 13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, районні і обласні, та державні органи приватизації (щодо продажу земельних ділянок під об'єктами, що приватизуються).

Частиною 3 ст. 84 ЗК України визначено перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, до яких зокрема належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Окрім наведеного, перелік земель, що підлягають залишенню у державній власності, визначено також у Законі України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (ст. 6), який в основному повторює положення ч. 3 ст. 84 ЗК України, хоча і є дещо ширшим.

Відповідно до положень ч.2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Статтею 12 Земельного кодексу України (із змінам та доповненнями на час прийняття оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Отже Лівадійська селищна рада є органом місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями щодо розпорядження землями, відповідної територіальної громади.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Не зважаючи на існування законодавства про розмежування земель, поки що в Україні розмежування земель державної та комунальної власності знаходиться на підготовчій стадії, зокрема землі територіальної громади смт.Лівадія не розмежовано на землі державної та комунальної власності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що земельна ділянка, що знаходилась на праві постійного користування у ДП "Лівадія", площею 10,0 га, на території Лівадійської селищної ради є земельною ділянкою, яка є власністю держави, отже суб'єктом права власності на спірну земельну ділянку є держава.

Суд підкреслює, що Лівадійська селищна рада відповідно до ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України має права тільки розпоряджання земельними ділянками (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах смт. Лівадія, та не є власником зазначених земельних ділянок.

Тому, суд зазначає, що ч. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, яка передбачає право органів місцевого самоврядування розпоряджання земельними ділянками в межах населених пунктів у даному випадку не розповсюджується до спірних правовідносини, оскільки вищенаведеними спеціальними нормами законодавства передбачено віднесення земель державного підприємства до земель державної власності, а припинення права користування здійснюється за рішенням власника земельної ділянки.

Суд також зазначає, що ст. 142 Земельного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює порядок та підстави припинення права постійного користування, та органи, які приймають рішення щодо припинення права постійного користування.

Слід зазначити, що рішення про припинення права користування земельною ділянкою згідно ст. 142 Земельного кодексу України має прийматися власником земельної ділянки, а відповідна заява землекористувачем має подаватися також саме власнику.

Суд зауважує, що Лівадійська селищна рада має повноваження приймати рішення про припинення права користування земельними ділянками, що знаходяться в її власності, тобто, земельними ділянками комунальної форми власності.

У зв'язку з чим, для отримання Лівадійською селищною радою права припиняти користування спірною земельною ділянкою необхідно було отримати відповідне рішення про передачу вказаної земельної ділянки з державної до комунальної власності, чого зроблено не було.

Таким чином, в даному випадку відмова ДП "Лівадія" від земельної ділянки на користь Лівадійської селищної ради за відсутності передачі земельної ділянки до комунальної власності, зроблена на користь неналежній особі, що виключає можливість прийняття на її підставі законного рішення.

Отже, спірна земельна ділянка, не може перебувати у комунальній власності, а це означає, що Лівадійська селищна рада не може бути власником вказаної землі (рада, як представник територіальної громади) і, відповідно, не має повноважень розпоряджатися нею на підставі відмови ДП "Лівадія", а тому у відповідача не було встановлених законом підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Слід зазначити, що питання передачі земельної ділянки в постійне користування ДП «Лівадія» на час прийняття відповідного рішення виконавчим комітетом Лівадійської селищної ради народних депутатів були врегульовані Земельним кодексом України 1990 року (в редакції на час прийняття рішення ), відповідно до ч. 2 ст. 3 якого було передбачено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Згідно до ст. 4 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції на час прийняття рішення) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступали, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України 1990 року).

Таким чином, Земельним кодексом України 1990 року було встановлено право Лівадійської селищної ради на розпорядження на той час землями державної власності в межах населеного пункту.

Суд також зазначає, що відповідно до норм Цивільного кодексу України, а саме: ст. ст. 179, 181, 190, 191, земля є майном.

Поняття майна встановлено ст. 190 Цивільного кодексу України, зокрема майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Таким чином, враховуючи приписи наведених норм законодавства, суд зазначає, що право користування земельною ділянкою (майнове право) відноситься до майна підприємства.

В силу статті 75 Господарського кодексу України державне підприємство не має право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам або громадянам. Відчужувати майнові об'єкти державне підприємство має право лише за попереднім погодженням з органом, до сфери управління якого воно входить.

Враховуючи положення Статуту ДП "Лівадія" та наведених норм законодавства, а також приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка є власністю держави, ДП "Лівадія" без відповідної згоди органу управління майном не мала правових підстав на відмову від права постійного користування земельною ділянкою, адже правом добровільної відмови від постійного користування земельною ділянкою у даному випадку наділено Міністерство аграрної політики України як орган управління державним майном, а не ДП "Лівадія".

За таких обставин у суду наявні підстави для висновку про вихід Лівадійською селищною радою за межі своєї компетенції при вирішенні питання про припинення ДП "Лівадія" права постійного користування земельною ділянкою площею 10,0 га за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2".

Суд зазначає, що в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо неправомірності прийнятого відповідачем рішення № 69 від 03.10.2006р.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим судом встановлено, що позивач просить суд визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 69 від 03.10.2006р..

Статтею162 КАС України встановлені повноваження суду при вирішенні справи, до переліку яких входить право суду прийняти постанову про визнання протиправними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень індивідуальної дії.

Приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Лівадійської селищної ради № 69 від 03.10.2006р.

В судовому засіданні 18.01.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову виготовлено 23.01.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Заступника прокурор м. Ялта - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Лівадійської селищної Ради 5 сесії 5-го скликання №69 від 03.10.2006 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП "Лівадія", затвердження проекту відводу і передача в оренду на 49 років ТОВ «Фірма «Укрснаб» земельної ділянки площею 10,0га для будівництва та обслуговування туристичного рекреаційного комплексу розташованого за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Віноградне, в районі водосховища «Магобі-2".

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя < підпис > Алексєєва Т.В.

< Текст >