Постанова

від 04.12.2012 по справі 2а-8214/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 р. № 2а-8214/12/1370

14 год. 50 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді - Качур Р.П. ,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача Мельника С. І., представника відповідача Тістечка розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Ліссервіс-інструмент»до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

24 вересня 2012 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «Ліссервіс-інструмент»до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними податкових повідомлень -рішень № 0000962300, № 0000972300 та № 0000982300 від 13.09.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з контрагентами ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення -рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні від 11.07.2012 року (вх. № 42761), де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр», не підтверджується наявність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, відтак позивачем занижено податок на прибуток у сумі 168119 грн. Стосовно податкового кредиту, наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр».

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство «Ліссервіс-інструмент»зареєстровано 11.10.204 року, що підтверджено копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серія ААВ № 393143 від 16.03.2012 року. Позивача узято на облік в органах ДПС 11.11.2004 року за № 578, що підтверджено довідкою № 578 від 11.11.2004 року.

У період з 09.08.2012 року по 15.08.2012 року Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Ліссервіс-інструмент», про що складено Акт № 592/22-00/33168193 від 23.08.2012 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаєморозрахунках з ТзОВ «Айрон Проспект»за 2010 рік, ПП «Поляріс Лайт»за 2011 рік та ТзОВ «Металбуд центр»за 2010 рік. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 124280 грн.; вимог п. 138.1., п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 43839 грн.; вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 57508 грн., а також вимог п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 85112 грн.

13.09.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 592/22-00/33168193 від 23.08.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000962300, яким відповідно до п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1., п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 186091,25 грн., у тому числі основний платіж 168119 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 17972,25 грн.

13.09.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 592/22-00/33168193 від 23.08.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0000972300, яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 159052,75 грн., у тому числі основний платіж 142598 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 16454,75 грн.

13.09.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 592/22-00/33168193 від 23.08.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «В4»№ 0000982300, яким за порушення п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження дотримання вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7. 4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:

- договору № 0000039 від 01.12.2010 року про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент»(покупець) та ПП «Поляріс Лайт»(продавець);

- податкових накладних № 19 від 01.04.2011 року на суму 11400,40 грн., № 178 від 01.03.2011 року на суму 101670 грн., № 123 від 25.02.2011 року на суму 12240 грн., № 20 від 01.02.2011 року на суму 82082,70 грн., № 117 від 31.01.2011 року на суму 18216 грн., № 101 від 04.01.2011 року на суму 67744,96 грн., № 100 від 01.12.2010 року на суму 135019,51 грн.;

- видаткових накладних № РН-12-0116 від 01.12.2010 року на суму 135019,51 грн., № РН-1-04010 від 04.01.2011 року на суму 67744,96 грн., № РН-1-31013 від 31.01.2011 року на суму 18216 грн., № РН-2-01022 від 01.02.2011 року на суму 82082,70 грн., № РН-2-25011 від 25.02.2011 року на суму 12240 грн., № РН-3-01018 від 01.03.2011 року на суму 101670 грн., № РН-4-01017 від 01.04.2011 року на суму 11400,40 грн.;

- виписок із банківського рахунку за квітень-червень, жовтень 2011 року про оплату товару відповідно до договору № 0000039 від 01.12.2010 року;

- договору № 110503-2 від 03.05.2011 року про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент»(покупець) та ПП «Металбуд Центр»(продавець);

- податкових накладних № 15 від 05.09.2011 року на суму 4821 грн., № 12 від 01.08.2011 року на суму 15751,19 грн., № 8 від 01.07.2011 року на суму 29408,72 грн., № 11 від 01.06.2011 року на суму 40026,14 грн., № 53 від 30.05.2011 року на суму 19144,87 грн., № 2 від 03.05.2011 року на суму 108169,25 грн.;

- видаткових накладних № РН5-0300002 від 03.05.2011 року на суму 108169,25 грн., № РН5-3000005 від 30.05.2011 року на суму 19144,87 грн., № РН6-0100011 від 01.06.2011 року на суму 40026,14 грн., № РН7-0100009 від 01.07.2011 року на суму 29408,72 грн., № РН8-0100012 від 01.08.2011 року на суму 15751,19 грн., № РН9-0500006 від 05.09.2011 року на суму 4821 грн.;

- виписок із банківського рахунку за липень, вересень-жовтень 2011 року про оплату товару відповідно до договору № 110503-2 від 03.05.2011 року;

- договору № 01-07/10-7 від 01.07.2010 року про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент»(покупець) та ТзОВ «Айрон Проспект»(продавець);

- податкових накладних № 7010000001 від 01.07.2010 року на суму 142901,08 грн., № 7270000001 від 27.07.2010 року на суму 67128,72 грн.;

- видаткових накладних № РН7-0100001 від 01.07.2010 року на суму 142901,08 грн., № РН7-2700001 від 27.07.2010 року на суму 67128,72 грн.;

- виписок із банківського рахунку за вересень-грудень 2010 року про оплату товару відповідно до договору № 01-07/10-7 від 01.07.2010 року;

- оборотно-сальдових відомостей по рахунку: 281 за 2011 рік;

- карток рахунку: 631 за 2011 рік;

- подорожніх листів службового легкового автомобіля та товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, придбаних позивачем у контрагентів ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»(т. 1, а. с. 242-247, т. 2, а. с. 12-17);

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7. 4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПП «Ліссервіс-Інструмент» і ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 23.08.2012 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «Ліссервіс-Інструмент»на укладення договорів з ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ПП «Ліссервіс-Інструмент»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ПП «Ліссервіс-Інструмент», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр», а також висновки про заниження податку на прибуток на суму 168119 грн., заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 142598 грн. та завищення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 22 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що придбані позивачем у контрагентів ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»товари використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (т. 2, а. с. 18-49).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання ПП «Ліссервіс-Інструмент»в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, придбаних у контрагентів ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Судом не беруться до уваги покликання відповідача на обставини, встановлені у Акті від 10.11.2011 року № 1112/232/33457571 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Металбуд центр»з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по деклараціях за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, складеному посадовими особами ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області, стосовно відсутності у ТзОВ «Металбуд центр»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; на обставини, встановлені у Акті від 06.06.2011 року № 1505/23-209/37046805 про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Айрон Проспект»з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за липень 2010 року, складеному посадовими особами ДПІ у Галицькому районі м. Львова, стосовно відсутності у ТзОВ «Айрон Проспект»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, здійснення підприємством операцій з надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання; на обставини, встановлені у Акті від 10.02.2012 року № 314/231-37156789 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Поляріс Лайт»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, складеному посадовими особами Алчевської ОДПІ у Луганській області, стосовно відсутності у ПП «Поляріс Лайт»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, господарські операції підприємства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення господарської операції, місцезнаходження майна, наявності транспортних засобів, трудових ресурсів тощо. Згідно з п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 592/22-00/33168193 від 23.08.2012 року стосовно порушення позивачем п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000962300, № 0000972300 та № 0000982300 від 13.09.2012 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1., п. 138.2. ст. 138, п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000962300 від 13.09.2012 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000972300 від 13.09.2012 року.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби № 0000982300 від 13.09.2012 року.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Ліссервіс-інструмент»(ЄДРПОУ 33168193, Львівська область, Жовківський район., смт. Куликів, вул. Шевченка, буд. 79) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 10 грудня 2012 року.

Суддя Качур Р.П.