Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-8214/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. м.Львів Справа № 876/320/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

Большакової О.О.,

суддів Гуляка В.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Жовківському районі) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року в адміністративній справі № 2а-8214/12/1370 за позовом приватного підприємства «Ліссервіс-інструмент» до ДПІ у Жовківському районі про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ПП «Ліссервіс-інструмент» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі від 13.09.2012 року:

- за № 0000962300, яким товариству визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств в сумі 186 091,25 грн, в т.ч.: основний платіж - 168 119,00 грн. та 17 972,25 грн. - штрафні санкції;

- за № 0000972300, яким товариству визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 159 052,75 грн, в т.ч.: основний платіж - 142 598,00 грн. та 16 454,75 грн. - штрафні санкції;

- за № 0000982300, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків податкового органу про нікчемність укладених договорів з ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд центр», оскільки реальність виконання таких підтверджується первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року позов задоволено.

Постанову суду оскаржила ДПІ у Жовківському районі, яка вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 09.08.2012 року по 15.08.2012 року ДПІ у Жовківському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ліссервіс-інструмент», за результатами якої складено акт від 23.08.2012 року за № 592/22-00/33168193.

Актом перевірки зафіксовані наступні порушення позивача: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 124280 грн.; вимог п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 43839 грн.; вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 57508 грн.; вимог п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 85112 грн.

На підставі вказаного вище акта, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.09.2012 року: № 0000962300, яким товариству визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств в сумі 186 091,25 грн, в т.ч.: основний платіж - 168 119,00 грн. та 17 972,25 грн. - штрафні санкції; № 0000972300, яким товариству визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 159 052,75 грн, в т.ч.: основний платіж - 142 598,00 грн. та 16 454,75 грн. - штрафні санкції; № 0000982300, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22,00 грн.

Підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про те, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні офісні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби, а тому господарські операції позивача з ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд центр» є нікчемними та вчинені з метою отримання податкових благ.

Надаючи правову оцінку даним відносинам суд враховує наступне.

Згідно із п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п.4.1 ст.4 цього ж Закону).

Пунктом 5.1 ст.5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з приписами п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону).

Відповідно до п.5.11 ст.5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

А згідно із п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону).

Згідно із п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За приписами п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 ПК України).

Приписами пункту 198.4 ст.198 ПК України визначено, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Також, згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. № 143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 цього Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

На підтвердження господарських операцій позивачем надано належним чином оформлені копії первинних документів, зокрема: договору № 0000039 від 01.12.2010 року про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент» (покупець) та ПП «Поляріс Лайт» (продавець); податкових накладних № 19 від 01.04.2011 р. на суму 11400,40 грн., № 178 від 01.03.2011 р. на суму 101670 грн., № 123 від 25.02.2011 р. на суму 12240 грн., № 20 від 01.02.2011 р. на суму 82082,70 грн., № 117 від 31.01.2011 р. на суму 18216 грн., № 101 від 04.01.2011 р. на суму 67744,96 грн., № 100 від 01.12.2010 р. на суму 135019,51 грн.; видаткових накладних № РН-12-0116 від 01.12.2010 р. на суму 135019,51 грн., № РН-1-04010 від 04.01.2011 р. на суму 67744,96 грн., № РН-1-31013 від 31.01.2011 р. на суму 18216 грн., № РН-2-01022 від 01.02.2011 р. на суму 82082,70 грн., № РН-2-25011 від 25.02.2011 р. на суму 12240 грн., № РН-3-01018 від 01.03.2011 р. на суму 101670 грн., № РН-4-01017 від 01.04.2011 р. на суму 11400,40 грн.; виписок із банківського рахунку за квітень-червень, жовтень 2011 р. про оплату товару відповідно до договору № 0000039 від 01.12.2010 р.; договору № 110503-2 від 03.05.2011 р. про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент» (покупець) та ПП «Металбуд Центр» (продавець); податкових накладних № 15 від 05.09.2011 р. на суму 4821 грн., № 12 від 01.08.2011 р. на суму 15751,19 грн., № 8 від 01.07.2011 р. на суму 29408,72 грн., № 11 від 01.06.2011 р. на суму 40026,14 грн., № 53 від 30.05.2011 р. на суму 19144,87 грн., № 2 від 03.05.2011 р. на суму 108169,25 грн.; видаткових накладних № РН5-0300002 від 03.05.2011 р. на суму 108169,25 грн., № РН5-3000005 від 30.05.2011 р. на суму 19144,87 грн., № РН6-0100011 від 01.06.2011 р. на суму 40026,14 грн., № РН7-0100009 від 01.07.2011 р. на суму 29408,72 грн., № РН8-0100012 від 01.08.2011 р. на суму 15751,19 грн., № РН9-0500006 від 05.09.2011 р. на суму 4821 грн.; виписок із банківського рахунку за липень, вересень-жовтень 2011 р. про оплату товару відповідно до договору № 110503-2 від 03.05.2011 р.; договору № 01-07/10-7 від 01.07.2010 р. про поставку товарів, укладеного між ПП «Ліссервіс-Інструмент» (покупець) та ТзОВ «Айрон Проспект» (продавець); податкових накладних № 7010000001 від 01.07.2010 р. на суму 142901,08 грн., № 7270000001 від 27.07.2010 р. на суму 67128,72 грн.; видаткових накладних № РН7-0100001 від 01.07.2010 р. на суму 142901,08 грн., № РН7-2700001 від 27.07.2010 р. на суму 67128,72 грн.; виписок із банківського рахунку за вересень-грудень 2010 р. про оплату товару відповідно до договору № 01-07/10-7 від 01.07.2010 р.; оборотно-сальдових відомостей по рахунку: 281 за 2011 рік; карток рахунку: 631 за 2011 рік; подорожніх листів службового легкового автомобіля та товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, придбаних позивачем у контрагентів ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр» (т.1, а.с.242 - 247, т.2, а.с.12 - 17).

Щодо нікчемності укладених між позивачем та контрагентами цивільно-правових договорів та висновків податкового органу про те, що контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договору позивача.

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Айрон Проспект», ПП «Поляріс Лайт»та ТзОВ «Металбуд центр», а також висновки про заниження податку на прибуток на суму 168119 грн., заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 142598 грн. та завищення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 22 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2012 року в адміністративній справі № 2а-8214/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий судді Р.Й.Коваль

Судді О.О.Большакова

В.В.Гуляк

Ухвала в повному обсязі складена 19 травня 2014 року.