Постанова

від 19.11.2012 по справі 2а-13434/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 листопада 2012 року № 2а-13434/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до треті особи Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації 1. ОСОБА_2; 2. Відкрите акціонерне товариство «Швейна Фабрика «Вороін»; 3. Комунальне підприємство житлового господарства Голосіївського району м. Києва «ЖЕО-101» (і.к. 26346351) про визнання недійсним розпорядження та ордеру ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, ВАТ «Швейна Фабрика «Вороін», третя особа Комунальне підприємство житлового господарства Голосіївського району м. Києва «ЖЕО-101», в якому просила:

- Розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 06.07.2011 року № 503 визнати недійсним;

- Ордер № 018283 серії Б на жиле приміщення від 08.07.2011 року, виданий ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 недійсним.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на ті обставини, що в 2000 році вона, як працівник ВАТ «Київська фабрика «Желань»(в подальшому -ВАТ «Швейна Фабрика «Вороін»), разом з неповнолітнім сином на підставі спільного рішення адміністрації фабрики та профспілкового комітету отримала житло у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, де була зареєстрована з 1992 року, а син -з 2000 року. У зв'язку з декретною відпусткою та постійними хворобами сина, ОСОБА_1 з 2000 року тимчасово мешкала у родичів в с. Ходосіївка, в кімнаті гуртожитку не проживала, однак зберігала там свої речі. В 2005 році в тимчасово вільній кімнаті № 26, з відома позивача, адміністрація гуртожитку дозволила проживати іншій особі -ОСОБА_2 Водночас, позивач стверджує, що заселення іншої особи в кімнату відбулось без його згоди, а про надання ОСОБА_2 ордеру на кімнату №26 він довідався лише з матеріалів цивільної справи № 2-3019/11. Після народження другого сина та закінчення декретної відпустки ОСОБА_1 в 2011 році повернулась до гуртожитку за місцем реєстрації, проте в свою кімнату не змогла потрапити з вини ОСОБА_2, яка змінила замки на дверях. Позивач також зазначає, що була змушена винайняти інше житло та звільнитись з фабрики, в зв'язку з необхідністю догляду за двома дітьми.

На думку ОСОБА_1, оскільки вона разом з сім'єю перебуває на квартирному обліку, постійно проживає та зареєстрована в гуртожитку, а тимчасова відсутність її на житловій площі зумовлена поважними причинами, відповідно до п.2.1. розпорядження КМДА № 813 від 28.05.1999 року і змінами та доповненнями, вона має право на отримання ордеру серії Б на кімнату АДРЕСА_1. В свою чергу, розпорядження Голосіївської райдержадміністрації № 503 від 06.07.2011 року та виданий на його підставі ОСОБА_2 ордер серії Б № 018283 позивач вважає такими, що суперечать нормам ст. 58 Житлового кодексу України, а тому підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

Відповідач 1 -Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні.

ОСОБА_2 надала письмові заперечення, в яких просила в задоволені позову відмовити повністю. Зокрема, ОСОБА_2 пояснила, що вона з 1989 року працює на швейній фабриці, проживає та прописана в кімнаті АДРЕСА_1. В подальшому на підставі ордеру вона разом з родиною була заселена в кімнату № 26, яка пустувала, та протягом всього часу справно сплачувала комунальні послуги. Відповідач 2 власними силами провів ремонт у кімнаті, в свою чергу, позивач з 1999 року у спірній кімнаті не з'являвся, речі позивача у кімнаті відсутні. ОСОБА_2 вважає, що оскільки вона тривалий час працює на фабриці, перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, прописана та на законних підставах разом з родиною проживає у кімнаті № 26, ордер на вказану кімнату, що пустувала, їй було видано законно. Крім того, вказані обставини вже були предметом дослідження у цивільній справі № 2-3019/11, в якій суд відмовив ОСОБА_1 у виселені ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1. В підтвердження своїх доводів відповідач 2 надав суду відповідні довідки, акти, докази оплати комунальних платежів,

ВАТ «Швейна Фабрика «Воронін»надало письмове клопотання, в якому просило здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача та в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість.

В процесі розгляду справи, Окружний адміністративний суд м. Києва, з огляду на відсутність позовних вимог до ОСОБА_2 та ВАТ «Швейна фабрика «Воронін», замінив їх процесуальний статус з відповідачів на третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до положень ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується в письмовому провадженні на підставі наявних в ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з ордеру на жилу площу в гуртожитку №1 від 20.09.2000 року (копія якого наявна в матеріалах справи) та не заперечується жодною зі сторін, на підставі рішення Правління ВАТ «КШФ «Желань»від 11.02.1998, погодженого з профспілковим комітетом, ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 отримала право на зайняття одного ліжко-місця в кімнаті № 26, розташованої на третьому поверсі в будинку АДРЕСА_1 в м. Києві. Вказаний ордер діє протягом 30 днів та є єдиною підставою для заселення на житлову площу. Згідно відмітки в паспорті ОСОБА_3 зареєстрована в буд АДРЕСА_1.

06.07.2005 року прийнятим на засіданні Правління і профспілкового комітету ВАТ «КШФ «Желань»рішенням на підставі заяв мешканців гуртожитку було надано згоду ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на обмін ліжко-місця, які вони займають, та видання ОСОБА_2 ордеру на ліжко-місце в кімнаті № 26. Такий порядок відповідає ч. 9 п. 19 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР № 208 від 03.06.1986 року. Доказів оскарження або скасування вказаного рішення Окружному адміністративному суду м. Києва не надано.

На підставі вказаного рішення 06.07.2011 року начальником відділу обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації винесено Розпорядження № 503, яким на виконання розпорядження КМДА № 121 від 31.01.2011 року «Про реалізацію районними м. Києва державними адміністраціями окремих повноважень»та згідно протоколу засідання профспілкового комітету ВАТ ШФ «Воронін»№ 2 від 15.03.2011 року, серед іншого, вирішено видати ордер ОСОБА_2, яка зареєстрована в квартирі № 26 житловою площею 16,4 кв.м. та з 29.11.1995 року перебуває на квартирному обліку на загальних підставах, на однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 зі зняттям її з квартирного обліку.

На підставі цього 08.07.2011 року Відділом обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в м. Києві адміністрації було видано ордер на однокімнатну ізольовану квартиру.

Згідно довідки КП «ЖЕО-107»(і.к. 35509619), на обслуговуванні якого знаходиться спірний будинок, № 3194 від 19.10.2012 р. особистий рахунок на квартиру № 26 загальною площею 27, 2 кв.м. відкрито на ім'я ОСОБА_2, в квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_6, сусіди по квартирі відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, представників сторін, та третіх осіб позивач з 2000 року на наданій житловій площі (ліжко-місці) не проживав. Зазначена обставина підтверджується поясненнями представника відповідача, представниками третіх осіб, так і наявними у справі документами, а саме: витягом Акту комісії від КП «ЖЕО-107»від 07.06.2011 р.; Актом комісії від КП «ЖЕО-107»від 27.01.2011 р.; Актом, складеним мешканцями будинку № 16, про те, що ОСОБА_1 з 1999 року не проживала в кімнаті № 26; Рахунками на оплату комунальних послуг за 2011 рік, виставленими на ім'я ОСОБА_2, та квитанціями про їх оплату; підписаним в 2006 році договором на встановлення металевого дверного блоку в кім. № 26; судовими рішеннями у справі 2-3019/11. Безпосередньо, в самому позові ОСОБА_1 зазначає, що в 2000 році, в зв'язку з народженням дитини та необхідністю догляду за нею, виїхала з гуртожитку та по 2011 рік проживала у своїх батьків в с. Ходосіївка.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2011 року по справі №2-3019/11, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2012 року, було повністю відмовлено ОСОБА_1 в задоволені позову до ОСОБА_2, треті особи -Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «ЖЕО-101»про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, виселення відповідача та вселення позивача. Відмовляючи в позові, суд виходив з тієї встановленої ним обставини, що після народження сина 13.04.2000 року ОСОБА_1 постійно не проживала в гуртожитку, комунальні послуги після вибуття з гуртожитку не сплачувала, в свою чергу ОСОБА_2 постійно з 2005 року на законних підставах проживає на вказаній площі.

Крім того, судом у справі № 2-3019/11 встановлено, що позивач працював на фабриці «Желань»(в подальшому -швейна фабрика «Вороін») з 01.10.1991 року по 19.10.2010 року. Будинок АДРЕСА_1 був переданий у тимчасове використання для малосімейних під гуртожиток працівників фабрики «Желань»на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів № 103 від 1977 року. Згідно з розпорядженням КМДА № 813 від 28.05.1999 року рішення № 103 втратило чинність та зазначений житловий будинок був переданий до житлового фонду Залізничного (Голосіївського) району м. Києва. Розпорядженням Голосіївської райдержадміністрації №941 від 21.08.2002 року частина будинку (в тому числі, кімната № 26) була знову передана фабриці «Желань»для використання під гуртожиток терміном на два роки, вказаний строк продовжний не був. Голосіївською райдержадміністрацією, як представником власника будинку, було винесено розпорядження № 503 на підставі якого 08.07.2011 року ОСОБА_2 видано ордер на зайняття окремого ізольованого приміщення.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства вказані вище обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирішуючи дану справу на підставі норм чинного законодавства та наявних матеріалів справи суд виходить з наступного.

Порядок надання та використання жилої площі в гуртожитках, незалежно від форм власності, регламентується нормами Житлового кодексу України (зокрема, главою 4 Кодексу), Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРМР від 03.06.1986 р. № 208, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що набрав чинності 01.01.2009 року, Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Мінжитлокомунгоспу № 396 від 16.12.2009 року, відповідними актами, прийнятими на місцях уповноваженими органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, та іншими нормативними актами.

Згідно статей 127, 128, 129 Житлового кодексу України (Житлового кодексу УРСР) та Примірного положення про гуртожитки для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Приміщення в гуртожитках можуть надаватись для проживання одиноких громадян, які не перебувають у родинних зв'язках (ордер на зайняття окремого ліжко-місця) або для проживання сімей.

При наданні правової оцінки відносинам, пов'язаним з наданням, користуванням житлом та припиненням користування житлом у гуртожитках, що не врегульовані спеціальним законодавством, необхідно керуватися загальними нормами, в тому числі тими, які регулюють договір найму житла.

Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення лише протягом шести місяців , крім випадків, прямо передбачених законом. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Як вбачається зі ст. 66 Кодексу загальна площа, право користування якою не зберігається за відсутнім наймачем або членом його сім'ї, вважається вільною, а відтак -можне бути надана іншим особам.

Відповідно до Аналізу практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»від 18.09.2012 року перевіряючи факт постійного проживання судам можна враховувати положення абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами норм Житлового кодексу України», відповідно до яких на ствердження вибуття з місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, що свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»встановлено, що місцем проживання -є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Громадянин України зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач вибув на інше постійне місце проживання та понад десять років не проживав в кімнаті АДРЕСА_1, обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення в гуртожитку не виконував, доказів продовження строку збереження за позивачем житла понад встановлений шестимісячний строк суду не надано. Та обставина, що позивач не виконав передбаченого законом обов'язку щодо реєстрації фактичного місця проживання не спростовує вказаних вище обставин.

Разом з тим, відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку . Доказів існування такого судового рішення або рішення власника про виселення позивача в матеріали справи не надано. З огляду на викладене, не можна погодитись з доводами відповідача про відмову у позові з тих підстав, що позивач автоматично втратив право користування площею в гуртожитку саме внаслідок його тривалої відсутності.

Водночас, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про неможливість задоволення позову з інших нижчевикладених підстав.

Так, як свідчать матеріали справи, житловий будинок № 16 не належав підприємству, установі, організації, а був переданий за рішенням виконкому № 103 від 17.01.1977 року у тимчасове використання площі під гуртожиток фабриці «Желань», вказане рішення втратило чинність на підставі розпорядження КМДА № 1180 від 20.07.1999 року, а відтак -будинок повернуто до державного житлового фонду. Статтею 18 Житлового Кодексу України (УРСР) встановлено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Розпорядженням КМДА № 1180 зобов'язано районі держадміністрації видати ордери сім'ям та одиноким громадянам, які постійно на законних підставах проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення.

На час видання адміністрацією фабрики позивачу ордеру на зайняття ліжко-місця в кімнаті № 26 рішення про передання будинку № 16 по вул. В.Яна у тимчасове використання фабриці «Желань»(яке надавало право адміністрації фабрики видавати такі ордери) втратило чинність , а тому відпали підстави для видачі адміністрацією фабрики ордерів на вселення в гуртожиток. Іншого сторонами суду не доведено.

З огляду на викладене, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що виданий адміністрацією фабрики в 2000 році ордер є належною підставою для вселення та проживання у кімнаті АДРЕСА_1. Доказів видання позивачу в установленому порядку власником (уповноваженим органом) ордеру на заселення в будинок, що дає право користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, а також змістовних пояснень з цього приводу суду не надано.

Крім того, вказані ордери видавались районними держадміністраціями лише тим громадянам, які на час винесення розпорядження № 1180 на законних підставах постійного проживали в гуртожитку та перебували на квартирному обліку. Доказів цього позивач також не надав суду. Матеріали справи також не свідчать про те, що позивач звертався до районної державної адміністрації в установленому законом порядку щодо надання йому ордеру. Згідно відмітки в паспорті позивач зареєстрований в буд АДРЕСА_1, але без зазначення номеру кімнати, вимоги на яку висуває позивач.

За огляду на викладене, спростовуються доводи позивача про те, що він на законних підставах, тривалий час безперервно проживає в кімнаті АДРЕСА_1, а тому має право на вказану кімнату. Відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у задоволені позову.

В свою чергу, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 з 2005 року ці тривалий час проживала в наданому їй приміщенні, несла витрати по його утриманню та перебувала на квартирному обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов (справа № 20300). Відповідно до норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»громадянин, який на законних підставах, тривалий час (не менше 5 років) зареєстрований та фактично проживає у гуртожитку, не має власного житла та перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, має право на приватизацію займаного ним приміщення зі зняттям його з квартирного обліку. За таких обставин, суд не вбачає законних підстав для скасування виданого родині ОСОБА_2 ордеру на ізольовану квартиру № 26 та позбавлення особи житла, набутого нею відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності з зазначеною нормою відповідачами доведено правомірність їх дій.

Позивачем обґрунтованості своїх вимог не доведено, а доводи позовної заяви щодо наявності порушеного права позивача були спростовані під час розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку і строки, встановлені статтею 254 КАС України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185-187 КАС України.

Суддя П.О. Григорович