Ухвала

від 10.10.2013 по справі 2а-13434/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13434/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О. Безименної Н.В.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2012 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3, Відкрите акціонерне товариство «Швейна Фабрика «Воронін», Комунальне підприємство житлового господарства Голосіївського району м. Києва «ЖЕО-101» (і.к. 26346351) про визнання недійсним розпорядження та ордеру,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 503 від 06.07.2011, ордеру № 018283 серії Б на житлове приміщення від 08.07.2011, виданий ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2012 в задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Як вбачається з ордеру на жилу площу в гуртожитку № 1 від 11.02.1998, отриманий позивачкою 20.09.2000 (копія в матеріалах справи) та не заперечується жодною зі сторін, на підставі рішення Правління ВАТ «КШФ «Желань» від 11.02.1998, погодженого з профспілковим комітетом, ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_6 отримала право на зайняття одного ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1. Вказаний ордер діє протягом 30 днів та є єдиною підставою для заселення на житлову площу. Згідно відмітки в паспорті ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1.

06.07.2005 рішенням, прийнятим на засіданні Правління і профспілкового комітету ВАТ «КШФ «Желань», на підставі заяв мешканців гуртожитку було надано згоду ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на обмін ліжко-місця, які вони займають, та видання ОСОБА_4 ордеру на ліжко-місце в кімнаті НОМЕР_1. Такий порядок відповідає ч. 9 п. 19 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 208 від 03.06.1986. Доказів оскарження або скасування вказаного рішення не надано.

На підставі вказаного рішення 06.07.2011 начальником відділу обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації винесено Розпорядження № 503, яким на виконання розпорядження КМДА № 121 від 31.01.2011 «Про реалізацію районними м. Києва державними адміністраціями окремих повноважень» та згідно протоколу засідання профспілкового комітету ВАТ ШФ «Воронін» № 2 від 15.03.2011, серед іншого, вирішено видати ордер ОСОБА_4, яка зареєстрована в квартирі НОМЕР_1 житловою площею 16,4 кв.м. та з 29.11.1995 перебуває на квартирному обліку на загальних підставах, на однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 зі зняттям її з квартирного обліку.

На підставі цього 08.07.2011 Відділом обліку та розподілу житлової площі Голосіївської районної в м. Києві адміністрації видано ордер на однокімнатну ізольовану квартиру.

Згідно довідки КП «ЖЕО-107» (і.к. 35509619) № 3194 від 19.10.2012, на обслуговуванні якого знаходиться спірний будинок, особистий рахунок на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 27,2 кв.м. відкрито на ім'я ОСОБА_4, в квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_8, сусіди по квартирі відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 2000 року на наданій житловій площі (ліжко-місці) не проживав. Зазначена обставина підтверджується поясненнями представника відповідача, представниками третіх осіб, так і наявними у справі документами, а саме: витягом Акту комісії від КП «ЖЕО-107» від 07.06.2011; Актом комісії від КП «ЖЕО-107» від 27.01.2011; Актом, складеним мешканцями будинку № 16, про те, що ОСОБА_2 з 1999 року не проживала в кімнаті НОМЕР_1; Рахунками на оплату комунальних послуг за 2011 рік, виписаними на ім'я ОСОБА_4, та квитанціями про їх оплату; підписаним в 2006 році договором на встановлення металевого дверного блоку в кім. НОМЕР_1; судовими рішеннями у цивільній справі 2-3019/11. Безпосередньо, в самому позові ОСОБА_2 зазначає, що в 2000 році, в зв'язку з народженням дитини та необхідністю догляду за нею, виїхала з гуртожитку та по 2011 рік проживала у своїх батьків в с. Ходосіївка.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2011 по справі №2-3019/11, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.03.2012, було повністю відмовлено ОСОБА_2 в задоволені позову до ОСОБА_4, треті особи - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, КП «ЖЕО-101» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, виселення відповідачки та вселення позивача. Відмовляючи в позові, суд виходив з тієї встановленої ним обставини, що після народження сина ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 постійно не проживала в гуртожитку, комунальні послуги після вибуття з гуртожитку не сплачувала, в свою чергу ОСОБА_4 постійно з 2005 року на законних підставах проживає на вказаній площі.

Судом у справі № 2-3019/11 встановлено, що позивач працював на фабриці «Желань» (в подальшому - швейна фабрика «Вороін») з 01.10.1991 по 19.10.2010. Будинок АДРЕСА_1 був переданий у тимчасове використання для малосімейних під гуртожиток працівників фабрики «Желань» на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів № 103 від 1977 року. Згідно з розпорядженням КМДА № 813 від 28.05.1999 рішення № 103 втратило чинність та зазначений житловий будинок був переданий до житлового фонду Залізничного (Голосіївського) району м. Києва. Розпорядженням Голосіївської райдержадміністрації №941 від 21.08.2002 частина будинку (в тому числі, кімната НОМЕР_1) була знову передана фабриці «Желань» для використання під гуртожиток терміном на два роки, вказаний строк продовжний не був. Голосіївською райдержадміністрацією, як представником власника будинку, було винесено розпорядження № 503 на підставі якого 08.07.2011 ОСОБА_4 видано ордер на зайняття окремого ізольованого приміщення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства вказані вище обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Порядок надання та використання жилої площі в гуртожитках, незалежно від форм власності, регламентується нормами Житлового кодексу України (зокрема, главою 4 Кодексу), Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРМР № 208 від 03.06.1986, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що набрав чинності 01.01.2009, Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Мінжитлокомунгоспу № 396 від 16.12.2009, відповідними актами, прийнятими на місцях уповноваженими органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, та іншими нормативними актами.

Згідно статей 127, 128, 129 Житлового кодексу України (Житлового кодексу УРСР) та Примірного положення про гуртожитки для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Приміщення в гуртожитках можуть надаватись для проживання одиноких громадян, які не перебувають у родинних зв'язках (ордер на зайняття окремого ліжко-місця) або для проживання сімей.

При наданні правової оцінки відносинам, пов'язаним з наданням, користуванням житлом та припиненням користування житлом у гуртожитках, що не врегульовані спеціальним законодавством, необхідно керуватися загальними нормами, в тому числі тими, які регулюють договір найму житла.

Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення лише протягом шести місяців, крім випадків, прямо передбачених законом. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Як вбачається зі ст. 66 Кодексу загальна площа, право користування якою не зберігається за відсутнім наймачем або членом його сім'ї, вважається вільною, а відтак - може бути надана іншим особам. Доказів повідомлення власника будівлі про поважність причин відсутності за спірною адресою позивачкою не надано.

Згідно положення абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами норм Житлового кодексу України», на ствердження вибуття з місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, що свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» встановлено, що місцем проживання - є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Громадянин України зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач вибув на інше постійне місце проживання та понад десять років не проживав в кімнаті АДРЕСА_1, обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення в гуртожитку не виконував, доказів продовження строку збереження за позивачем житла понад встановлений шестимісячний строк суду не надано. Та обставина, що позивач не виконав передбаченого законом обов'язку щодо реєстрації фактичного місця проживання не спростовує вказаних вище обставин.

Разом з тим, відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Доказів існування такого судового рішення або рішення власника про виселення позивача в матеріали справи не надано. Суд першої інстанції вірно не погодився з доводами відповідача про відмову у позові з тих підстав, що позивач автоматично втратив право користування площею в гуртожитку саме внаслідок його тривалої відсутності.

Однак, позовні вимоги не підлягають задоволенню з інших підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок № 16 не належав підприємству, установі, організації, а був переданий рішенням виконкому № 103 від 17.01.1977 у тимчасове використання під гуртожиток фабриці «Желань», вказане рішення втратило чинність на підставі розпорядження КМДА № 1180 від 20.07.1999, а відтак - будинок повернуто до державного житлового фонду.

Статтею 18 Житлового Кодексу України (УРСР) встановлено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. Розпорядженням КМДА № 1180 зобов'язано районні держадміністрації видати ордери сім'ям та одиноким громадянам, які постійно на законних підставах проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення.

На час видання адміністрацією фабрики позивачці ордеру на зайняття ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1 у тимчасове використання фабриці «Желань» (яке надавало право адміністрації фабрики видавати такі ордери) втратило чинність, а тому відпали підстави для видачі адміністрацією фабрики ордерів на вселення в гуртожиток.

Таким чином, колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що виданий адміністрацією фабрики в 2000 році ордер є належною підставою для вселення та проживання у кімнаті АДРЕСА_1. Доказів видання позивачу в установленому порядку власником (уповноваженим органом) ордеру на заселення в будинок, що дає право користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду суду не надано.

Вказані ордери видавались районними держадміністраціями лише тим громадянам, які на час винесення розпорядження № 1180 на законних підставах постійного проживали в гуртожитку та перебували на квартирному обліку. Доказів цього апелянтом не надано. Належні та допустимі докази того, що позивач звертався до районної державної адміністрації в установленому законом порядку щодо надання йому ордеру відсутні. Згідно відмітки в паспорті позивач зареєстрований в АДРЕСА_1, але без зазначення номеру кімнати, вимоги на яку висуває позивач.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 з 2005 року тривалий час проживала в наданому їй приміщенні, несла витрати по його утриманню та перебувала на квартирному обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов (справа № 20300). Відповідно до норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадянин, який на законних підставах, тривалий час (не менше 5 років) зареєстрований та фактично проживає у гуртожитку, не має власного житла та перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, має право на приватизацію займаного ним приміщення зі зняттям його з квартирного обліку. Тому колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування виданого родині ОСОБА_4 ордеру на ізольовану квартиру НОМЕР_1 та позбавлення особи житла, набутого нею відповідно до норм чинного законодавства.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 11.10.2013.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.