Ухвала

від 25.11.2014 по справі 2а-13434/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року м. Київ К/800/54947/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівДонця О. Є., Єрьоміна А. В., секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_6, Комунальне підприємство житлового господарства Голосіївського району м. Києва "ЖЕО-101", Відкрите акціонерне товариство "Швейна фабрика "Воронін" про визнання недійсними розпорядження та ордеру,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 липня 2011 року № 503 та ордера № 018283 серії Б на жиле приміщення від 08 липня 2011 року, який виданий ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях відповідач та треті особи просили скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, її представника, третьої особи ОСОБА_6, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що на підставі рішення правління ВАТ «КШФ «Желань» від 11 лютого 1998 року, погодженого з профспілковим комітетом, ОСОБА_4 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_7 на підставі ордера № 1 від 20 вересня 2000 року, виданого адміністрацією фабрики «Желань», отримала право на зайняття одного ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1.

Розпорядженням Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації "Про видачу ордерів мешканцям Голосіївського району м. Києва" від 06 липня 2011 року № 503 вирішено видати ордер ОСОБА_6, яка одна зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1; на квартирному обліку перебуває з 29 листопада 1995 року на загальних підставах одна.

Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням від 06 липня 2011 року № 503 та виданим на його підставі ордером, позивач звернулась до адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи специфіку даних правовідносин, при вирішенні справи необхідно вставити повноваження органу щодо видачі особі ордеру на право вселення у приміщенні, тобто наявність у позивача законних підстав вселення до гуртожитку і користування житловою площею на цих підставах.

На підтвердження порушеного права позивача, як особи, що набула право для вселення в приміщення на зайняття одного ліжко-місця в кімнаті АДРЕСА_1, остання надала до суду ордер № 1 від 20 вересня 2000 року, виданий адміністрацією фабрики «Желань».

Поняття житловий фонд та що він в себе включає визначено у ст. 4 Житлового кодексу УРСР від 30 червня 1983 року № 5464-X.

Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд) (ч. 1 ст. 5 ЖК УРСР).

Згідно із ст. 6 цього Кодексу жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Статтею 58 ЖК УРСР визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

На підставі розпорядження КМДА № 1180 від 20 липня 1999 року втратило чинність рішення Київської міської ради народних депутатів № 103 від 17 січня 1977 року, яким передано у тимчасове використання під гуртожиток для малосімейних працівників фабрики «Желань» будинок за адресою: АДРЕСА_1. Цим розпорядженням зобов'язано районі держадміністрації видати ордери сім'ям та одиноким громадянам, які постійно на законних підставах проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку, ордери на займані жилі приміщення.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що на час отримання позивачем ордеру (20 вересня 2000 року) на право вселення у приміщення будинок за адресою: АДРЕСА_1, - повернуто до державного житлового фонду, а відтак законних повноважень на видачу позивачеві ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, в адміністрації фабрики «Желань» не було.

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що позивач не набула права вселення у приміщення, розташоване на третьому поверсі гуртожитку, і користування житловою площею в ньому, а саме: в квартирі АДРЕСА_1, - на підставі ордера № 1 від 20 вересня 2000 року, виданого адміністрацією фабрики «Желань».

Окрім того, судами правильно встановлено, що позивач не довела факту реєстрації та проживання у приміщенні гуртожитку за АДРЕСА_1 , які дають підстави для реалізації захисту її права на зайняте приміщення.

Отже, уявлення позивача про існування підстав для задоволення позову у обраний спосіб, за відсутності при цьому порушень її прав та інтересів оспорюваним рішенням, не є підставою для задоволення такого позову, оскільки відповідно до приписів частини першої статті 2 КАС України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: