Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2а-4407/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4407/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розгдянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едванс Компані»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Едванс Компані»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що не погоджується з податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0000422202 від 05 квітня 2012 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1806079,00 грн. та штрафні санкції у сумі 423333,00 грн., всього в розмірі 2229412,00 грн. Як вказував позивач, спірні суми податкового кредиту було сформовано ним за результатами господарських операцій по придбанню комплектуючих до телекомунікаційного обладнання, оцинкованих виробів, виконаних робіт щодо комплектації монтажного набору для інсталяції базової станції, складання комплекту резини в самозакриваючі пакети, комплектації панелей зовнішньої сигналізації та інше, які використовуються у власній господарській діяльності позивача та реалізовувалися. Відповідні суми податкового кредиту задекларовані на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від контрагентів, які на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість. При цьому позивач вказував на хибність висновку відповідача про те, що фінансово-господарські відносини з вищезазначеними контрагентами носять характер нікчемних правочинів, оскільки факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та факт подальшої реалізації підтверджується первинними документами, тому операції здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001412320 від 23.12.2011 року . В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ТОВ «Едванс Компані»зареєстроване Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.02.2006 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва з 21.02.2006 року.

На підставі пп. 78.1.11, п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 23 лютого 2012 року № 371 та постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.01.2012 року та 19.01.2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС у період з 23.02.2012 року по 01.03.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Едванс Компані»з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Маркон Груп КО»; ТОВ «Агенство Віасат»; ПП «Клер Шато Фиорд»; ТОВ «Різано Трейд»; ПП «Алмаз 2006»; ПП «Автокар Україна»; ПП «Олива 21»; ТОВ «Компанія Вайліс»; ТОВ «Дженіт Флай»; ТОВ «Проммаст Стандарт»; ТОВ «Граньстройінвест»; ТОВ «Лоу Консалт»; ТОВ «Промелектро-75»; ТОВ «Шляховик Авто»; ТОВ «РМА Монамі»; ТОВ «БК Геліос»; ТОВ «Юридичне Агенство «Авента»; ТОВ «Агенція Віко; ТОВ «Торговий дім «Вреск»; ТОВ «Ланотехмаш»; ТОВ «Наладбуд Компані»; ТОВ «Торговий дім «Спец- Техноресурс»; ТОВ «Стратос»; ТОВ «Техінпромприлад»; ТОВ «ТПК «Техномашпостач»; ТОВ «Остін Трейд»; ТОВ «Дормашавто»; ПП «Фірма «Володар»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України та первинних документів, наданих позивачем до перевірки, встановлено що позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Маркон Груп КО»; ПП «Клер Шато Фиорд»; ТОВ «Компанія Вайліс»; ТОВ «Проммаст Стандарт»; ТОВ «Промелектро-75»; ТОВ «БК Геліос»; ТОВ «Торговий дім «Вреск»; ТОВ «Наладбуд Компані»; ТОВ «Торговий дім «Спец-Техноресурс»; ТОВ «Техінпромприлад»; ТОВ «ТПК «Техномашпостач»; ТОВ «Дормашавто».

Перевірка проводилася щодо правильності ведення податкового обліку та правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість позивача за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт, за змістом якого в провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва перебуває кримінальна справа № 80-0263, порушена 19.01.2012 року за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Агенство «Віасат», ПП «Клер Шато Фиорд»і інших з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло великої матеріальної шкоди державі, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. В ході проведених обшуків та оглядів виявлено та вилучено комп'ютерну техніку, первинну фінансово-господарську, бухгалтерську, звітну документацію підприємств з ознаками фіктивності, які упродовж 2009-2011 років були використані у злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту ПДВ та ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами. Допитана в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що їй відомі перелічені вище підприємства, які були створені та використовувались протягом 2009-2011 років без мети ведення фінансово-господарської діяльності, а з метою надання послуг по конвертації безготівкових грошових коштів у готівку різним СПД, поставка товарів та надання послуг від вказаних фіктивних підприємств на адресу клієнтів оформлювались лише на документах , а фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Вказане, за висновками контролюючого органу, свідчить про відсутність наміру у цих підприємств на створення правових наслідків, які обумовлювались укладеними ними правочинами, тому договори, що укладені між позивачем та цими суб'єктами господарювання є нікчемними договорами, а податкові накладні, виписані від імені цих товариств, не можуть братися перевіркою до уваги.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпункту пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму1806097,00 грн. за травень 2009 року -грудень 2011 року.

05 квітня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000422202, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1806079,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 423333,00 грн.

Висновок податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ зводиться до безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами, які, як вказує податковий орган, мають ознаки фіктивних підприємств.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено норми податкового законодавства та передчасно прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Едванс Компані»були проведені господарські операції з контрагентами, за наслідками яких було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у період з травня 2009 року по січень 2011 року.

За наслідками поставки товарів та виконання робіт контрагентами позивача виписано податкові накладні, які складені в момент оформлення документів, що засвідчують факт поставки товарів (видаткових накладних) та виконання робіт (актів виконаних робіт (том. 5 а.с. 163-250, том. 6 а.с. 1-31).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними у загальному розмірі 1688596,03 грн. були включені позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2009 року -листопад 2011 року та відображені в додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до податкових декларацій з ПДВ за відповідні податкові періоди.

Оплата за поставлений товар була здійснена позивачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок, що підтверджується виписками з банку.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні відповідачем перевірки встановлено, що заборгованість позивача перед контрагентами за поставлені товари (роботи, послуги) відсутня.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи встановлення факту здійснення господарської операції (в тому числі дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції); встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в тому числі з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів); встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку); встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у період з грудня 2009 року по листопад 2010 року, оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту за вказаний період.

До спірних правовідносин, які виникли у період з січня по грудень 2011 року, судом при вирішенні справи застосовуються норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.

Згідно з п/п 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з аналізу наведених норм права та встановлених судом першої інстанції обставин справи колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що достатніми підставами для включення ТОВ «Едванс Компані»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з травня 2009 року по грудень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних «Маркон Груп КО», ПП «Клер Шато Фиорд»; ТОВ «Компанія Вайліс»; ТОВ «Проммаст Стандарт»; ТОВ «Промелектро-75»; ТОВ «БК Геліос»; ТОВ «Торговий дім «Вреск»; ТОВ «Наладбуд Компані»; ТОВ «Торговий дім «Спец- Техноресурс»; ТОВ «Техінпромприлад»; ТОВ «ТПК «Техномашпостач»; ТОВ «Дормашавто», в зв'язку з придбанням (оплатою) товарів та послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у період з травня 2009 року по грудень 2011 року, постачання товарів відбулося в тих же податкових періодах, що підтверджується вищеописаними видатковими накладними, то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що право позивача на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно, у той же період з травня 2009 року по грудень 2011 року, відповідно.

Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України визначають лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться, зокрема, не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічним чином врегульовано правила нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість нормами чинного Податкового кодексу України.

Так, пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до абзацу 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних як контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Доказів анулювання свідоцтв платників ПДВ вказаних підприємств станом на момент здійснення господарських операцій відповідачем суду не надано.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 та вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджують, що ТОВ «Маркон Груп КО»(код за ЄДРПОУ 37135774); ПП «Клер Шато Фиорд»(код за ЄДРПОУ 32395460); ТОВ «Компанія Вайліс»(код за ЄДРПОУ 36445186); ТОВ «Проммаст Стандарт»(код за ЄДРПОУ 37563531); ТОВ «Промелектро-75»(код за ЄДРПОУ 396098229); ТОВ «БК Геліос»(код за ЄДРПОУ34161560); ТОВ «Торговий дім «Вреск»(код за ЄДРПОУ 35977230); ТОВ «Наладбуд Компані»(код за ЄДРПОУ 35822517); ТОВ «Торговий дім «Спец- Техноресурс»(код за ЄДРПОУ 35976635); ТОВ «Техінпромприлад»(код за ЄДРПОУ 35976719); ТОВ «ТПК «Техномашпостач»(код за ЄДРПОУ 36803875); ТОВ «Дормашавто»(код за ЄДРПОУ 36791493) станом на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том XI, а.с. 171-237).

Як вбачається з вказаних довідок, станом на момент на момент проведення господарських операцій з позивачем вказані підприємства не були ліквідовані, діяльність їх в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємства не виключені.

Відтак, контрагенти позивача не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність поставки та отримання позивачем товарів та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Судом першої інстанції встановлено, що замовлені у ТОВ ТОВ «Маркон Груп КО»(код за ЄДРПОУ 37135774); ПП «Клер Шато Фиорд»(код за ЄДРПОУ 32395460); ТОВ «Компанія Вайліс»(код за ЄДРПОУ 36445186); ТОВ «Проммаст Стандарт»(код за ЄДРПОУ 37563531); ТОВ «Промелектро-75»(код за ЄДРПОУ 396098229); ТОВ «БК Геліос»(код за ЄДРПОУ34161560); ТОВ «Торговий дім «Вреск»(код за ЄДРПОУ 35977230); ТОВ «Наладбуд Компані»(код за ЄДРПОУ 35822517); ТОВ «Торговий дім «Спец- Техноресурс»(код за ЄДРПОУ 35976635); ТОВ «Техінпромприлад»(код за ЄДРПОУ 35976719); ТОВ «ТПК «Техномашпостач»(код за ЄДРПОУ 36803875); ТОВ «Дормашавто»(код за ЄДРПОУ 36791493), товари придбавалися позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14936671 до основних видів діяльності ТОВ «Едванс Компані»належать: «діяльність посередників, що спеціалізується у торгівлі іншими товарами» (код КВЕД 46.18); діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками»(код КВЕД 46.14); «виробництво обладнання зв'язку»(код КВЕД 26.30); «установлення та монтаж машин і устаткування»(код КВЕД 33.20), «виробництво електророзподільної та контрольної апаратури»(код КВЕД 27.12), «діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту»(код КВЕД 46.19).

Предметом поставки ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Торговий дім «Спец - Техноресурс», ТОВ «Маркон Груп КО», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Проммаст Стандарт», ТОВ «Техінпромприлад», ТОВ «Промелектро-75»на користь позивача згідно видаткових накладних були різного роду комплектуючі до телекомунікаційного обладнання, що використовувалось позивачем при виготовленні пристроїв зв'язку низьковольтних, які сертифіковані Укрметртестстнадартом. Копії сертифікатів відповідності на продукцію, що виготовляється позивачем, залучено судом до матеріалів справи (том ХІ, а.с. 156-158).

Крім того, згідно укладених договорів ПП «Клер Шато Фиорд»зобов'язувалось здійснити покриття гарячим цинком металоконструкцій і виробів, а ТОВ «Техінпромприлад»-провести комплектацію монтажного набору для інсталяції базової станції і інше.

В свою чергу, ТОВ «Наладбуд Компані», ТОВ «БК Геліос»і ТОВ «Промелектро-75»за укладеними з позивачем договорами підряду зобов'язувались виконати монтажні та пусконалагоджувальні роботи по установці додаткового обладнання для захисту базових станцій мобільного зв'язку від перенапруги із забезпеченням пломбування установленого обладнання до щита обліку електроенергії тощо.

Судом першої інстанції встановлено, що придбані у контрагентів комплектуючі були використані позивачем у виробництві обладнання зв'язку для своїх замовників ДП «Ерікссон», ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», ТОВ «Лізинг - Центр», ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Арія», ТОВ «ЕСУ», ТОВ «ІВФ «Спецтехстрой», ПП «Бенефіт», ТОВ «Астеліт»та в подальшому передавалось цим особам, підтвердженням чого є наявні у матеріалах справи видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. При цьому, позивачем здійснювалась попередня калькуляція вартості виробництва наведеної вище продукції, у якій відображено кількісний та вартісний склад товарів, що використовуватимуться. (том ІХ, а.с.218-251, том Х, а.с. 1 - 12).

Крім того, придбані у контрагентів товари (електротехнічна продукція тощо) були поставлені позивачем на користь ПП «Південьзв'язокмонтаж»за договором поставки №ЕД-16/11 від 29.11.2007 року (том. 10 а.с. 184), ПП «Телеком Буд Інжиніринг»за договором поставки № ЕД-16/10 від 27.09.2007 року (том. 10 а.с. 187), Дочірнього підприємства з 100% іноземними інвестиціями «Ерікссон»за договором поставки 12 лютого 2007 року (том. 10 а.с. 193 - 218), ТОВ «Астеліт»за договором поставки від 28.09.2009 року (том 10 а.с. 243 -250., том 11 а.с. 1 - 8), ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем»за договором № 14680 від 02.11.2006 року (том 11 а.с. 38 - 46), ТОВ «МС - Зв'язок»№ 040511 від 04.05.2011 року (том. 11 а.с. 55 - 62) підтвердженням чого є наявні у матеріалах справи видаткові накладні № РН-000054 від 04.08.2011, № 2000125271 від 05.07.2011 року, № РН-00000076 від 09.07.2010 року, № РН-00000077 від 13 липня 2010 року, № РН-0000002 від 27 січня 2011 року, № РН -000184 від 15.10.2009 року, № РН -0000222 від 23 грудня 2009 року, № РН -00000086 від 27 липня 2010 року, № РН -0000085 від 27 липня 2010 року і інші, та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (том. 10 а.с. 222,226, 229, 233, 240, том 11 а.с. 10, 18, 69, 70, 73, 77, 85, 86, 97, 98, 107, 108, 109, 110, 11, 126, 127, 129, 130, 140, 141, 148, 149, 150, 151, 152, 153).

Виконані ТОВ «Наладбуд Компані»ТОВ «БК Геліос»і ТОВ «Промелектро-75»на замовлення позивача монтажні та пусконалагоджувальні роботи по установці додаткового обладнання для захисту базових станцій мобільного зв'язку від перенапруги із забезпеченням пломбування установленого обладнання до щита обліку електроенергії за наведеними вище договорами підряду були використані позивачем для виконання зобов'язань за договором № 41890 від 16 грудня 2008 року, укладеним з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем»(том ХІ, а.с. 21-30), підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі виконаних робіт (том ХІ, а.с. 31 - 36).

Враховуючи вказані вище договори та види діяльності позивача, з огляду на характер поставлених контрагентами товарів, та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з його контрагентами є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбані ТОВ «Едванс Компані»товари (та результати робіт) були використані у його власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме: створення та придбання невстановленими особами ряду суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Маркон Груп КО»(код за ЄДРПОУ 37135774); ПП «Клер Шато Фиорд»(код за ЄДРПОУ 32395460); ТОВ «Компанія Вайліс»(код за ЄДРПОУ 36445186); ТОВ «Проммаст Стандарт»(код за ЄДРПОУ 37563531); ТОВ «Промелектро-75»(код за ЄДРПОУ 396098229); ТОВ «БК Геліос»(код за ЄДРПОУ34161560); ТОВ «Торговий дім «Вреск»(код за ЄДРПОУ 35977230); ТОВ «Наладбуд Компані»(код за ЄДРПОУ 35822517); ТОВ «Торговий дім «Спец- Техноресурс»(код за ЄДРПОУ 35976635); ТОВ «Техінпромприлад»(код за ЄДРПОУ 35976719); ТОВ «ТПК «Техномашпостач»(код за ЄДРПОУ 36803875); ТОВ «Дормашавто»(код за ЄДРПОУ 36791493).

Крім цього, колегія суддів зауважує порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно статті 70 КАСУ належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. (ч. 4 ст. 72 КАС України).

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, якими би було встановлено, що контрагенти позивача були зареєстровані в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаними юридичними особами укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «Едванс Компані»(з метою суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаних контрагентів позивачу фактично не передавались.

Враховуючи наведене, надані суду протоколи допиту свідків стосовно непричетності до діяльності вказаних підприємств, складені в рамках кримінальної справи, не можуть вважатися доказами, що доводять обґрунтованість заперечень відповідача, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили та зміст якого відображає зазначені обставини як такі, що мали місце.

До того ж, пояснення вказаних осіб не можуть бути підтвердженням того, що операції з поставки товарів з такими підприємствами фактично не відбувались, а також того, що всі правочини, укладені з цими підприємствами, були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.

Обставини, за якими певні документи контрагентів підписані іншими особами, ніж тими, чиї прізвища зазначені у документах, ще не означає фальсифікації самого документа і не має наслідком визнання протиправними господарських операцій, які фактично відбулись і цей факт підтверджується документально. Крім того, вказане не призводить до втрат Державного бюджету.

Колегія суддів також вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції посилання відповідача на відсутність у директорів підприємств дозволів на працевлаштування та посвідок на проживання на території України, оскільки вказані обставини можуть свідчити лише про те, що вказаними особами порушено порядок перебування іноземців на території України, однак не вказують на неможливість здійснення операцій та нікчемність правочинів за участю таких підприємств.

Вказане порушення -використання праці іноземця за відсутності дозволу на працевлаштування -є підставою для притягнення працедавця за правилами іншого, ніж податкового законодавства (зокрема, для накладення штрафу відповідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення»).

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), витрати на придбання яких включається до складу валових витрат та на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Правова позиція по даному питанню висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01.06. 2010 року в справі № 21-573во10, за змістом яких Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом першої інстанції було встановлено, що податковий орган не надав доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю зазначених вище контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, спрямованої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю цих контрагентів, з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками операцій з вказаним контрагентами, а в подальшому правомірно заявлено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, тому висновок Акта перевірки про порушення позивачем ТОВ «Едванс Компані»п.п 7.4.1, п.п.7.4.5 пункту 7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, є помилковим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на передчасність винесення спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на приписи п. 86.9 Податкового кодексу України.

Так, п. 86.9 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Із зазначеною нормою кореспондується норма закріплена у п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України відповідно до якої, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Оскільки перевірка позивача проведена на підставі постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2012 року у відповідності з п.п. 78.1.11 п. 78.1 78 Податкового кодексу України, тобто призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, відповідач відповідно до п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України не мав права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Судом першої інстанції було встановлено, що станом на 12.10.2012 року в матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили відповідним рішенням суду по вказаній кримінальній справі, та з боку відповідача таких доказів надано не було.

Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, оскільки відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення не враховано вимоги п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС передчасно прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000422202 від 05 квітня 2012 року, яким визначила позивачу суму податку на додану вартість, а тому його слід визнати протиправним та скасувати також з вищенаведених підстав.

За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.