Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2а-3781/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3781/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека»до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року № 0000132230/1448 та № 0000122230/1449 прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 27.07.2012 року № 0000132230/1448 та № 0000122230/1449.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 28.11.2008 року, місцезнаходження: 09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 5/3, квартира 37, ідентифікаційний код: 36210923.

Згідно Свідоцтва № 100289525 Серії НБ № 258217 позивач є платником ПДВ.

13.07.2012 року Білоцерківською ОДПІ Київської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека»щодо взаємовідносин з ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», ТОВ «БКК «Інтермарр», ТОВ «КГ «СВ», ТОВ «Том кет Груп», ТОВ «Технолоджі Груп», ПП «Нетелко Буддім-СТ», ТОВ «Добробут 05», ТОВ «УА Реалті»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 05.01.2012 року.

За результатами вказаної вище перевірки складено акт № 1940/22-3/36210923/117 від 13.07.2012 року, за змістом якого даною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 3.1 статті 3, пункт 10.1 статті 10, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 41277, 00 грн.; пункту 3.1 статті 3, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 49858,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року № 0000132230/1448 та № 0000122230/1449.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «БК «Арміс»та ТОВ «Міріс»судом першої інстанції було встановлено наступне.

Між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «БК «Арміс»та ТОВ «Міріс»були укладені господарські договори на постачання матеріалів та виконання підрядних робіт.

Так, між позивачем та ТОВ «Міріс»було проведено ряд господарських операцій, які підтверджено, зокрема, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, договорами, виписками з банку про надходження коштів.

Між позивачем та ТОВ «БК «Арміс»проведено господарські операції, що підтверджено відповідними договорами, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт/надання послуг.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, базуються на тому, що постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області майора податкової міліції Свінціцького І.В. від 05.01.2012 року по кримінальній справі № 13-8373 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МГБ»щодо перевірки взаємовідносин з ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», ТОВ «БКК «Інтермарр», ТОВ «КГ «СВ», ТОВ «Том кет Груп», ТОВ «Технолоджі Груп», ПП «Нетелко Буддім-СТ», ТОВ «Добробут 05», ТОВ «УА Реалті»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 05.01.2012 року.

Згідно вказаної постанови в провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, знаходиться кримінальна справа, порушена за фактом фіктивного підприємництва щодо придбання суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Міріс»з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як організаторами, за попередньою змовою групою осіб, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, відносно генерального директора ТОВ «БК «Арміс»ОСОБА_5 та комерційного директора ТОВ «Міріс»ОСОБА_4 за фактом ухилення від сплати ПДВ в сумі 6309708,00 гривень, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, за фактом підроблення невстановленими особами постанов Києво-Святошинського районного суду про скасування арешту на рахунки ТОВ «БК «Арміс»та ТОВ «Міріс», вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а також використання завідомо підроблених документів, за ознаками злочину, передбаченого частинами другою, третьою статті 358 Кримінального кодексу України та за фактом розтрати службовими особами ПАТ «БК «Даніель»чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_6, за фактом розтрати чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_7 за фактом фіктивного підприємництва, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Міріс»з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненого ОСОБА_7 як організатором, за попередньою змовою групою осіб, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_8 за фактом розтрати чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, відносно директора ТОВ «Укрплюсбуд»ОСОБА_9 за фактом ухилення від сплати ПДВ за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, відносно ОСОБА_2 за фактом ухилення від сплати ПДВ ТОВ «БК «Арміс»в сумі 6309708,00 гривень, вчиненого ОСОБА_2 як організатором, за попередньою змовою групою осіб, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України та відносно Семененка В.В. за фактом пособництва у вчиненні умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Відповідач в Акті перевірки вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що в акті перевірки не наведено належних доводів та не підтверджено того, що правочин між позивачем та ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс»спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції висновки податкового органу, які базуються на поясненнях директорів контрагентів, наданих в рамках кримінальної справи та висновку експерта, оскільки докази того, що на час укладання та виконання спірних правочинів контрагенти позивача не були зареєстровані як юридичні особи та не були платниками податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів, укладених між позивачем та контрагентом ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неприйняття до уваги висновок старшого експерта СТКРЗ Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, оскільки даний висновок не відноситься до даної справи, дослідження проведено з інших підстав, а тому відсутні підстави стверджувати, що первинні бухгалтерські документи виписані від ТОВ «Міріс»по взаємовідносинах з позивачем були підписані іншою особою.

При цьому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг та отримання товарів. При цьому, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Також судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «БК «Арміс»було видано ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції Серії АВ № 458859 зі строком дії з 24.02.2009 року по 24.02.2014 року включно. Згідно зазначеної ліцензії, господарська діяльність ТОВ «БК «Арміс»пов'язана із створенням об'єктів архітектури.

Доставка товарно-матеріальних цінностей здійснювалась орендованим автотранспортом автомобілем «Опель-вектра»згідно нотаріально посвідченого договору від 21.08.2010 року, орендна плата складала 1150,00 гривень з ПДВ, термін дії договору до 21.01.2013 року.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що суму податкового кредиту та валових витрат позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», а валові витрати сформовані у зв'язку з використанням придбаних товарів та послуг у господарській діяльності.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами, що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та пункту 3.1 статті 3, пункту 10.1 статті 10, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, отриманих товарів, які підтверджені податковими накладними, придбані послуги та товари сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

При цьому відповідачем не було надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим податковим законодавством України.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Щодо правомірності віднесення валових витрат до складу валових витрат виробництва та обігу колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Отже, із аналізу наведених норм вказаного Закону та Податкового кодексу України вбачається, що витрати, які здійснені підприємством у процесі господарської діяльності та враховуються для визначення об'єкта оподаткування повинні бути підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат

В обґрунтування порушень позивачем повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток, відповідачем зазначено порушення вищезазначених норм податкового законодавства.

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що усі витрати позивача документально підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, а доводи відповідача не підтверджені жодними доказами.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача щодо порушення позивачем повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток є неправомірними.

При цьому судом першої інстанції було встановлено фактичне здійснення між позивачем та його контрагентами господарських операцій, їх взаємозв'язок із діяльністю позивача та встановлювалися факти використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача на підставі рахунків-фактур, видаткових накладних, платіжних доручень, податкових накладних, що свідчить про реальність спірних операцій.

Крім цього, на підтвердження наявності та обліку куплених матеріальних цінностей позивачем було надано акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000009 від 29.11.2010 року; акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000009 від 29.11.2010 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 104 за грудень 2010 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 106 за грудень 2010 року; відомість нарахування амортизації за грудень 2010 року; відомість нарахування амортизації група 4 за 4 квартал 2010 року; відомості нарахування амортизації група 3 за 4 квартал 2010 року.

На підтвердження наявності та обліку куплених матеріальних цінностей, позивачем були надані акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000010 від 29.12.2010 року; акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000010 від 29.12.2010 року; акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000010 від 29.12.2010 року; акт приймання-передачі основних засобів № ВЄ-0000010 від 29.12.2010 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 104 за грудень 2010 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку 106 за грудень 2010 року; відомість нарахування амортизації за грудень 2010 року; відомість нарахування амортизації група 4 за 4 квартал 2010 року; відомість нарахування амортизації група 3 за 4 квартал 2010 року.

Вказані товарно-матеріальні цінності були придбані позивачем для використання у господарській діяльності, а саме: на виконання договорів про надання послуг іншим контрагентам, що також підтверджено відповідними належними доказами.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч нормам чинного законодавства України, оскільки встановлено правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а тому доводи відповідача про заниження податку на прибуток та податку на подану вартість і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.