Ухвала

від 01.10.2013 по справі 2а-3781/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2013 року м. Київ К/800/1325/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р.

у справі № 2а-3781/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна громадська безпека» (далі - позивач, ТОВ «Міжнародна громадська безпека») звернулось до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ від 27.07.2012 р. № 0000132230/1448 та № 0000122230/1449.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Білоцерківська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Білоцерківською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Міжнародна громадська безпека» щодо взаємовідносин з ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», ТОВ «БКК «Інтермарр», ТОВ «КГ «СВ», ТОВ «Том кет Груп», ТОВ «Технолоджі Груп», ПП «Нетелко Буддім-СТ», ТОВ «Добробут 05», ТОВ «УА Реалті» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 05.01.2012 року, за результатами якої складено акт № 1940/22-3/36210923/117 від 13.07.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 3.1 статті 3, пункт 10.1 статті 10, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 41 277, 00 грн.; пункту 3.1 статті 3, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 49 858,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 р. № 0000132230/1448 та № 0000122230/1449.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «БК «Арміс» та ТОВ «Міріс» були укладені господарські договори на постачання матеріалів та виконання підрядних робіт.

Так, між позивачем та ТОВ «Міріс» було проведено ряд господарських операцій, які підтверджено, зокрема, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, договорами, виписками з банку про надходження коштів.

Між позивачем та ТОВ «БК «Арміс» проведено господарські операції, що підтверджено відповідними договорами, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт/надання послуг.

При цьому судами встановлено, що висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, базуються на тому, що постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області майора податкової міліції Свінціцького І.В. від 05.01.2012 року по кримінальній справі № 13-8373 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МГБ» щодо перевірки взаємовідносин з ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Міріс», ТОВ «БКК «Інтермарр», ТОВ «КГ «СВ», ТОВ «Том кет Груп», ТОВ «Технолоджі Груп», ПП «Нетелко Буддім-СТ», ТОВ «Добробут 05», ТОВ «УА Реалті» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 05.01.2012 року.

Відповідач в акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до положень статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, отриманих товарів, які підтверджені податковими накладними, придбані послуги та товари сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Щодо правомірності віднесення витрат до складу валових витрат, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Із аналізу наведених норм вказаного Закону та Податкового кодексу України вбачається, що витрати, які здійснені підприємством у процесі господарської діяльності та враховуються для визначення об'єкта оподаткування повинні бути підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що між позивачем та його контрагентами здійснювались господарські операції, що підтверджено належно складеними рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, а тому формування валових витрат та податкового кредиту теж здійснено обґрунтовано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби відхилити.

2.Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов