Постанова

від 12.12.2012 по справі 2а-12198/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12 грудня 2012 року 16 год. 45 хв. № 2а-12198/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Подільського району міста Києва, про скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 05 вересня 2012 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12 квітня 2012 року № 0000772260, № 0000782260 та № 0000792260 (також далі за текстом - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), а також зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у відповідних розмірах.

Ухвалою суду від 07 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 18 вересня 2012 року надійшло письмове клопотання представника відповідача про колегіальний розгляд справи, яке судом залишено без задоволення на підставі ст. 24 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) .

До суду 11 жовтня 2012 року надійшло письмове клопотання про залучення прокуратури Подільського району міста Києва (також далі за текстом - прокурор) до участі у справі з метою захисту економічних інтересів держави, яке судом задоволено на підставі ст. 60 КАС України.

Ухвалою суду від 02 листопада 2012 року відмовлено повністю у задоволенні клопотання представника позивача про роз'єднання позовних вимог у самостійні провадження.

У судовому засіданні 02 листопада 2012 року з ініціативи представників позивача та на підставі ч. 4 ст. 65 КАС України судом як свідків допитано представника публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" (також далі за текстом - ПАТ "Креді Агріколь Банк") та ОСОБА_2

У тому ж судовому засіданні з ініціативи суду та на тій же підставі у наступні судові засідання викликано для допиту як свідків директорів товариства з обмеженою відповідальністю "А.Нет" (також далі за текстом - ТОВ "А.Нет") та товариства з обмеженої відповідальністю "Астана К" (також далі за текстом - ТОВ "Астана К") , однак вказані особи у судові засідання 14 та 27 листопада 2012 року не прибули, про причини неможливості прибуття за викликом суд не повідомили.

У судових засіданнях представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених також, зокрема, у додаткових письмових поясненнях до позову, наданих ними у ході судового розгляду справи.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених, зокрема, у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 26 вересня 2012 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки прийняті відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податного законодавства.

У судове засідання 27 листопада 2012 року прокурор не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надійшло, у зв'язку з чим на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення по подальший розгляд справи у порядку письмового провадження

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 06 лютого по 19 березня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 19 березня 2012 року № 48/22-604/34294671 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року (також далі за текстом - акт перевірки) , згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 13555369,00 грн., у тому числі за: І квартал 2008 року - 1750000,00 грн., півріччя 2008 року - 3811949,00 грн. (ІІ квартал 2008 року - 2061949,00 грн.), І-ІІІ квартали 2008 року - 6397233,00 грн. (ІІІ квартал 2008 року - 2585284,00 грн.), 2008 рік - 6966994,00 грн. (IV квартал 2008 року - 569761,00 грн.), півріччя 2009 року - 166283,00 грн. (ІІ квартал 2009 року - 166283,00 грн.), І-ІІІ квартали 2009 року - 2220169,00 грн. (ІІІ квартал 2009 року - 2053886,00 грн.), 2009 рік - 6588375,00 грн. (ІІІ квартал 2009 року - 4368206,00 грн.), чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11, п.п. 16.1, 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

- занижено ПДВ у загальному розмірі 1661329,00 грн., у тому числі за: січень 2010 року - 47544,00 грн., лютий 2010 року - 147928,00 грн., березень 2010 року - 39127,00 грн., квітень 2010 року - 827,00 грн., травень 2010 року - 190306,00 грн., червень 2010 року - 129307,00 грн., серпень 2010 року - 60002,00 грн., жовтень 2010 року - 136078,00 грн., листопад 2010 року - 22922,00 грн., грудень 2010 року - 103642,00 грн., січень 2011 року - 5843,00 грн., березень 2011 року - 15247,00 грн., травень 2011 року - 90894,00 грн., липень 2011 року - 184603,00 грн., вересень 2011 року - 134267,00 грн., листопад 2011 року - 248135,00 грн., грудень 2011 року - 104657,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість";

- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 63876341,00 грн., у тому числі за: півріччя 2010 року - 2852863,00 грн., (ІІ квартал 2010 року - 969943,00 грн.), І-ІІІ квартали 2010 року - 3980446,00 грн. (ІІІ квартал 2010 року - 1127583,00 грн.), за 2010 рік - 5152734,00 грн. (IV квартал 2010 року - 1172288,00 грн.), І квартал 2011 року - 1082706,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 55713858,00 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 56902964,00 грн., (ІІІ квартал 2011 року - 1189106,00 грн.), ІІ-IV квартали 2011 року - 58723607,00 грн. (IV квартал 2011 року - 1820643,00 грн.), чим порушено підпункти 14.1.27, 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України) .

На підставі акту перевірки, 12 квітня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000772260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 13555369,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3388842,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000782260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 721499,00 грн. за основним платежем та у розмірі 179678,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000792260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 57594633,00 грн.

За результатами розгляд скарг позивача в адміністративному (досудовому) порядку, акт перевірки та оскаржувані рішення залишено без змін.

Суд не погоджується з доводами позивача та його представників щодо необхідності скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

У ході перевірки відповідачем виявлено, що 15 березня 2011 року між позивачем та ТОВ "Астана К" укладено договір № 15/03 АК про надання маркетингових послуг (також далі за текстом - договір № 15/03 АК) , за умовами якого ТОВ "Астана К" зобов'язалось виконати за завданням позивача послуги із проведення маркетингових досліджень автомобільного ринку України та надання позивачу результатів маркетингових досліджень у вигляді звітів, а позивач - прийняти та сплатити ТОВ "Астана К" вартість виконаних послуг у строк та на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору № 15/03 АК, ТОВ "Астана К" виписало акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12 квітня 2011 року № ОУ-0000010, № 0000011, від 15 квітня 2011 року № 0000012 та від 16 травня 2011 року № 0000028. Однак, як зазначено в акті перевірки та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, позивачем до перевірки, а представниками позивача суду не надано інших документів, які б підтвердили фактичне виконання умов договору № 15/03 АК. Зокрема, не надано звітів про результати маркетингових досліджень, хоча обов'язок їх надання, отже і складання, передбачено умовами договору № 15/03 АК, оскільки наявність таких звітів є безпосереднім доказом надання позивачу послуг та виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Крім того, 28 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ "Астана К" укладено договір № 28/4 (також далі за текстом - договір № 28/4) , за умовами якого ТОВ "Астана К" зобов'язалось надати на продаж позивачу товари із нанесеними на них логотипами чи слоганами позивача, а позивач - оплачувати такі товари на умовах та у строк, визначених договором.

На виконання умов договору № 28/4, ТОВ "Астана К" виписало рахунки-фактури від 27 квітня 2011 року № СФ-0000025 та від 20 травня 2011 року № 0000041, а також видаткові накладні на поставку товарно-матеріальних цінностей (також далі за текстом - ТМЦ) від 04 травня 2011 року № РН-0000009 та від 30 травня 2011 року № РН-0000012.

Під час перевірки відповідачем враховано висновки актів від 08 червня 2011 року № 1404/23-08/37270449, від 21 червня 2011 року № 1515/23-08/37270449 та від 02 серпня 2011 року № 1762/23-04/37270449, згідно з якими, фінансова-господарська діяльність ТОВ "Астана К" здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Астана К" та його контрагентами - без наміру створення правових наслідків. Крім того, виявлено відсутність у вказаного товариства трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, виробничих активів, транспортних засобів та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарської діяльності ТОВ "Астана К", що є підтвердженням відсутності у вказаного товариства необхідних умов для здійснення такої діяльності.

Як зазначено у постанові Верховного суду України від 08 вересня 2009 року у справі № 21-737во09, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

У ході перевірки відповідачем також виявлено, що між позивачем та ТОВ "А.Нет" укладено договори від 01 червня 2011 року № 01/6 АК (також далі за текстом - договір № 01/6 АК) та від 02 вересня 2011 року № 02/09 АК (також далі за текстом - договір № 02/09 АК) про надання маркетингових послуг, за умовами яких ТОВ "А.Нет" зобов'язалось виконати за завданням позивача послуги із проведення маркетингових досліджень автомобільного ринку України та надання позивачу результатів маркетингових досліджень у вигляді звітів, а позивач - прийняти та сплатити ТОВ "А.Нет" вартість виконаних маркетингових послуг у строк та на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору № 02/09 АК, ТОВ "А.Нет" виписало акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15 вересня 2011 року № ОУ-0000036, від 15 жовтня 2011 року № ОУ-0000046, від 07 листопада 2011 року № ОУ-0000053 та від 15 грудня 2011 року № ОУ-0000068, № ОУ-0000069. Однак, інших документів, які б підтвердили фактичне виконання умов договорів № 01/6 АК та № 02/09 АК, позивачем до перевірки, а представниками позивача суду також не надано. Зокрема, не надано рахунків-фактур та звітів про результати маркетингових досліджень, хоча обов'язок їх надання, отже і складання, передбачено умовами договорів № 01/6 АК та № 02/09 АК, оскільки наявність таких рахунків-фактур та звітів є безпосереднім доказом надання позивачу послуг та виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Крім того, між позивачем та ТОВ "А.Нет" укладено договори від 01 червня 2011 року № 01/6 (також далі за текстом - договір № 01/6) та від 02 вересня 2011 року № 02/09 (також далі за текстом - договір № 02/09) , за умовами яких ТОВ "А.Нет" зобов'язалось надати на продаж позивачу товари із нанесеними на них логотипами та слоганами позивача, а позивач - оплачувати такі товари на умовах та у строк, визначених договором.

На виконання умов договорів № 01/6 та № 02/09, ТОВ "А.Нет" виписало видаткові накладні від 27 липня 2011 року № РН-000001, № РН-0000002, від 30 вересня 2011 року № РН-0000004 та від 26 грудня 2011 року № РН-0000011, № РН-0000012. Однак, рахунків-фактур, за якими виписано вказані акти, суду не надано.

На виконання умов договору № 01/6 ТОВ "А.Нет" виписало акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04 липня 2011 року № ОУ-0000006.

Під час перевірки відповідачем також враховано висновки акту від 16 грудня 2011 року № 2563/23-08/32621457, згідно з якими, фінансова-господарська діяльність ТОВ "А.Нет" здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "А.Нет" та його контрагентами здійснювалась без наміру створення правових наслідків.

До того ж, у матеріалах справи міститься копія висновку щодо наявності ознак "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення "А.Нет" господарської діяльності ТОВ (а.с. 143-145).

У постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09 зазначено, що при вирішенні справи необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності та порушення кримінальної справи відносно засновників (директорів) таких підприємств.

Як пояснили у судових засіданнях представники відповідача, викладені обставини, а також факт непідтвердженості задекларованих позивачем коштів, стали підставою для висновку відповідача про протиправне формування позивачем валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування такого податку.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункту 5.2.1 п. 5.2, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11, п.п. 16.1, 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені п. 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у ст. 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у п. 7.2 ст. 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом "б" цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

У разі коли платник податку вважає за доцільне роз'яснити окремі результати фінансово-господарської діяльності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платник податку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звітність подається органам державної статистики згідно із законом. Крім того, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфери управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поширюється також на будь-які інші податки, збори (обов'язкові платежі), включені до системи оподаткування. Платник податку, крім банків та інших фінансових установ, який отримує дохід від будь-якої діяльності більше ста мільйонів гривень на рік, повинен у наступному році подати на адресу податкового органу фінансовий звіт у терміни, встановлені законодавством для його подання. Відповідальність за неподання фінансової звітності зазначеними суб'єктами встановлюється згідно із законодавством .

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позивачем дійсно занижено податок на прибуток та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування такого податку за перевіряємий період.

Крім того, у ході перевірки відповідачем виявлено факт протиправного формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "А.Нет", ТОВ "Астана К" та ПАТ "Креді Агріколь Банк".

Зокрема, між позивачем та публічним акціонерним товариством "Індустріально-експортний Банк" (в подальшому перейменованого у ПАТ "Креді Агріколь Банк") укладено договори від 20 жовтня 2009 року № 1 та від 01 квітня 2011 року № 01 про надання послуг, за умовами яких позивач замовляє, а ПАТ "Креді Агріколь Банк" зобов'язалось за винагороду через мережу своїх філій надавати позивачу послуги шляхом інформування і консультування фізичних осіб, зацікавлених у придбанні автомобілів і продукції позивача із залученням кредитних коштів, про позивача, його авторизованих дилерів та умови продажу автомобілів і продукції позивача, сприяти залученню потенційних покупців автомобілів позивача у клієнта та укладанню договорів купівлі-продажу продукції позивача між авторизованими дилерами та споживачами за рахунок кредитних коштів ПАТ "Креді Агріколь Банк" у порядку, визначеному договорами.

На виконання умов вказаних договорів, ПАТ "Креді Агріколь Банк" виписало податкові накладні, а саме від 10 лютого 2010 року № 100, від 09 квітня 2010 року № 268, від 12 квітня № 276, від 13 квітня 2010 року № 281, від 05 травня 2010 року № 349, від 25 травня 2010 року № 387, від 08 липня 2010 року № 575, від 25 серпня 2010 року № 881, від 30 вересня 2010 року № 1300, від 30 листопада 2010 року № 2035, від 17 грудня 2010 року № 2275, від 01 травня 2011 року № 6, від 31 травня 2011 року № 363, від 30 червня 2011 року № 361, від 29 липня 2011 року № 350, від 15 вересня 2011 року № 174, від 30 вересня 2011 року № 308, від 31 жовтня 2011 року № 313, від 30 листопада 2011 року № 297 та від 27 грудня 2011 року № 292.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що ТОВ "Астана К" та ТОВ "А.Нет" також виписано ряд податкових накладних. При цьому, у податкових накладних від 12 квітня 2011 року № 41, № 42 та від 15 квітня 2011 року № 43, виписаних ТОВ "Астана К", зазначено, що підставою їх складання є договір поставки, однак не зазначено дату підписання такого договору та його номер.

Суд погоджується з висновком відповідача щодо відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних вказаними товариствами, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, наявність укладеного між учасниками господарської операції договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10 зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

З аналізу викладених положень вбачається, що платник податків має право сформувати податковий кредит тільки на підставі тих податкових накладних, які виписано у разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, зокрема в результаті аналізу наявних у матеріалах справи документів, фактичного здійснення господарських операцій не відбулось. Документів, які б підтверджували фактичне здійснення таких операцій між позивачем та його контрагентами, представниками позивача не надано, хоча про доцільність їх надання судом зазначалось у кожному судовому засіданні, у тому числі за результатами допиту у судовому засіданні 02 листопада 2012 року як свідка представника ПАТ "Креді Агріколь Банк".

Зокрема, суду не надано документів на підтвердження виконання ПАТ "Креді Агріколь Банк" своїх зобов'язань за договорами від 20 жовтня 2009 року № 1 та від 01 квітня 2011 року № 01. Надано тільки бланки кредитних договорів, договорів застави, поруки, банківського рахунку фізичної особи, актів заявок-анкет на отримання кредиту для купівлі нового автомобілю та графіків погашення заборгованості. До того ж, представниками позивача суду не надано банківських виписок по рахунках позивача, які б могли свідчити про рух коштів, що, у свою чергу, є підтвердженням здійснення господарських операцій між позивачем та, зокрема, ТОВ "Астана К", ТОВ "А.Нет", ПАТ "Креді Агріколь Банк".

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов.

Представники відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Подільського району міста Києва, про скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Подільського району міста Києва, про скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 12 квітня 2012 року: № 0000772260, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" (ідентифікаційний код 34294671) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів (код платежу 11020300) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 16944211,00 грн. (Шістнадцять мільйонів дев'ятсот сорок чотири тисячі двісті одинадцять гривень 00 копійок); № 0000782260, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" (ідентифікаційний код 34294671) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (код платежу 3014010100) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 901177,00 грн. (Дев'ятсот одна тисяча сто сімдесят сім гривень 00 копійок); № 0000792260, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Субару Україна" (ідентифікаційний код 34294671) зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 57594.633,00 грн. (П'ятдесят сім мільйонів п'ятсот дев'яносто чотири тисячі шістсот тридцять три гривні 00 копійок).

2. Копії постанови направити (вручити) сторонам та прокурору у порядку та строки, передбачені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин