Ухвала

від 23.05.2013 по справі 2а-12198/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12198/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данілішин В.М. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта Верланов С.О.,Бражник Ж.С.,Палюх З.А.

пр-к відповідача Перепелюк О.В.,Плаксій І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 грудня 2012року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю прокуратури Подільського району міста Києва, про скасування рішень відповідача -

ВСТАНОВИВ :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» , звернулося в суд з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12 квітня 2012року :

-№ 0000772260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 13555369,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3388842,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

-№ 0000782260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 721499,00 грн. за основним платежем та у розмірі 179678,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

-№ 0000792260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 57594633,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 грудня 2012року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 06 лютого по 19 березня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 19 березня 2012 року № 48/22-604/34294671 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року, згідно з висновками якого, позивачем:

-занижено податок на прибуток у загальному розмірі 13555369,00 грн., у тому числі за: І квартал 2008 року - 1750000,00 грн., півріччя 2008 року - 3811949,00 грн. (ІІ квартал 2008 року - 2061949,00 грн.), І-ІІІ квартали 2008 року - 6397233,00 грн. (ІІІ квартал 2008 року - 2585284,00 грн.), 2008 рік - 6966994,00 грн. (IV квартал 2008 року - 569761,00 грн.), півріччя 2009 року - 166283,00 грн. (ІІ квартал 2009 року - 166283,00 грн.), І-ІІІ квартали 2009 року - 2220169,00 грн. (ІІІ квартал 2009 року - 2053886,00 грн.), 2009 рік - 6588375,00 грн. (ІІІ квартал 2009 року - 4368206,00 грн.), чим порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11, п.п. 16.1, 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

-занижено ПДВ у загальному розмірі 1661329,00 грн., у тому числі за: січень 2010 року - 47544,00 грн., лютий 2010 року - 147928,00 грн., березень 2010 року - 39127,00 грн., квітень 2010 року - 827,00 грн., травень 2010 року - 190306,00 грн., червень 2010 року - 129307,00 грн., серпень 2010 року - 60002,00 грн., жовтень 2010 року - 136078,00 грн., листопад 2010 року - 22922,00 грн., грудень 2010 року - 103642,00 грн., січень 2011 року - 5843,00 грн., березень 2011 року - 15247,00 грн., травень 2011 року - 90894,00 грн., липень 2011 року - 184603,00 грн., вересень 2011 року - 134267,00 грн., листопад 2011 року - 248135,00 грн., грудень 2011 року - 104657,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

-завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 63876341,00 грн., у тому числі за: півріччя 2010 року - 2852863,00 грн., (ІІ квартал 2010 року - 969943,00 грн.), І-ІІІ квартали 2010 року - 3980446,00 грн. (ІІІ квартал 2010 року - 1127583,00 грн.), за 2010 рік - 5152734,00 грн. (IV квартал 2010 року - 1172288,00 грн.), І квартал 2011 року - 1082706,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 55713858,00 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 56902964,00 грн., (ІІІ квартал 2011 року - 1189106,00 грн.), ІІ-IV квартали 2011 року - 58723607,00 грн. (IV квартал 2011 року - 1820643,00 грн.), чим порушено підпункти 14.1.27, 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України .

На підставі акту перевірки, 12 квітня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000772260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 13555369,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3388842,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000782260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 721499,00 грн. за основним платежем та у розмірі 179678,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000792260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 57594633,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем дійсно занижено податок на прибуток та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування такого податку за період, що перевірявся. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «А.Нет», ТОВ «Астана К» та ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Щодо формування показника валових витрат та податкового кредиту, в тому числі по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «А.Нет», ТОВ «Астана К» та ПАТ «Креді Агріколь Банк» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, підпункту 5.2.1 п. 5.2, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.2 ст. 11, п.п. 16.1, 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені п. 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у ст. 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у п. 7.2 ст. 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом «б» цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

У разі коли платник податку вважає за доцільне роз'яснити окремі результати фінансово-господарської діяльності, зазначені у податковій декларації з цього податку, такий платник податку може надіслати податковому органу таке пояснення, складене у довільній формі. Податковий орган не може вимагати надання форм звітності чи обліку, прямо не передбачених цим Законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності, інших, не передбачених цим Законом, балансів чи звітності. Статистична та бухгалтерська звітність подається органам державної статистики згідно із законом. Крім того, бухгалтерська звітність подається підприємствами органам, до сфери управління яких вони належать, згідно із законом. Це правило поширюється також на будь-які інші податки, збори (обов'язкові платежі), включені до системи оподаткування. Платник податку, крім банків та інших фінансових установ, який отримує дохід від будь-якої діяльності більше ста мільйонів гривень на рік, повинен у наступному році подати на адресу податкового органу фінансовий звіт у терміни, встановлені законодавством для його подання. Відповідальність за неподання фінансової звітності зазначеними суб'єктами встановлюється згідно із законодавством .

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позивачем дійсно занижено податок на прибуток та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування такого податку за період, який перевірявся.

Так, згідно до п. 1.7 ст. 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Разом з тим, згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Цей висновок узгоджується з тим, що п.п. 44.1. ст. 44 ПКУ встановлений обов'язок ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Тим самим підпунктом передбачена заборона платникам податків формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції в результаті аналізу наявних у матеріалах справи документів, фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами не відбулось. Документів, які б підтверджували фактичне здійснення таких операцій(окрім податкових накладних та акті приймання виконаних робіт), представниками позивача суду першої інстанції не надано.

Зокрема, суду не надано документів на підтвердження виконання ПАТ «Креді Агріколь Банк» своїх зобов'язань за договорами від 20 жовтня 2009 року № 1 та від 01 квітня 2011 року № 01. Надано тільки бланки кредитних договорів, договорів застави, поруки, банківського рахунку фізичної особи, актів заявок-анкет на отримання кредиту для купівлі нового автомобілю та графіків погашення заборгованості. Крім того, до перевірки позивачем надано звіти про надання послуг у яких зазначено перелік контрагентів-покупців, яким позивач реалізовує автомобілі та з якими вже має тривалий час партнерські договори та перелік осіб, яким автомобілі реалізовувалися контрагентами.

Крім того, за договором про надання інформаційних послуг з ФОП ОСОБА_10 не було надано матеріальних носії щодо розробки матеріалів тренінгу з продажу автомобілів та його проведення, а також про використання вказаних послуг у господарській діяльності позивача.

По взаємовідносинах позивача з ТОВ «Астан» відповідачем враховано висновки актів від 08 червня 2011 року № 1404/23-08/37270449, від 21 червня 2011 року № 1515/23-08/37270449 та від 02 серпня 2011 року № 1762/23-04/37270449, згідно з якими, фінансова-господарська діяльність ТОВ «Астана К» здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Астана К» та його контрагентами - без наміру створення правових наслідків. Крім того, виявлено відсутність у вказаного товариства трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, виробничих активів, транспортних засобів та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарської діяльності ТОВ «Астана К», що є підтвердженням відсутності у вказаного товариства необхідних умов для здійснення такої діяльності.

По взаємовідносинах з ТОВ «А.Нет» позивачем не надано рахунків-фактур та звітів про результати маркетингових досліджень, хоча обов'язок їх надання, отже і складання, передбачено умовами договорів № 01/6 АК та № 02/09 АК. До того ж, у матеріалах справи міститься копія висновку щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення «А.Нет» господарської діяльності ТОВ.

Не надано суду першої інстанції і банківських виписок по рахунках позивача, які б могли свідчити про рух коштів, що, у свою чергу, є підтвердженням здійснення господарських операцій між позивачем та, зокрема, ТОВ «Астана К», ТОВ «А.Нет», ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Крім того, за партнерськими договорами з ТОВ «Богдан-Авто Донецьк», ТОВ»Автоекспрес», ТОВ «Автоцентр-Україна плюс», та інших, позивачем до валових віднесено витрати на здійснення вказаним контрагентами гарантійних ремонтів автомобілів, що придбавалися у позивача оптом разом із запчастинами та реалізовувалися кінцевому покупцеві. Як вбачається з матеріалів справи, компенсація наведених гарантійних ремонтів постачальником ТОВ «Субару Україна» за дистриб'юторськими договорами не здійснювалася. Реалізація в подальшому придбаних послуг іншим контрагентам документально не підтверджена, відношення до господарської діяльності позивача наданих послуг з гарантійного ремонту не доведено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених документів первісного бухгалтерського обліку не дає можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за договорами укладеними між позивачем та його контрагентами, а відтак і про правомірність формування позивачем податкового кредиту за вказаними господарськими операціями.

Відповідно є неправомірним віднесення позивачем до валових витрат сум, сплачених з придбання маркетингових, консультаційних, інформаційних послуг за зазначеними вище господарськими операціями, оскільки відсутні докази того, що отримані (придбані) підприємством послуги безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Таким чином, відповідачем правомірно прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000772260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 13555369,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3388842,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та № 0000782260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 721499,00 грн. за основним платежем та у розмірі 179678,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо включення в декларацію за 2-й квартал 2011року сум від'ємного значення товариства по об'єкту оподаткування податком на прибуток за минулі роки, колегія суддів зазначає про наступне.

Правові наслідки формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за перший квартал 2011 року визначено пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України. Згідно з указаною нормою Перехідних положень, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

До складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягають включенню від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, причому розрахунок суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснюється з урахуванням без будь-яких обмежень сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, та тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів.

Наразі, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено особливості застосування п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України.

Так, п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Системний аналіз змісту абз. 2 п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України свідчить про те, що розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку саме за перший квартал 2011 року, без врахування будь-яких інших звітних періодів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що у зв'язку із набранням 01 квітня 2011 року чинності розділу ІІІ ПК України, та відсутністю у ньому посилання на врахування у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, окрім того, що виник за результатами діяльності у першому кварталі 2011 року, від'ємне значення об'єкта оподаткування 2010 року, що увійшло до першого кварталу 2011 року у відповідності до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 року передбачає врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування, яке утворилося станом на 01 січня 2011 року, при визначенні від'ємного значення об'єкту оподаткування за ІІ-ІУ квартал 2011 року.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним Законом, у разі не відображення в податковій звітності з податку на прибуток за звітний другий, другий і третій, другий - четвертий квартали 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, яке утворилося станом на 01 січня 2011 року, платник має право подати уточнюючий (чі) розрахунок(ки) за звітний період 2011 року, у якому відобразити суму такого від'ємного значення, визначену з урахуванням непогашених збитків, що утворилися станом на 01 січня 2011 року.

Отже, законодавець, з метою удосконалення спірних правовідносин, передбачив право платників податків подати уточнюючий (чі) розрахунок (ки) за звітний період 2011 року та визначив порядок реалізації такого права.

Втім, як зазначив Вищий адміністративний суд України у інформаційному листі від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, судам у відповідних випадках варто досліджувати обставини формування сум від'ємного значення, задекларованого платниками податків. При цьому необхідно дати оцінку обґрунтованим належними доказами доводам податкового органу, які заперечують достовірність даних податкового обліку щодо формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток. Зокрема, може заперечуватися реальний характер господарських операцій платника податків, наслідком яких стало утворення збитків, також можуть бути наведені доводи щодо неправомірного застосування платником податків окремих норм, які регулюють справляння податку на прибуток, наприклад, щодо відображення у складі валових витрат курсових різниць тощо.

У разі встановлення обставин, що свідчать про відсутність реального характеру операцій платників податків, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу витрат, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Субару Україна» - залишити без задоволення

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 грудня 2012року- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.