Рішення

від 12.12.2012 по справі 2-7294/11

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 2-7294/11

2/2011/1154/2012

РІШЕННЯ

ІMEHEM УКРАЇНИ

12 грудня 2012 р. м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого: судді Омельченко К.О.

при секретарі: Забіяка Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд»до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бомонд»звернулося до суду з позовною заявою про стягнення солідарно з СПД ФО ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості у сумі 79 528,47 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 10.01.2003 між ним та СПД ФО ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу № 69/1, за яким СПД ФО ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отримали від позивача товар на загальну суму у розмірі 238 770,28 за який розрахувались лише частково. У зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 79 528,47 грн.

В подальшому позивач змінив підставу позову та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 79 528,47 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на вирок Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005 винесений у відношенні ОСОБА_1, яким було встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли не договірні правовідносини, а товар, який було отримано відповідачем є набутим та збереженим без достатньої правової підстави. У зв'язку з чим, позивач просив позов задовольнити.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 75 625,00 грн. основної заборгованості, 94 682,50 грн. втрати від інфляції, 15 091,85 грн. 3% річних.

Відповідач заявлений позов не визнавав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Свою позицію виклав у наданих до суду заявах та запереченнях, в яких зазначав, що: позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості в якості відшкодування вартості безпідставно придбаного майна з пропуском строку позовної давності; факт подання до суду первісного позову -08.09.2003 не можна вважати таким, що перериває строк позовної давності; правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем необхідно регулювати нормами ЦК України; вимоги про стягнення грошової суми не ґрунтуються на законі та не доведені; вартість неповерненого товару не може визначатися на підставі накладних; у вартість неповерненого товару не повинен включатися ПДВ; вироком Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005 сума заборгованості не встановлена; до вимоги про нарахування втрат від інфляції та 3 % річних має бути застосований трирічний строк позовної давності.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити.

В подальшому відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та представлені докази, приходить до висновку, про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом набуває правового статусу позивача та відповідних прав, що передбачені процесуальним законодавством. Зокрема, права змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо.

Тобто, зазначені права є цивільно-процесуальними правами позивача і реалізація позивачем цих процесуальних прав не впливає на правову кваліфікацію та обчислення строку позовної давності.

Так, позивач звернувся до суду з матеріально-правовою вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю договірних відносин, потім змінив підставу позову та просив суд стягнути грошові кошти на підставі отримання майна без належних правових підстав, що встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005 винесеного у відношенні ОСОБА_1

Матеріали справи свідчать, що позивачем подано позовну заяву (змінену та уточнену), в якій на підставі ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач просив стягнути грошові кошті у розмірі 79 528,47 грн. з ОСОБА_1

З часом позивач збільшив розмір заявлених до відповідача позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що строк позовної давності є матеріально-правовим і в даному випадку не пропущений, а подальша зміна підстави та предмету позову, збільшення розміру позовних вимог відбулася з дотриманням чинного на момент вчинення процесуальної дії процесуального законодавства України.

Також суд не може погодитися з твердженням відповідача про пропуск строку позовної давності у частині стягнення втрат від інфляції та трьох процентів річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наведених обставин, підстав вважати, що строк позовної давності є таким, що сплинув, у суду не має.

Частиною 4 ст. 61 ЦПК України встановлено, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Так, вироком Київського районного суд м. Харкова від 13.06.2005 було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі підробленого ним договору купівлі-продажу від 10.01.2003 № 69/1 за видатковими накладними №№ 0001108 від 13.01.2003, 0001110 від 15.01.2003, 0001116 від 17.01.2003, 0001125 від 21.01.2003, 0001171 від 07.02.2003, 0001187 від 13.02.2003, 0001190 від 14.02.2003, 0001224 від 04.03.2003, 0001230 від 05.03.2003, 0001238 від 06.03.2003, 0001243 від 11.03.2003 отримав від ТОВ «Бомонд»товар, а саме стартові пакети »та »та скретч картки на загальну суму 238 770,28 грн. Але провів лише часткову оплату за товар на загальну суму 163 145,28 грн.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 75 625,00 грн.

Отже факт наявності боргу відповідача перед позивачем, а також сума заборгованості, яка розраховується на підставі видаткових накладних та проведених оплат, встановлені вироком Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005, а відтак доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічна норма закріплена ч. 2 ст. 5 ЦК України.

Враховуючи, що товар, а саме стартові пакети »та »та скретч картки були отримані відповідачем у 2003 році, суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що до правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963 року, у тому числі норми глави 42.

Так, відповідно до ст. 469 Цивільного кодексу УРСР особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

Отже, в ст. 469 Цивільного кодексу УРСР ведеться мова про необхідність повернення саме того товару, який було отримано.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що товар - саме ті стартові пакети »та »та скретч картки, які відповідач отримав від позивача за видатковими накладними №№ 0001108, 0001110, 0001116, 0001125, 0001171, 0001187, 0001190, 0001224, 0001230, 0001238, 0001243, наявний в нього і може бути повернений позивачу.

Проаналізувавши характер спірних правовідносин та наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано твердження позивача стосовно того, що товар не може бути повернуто в натурі.

Відповідно до ч. 3 ст. 469 Цивільного кодексу УРСР в разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Отже, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що при відшкодуванні вартості товару потрібно застосовувати ціни, що існували станом на 2003 рік та зазначені у видаткових накладних, а не на момент розгляду справи, як про це зазначає відповідач, і не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що вимоги про стягнення грошової суми не ґрунтуються на законі та не доведені.

Суд також не погоджується в позицією відповідача стосовно того, що вартість неповерненого товару не може визначатися на підставі накладних.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України»первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, у розумінні цього закону, видаткові накладні - це первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують факт її здійснення.

Щодо накладної № 0001190 від 14.02.2003 на суму 3 224,28 грн., то вироком Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005 встановлено факт отримання товару у т.ч. і за цією накладною. Даний вирок суду не скасований, у цій частині не змінений. За таких обставин, виходячи з приписів ст. 61 ЦПК України, суд не може вдаватися до ревізії вироку, який набрав законної сили, а також не застосовувати факти встановлені ним при винесені цього рішенні.

Також суд не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що у вартість неповерненого товару не повинен включатися ПДВ, оскільки, згідно з п. 3.1.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент отримання відповідачем товару) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

В п. 1.4. ст. 1 вищезазначеного Закону надані роз'яснення термінів, де поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договором купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацією незалежно від стоків її надання.

Судом встановлено, що позивач на момент проведення поставок товару був платником податку на додану вартість, то у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»при його продажу будь-яким третім особам сума ПДВ підлягала обов'язковому врахуванню в його вартість і іншого закон не дозволяв.

Таким чином, позивач сплатив зі вказаних операцій ПДВ до державного бюджету України, а тому заперечення відповідача в цій частині судом не приймаються.

Судом враховано, що оскільки відповідач протягом 2005-2006 рр. сплатив на користь позивача заборгованість у розмірі 2 150, 00 грн., то розмір основної заборгованості по даній справі складає 73 475, 00 грн. (75 625, 00 грн. - накладна № 01 від 14.07.2005 на суму 500, 00 грн. - накладна № 60 від 26.09.2005 на суму 500, 00 грн. - накладна № 27 від 11.11.2005 на суму 500, 00 грн. -накладна № 40 від 21.12.2005 на суму 350, 00 грн. накладна № 1766771 від 30.01.2006 на суму 300, 00 грн. = 73 475, 00 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.

12.11.2009 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій на підставі ст. ст. 27, 31 ЦПК України позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_1, крім суми основної заборгованості у розмірі 75 625,00 грн., також втрати від інфляції у розмірі 94 682,50 грн. та 3 % річних у розмірі 15 091,85 грн.

Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом встановлено, що відповідач без належних правових підстав отримав від позивача майно, грошові кошти за нього не сплатив, заборгованість до цього часу не погасив, у зв'язку з чим суд не знаходить правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплати втрат від інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу УРСР (ст. 599 ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже оскільки існують грошові зобов'язання (поки існує борг), то відповідно до вказаних норм кредитор (позивач) має право нараховувати 3% річних та інфляційні до повного повернення грошових коштів.

Вироком Київського районного суд м. Харкова від 13.06.2005 встановлено, а також підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, що відповідач в останнє отримав товар 11.03.2003, тому суд погоджується з тим, що нарахування втрат від інфляції та трьох процентів річних починається з 12.03.2003 року.

Судом встановлено, що період прострочення є проміжком часу з 12.03.2003 по 12.11.2009.

Тож, відповідач повинен сплатити, крім суми основного боргу у розмірі 73 475,00 грн., також і втрати від інфляції у розмірі 79 029,01 грн. та 3 % річних у розмірі 14 723,18 грн.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд»(код ЄДРПОУ 24488779), суму основної заборгованості у розмірі 73 475 (сімдесят три тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 00 коп., а також втрати від інфляції у розмірі 79 029 (сімдесят дев'ять тисяч двадцять дев'ять) грн. 01 коп., 3 % річних у розмірі 14 723 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн. 18 коп., державне мито в розмірі 1 700 (тисяча сімсот) грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп., а всього 169 047 (сто шістдесят дев'ять тисяч сорок сім) грн. 19 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя